Автор: zastzven Категория: Звенячин
Дата публикации Просмотров: 1003
Печать

У 1908 р. у с. Звенячин була відкрита школа. Навчання звичайно велося як на українській так і на німецькій мовах. Цікаво, що навчання в школі було платним, інколи платили гроші, але переважно оплата велася с/г продуктами або працею. Не всі в змозі були дати своїх дітей до школи. Однією з причин було не тільки те, що не мали чим оплатити навчання, а те, що сім”ї були багатодітними, не було в що одягнути дитину ( були одні чоботи на всіх дітей). І в холодні зими діти тільки по черзі могли виходити на вулицю. Зі слів Дичка Дмитра, який пригадує ті часи, дітям робили „солом`янки”, взуття витесане із дерева і обплетене соломою. А влітку діти ходили босі.

Школа була початковою, навчання велося на німецькій та українській мовах. Особливу увагу приділялося вивченню Богослов`я. В школі обов`язково викладав священик. Одним із учнів тієї школи був Кіндрат Іван (1906 р. народження). Він був дуже обдарованою дитиною, хоча був сиротою, але його помітили і дозволили вчитися у школі. Коли Іван підріс, його разом із іншими молодими хлопцями вивезли в Австрію у так звані „бураки” (примусові роботи). Через деякий час Іван повертається і навчається в Кіцманській гімназії. Кіндрат Іван Ілліч був найосвіченішою людиною на той час у нашому селі. Він володів німецькою, польською, румунською і українською мовами. До нього дуже часто зверталися односельці по допомогу. Його прозвали „сільським писарем”.

У 1918 році після зруйнування села у війні за часів румунської окупації поступово село оживає, відбудовуються будівлі, млини, корчми, життя продовжується.

Щодо освіти на селі, то за часів Австро-Угорщини приміщення школи, як такого не було. Діти навчалися по окремих будинках, кожний клас мав окрему будівлю. В тих же приміщеннях і проживали вчителі, які переважно були не місцевими, а приїжджими з інших міст. А за часів румунської окупації почали будувати нову школу, навчання дітей було обов’язковим і безкоштовним. Але навчання проводилося виключно румунською мовою. Дітям заборонено розмовляти українською мовою, співати українських пісень. Якщо вони порушували правила,то їх жорстоко карали.

Зі спогадів Ганни Ткачук:

„Я пам’ятаю свою першу школу, мені було 7 років, як мама віддала мене до школи. Моєю вчителькою була Маргарита Голубан, вона - румунка. Директором школи був пан Крисжиску. Вчителька була доброю жінкою, в неї була дочка, моя ровесниця, тому, напевно, Маргарита Голубан мене жаліла і не дуже суворо карала. Іноді навіть пригощала мене їжею. І ще, Маргарита Голубан навчила мене писати, так як на уроках ми вивчали і рукоділля. А директор тоді для мене був дуже страшним і жорстоким. Мені дуже важко було вчити румунську мову, я часто плутала назви рук – правої і лівої. Пан (так його називали) знав це і часто запитував мене, а коли помилялася, він клав мої долоні на парту і бив їх прутом. Тому я по сьогоднішній день не забуду назви правої і лівої рук. Двічі на тиждень, в середу і четвер, у нас були уроки релігії. Дітей навчав румунський священик. Вивчали: Закон Божий, Літургію, Молитви, Отче Наш, а по неділях вчителька збирала всіх і ми разом ішли до церкви. Навчання в румунській школі тривало 6 років. Початкові класи були в новій школі, а старші - в старих приміщеннях. Дітей розкидано по цілому селі. Вчитися було дуже важко. Інколи не розуміли, чого з тебе хочуть. Ми хотіли розмовляти рідною мовою, за що нас завжди карали. Я була тихою дівчиною, бо боялася і часто мовчки ховалася за партою. А моїм братам завжди перепадало батогом. Також нам завжди хотілося їсти. Хоч і мати давала кусочок паляниці або мамалиги, але ще не дійшовши до школи, ми все з`їдали”.

 

 

Почалася Велика Вітчизняна війна. І разом з німцями прийшли в село смуток, голод і хвороби. Це було друге захоплення Буковини Румунією. В народі цей період називають „другою Румунією”.

 

                        Такими були школярі 1946року

Через 2 роки радянські війська прогнали румунів разом із німцями. Але на мою думку, румуни не заспокоїлися і дотепер. Деякі з їхніх політиків кажуть, що Буковина – це їхня територія, і мріють повернути її.

