Автор: zastvern Категория: Веренчанка
Дата публикации Просмотров: 795
Печать

Легенди

Від старих людей ще малим я чув, що колись давно був чоловік який називався Веренька. Ким він був -- чи то славним вояком, чи то славним богатирем, того ніхто незнав.

Говорили що він став першим, хто оселився на цій території. Він поклав початок нашому селу. Від його прізвища і пішла назва селу Веренчанка. Перші хати були збудовані, де тепер стара церква, а цвинтар був збоку церкви, де збудували нову 1999 рік. Там викопали багат о кісток людських і перевезли їх на новий цвинтар.

Записано 08.10 1999 року від Бойка Григорія Андрійовича

с. Веренчанка.

 

Веренчанка

Я розкажу вам, що мені повідав дід, ще від свїх дідів прадідів. Тут були суцільні багна. І виходець зі східної України на ім"я Веренька замандрував сюди. Оселився там, де зараз стара церква збудував першу хату. Можливо, що його назвали так тому, що він прийшов сюди у Верені*.

З його предками було таке. Сюди прийшов дідич Зота Янко. Він тут одержав мошію*. Щоб будувати церкву, Зота зніс будинки потомків Вереньки. Коло церкви засновано цвинтар. Нащадки Вереньки не хотіли робити панщину, яку запровадив Зота і втікли кудись.

Та прізвище їх залишилось у назві нашого села.

 

Записано 13 жовтня 1999 року від того ж.

 

 

*Вереня - домоткане грубе полотно з конопель для мішків і верет.

*Мошія (з рум.) - земельний наділ.


Ільчуки

Перша хата в селі була недалеко від залізничної станції. Зараз там живе Ільчук Василь Григорович, Давно там оселився чоловік, який прибув у верени. А чоловік той щеп прізвища не мав, Розказували, що звали його Ілько. Від того й виникло прізвище Ільчук. Тепер в селі Ільчуків є досить багато.

 

Записана 2 жотня 1974 року від Машкара Дмитра Григоровича 1920 року народження с. Веренчанка.

 

Довбуш карав Зоту

На території села було 4 хутори, які належали капітану Зоті, Він був офіцером австрійської армії, Потім хутори об"єднали і створилось село. Назва від козака Вереньки або тому, що тут люди виробляли верені.

Зота був жорстоким, знущався над підлеглими. Одного разу його наймит Мельничук погано почистив коня, за це Зота покарав 15-ма ударами палиці, закрити на тиждень І не дати їсти, Якщо він після цього виживе, то зможе далі робити на пана. Але наймит вижив набравшись сили пішов у Карпати поскаржитись Олексі Довбушу. Довбуш прийшов з своїми опришками і вбили Зоту.

Записано 18.10.1974 року від Орлецького 01.01. 1934 р.н. с. Веренчанка.

 

Перші веренчанці

Ще в сиву давнину, коли на Буковині не Існувало дрібних поселень, на місці Веренчанки було царство дубових лісів, незмірених пасовищ І водойм, все це належало поміщикові Зоті. У нього було досить коней, овець, корів. Ціле літо селяни пасли худобу робили бринзу, і всі харчі передавали панові в місто.

Якось влітку до пастухів прийшов незнайомий хлопець і попросився на роботу. Звали його Ільчук Веренька. Жив він з пастухами і привів собі дівчину, яка стала його дружиною. Де тепер залізнична станція вони збудували хату І стали першими мешканцями села. В них було 11 дітей, які виросли і приводили своїх суджених в село оселя їхня розширювалася. Годуватись не було чим І Веренька нишком користувався лісами і харчувався худобою Зоти. Дізнавшись про це Зота хотів відомстити за непокірність, та Ільчуки підстерегли його і вбили.

Через триста років їх поселення переросло в село під казною Веренчанка. Від його імені утворилось прізвище Ільчук.

Записано у вересні і 974 року від Залипуги Марії Костянтинівни 1926 року н. с. Веренчанка.

 

Прийшов у Верени

Наше село з'явилося давно. Прийшов сюди якийсь чоловік, який хотів господарювати на новій землі Хто~зна звідки він прийшов, але кажуть, що з Шипинців у Верени. Побудував тут хату і так виникла назва села Веренчанка.

 

Записано червень 1975 року від Гнідого 01.01. 1906 р.н. с. Веренчанка.

