Церква на Горечі

Про цю обитель над Прутом поблизу Чернівців згадка трапляється біля 1737 року. Колись тут був печерний скит. У 19 столітті люди вважали цю місцину розбійницьким лігвом. Місце приглянулося єпископу Радовецькому Антонію для монастиря, і невдовзі поблизу виникло поселення з дивнуватою назвою Люди-Гореча.
Спочатку на Горечі стояла невелика дерев’яна церквиця. Монастир багатів, і невдовзі на колишньому попелищі виросла перша кам’яна споруда Чернівців — Вознесенський храм (1765-1767рр.) в модному на той час стилі бароко.
Щоправда, архітекторам крім моди довелося зважати ще й на прикордонне становище обителі: Прут у 18 столітті був свідком русько-турецьких воєн. Тому стіни храму завбачливо вимурували майже фортечними в товщину: 1 метр 80 см., а по периметру піддашшя зробили бойовий хід з бійницями.   Монахи мали зброю — про всяк випадок.
Інтер’єр церкви має спільні риси   з храмами козацького бароко на Лівобережній Україні та молдавськими культовими спорудами. А дерев’яна дзвіниця нагадує схожі будівлі Галичини та Прикарпаття. Стіни храму вкривають фрески 18 століття.
На початку жовтня 1823 року   церкву на Горечі відвідав під час пішої прогулянки містом російський цар Олександр І, який зустрічався у Чернівцях з австрійським цісарем Францом І.
Поблизу Горечі царя   обгавкали  собаки паламаря. Олександр І навіть змушений був оборонятися, для чого витягнув з огорожі чималий дрючок. Лише паламариха, що надбігла на гавкіт з городу, визволила російського самодержця з собачого полону. За легендою, дрючок той потім довго ще зберігали в церкві як реліквію. Закінчилась прогулянка все ж добре: благословенням священика та щедрим царським пожертвуванням в 50 золотих дукатів.