Після закінчення війни у 1945 р. поновилося навчання в школі. Змінилися вчителі і методи викладання грамоти. Дітей перестали бити і навіть почали годувати. Так як сільських вчителів не було, вони до нас приїжджали за направленням. Одним із них в 1940 р. був директор Корнеляк (на жаль імені не пам”ятає ніхто). Про нього згадують, що він був порядною і доброю людиною. Корнеляк емігрував в Німеччину, але ніколи не забував про Звенячин, школу і дітей. Свідченням про це стала книга, яку його син привіз і подарував одному із учнів свого батька – Лисюку Петру. Це книга спогадів про шкільництво у нашому краї. Цікаво було б звичайно її сьогодні прочитати!

Ішли роки. Розбудовувалося село. Тому виникла проблема про будівництво нової школи. Дітям було дуже важко навчатися в різних приміщеннях, розкиданих по різних куточках села. Таким чином було прийнято рішення збудувати нову школу. І у 1970 р. відбулося урочисте відкриття Звенячинської школи(спочатку восьмирічної). Першим директором школи став Палійчук Василь Іванович.

Нова школа поповнилася новими вчителями. Це Гурбик Ярослава Юріївна, Гурбик О.А., Гайдаш М.Ф., Сороката А.І.та інші. У 1991р. школа стала середньою, оскільки кількість учнів була допустимою, а у 2004р. – Звенячинським НВК, тому що до школи було приєднано дитячий садок, який до цього часу розміщувався на хуторі Йосипівка.

 

За період з 1970р. по теперішній час директорами були Палійчук В.І., Миронюк Л.І., Михайлістий, Жуковський В.І., Німко М.І., Ряба Є.Є., Пасішник О.Д.

 

 

 

Сьогодні Звенячинському НВК присвоєно ім`я Леоніда Івановича Миронюка – заслуженого вчителя України, видатного педагога і чудової людини.

 

                               Ми гордимося рідною школою

 

 

 

 

Неоціненну роботу було зроблено Леонідом Івановичем за його життя. Він зумів навчити дітей любити книгу, свій край, поважати минуле,цінувати теперішнє, думати про майбутнє. Леонід Івановича виховував любов до рідного слова, утверджував високу народну мораль. Але найбільшою його заслугою було створення клубу любителів книги „Тронка”. Цей клуб створений за рекомендацією видатного українського письменника   Олеся Гончара ,з яким вони листувалися, неодноразово зустрічалися у Києві.

 

Клуб книголюбів активно діяв. „Тронка” об’єднувала   більше 300 учасників. Це учні школи, інших шкіл району, в яких продовжували здобувати середню освіту випускники Звенячинської восьмирічки. Членами клубу були учні технікумів ,профтехучилищ, студенти вузів. У роботі клубу брали участь всі учні та вчителі школи, культосвітні та ідеологічні працівники села.Всього було 15 секцій. Працювали секції української літератури, російської, народів СРСР, зарубіжної літератури, літературного краєзнавства, українського фольклору, юніорів літературної творчості, книгонош, санітарів книги, оформлювачів, літераторів… При клубі працював книжковий кооператив та лекторська група. Кожна секція мала свого керівника, який складав план роботи. Щомісячно проводили засідання , проводили велику культмасову роботу, широко пропагуючи книгу, відзначаючи літературні дати.

 

Клуб „Тронка” проводив велику інтернаціональну роботу. Тронківці листувалися з письменниками усіх республік колишнього Радянського Союзу. „Тронківцям” писали Росул Гамзатов, Кодрат Кропіва, Михайло Стельмах, Давид Кочультімов, Ояр Ваціетіс, М.Бажан та багато інших талановитих письменників нашої країни. Клуб листувався з літературними музеями Радянського Союзу та багатьох зарубіжних країн. Щоденно на адресу „Тронки” надходило багато листів та бандеролей з усіх куточків РСР та інших країн світу.

Клуб „Тронка” проводив велику краєзнавчу роботу. В бібліотеці клубу зібрані матеріали про життя і творчість письменників Буковини. Де є не тільки цікаві книги, журнали минувшини а й зібрано велику кількість рукописів художніх творів, листів, щоденників письменників. Серед них рукописи І.Діброви, І.Бажанського, О.Кобилянської, Зіновії Канюк, Марка Черемшини та інших письменників рідного краю.

 

Клуб „Тронка” часто проводив цікаві екскурсії. Вони зустрічалися з письменниками, науковцями, передовиками праці, ветеранами війни, а особливо тронківці любили відвідувати нашу буковинську поетесу Параску Амбросій, яка завжди радо приймала їх.

Тронківці вражені щирим прийомом П.Амбросій склали вірш-подяку народній поетесі Буковини:

Щиро, Параско Юхимівно,

За зустріч бажану вдячні

Прихильники вашої творчості

З села над Дністром, із Звенячина.

Ми, горді, що наша землячка

Таланту такого пісенного.

Бажаємо у всьому удачі,

Натхнення у праці щоденного.

Хай завжди не в’януть троянди

На вишивках ваших яскравих!

