Автор: zastzdbr Категория: Задубрівка
Дата публикации Просмотров: 1836
Печать

  1.    «…Місцевість за дубравою».

В системі фізико – географічного розташування території села Задубрівки входить до Заставнівського карстово – степового району, який в свою чергу належить до Прут – Дністровського межиріччя.

За адміністративно – територіальним поділом село належить до Заставнівського району Чернівецької області. Воно знаходиться на відстані 18км. Від районного центру і 3км від Сад гори(м. Чернівці.)

     Площа території, яку займає село 340га.

     На півдні село межує із Садгорою(м. Чернівці). На сході – з селом Горішні Шерівці, на заході – з с. Шубранець, а на півночі – з с. Васловівці нашого району. В межах населеного пункту прилеглих до нього загальних площ виділяються такі урочища: Толока, Селище, Млинівка, Гропа, Сербія, Курятник.

Селище – південна частина села, тут були перші поселення людей (походить від словасело).

     Становище – урочище в південній частині села, де знаходиться став.

Млинівка – урочище в південно-західній частині села, за переказами старожилів на цій землі були панські млини, також Млинівкою задубрівчани називають річку Кучур, яка протікає в цій місцевості.

Толока – знаходиться на східній околиці села. Задубрівчани вживають цю назву в значенні незасіяне поле. Це горбиста місцевість, вкрита багаторічними травами.

Курятник – урочище в західній частині села, в радянські часи тут була ферма, де розводили курей, свиней.

Сербія – урочище розташоване на півночі села, дещо відокремлена частина села. Як пояснюють старожили це частина села названа Сербія тому, що це є як окрема частина села, як окрема держава. Тут проживали раніше переважно дві родини – Руснаки і Козаки.

Гропа – урочище в північно-східній частині села. Остаточне походження назви невідоме. За однією із версій, як пояснюють старожили, які проживають в цій місцевості, що місцевість тут горбиста і впадина, де поселились люди – гропа.

           Село Задубрівка стоїть на однойменному потоці, що відділяє їх від Рогізни і Горішніх Шерівців. В документах 1763, 1776 років цей потік називався Будилче.

           Вперше село Задубрівка Згадується в письмових джерелах 20 червня 1453 року під назвою Будилче. Вказівка на те, що воно так колись називалось є і в пам'ятці 1628 року, хоч в документі 1653 року в списку сіл, одержаних Олександрою від її батька Гаврилаша Матеяша, названі окремо Будилче і Задуброука. У 18ст. згадується лише Задубрівка, але вони були настільки близькими, що їх вважали одним селом, про що свідчать документи 1628 року. Пізніше вони злилися, прийнявши назву Задубрівка. Ця назва – типова для даної місцевості. Як свідчать перекази старожилів дане село з усіх боків було оточено непрохідними лісами. Звідки й назва Заду брівки – « місцевість за дубравою.»

             Під час окупації Північної Буковини боярською Румунією було кілька спроб перейменувати село. В румунських документах зустрічаються назви Вилепі ( «вип.» - добрий), Задовчачі, Дитвчаша, але жодне з цих румунізованих варіантів не прижився.

 

  1. «…за волю, за щастя, свободу…(визвольна боротьба задубрівчан)

       Задубрівка належить до дуже древніх поселень. Проведені обстеження науковцями Чернівецького краєзнавчого музею місцевості вздовж безіменного потоку між Звдубрівкою і Горішніми Шерівцями підтвердили, що десь у 5 – 6ст. нашої ери тут розміщувалось селище наших предків – древніх слов'ян. Селище складалось в основному з напівземлянкових жител стовпової конструкції з печами - кам'янками.

       Близько двадцяти напівземлянкових жител 6 – 7ст. відкрито в урочищі Горгони в околицях Задубрівки. Житла тут були розміщені в одну лінію по південному схилу невисокому мису. В одному з досліджених жител в північно – східному кутку розчищена піч - кам'янка прямокутної в плані форми 40 х 60мс. Приблизно в 6ст. життя в селищі припинилось.

       Село ж яке збереглося до наших днів, виникло значно пізніше, десь наприкінці 15ст.

       Постійні феодальні війни, часті напади турецьких яничар і кримських татар примушували людей селитись в малодоступних місцях. Тому й виникло населення на березі болотистої річки за лісом, на одному з високих горбів.

       Однак за річкою та лісами не мали спокою. З акта, який датується 5 січня 1551 року дізнаємося, що вже в ту пору Будилче( Задубрівка) було поділене між правнуками Васко Думитраховича. А потім переходить з рук в руки. В 1774 році в Задубрівці налічувалось лише 22 сім'ї.

