Історія Кам’яна

Історія

На мальовничих пагорбах по дорозі від Чернівців до Сторожинця розкинулось наше село Кам’яна за 7 кілометрів від обласного центру. З історії відомо, що недуже привабливі і сприйнятливі для життя землі заселялися людьми пізніше, ніж землі родючі. Заселяли Сторожинеччину переселенці із Галичини та Хотинщини. Спочатку народилося село Михальча, а ті кілька дворів, що розташувались на території нашого села були приєднані до села Михальчі.

В 1780 році у хронікальних документах наше село згадується під назвою Пятроса, що у перекладі з румунської означає «кам’яний». Перші поселенці були румунські сім’ї села Ропча Сторожинецького уїзду. І лише через 100 років, коли село заселили вихідці із Галичини, його назвали Кам’яною.
Село Кам’яна отримало свою назву безпосередньо від наявності каміння, якого тут завжди було дуже багато. Через усе село від лісу і аж до великокучурівських земель пролягає річечка з обривистими берегами, яку місцеві жителі назвали Кам’яним потоком, чи просто Потік. Річка була багата на каміння, що його вистачало не тільки для фундаментів, мурування підвалів, криниць, доріжок, підмурівок, але й для будівництва Чернівців. Наші селяни на возах волами возили каміння забудовникам міста прямо з каменоломень.

Село умовно поділено на багато кутів, назви яких мають історичну чи побутову основу.

1. Калічанка
2. Винне
3. Цегольня
4. Турецькі кирниці
5. Кобилі
6. Цурки
7. Циганський яр
8. Думаницке
9. Мальованка
10. Панський лан
11. Панська толока
12. Рівне
13.Точище
14.Округ
Із архівних документів дізнаємось, що у 1776 році діти поміщика Тодора Мургульця ділять між собою землі батька. Половину села Михальчі, яке називалося Кам’яною, отримали брати Іоніце та Іордаке, і вже в 1792 році вони віддають в оренду село Кам’яна за 200 золотих в рік. У 1796 році Іон та Іордаке Могрунцю віддають в оренду село Вартану та Лазару Антонашам на 6 років за 200 золотих в рік. У 1802році брати продовжують оренду Кам’яни аж до 1810 року за 260 золотих в рік тим самим Антонашам.

У 1811році Іордан Мургулець подарував дочці Ілінці та її чоловікові Доксаки Хурмузаки (грекові) половину села Кам’яна ,а той цього ж року міняє цю землю на землю Йордаки Хурмузаки у Молдавії. У 1812 році вони роблять зворотній обмін, і в 1826 році поміщиком «імєнія» значиться Петро Якубович. В селі тоді нараховувалось 128 кріпосних селян.
Між поміщиками і селянами 29 грудня 1826 року був заключений договір про порядок несення кріпосних повинностей, з якого випливає, що селяни зобов’язані нести панщину 31 день на рік. Крім того кожний селянин, котрий мав вдома тягову силу (таких було 80) повинен був вивезти з каменоломні, яка належала поміщикові, 3-4 кубів клафтеру (клафтер — ( нІм. Klafter сажень) національна одиниця довжини в Австрії дорівнює 6 футам або 1,896 м) каміння і везти його в Чернівці. Відомо, що у 1890 році розмір земель общини становив 3249 га, з них- 1900 га були поміщицькими.

Дослідження показали, що у XVIII ст землі села частково належали Гурмузаки, а частково – Василю Васильку.
1 квітні 1931 року село Кам’яна було відділено від Михальчі, в архівах це значиться так: «C 1 апреля 1931г. с.Камена было отделено от коммуны Михальча и преобразовано самостоятельну коммуну. В 1936г. в школе было 257 учеников. У 1943г. открыт клуб, было 123 активных члена клуба назывался Боерул Моргулец, открыта библиотека – 443 книги. В селе есть спиртная фабрика, которая принадлежит помещику»
Село наше дуже індивідуальне за своїм розташуванням: пагорби і рівнини, розмаїття гаїв та садів, лісочки та ярочки, городи й толоки, потоки з камінням.