Хай квітнуть і барви таланту

На щастя, на радість, на славу!

Гостями „Тронки” були письменники Азердбайжану і Киргизії. Цікаві матеріали їм надсилали інші літературні музеї. Але й тронківці випускали літературні газети. Про роботу „Тронки” знали далеко за межами нашої республіки. Про них друкувалися статті в літературних, учительських та піонерських газетах всіх республік.

Багато років тронківці збирали кращі зразки місцевого фольклору . адже фольклор формує моральний світ дітей, виховує любов до рідного слова, стверджує високу народну мораль, є початком мистецтва слова. Леонід Іванович завжди говорив тронківцям: „Збирайте ваш фольклор, вчіться на ньому,   обробляйте його... чим краще ми будемо знати минуле, тим легше, тим біль глибоко і радісно зрозуміємо велике значення створюваного нами сучасного”. Діти любили народні пісні, приказки, прислів’я, казки, легенди обряди, традиції... Кращі із зібраних записувалися у рукописний журнал „Перлини Заставнівщини”. Цей зібраний цікавий місцевий фольклор широко використовується і в наші дні на уроках при вивченні усної народної творчості, а також в позакласній роботі .

 

Тронківці дуже часто зустрічалися з людьми похилого віку, з ветеранами війни, одним словом вели дослідницьку роботу. Часто бувало, що збираючи усну народну творчість, гуртківці натрапляли на цінні реліквії, які поповнювали музей школи.Пошукова робота проводилася секцією літературного краєзнавства клубу „Тронка”. За всі роки про життя і творчість буковинських письменників зібрано багато цікавих матеріалів, записано чимало спогадів сучасників, віднайдено рідкісні книги, фотографії та рукописи творів. Зібраний багатющий матеріал дав можливість створити у школі літературно-краєзнавчий музей. На той час в музеї нараховувалося понад дві тисячі експонатів, акуратно розставлених на вітринах та на стендах. Серед цих експонатів була велика кількість рідкісних книг, рукописи творів письменників, їх фотографії. В музеї знаходились першодруки І.Франка, збірки „Мій ізмарагд” та „Мойсей” з позначками письменника. Тут кілька книжок з автографами Марка Черемшини, В.Стефаника, С.Воробкевича, Є.Ярошинської. також прижиттєві видання творів Стороженка, Костомарова, П.Куліша, С.Руданського, Л.Українки а багатьох інших українських письменників.

Сам Л.І.Миронюк досліджував творчість Євгенії Ярошинської (газета „Ленінським шляхом” від 18 жовтня 1975р.), Домки Сидорівни Бутушанської (газета „Радянське життя”29 січня 1976р.), друкували статтю Миронка про Сильвестра Яричевського, письменника з Кіцманя, про Юрія Федьковича („Радянське життя” 20 квітня 1976р.).

В газеті „Радянське життя” (2 березня 1976р.) вийшла стаття про Сидора Воробкевича. Миронюк дуже любив творчість буковинського письменника М.Івасюка, про що свідчать численні статті написані про нього, а також М.Г.Івасюк неодноразово сам відвідував музей. Всі гості залишали свої враження у «Книзі відгуків»,яка збереглася й донині. Щодо архівних матеріалів музею, то деякі з них збереглися, проте багато забрала на згадку дружина Л.І.Миронюка Ольга Миколаївна .Після смерті Леоніда Івановича вона переїхала у с.Шипинці Кіцманського р-ну.

 

Коли я ознайомлювалася з матеріалами про Л.Миронюка, я була здивована кількістю напрацювань цього учителя. Я знайшла багато фотографій, які розповідають про славне минуле «Тронки».

 

 

Мені шкода, що доля швидко забрала його від нас, що він не встиг втілити в життя багато своїх мрій, а я не встигла поспілкуватися з такою великою людиною. Знаю напевно, що ні школа, ні односельці ніколи не забудуть Миронюка, адже він так багато зробив для нашого села.

Пліч-о-пліч з Л.І.Миронюком в нашій школі працювали і працюють багато талановитих вчителів. Це вчитель математики - Миронюк О.М., вчитель зарубіжної літератури – Ташина С.Ю.,Жуковська Д.А. – вчитель хімії та біології, Жуковський В.І – вчитель історії,а також Голінатий Л.М., Безручко Л.К., Ткачук Я.І., Рогожинська Л.М., Рогожинський Д.М., Козарійчук К.Т.,

Зозулик Г.П. та інші.

Сьогодні Звенячинський НВК - осередок навчання та виховання юних громадян нашої країни. Та для більшості з них - це просто рідна школа, яка щодня чекає на своїх учнів.