         Архівні документи свідчать, що в 1765р. було зведено дерев'яну церкву. В 1873 році село стало власністю гранд ви стерника Миколая Руссета. В 1880 році його орендує барон Кавеллая, а через 5 років Руссет проміняв Задубрівку барону Теодору Мустяце, а той подарував своєму синові Йоану Мустяце.

         Тяжка виснажена праця на багатіїв в, злидні, безправ'я гнали селян із насиджених місць. В 1813 році із Заду брівки втекло 13 сімей – кріпаків, а через рік ще 4 сім'ї.

       В 1848 році в селі було скасовано панщину.

       В 1900 році в Задубрівці, вже налічувалось 232 двори з 905 чоловік населення. Але один поміщик володів 336га. землі, а всій селянській громаді належало 606га. землі. Тож і не дивно, що хлібороби продовжують шукати кращої долі. Тепер їх шлях лежав в Канаду. В 1899 році за океан емігрувало 56 задубрівчан. Еміграція на заробітки продовжувалась аж до воз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною. На початку 20ст. на 1 селянський двір припадало лише 0,6га. землі. За те поміщик Сокол мав 312га, куркуль Д. Григоряк – 38га, піп Олексійович – 40га.

         В селі панували злидні, темнота, безправ'я. 7 липня 1917 року староста села Задубрівки офіційно повідомив губернатора м. Чернівці, що в селі є лише 5 осіб письменних. Це Олександр Єрмійчук, Василь Хомащук, Василь Руснак, Тітус Левицький, Микола Нагуляк. Хоч в селі Заду бровка в 1912 році була збудована двоповерхова школа, весною в 1918 році 230 селян не вміли ні писати, ні читати.

         В 1905 році побудована нова, мурована з цегли церква, яка була освячена на свято архангела Михаїла. Будівля побудована в стилі романтичного модерну з використанням романської та візантійської церковної архітектури.

         Перша світова війна принесла задубрівчанам злидні і смерть. В бойових діях брали участь « Амбросій Юхим, Гронець Григорій, Софіяк Тодосій, Руснак Петро, Андрійчук Андрій, Костинюк Олекса, Гринюк Михайло, Ісопенко Олекса, Єрмійчук Олександр, Руснак Василь, Левицький Сильвестр. Загинули на війні – Андрійчук Андрій, Амбросій Юхим, Левицький Сильвестр.

           В 1920 році Аронець Григорій побудував в себе на подвір'ї капличку на честь Георгія Победоносця. Під час Першої світової війни, потрапивши у полон в Росію, дав слово, що побудує капличку, якщо повернеться додому живим. Сьогодні ми можемо її побачити на вулиці І. Франка № 24.

         Піднесенням революційного руху на Буковині характеризується 1916 рік. В Задубрівці, як і в інших селах восени цього року, селяни самовільно збирали хліб і сіно на поміщицьких землях, рубали поміщицькі ліси.

         Восени 1916 року в Задубрівці поширився черевний тиф. Взимку 1917 року економічне становище селян ще більше ускладнилось. Задубрівка голодувала.

         Весною того ж року група задубрівчан, приручених на роботу в ліс поблизу села Чорнівки, покинули пили і сокири, самовільно лишили роботу. При владі в селі стояли місцеві куркулі: двірник Хомащук чинив великі утиски.

       Микола Пантелійович Нагуляк був присутнім на Буковинському народному віче, яке проходило 3 листопада 1917 року в м. Чернівці і висунуло вимогу возз’єднати Північну Буковину з Україною. Пропонував ідею возз'єднання серед односельчан.

       Проте окупація Буковини восени 1918 року боярською Румунією відтиснула на деякий час здійснення цієї мети. З перших днів окупації селяни села були обкладені численними податками. Збір податків на спорудження попівського будинку проводився в селі Задубрівка. Коли жителі села звернулись із скаргою до консисторії, то цю скаргу передали до військового суду. 39 людей було звинувачено в бунті « проти слуги божого».

         В 1929 році в Задубрівці діяла організація масової української революційної партії « Визволення», до якої входило 83 задубрівчани, пізніше в селі народилася підпільська комсомольська організація. В неї об'єдналися 13 юнаків і дівчат – М.М. Хащіюк, В.Л.Данилюк, П.Ю.Амбросій, М.В.Потоцький, М.П.Мінтянсьий, Г.Д.Іванюк.