 

Витязь над Бульбоною

Якось давно люди орали на полі волами І залишились на ніч там. Десь о 12 год. ночі почули сильний передзвін. Земля наче заворушилась, а з вод Бульбони виринув витязь на білому коні. За ним воїни, що об"їхали Бульбону навколо.

Потім вони стали навколо ставка і згадували тих, хто захищав землю Буковинську. І з'явилися ті борці в тій же одежі, якій захищали землю. Дружинники витягали їх на щитах і носили їх навколо Бульбони. Так тягнулось доки не заспівали треті півні. Потім воїни зникли під водами.

Записано 12.06. 1975 року від Янчика Д.І. 1938 р.н. с, Веренчанка.

Поле Новина

Знаходиться це поле за колією з боку колгоспного саду, з Кисилівської сторони. Назва пішла тому, що те поле ніхто не обробляв ніколи, а як прийшли „Совети" то розорали його, І питали: „Куди йдете?" Новину обробляти.

Записано 18,10.1999 року від Бойка Г.А. 1919 р.н. с. Веренчанка.

Поле Валянка (Пензюкове)

Називається так тому, що посередині нього завалюється земля. Скільки б його не закидали прірва так і залишалася.

До Другої світової війни там дідич їїензкж тримав поле.

Знаходиться це поле позаду сучасної сільгоспхімії, туди як до Кадубовецького саду.

Записано від того ж.

 

Бульбона

Мені розповідала моя бабуся (їй було 74 роки). Був у ВеренчанцІ якийсь багатий чоловік, дуже скупий і поганої вдачі. Навіть у найбільшому горі ходьби людина з голоду вмирала нікому не хотів допомагати. Одного святкового дня він пішов в поле орати сам, бо селяни відмовились працювати в свято,

Почав він орати і проклинати все на світі та свої ниви, які давали замалий урожай. І не витерпіла земля цього нелюда. Він провалився разом з кіньми у підземні води. Води закрутились і досі не заспокоюються.

Примітка: Бульбоною на Буковині називають озеро, річку, які немають дна, вода там постійно булькотить.

У ВеренчанцІ є таке озеро на Північному сході села.

Записано 10.06.1976 року від Гнідого II. 1906 р.н. с. Веренчанка.


Ставище

 

Кріпаки ще за панщину біля залізничної станції у Веренчанці стави розчистили греблі. Стави належали панові. Коли побудували залізницю, то воду спустили а назва лишилась ставище,

 

                                      Записано червня 1975 року від

Гнідого І.І. 1906 року народження.

 

 

 

Горбасівка

 

І кращі рівнини захоплювали пани, то турецькі, то молдавські, польські, австрійські. Хто зна які? А бідні люди мусили тулитись, хто де може. Біднота й хати собі ставила на горбах, що тоді була за селами.

 

Там спочатку побудувався якийсь один бідняк, а потім і інші, так і утворився куток села.

 

Записано червня 1975 року від  Гнідого І.І. 1906 року народження

 

 

 

Бугаївка

 

Дідо мій Гнідий Іван Танасійовим оповідав мені, що колись у Веренчанці був чоловік, який тільки то й робив, що випасав бичкін панських і мав кілька своїх. Його самого як прізвище я незнаю. Але добре пам'ятаю як говорили, що від його заняття цілий той кут села стали називати Бугаївкою.

 

 

 

Записано червня 1975 року відГнідого І.І. 1906 року народження

 

Сіножєта

 

Поля, що в бік від Веренчанки до села Южинця, нзивають Сіножєта. Ще в давнину там неорали зовсім, лише сіно косили. Бо поля там не дуже придатні для сівби. Зато трава там була велика і соковита.

 

Записано червня 1975 року від Гнідого І.І. 1906 року народження

 

Новоселиця

 

Недалеко станції, де було ставище, трохи далі, один кут називають Новоселицею. Чув я від батька, що якийсь чоловік з Новоселиці прийшов у Веренчанку і побудував хату і залишився назавжди.

 

А тому, що він походив з Новоселиці його стали називати Новоелицьким. Потім від нього і пішла назва кута Новоселиця.

 

Записано червня 1975 року відГнідого І.І. 1906 року народження

 

 

 

Пуроньки

 

Як іти до Став чан із Веренчанки, один куток називають Пароньки. Це оповідав мому татові дід. Там було кілька гектарів городу, на якому росли самі сливки. Ті сливки занепали, одні висохли, інші вирубали. Зараз там побудовані хати.

 

Записано червня 1975 року відГнідого І.І. 1906 року народження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.