Автор: zastverb Категория: Вербівці
Дата публикации Просмотров: 578
Печать

Духовність

«Хто не цінить свого минулого, той не цінить самого себе, свій край, свою історію.

Така особа є душевно глуха.»

Церква, релігія - це одвічні істини, які ми бережемо і передаємо через обряди нашим нащадкам. Релігій є чимало, але в сутності ми всі віримо в Бога. Найбільш багатим і з мистецького боку найцікавішим видом народної архітектури є церковна. Українська церква відзначається вишуканістю форм, неповторними пропорціями, оригінальністю, а водночас і простотою конструкційного рішення, при якому всі зовнішні форми відповідають внутрішньому простору, помітний нестримний «лет» верхів вгору. Вікна в українських церквах розташовуються цілком довільно, але завжди високо над землею. За формою і розмірами могли бути круглими, у вигляді розетки, прямокутними, іноді квадратними.

Перед входом до церкви у старовину ніяких прибудовок не було, і двері знаходилися завжди на виду.

Багато уваги під час спорудження храмів приділялось надглавним хрестам. Всюди вони прикрашалися легким прозірчастим орнаментом, що складався із зірочок, ліній, тюльпанів.

Творцями храмів були не тільки майстри, а й громада, яка виявляла у цій справі велику активність. Вона часто замовляла роботу і визначала тип, розміри і навіть окремі форми будови храмів, художнє оздоблення інтер’єра. До останнього в українській церкві були особливі вимоги: рівні площини стін, добре освітлення.

Церковне будівництво є споконвічним надбанням генія українського народу. І як оригінальна галузь його творчості репрезентує йому одне з перших місць серед ієрархії провідних націй світу.

В нашому селі Вербівці, як і в кожному, є культова споруда - церква, яка знаходиться в південно-західній частині села, недалеко шосейної дороги Чернівці-Митків, на досить високому пагорбі.

Наша церква має два дні народження, - вірніше день один, тільки роки різні. Перша церква, яку пам’ятають старожили села, була збудована в 1809 році.

Цікаво, що культова споруда була покрита гонтами (деревяна дощечка прямокутної форми з вирізами), лише купол був критий бляхою, пофарбованою в темно-червоний колір.

Хто споруджував і на чиї кошти достеменно тепер сказати ніхто не може, але є припущення, що будували самі  вербівчани   вскладщину.

Так заведено в буковинських селах, що церкву освячували на якесь свято. Традиція не була порушена і в нашому селі. Освячений був храм 21 листопада в день святого Михайла архистратига , охоронця від темних сил, небесний воїн. Є відомості, що освятив культову споруду тодішній владика, митрополит Буковини Ісая Балотескул, (помер в 1835році). З того року в селі святкують храмове свято 21 листопада.

Стара церква послужила громаді до 1965 року. Купол дістав тріщину, і люди боялися, що він може впасти. Тому Божі служби перестали правити і церква стала недіючою. Тоді на церкву було поставлено меморіальну дошку з написом: «Пам’ятник архітектури і мистецтва».

    У радянські часи, відомі всім своєю тотальною безбожністю, церква була зачинена, майно розграбовано, а будь-який прихід до храму переслідувався з боку радянських працівників.

    За рішенням Заставнівської районної ради (на жаль, де його шукати невідомо) церкву було зруйновано на початку серпня 1983 року. Ніхто із сільських жителів не хотів братися за цю роботу. Як тільки матері дізналися, що їхнім синам наказують виконати цю страшну роботу, вони закликали своїх дітей не робити цього. І так справа відкладалася з дня на день, з місяця на місяць. Тоді місцевий партком не без тиску вищестоящих чиновників «запросив» на цю роботу людей, які відбували покарання у в’язниці за різні злочини. Плата - вісім тисяч карбованців. Люди пам’ятають, що то була субота. З Чернівців пригнали спеціальні потужні трактори, бо стіни були кам”яні, товщиною в один метр. Коли церква впала, то земля задрижала, ніби від землетрусу, а навколо піднялося стільки пилюки, що людям здалося, що це кінець світу, аж сонця не було видно. Старші люди плакали і боялися, що село вже нічого доброго не чикає.

    Кажуть люди, що той тракторист, який розвалював церкву, невдовзі загинув. Це вважають, кара Божа за сподіяне.

    Так розвалини пролежали до 1988 року, а тоді громада вирішила будувати новий храм - цегляний, залишивши попередній фундамент. Матеріалами частково допоміг колгосп «Заповіт Ілліча» (голова правління - Сарафенюк Іван Іванович), а все решту збирали і

будували самі селяни. Ініціаторами будівництва були: Паскал Дмитро Васильович, Хмілевський Петро Павлович, Романюк Дмитро Олександрович, Олійник Степан Васильович, Козаріз Савета Іванівна.

Будівництво розпочалося в 1991 році. Цікавим і дуже хвилюючим було освячення Пасхи на руїнах того року. Розчистили тільки територію будівлі, а навкруги лежали купи каміння. І не дивлячись на це, прийшли старі й малі, щоб і собі доторкнутися серцем до таїнства освячення Пасхи.

Майбутня церква мала бути справді чудова, бо на будівництві працювало чимало людей, кожен хотів чимось допомогти, прислужитися.

Нова церква мала бути виконана у класичному стилі із збереженням християнських звичаїв і канонів, еліпсоподібної форми. З правого боку є паламарка - приміщення, де паламар готує все необхідне для проведення ритуальних обрядів: кип’ятить воду, готує жаринки для кадильниці та інше.

Чудовий іконостас виготовили художники Чернівецької художньої майстерні, підлога викладена бетонними плитами. Також ще є балкон, на якому співає хор. Зовні храм в ширину має - 8 метрів, в довжину - 25 м. у висоту – 8 м, а з куполом, який був виготовлений з нержавіючої бляхи з хрестом на ньому - 15 метрів. При вході, над дверима, Михайла-архистратига. До церкви є два входи. Навколо храму Божого ростуть молоді ялини, біля входу росте берізка, дзвіниця - зліва, коли бють дзвони, то чує все село. В лівому кутку - кам’яний хрест з престолом, на якому в свято освячують воду.

Кладовище від церкви на відстані 100-120 метрів.

Не можна не згадати про капличку, яка побудована порівняно недавно, у 2003 році, в честь Івана Хрестителя. Споруда має форму хреста з п”ятьма куполами, і виглядає дуже оригінально. Капличка розташована біля дороги, щоб кожен бажаючий міг помолитися перед дорогою. Художниця досконало передала образи облич святих, вони ніби благословляють на щасливу дорогу.

Важливим атрибутом церкви є книги. Вони писалися старословянською, або староукраїнською мовами. Це була книжна

мова наших предків, що їх переклади виготовили дев’ятому столітті апостоли, святі брати Кирило і Мефодій.

В церковному фонді нашої церкви також є дві книги на старословянській мові, одна з яких датована 1616 роком. Обов’язок кожної людини берегти наші церковні реліквії, адже вони є невід’ємною частиною села і його історії.

Copyright 2012. All Rights Reserved.