         В 1931 році проходили вибори до парламенту боярської Румунії. В Задубрівці в червні – липні було зібрано більше 40 урядових передвиборних маніфестів. І коли в 1933 році на Буковині прокотилася нова хвиля селянських виступів, та одним із значних виступів було повстання селян на бурякових плантаціях в селі Задубрівка. Село готувалось до возз'єднання з радянською Україною. Ховаючись від румунських загарбників, зимовими вечорами 1939 року селяни Домка Смашнюк, Санхіра Нагуляк та Параска Амбросій вишивали червоний прапор.

 

  1. «Встановлення радянської влади»

           28 червня 1940 року селяни радо зустрічали воїнів Радянської Армії. В цей день Параска Юхимівна Амбросій – місцева народна поетеса, пише свій новий вірш, в якому славить волю, що прийшла на землю.

             Встановлена Радянська влада в селі. Першим головою обраний Микола Васильович Павлюк. Взявши владу в свої руки, селяни приступили до розподілу поміщицької землі. Першим одержав 2 га. землі колишній батрак Микола Бурча, 1,5 га. наділили батрачці Марії Арич.

             Взимку 1941 року був створений колгосп. В нього об'єдналося 140 господарств. Головою правління обрали Василя Юхимовича Амбросія. Весною на обробіток полів вийшли трактори. Радянська влада почала репресії проти бувших куркулів і двірників села. Так були заарештовані і заслані в Сибір, на Північ: Андрійчук Георгій, дружина Юстина і їх дочка Ангелина в Іркутську область, яка і зараз там проживає. Крім них були репресовані – Амбросій Григорій, Амбросій Домка, Хомащук Василь – сільський даскал. В його будинку зараз сільський клуб.

             Нова влада обіцяла молоді навчання на різні професії у Києві і інших містах України. Повіривши їм 27 хлопців і 3 дівчини із Задубрівки, обминаючи Київ були вивезені в Росію в місто Челябінськ, де змушені були працювати на місцевих заводах.

           Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю Задубрівки. Німецькі окупанти жорстоко розправились з тими, хто зустрічав радянські війська в 1940 році. В концентраційні табори кинули Онуфрія Руснака, Івана Гнатюка, Петра Мінтянського, Василя Кав'юка, Марію Волощук. До чернівецької тюрми заточили хвору письменницю Параску Амбросій, її матір Руснак Санхіру Григорівну, вітчима Руснака Іллю Васильовича, брата Василя Амбросія. Після суду батьків випустили, а Василя і Параску перевели в Садгірський концтабір. А потім і їх звільнили і як не благодійних віддали під нагляд поліції. Окупанти нанесли великих збитків селу: 318га. посіву, 25 возів, 74 коней було знищено. В цілому збитки, нанесені війною, в Задубрівці становлять 6 385 679 карбованців.

           В Великій вітчизняній війні брало участь 97 задубрівчан. Загинуло на війні – 62 чоловіки. За мужність проявлену в боях, 19 чоловік одержали урядові нагороди.

         В 1945 році в Задубрівці було відновлено колгосп. Його назвали іменем Великої перемоги: Головою правління був обраний Василь Юхимович Амбросій, який після поранення на фронті повернувся додому. Його молодша сестра Люба Руснак стала ланковою.

         Трагічною сторінкою в історії нашого краю є голодомор в 1946 – 1947р. який не обминув і наше село. Радянська влада встановила селянам податки, які в народі називали «здачею». Чим більше землі мав селянин, тим більше була норма «здачі».

                                 Ось деякі норми такого податку:  

     30кг. м'яса;

     250 літрів молока;

     З кози – шерсть, шкіру;

     80 яєць від курки;

       100 карбованців позики на державу, а пенсія на дітей була всього 4 карбованця.

         Очевидці цих подій розповідають про важке життя людей в ті часи. Не вистачало їжі, люди їли навіть лободу і кропиву.

         Голодною смертю померла в нашому селі сім'я Кав'юків – Михайло, Домка і їх дочка Степанія, а також Руснак Єлена Іванівна, Завадська Марія Дмитрівна, Ткачук Георгій, Величко….

         Проти волі Задубрівчан в 1950 році Задубрівський колгосп « Велика перемога» був об'єднаний з горішньошерівецьким колгоспом « Молода гвардія».

         В 1946 – 1950 роках були репресовані селяни, які мали зв'язок з УПА. Андрійчук Василь Георгійович отримав 12 років ув'язнення, Потопевич Діонісій – 10 років, Кройтор Ілля – 8 років, додому так і не повернувся. Також постраждали Завадська Олена, Корнило Василь і Синефта.

