Пауль Целан

Пауль Целан – один з найбільших німецькомовних поетів – модерністів другої половини ХХ ст. Йому судилося народитися в Україні, на Буковині, а закінчити життєвий шлях у Франції, в Парижі. Багато горя випало на долю цієї людини: Друга світова війна, загибель батьків, ув’язнення, а потім – еміграція (Бухарест, Відень, Париж). А в еміграції, як зазначає перекладач творів П.Целана  Петро Рихло, “жахливою була самотність Целана, яка пожирала його серце і душу поступово, день у день, рік у рік.»
Пауль Целан (справжнє прізвище – Анчель) – австрійський поет і перекладач – народився 23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського підданства. Поетична творчість Целана розпочалася приблизно у 1934—1935 pp., а перший датований вірш припадає на 1938 р. Того ж таки року Целан подався у Францію вивчати медицину, але з початком війни змушений був повернутися у Буковину, де студіював романістику у Чернівецькому університеті. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім’я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим. Саме в роки війни Целан  вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У роки війни Целан почав інтенсивно писати вірші і в 1943 р. уклав першу машинописну збірку, до якої увійшла також довоєнна лірика, а незабаром і другу. На початку 1945 року поет зволів не чекати милостей від нової адміністрації, перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній арені з’явилось ім’я Целана: у 1947 році в авангардистському журналі “Агора” надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще не відомим прізвищем – Целан: німецьке написання свого прізвища – Antschel – Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan. У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У 1952 році з’являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції “Мак і пам’ять” – елегічний цикл, присвячений пам’яті загиблих. Украй зосереджений на літературній праці, Целан належав до того типу “небожителів”, поетів трохи не від світу цього, про яких прийнято писати в поблажливому тоні. Чудо порятунку із самого пекла гітлерівського геноциду відступило на другий план перед тягарем пам’яті про пережите. Найбільш відомий вірш Целана – “Фуга смерті” – вражає  моторошною реальністю. Присвячена темі Голокосту, “Фуга смерті” поєднує в собі кілька ліричних жанрів.   955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій “Від порога до порога”.  Поетичне чуття і літературний смак у нього були бездоганні. З доброї волі і власного вибору Целан п’ятнадцять років віддав каторзі поетичного перекладу. Завдяки йому три російські поети – Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип Мандельштам – перекладені німецькою так, що зробити це краще навряд чи можливо. Данину Франції, що пригріла його, поет віддав також літературним даром – повністю переклав німецькою Поля Валері й Артюра Рембо.
Людина замкнута й нетовариська, Целан проте зазнав повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю двері у великий світ: у Німеччині йому було присуджено почесну нагороду Федерального об’єднання німецької промисловості (1957), літературну премію Вільного ганзейського міста Бремена (1958), вишу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури – премію Георга Бюхнера (1960), реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини, вшановуючи поета, розсипали всі можливі і неможливі похвали, про творчість Целана писали численні статті й монографії.
Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав – він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду “уповільнений геноцид”, запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людиновбивства. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск… Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.  Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчо – “Неминучість світла” (1970).
1.    Пауль Целан “Поезія: Антологія українського перекладу” (Чернівці: Видавниций дім “Букрек”, 2001)
2.    Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. – 436 с
3.    http://uk.wikipedia.org/wiki/Пауль_Целан
4.    http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/biography/celan.html
5.http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Пам’ятник_Паулю_Целану_Чернівці.jpg