Міхай Емінеску народився 15 січня 1850, в селі Іпотешти Ботошанського повіту. Його юні роки пов’язані з Україною, з столицею Буковини — Чернівцями. В 1860-66 рр. з перервами навчався в Чернівецькій вищій гімназії. Автор багатьох поетичних, прозових і публіцистичних творів, статей, записів румунського фольклору. Перший свій вірш М. Емінеску написав у Чернівцях і присвятив пам’яті улюбленого гімназійного учителя румунської словесності Арона Пумнула, учасника революції 1848 року. Емінеску був активним учасником студентського гуртка «Молода Румунія» у Відні. Поезія Емінеску перейнята революційним, громадянським пафосом, роздумами про сутність історії та людського буття. Це особливо переконливо засвідчили його поеми «Епігони», «Memento mori», «Імператор і пролетар». П’ять «Послань» — один із взірців патріотичної і водночас сатиричної лірики, яка особливо гостро сприймалась патріотично налаштованою молоддю. Поета вважають «цілісним вираженням румунської душі», «квінтесенцією румунського духу», оборонцем румунської мови. Тудор Аргезі стверджував: «Емінеску, певним чином, — пречистий святий румунського вірша».
Завдяки самоосвіті він володів глибокими і різноманітними знаннями. Вивчав філософію Платона, Шелінга й Шопенгауера, релігійні віровчення — християнство, буддизм і конфуціанство, санскритську граматику. Цікавився політекономією, правом, географією, філологією, етнографією. Переклав румунською мовою «Критику чистого розуму» Іммануїла Канта.
Зазнавши відчутного впливу німецької ідеалістичної філософії (Кант, Шопенгауер) та романтичної поезії (Ґете, Новаліс, Жан Поль і насамперед Шиллер), Емінеску втілював у своїх віршах і прозових творах світоглядні й філософські проблеми.
Важливе місце займає в його творчості романтична антитеза добра і зла (“Янгол і демон”), протиставлення земного й небесного кохання. У багатьох віршах Емінеску змальовував своє нещасливе кохання до поетеси Вероніки Мікле (“Я кохав тебе потай”, “Любов минула”, “Розлука”, “Чому не йдеш?” та ін.). Важкі розчарування й матеріальні нестатки нерідко спричиняли в нього серйозні депресії та кризи й надавали його ліриці сатиричного звучання (“Зіпсуті юнаки”, 1869) і песимістичних нот. Безмежна світова скорбота пронизує його багатострофні вірші з незвично довгими рядками, які нерідко витримані у важких метричних формах (гекзаметр). Його творчість визначається романтичними уявленнями про світ як суєту суєт та біблійними сентенціями про минущість усіх речей. Гостра соціальна критика притаманна віршеві Емінеску “Імператор і пролетар” (1874), який завершується вельми похмурою перспективою майбутнього. Вершиною його творчості вважається романтична поема “Лучаферул” (“Вечірня зоря”, 1883) космічна алегорія трагедії геніального митця, яка спричинена нерозв’язним конфліктом з дійсністю. До кращих віршів Емінеску належать також “Венера і Мадонна” (1869), “Епігони” (1870), “Ґлосса” (1883), а також п’ять об’ємних “Послань”. Майстерні його зображення природи й поетичні картини ночі (“Калін”, “Історія лісу”). Його любовна лірика заворожує своїм ясним звучанням і меланхолією, глибоким зв’язком з румунським фольклором. У прозових творах Емінеску, які так само демонструють схильність поета до філософських і соціальних проблем, переважають фантастичні й ліричні риси (“Бідний Діоніс”, 1872, “Чезара”, 1876, “Безплідний геній”, 1904, опубліковано посмертно). Значна за обсягом рукописна спадщина поета дає змогу заглянути в його грандіозні плани, з яких йому вдалося реалізувати тільки невеличку частку. За життя Емінеску опублікував лише єдину збірку віршів “Поезії” (1883), проте після смерті його поетична слава невпинно зростала. Реальне життя людини Міхая Емінеску було драматичним, повністю відданим творчості. До речі, поезія була його життям, а коротке його існування повністю можна ототожнити з його творчістю. Він не мав інших амбітностей крім літературних, не займав значні громадські посади, не прагнув громадського престижу. Численні твори Емінеску, як вірші, так і проза є актуальними. Крім специфічного виразу тих часів, твори Емінеску здається, що були написані у наші дні, вони переповнені правдою, силою, узагальненням та глибокодумністю.
1. Володимир Бурбан. Усе, що хотів сказати, сказав до 33 років. Дзеркало тижня. № 2, 2005.
2. ЕМІНЕСКУ М. Зневірений духом / Міхай Емінеску.- К., 1989.
3. ЕМІНЕСКУ Міхай // Богайчук М.А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник / Микола Богайчук.- Чернівці, 2005.- С. 93-94.
4. БОЖЕСКУ М. Своєрідність фантастичної прози М.Емінеску / Марінела Божеску // Матеріали студентської наукової конференції 14-15 трав. 2003 р.: гуманітарні науки.- Чернівці, 2003.- Кн. 3.- С. 335-336.
5. http://uk.wikipedia.org/wiki/Міхай_Емінеску
1. часопис «Ї».Чернівці .: № 56 / 2009.
2. http://www.ji.lviv.ua/n56texts/ryxlo4.htm
3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Іцик_Мангер