         Восени 1948 року в Задубрівці створена первинна партійна організація. Комуністами стали Григорій Іванюк, Василь Данилюк, Кирило Козак, Георгій Потоцький, Василь Амбросій.

            

 

  1. Видатні люди села.

 

До 25 річчя Перемоги над Фашистською Німеччиною в Задубрівці споруджено пам'ятник радянському прикордоннику М.П. Щербині: Споруджено його місцевим скульптором М. Ісопенком.

             Тривожний червневий день 1941 року. Фашисти були вже зовсім близько від Задубрівки, коли на одній сільській вулиці з'явився молодий солдат прикордонник з ручним кулеметом і гранатами за поясом. Він залишився, щоб прикрити відступ товаришів. А в село вже вступали Німецькі танки. І застрочив кулемет у руках сміливця, полетіли гранати. Думаючи, що перед ними цілий загін, німці зупинились, а потім повернули назад. Але один ворожий танк встиг дати ворожий кулеметний постріл. 25 куль прошило тіло героя. Коли селяни ховали бійця, вони знайшли в кишені його гімнастьорки прострілений комсомольський білет. Так стало відоме ім'я відважного воїна – Микола Павлович Щербина.

             Після війни Микола Павлюк вирішив розшукати рідних прикордонника, який загинув у Задубрівці. І очікувана відповідь: Микола Павлович Щербина, уродженець села Іванівна Чернігівської області, пішов служити в прикордонні війська в 1940 році. Мати загиблого солдата Ксенія Андріївна Щербина в своїх листах сердечно дякувала задубрівчанам за пам'ять її сина. А згодом приїхала, щоб побувати на його могилі.

             В центрі Задубрівки на високому постаменті застигла богатирська постать радянського бійця. Його ім'ям присвоєно одній з застав на західному кордоні нашої країни. В 1983 році його іменем була названа піонерська організація Задубрівської НСШ.

           В Задубрівці 22 жовтня 1910 року народилася і жила народжена поетеса Параска Амбросій. Батько її мав лише 1га. землі, пробував шукати щастя за океаном, але повернувся ні з чим і продовжував найменувати. Він загинув у війну 1914 року. Прикута до ліжка хворобою Параска змалечку займалась рукоділлям, заробляючи собі на шматок хліба. Читати і писати навчилась від старшого брата і вітчима. З дитинства багато читала, захоплювалась творами М. Коцюбинського, І. Франка, О. Кобилянської.

         В 1950році вийшла перша збірка поезій Параски Амбросій « Буковинські співанки», в 1957 році друга збірка « На сонячній дорозі». Того року поетесу відвідали поет, академік Максим Рильський, народних художник Василь Касіян, Кобзар Ігор Мовчан.

         В 1966 році видавництво « Карпати» випустило в світ збірку поезій « Квіти з полонини». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 квітня 1960 року її нагороджено медаллю « За трудову доблесть», а на декаді Української літератури і мистецтва у Москві в листопаді 1960 року – орденом Трудового червоного Прапора. З 1960 року до жовтня 1998 року Параска Амбросій жила в Чернівцях, в Сад горі на вулиці ім. Довбуша.

           В селі теж жив місцевий поет Нагуляк Микола Пантелеймонович. Народився Микола Пантелейович Нагуляк у травні 1884року в селі Задубрівка, в селянській родині. Коли закінчив сільську школу, вчителі родили батькам дати його на навчання у Чернівці, але матеріальне становище не сприяло цьому. Замість навчання довелося працювати на полі поміщика. Коли наш край загарбала боярська Румунія, він вступає в ряди комуністів-підпільників, веде активну агітацію серед трудового народу. Мрія про визволення з-під ярма і воззєднання Буковини з Радянською Україною зробили М. Нагуляка поетом. Виступив проти національного гноблення з боку румуно-боярських окупантів, які становили нестерпний режим на Буковині, заборонили в школах, установах і в громадських місцях говорити українською мовою.

Від імені українців Буковини поет заявляє:

                                Ми, як люди, хочемо жити,

                                Землю й волю мати

                                І тою мовою говорити,

                                Що навчила мати.

Коли західноукраїнські землі возз’єдналися з Радянською Україною, поет висловив почуття радості і захоплення в багатьох віршах: “Західна Україна”, “Пісня визволення”, “Іван Франко”.

До початку війни Микола Нагуляк працював секретарем Задубрівської сільради. У 1940році видатні українські поети П. Тичина, А. Малишко та В. Сосюра відвідали село Задубрівку і зустрілись з М. Нагуляком. Він читав їм свої вірші і почув від них щире схвалення.