На даний час у школі налічується 186 учнів, також є дошкільна група з 26 дітей різного віку. Педагогічний колектив одним із своїх основних завдань вважає виховання соціально та інтелектуально активних особистостей, свідомих, відповідальних людей, справжніх громадян своєї держави. Реалізація цього завдання відбувається через систему навчально- виховних заходів.

Ми дуже пишаємося нашими випускниками, які багато досягли у своєму житті і своєю працею та творчістю прославляють наше рідне село, Буковину та рідну Україну. Пишаємося художниками Цурканом П.В., який працює художником в Заліщицькому будинку культури.

Ференцом Йосипом – на жаль покійним уже талановитим художником, скульптором та різьбярем, роботи якого знаходяться на території нашого села і за його межами. А його картини досі милують очі в картинній галереї школи

Ковальчуком Дмитром, який закінчив Київську консерваторію і працює за кордоном.

Калинюком Сергієм, який закінчив Чернівецьку медичну академію і в даний

час навчається в Чернівецькій аспірантурі.

Калинюком Олександром, який закінчив Чернівецьку медичну академію та    Київську аспірантуру. Працює в Києві лікарем-хірургом.

Гусеницею Марією, яка закінчила Харківську юридичну академію.Працює в Харкові слідчим.

Багато випускників нашої школи працюють підприємцями у м. Києві, Львові, Чернівцях та інших містах України та за кордоном. Дехто із них займається меценатством і підтримує рідну школу.

Ми пишаємося Лучик Марією, яка вже багато років проживає в Росії. Вона займається підприємницькою діяльністю, але ніколи не забуває про рідне село,   надає велику допомогу на будівництво сільського храму.

Випускники моєї школи.

Золоті медалісти:

Козак Ігор Іванович – випускник 1990-1991р.. Закінчив історико-географічний факультет Тернопільського педагогічного інституту. Викладач історії та краєзнавства Чернівецького комерційного технікуму.

Жуковська Люція Василівна – випускниця 1991-1992р. закінчила історичний факультет ЧНУ. Працює вчителем історії та правознавства Звенячинського НВК.

Звіздар Михайло Васильович – випускник 1981-1982р.. Закінчив фізичний факультет ЧНУ.

Гусениця Марія Василівна – випускниця 1994-1995р.. Закінчила Харківську юридичну академію, працює слідчим райвідділу.

Калинюк Сергій Дмитрович – випускник 1995-1996р.. Закінчив Чернівецьку медичну академію. Працює лікарем-неврологом у м. Заліщики.

Богдан Віталій Ярославович – випускник 1998-1999р.. закінчив Тернопільську академію народного господарства. Магістр з обліку й аудиту. Працює секретарем судового засідання Заліщицького райсуду.

Липка Олександр Ярославович – випускник 2000-2001р.. Закінчив факультет міжнародних відносин ЧНУ.

Лисюк Світлана Михайлівна – випускниця 2001-2002р.. Закінчила хімічний факультет ЧНУ. Працює вчителем хімії в Звенячинському НВК.

Білик Любомира Іванівна – випускниця 2002-2003р.. Закінчила факультет міжнародних відносин ЧНУ. Працює науковим співробітником Чернівецького художнього музею.

Богдан Ігор Ярославович – випускник 2003-2004р.. Студент хімічного факультету ЧНУ.

Василович Наталія Володимирівна – випускниця 2004-2005р.. Студентка історичного факультету.

Срібні медалісти:

Мурзак Іван Іванович – випускник 1996-1997р.. Закінчив фізичний факультет ЧНУ. Працює вчителем Звенячинського НВК.

Мурзак Лілія Іванівна – випускниця 1999-2000р.. Закінчила філологічний факультет ЧНУ.

Пасішник Юрій Олександрович – випускник   2003-2004р.. Студент (курсант) Львівського Університету ММС України.

Букорос Олена Андріївна – випускниця 2004-2005р.. Студентка факультету іноземних мов ЧНУ.

Капустянська Оксана Іванівна – випускниця 2004-2005р.. Студентка Коломийського юридичного коледжу.

Савка Альона Миколаївна – випускниця 2006-2007р.. Студентка географічного факультету ЧНУ.

                                               Основні джерела

  1. 1.Газета „Ленінським шляхом” від 18 жовтня 1975р..
  2. 2.Газета „Радянське життя” від 29 січня 1976р..
  3. 3.Газета „Радянське життя” від 2 березня 1976р..
  4. 4.SKOLOTAJU AVIZE. Tresdien, 1978 goda 19 julija.
  5. 5.Газета „Радянська Буковина” від 2 квітня 1983р. №63.
  6. 6.Громадянська організація земляцтва буковинців у м. Києві „Буковина”. Київ-Чернівці, 1998-2006.

Звенячинські дзвіночки. Чернівці. Зелена Буковина, 2007.

Copyright 2012. All Rights Reserved.