с. Бабин Заставнівський район. Легенди

Край. Центр села Бабин називають Край. Очевидно, раніше це був край, околиця села. Тепер жителі вживають цю назву так: іду на Край; автобус стоїть на Краю; свято відбудеться на Краю. Штефанівка. Назва пішла від того, що ця вулиця пролягає до населеного пункту Штефанівка, де розташована залізнична станція. Гнилячка. Стара назва вулиці. Нині носить ім’я Ольги Кобилянської. Назва походить від ставка, до якого ця вулиця вела. Ставок був мілководним, замуленим, тому й дістав назву Гнилячка. В давнину село однією вулицею тягнулося до Дністра. З одного боку її перетинали кілька ярів. Людей, що жили в цих ярах, називали на зразок “Грицько з яру”. А жителів кінця вулиці, що прилягала до Дністра, йменували “Марічка з Лугу”. Вулиці Бабина називають ще за їх місцем розташування: У вербах (це місце справа від центральної вулиці під високою горою, де тече потік і росте багато верб). Іншу вулицю, що на горбі і з неї видно все село, називають За церквою. В народі збереглися й назви полів, що прилягають до села. Хрестики – поле біля польової дороги, що веде до с. Прилипче. Біля дороги є могила з трьома хрестами. За хутором Рутка розташоване поле, яке називають Біля широкої дороги. Гостинець із Заліщиків на Городенку колись був досить широкою дорогою, тому й закріпиася за полем ця назва. Поле біля цієї ж дороги, але з боку Городенки, дістало назву Під могилою, бо з правого боку гостинця стоїть могила. Раніше її увінчував і хрест. Ця могила охороняється державою як пам’ятка археології. За селом, на захід, простягається поле Біля ковалевої криниці. Сільський коваль Антощук був досить заможним і володів цим полем, на якому викопав криницю. За нею закріпилася назва Ковалева криниця. За Руткою (за залізницею) поле, що межує з борівецькими полями, називають Гайдейкою. Воно східною частиною межувало з Гайдейкою – (Гайдн-Парком), що за Австрії був окрасою Буковини і місцем відпочинку віденських вельмож. Із західного боку села поле називають За каменцем, бо гора, на якій починається це поле, досить кам’яниста. На північний схід від села є невеличка Лиса гора. Називається вона так тому, що тут дуже бідна рослинність і погані ґрунти. Але за Румунії навіть на цій горі селяни обробляли землю, тому окремі її частини називаються Нивки. На схід від села лежить продовгувата, завдовжки 1 км, улоговина. За таку форму люди називають її Жолоб. Урочище, розташоване в місці, де впадає потік у Дністер, називається Монастирець. Колись тут був чоловічий монастир. Ще в Бабині є декілька долин, названих за іменем їх колишніхніх власників: Попова долина, Липкова долина, Бардачевий яр. ЛЕГЕНДА ПРО ЄЛЕНУ ТРАЧЕВУ (Записано від Гринюк Марії Іванівни). В нашому селі старші люди люблять говорити таку приказку: “Ходиш, як Єлена Трачева”. З цими словами звертаються до людини, яка ходить чи робить щось не до ряду. Ніхто з нас ніколи не задумувався, що ж то за Єлена Трачева, але поговірка має під собою певну основу. Давно у нашому селі жила молода, вродлива дівчина Єлена. В неї закохався жонатий пан. Красуня змушена була покохати пана, бо на те була панська воля. Незабаром в Трачихи народилася донечка, яку нарекли Явдошкою. Про залицяння пана до Єлени дізналася пані. Вона зненавиділа бідну наймичку і вирішила їй помститися. Пані пішла до ворожки і через деякий час на голову Єлени впала кара – дівчина-покритка втратила розум. Влітку й взимку купала молода мама свою Явдошку в потоці, що протікав біля хати. Дитина простудилася і померла. Непоправне горе ще більше помутило розум жінки. Вона бігла за молодими мамами, виривала з їхніх рук дітей, примовляючи: “Це моя Явдошка, моя донечка”. Але матері силою відбирали у неї своїх дітей-немовлят. Годувалася Єлена по хатах. В одній хаті давали кулешу, в другій – вареної картоплі, ще десь вареників. Ходила вона з одного краю села в інший, а потім від села до села. Кажуть, побувала вона і в російських землях. Звідти повернулася в спідниці, що було новиною для наших земляків, адже в Бабині ходили в горботках і сорочках. А Єлена хвалилася спідницею й говорила: “Москалі прийдуть, спідниці принесуть, рублі принесуть”. Про цю подію сучасне покоління вже й не пам’ятає, але поговірка про “Єлену Трачеву” прижилася міцно.