Коли гітлерівська Німеччина напала на нашу країну. Микола Нагуляк евакуювався на схід разом з дружиною і сином. Помер Микола Нагуляк у 1945році. Він мріяв про вільне і щасливе життя українського народу, оспівав ту мрію в простих і задумавших співанках.

В селі Задубрівка 4 грудня ( 21 листопада) 1931 року народився Микола Іванович Ісопенко. Це талановитий скульптор. Починав М. І. Ісопенко з того, що виліплював з глини іграшки. Здобув середню освіту. Закінчив трирічну програму підвищення кваліфікації за індивідуальним планом. Його скульптури « Мати», « Лук'ян Кобилиця», бюсти письменників І.Франка, Ю. Федьковича, М.Островського та ін.….дістали високу оцінку професійних митців.

 

  1. Квітує моє буковинське село.

 

   1960 року в селі побудовано і здано в експлуатацію відділення зв'язку. А в серпні 1965 року в Задубрівці було відкрито краєзнавчий музей в приміщені церкви. Його експонати щедро розповідали про історію села. В цьому ж році за ініціативою Павлюка був створений хор ветеранів.

В 1976 році було відкрито побуткомбінат.

В 1983 році відкрито восьмирічну школу, яка в 1957 році була переведена на початкову у зв'язку мало чисельністю учнів. На час відкриття восьмирічної школи в 1983 – 1984рр. у школі навчалось 85 учнів. В 1987 – 1988н.р. побудовано дитячий садок на 36 місць.

В 1988 році скульптором Ісопенком М.І. побудовано новий пам'ятник М.П. Щербині на більш зручному місці відкриття якого відбулося 28 травня 1988 року. В селі побудовано також (поряд із сільським клубом) пам'ятник воїнам – односельчанам, які не повернулися з війни.

В 1988 році добудовано місцеву школу на 8 класних кімнат, спортзал, майстерню, актовий зал. В школі відкрито кімнату « Буковинська світлиця», де зберігаються стародавні речі і на видному місці – куточок, де зберігаються скульптури М.І.Ісопенка.  

У 1990 році розпочато будівництво фельдшерсько – акушерського пункту. Цього ж року реставровано і відкрито Українську Православну Свято – Михайлівську церкву, яку була ще збудована в 1905 році.

Станом на 1 січня 1990 року в селі нараховувалось 350 дворів, в яких проживало 923 людини.

В Задубрівці з покоління в покоління зберігаються народні традиції художньої самодіяльності.

В 1991 році село стало самостійним адміністративним і культурним центром, в селі була створена сільська рада. І 1996 році реорганізовано колгоспну спілку селян співвласників ім.. Т. Г. Шевченка. А в 2000 році розпайовано землі селянської спілки ім. Шевченка і утворено товариство з обмеженою відповідальністю ім.. Шевченка і селянське фермерське господарство „Лотос” (Рижак М.І.) та фермерське господарство (Єрмійчук О.І.).

В 1999 році жителі села за власні кошти провели до будинків природній газ. На 01.02.2008 року газифіковано 230 будинків.

В 2000-2001 році газифіковано приміщення школи. В 2004 році Задубрівська школа реорганізована в навчально-виховний комплекс. При школі було відкрито дошкільну групу на 25 дітей. В закладі на даний час навчається 95 учнів, працює 15 вчителів.

Розвивається в Задубрівці і приватний бізнес. В селі працюють 3 магазини: власники (Русак Т.О.,     Боднарюк Л.І.,     Каптій Р.С.) і один магазин – бар: власник ( Андрійчук Л.В.)

В 2006 році біля села побудовано АЗС: власник (Опаєць В.М).

В 2007 році приватний підприємець Гудзуман О.П відкрила пансіонат сімейного типу.

В останні роки населення села становить 929 жителів, кількісний склад характеризується міграційними процесами.

 

 

            

 

 

 

 

                               Список використаної літератури

1. Ю.О. Карпенко, Топонімія центральних районів Чернівецької області. Чернівці, 1965 рік.

2. Б.О. Тимощук „Буковини, земля слов’янська”

3. Журнал „України №6, 1946р.”

4. Газета „Буковина село” 17 листопада 1956 року

5. Державний архівний фонд р.2574 Історія городов і сел..Украинськой ССР Т.1.

6. Чернівецький облдержархів

7. Дані краєзнавча музею с. Заду брівки

8. Український історичний журнал, Київ, 1965.

9. Параска Амбросій „Квітує моя Буковина”

 

 

 

                  

 

 

                                                                                                                    

 

                                                              

    

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.