Невідома Буковина: на Старій Жучці мешкали заможні газди

До Садгори належали поселення Рогізна, Денисівка, Баронівка, Стара і Нова Жучка, Слобідка, Шанці. На території Рогізни та Денисівки археологи знаходили предмети, що належать до трипільської культури. Це – одні з найстаріших поселень Садгори, чим тутешні мешканці пишаються.

Їдять яблука з баронського саду

Рогізна, яка донедавна була окремим селом, уперше згадується у грамоті від 6 жовтня 1517 року як Рогозна. У ній йшлося про пасіку, розташовану поблизу річки Прут, яку разом із селом подарували Радівецькому єпископству. Хоча відомий дослідник Борис Тимощук на основі зібраних матеріалів стверджував, що це поселення виникла ще в ХІІ столітті. Його назва походить від очеретяної трави рогози, яка росте на болотистій місцевості та берегах річок. Ще й досі територію між Рогізною і Ленківцями називають Багнами, оскільки вона заболочена.

Що ж до Денисівки, то дехто зі старожилів стверджує, що походить ця назва від імені чоловіка, котрий першим заселився тут. Поселення простягається вздовж вулиці Заводської, де розташовано чимало підприємств і фірм.

Кут Баронівка та урочище Баронів сад залишилися на згадку про барона Мустяцу, завдяки якому Садагура 7 грудня 1801 року отримала статус торговельного містечка і навіть претендувала стати центром Буковини. Відтоді тут щороку проводили два-три великі ярмарки з продажу худоби. Тут досі згадують барона Мустяцу добрим словом. У його родинному маєтку вже десятки років розміщується дитячий протитуберкульозний санаторій. В баронському саду спорудили геріатричний пансіонат.

На Слобідці селилися люди, що втікали від неволі

Найзаможніші та найпрацьовитіші садгірчани здавна проживали на Старій Жучці. Кожен мав шмат поля, саду та лісу. Старожили стверджують, що мешкали тут «справжні газди, а фулеїв (неробів, лінтюхів) було мало». З приходом радянської влади чимало заможних господарів розкуркулили і вислали до Сибіру. Повернулися не всі.

Поселення Нова Жучка заснували приблизно у XVIII столітті. Селилися люди на вільних землях – біля річки Мошків. Кожен мав у користуванні шматок лісу, з якого, власне, і жив, продаючи його як будівельний матеріал та дрова. Тут є навіть цілі династії лісників.

Як розповів садгірчанин Юрій Бурега, історик за фахом, на території Слобідки і Шанців селилися здебільшого ремісники та селяни. Ще й досі збереглися давні назви місцевих кутів, як, скажімо, Гончарня, Шкірна, які вказували на те, чим саме займалися їхні мешканці…

Перша історична назва цієї місцини згадується як Долішні Шерівці. Зокрема з грамоти воєводи Радула від 28 травня 1618 року можна дізнатися, що Чернівцям належали деякі пасовища по той бік Пруту, тобто між селами Рогізна і Шерівці. Втрата цієї території, як стверджував дослідник історії Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль, сталася після одного судового процесу. На початку XVII століття на цих пасовищах було вбито двох поважних поляків. І щоби не відповідати за вбивство, чернівчани почали доводити, що «та місцина»  належить не місту, а селам Рогізна та Шерівці. У свою чергу поляки вирішили помститися місцевим мешканцям: убили двох чоловіків із Рогізни та трьох – із Шерівців. Крім того, взяли у полон сина старости Кракалії та відвезли його у Кам’янець, звідки батько мусив викупити його за 300 срібних талерів. Таким чином цю територію було відібрано у чернівчан.

Невелике поселення ремісників, засноване приблизно 1772 року, вважали слободою, звідси і назва мікрорайону Слобідка. Дехто зі старожилів стверджує, що селилися тут «свободні» люди, котрі втікали від неволі. Вони вирубували ліси, сіяли пшеницю, займалися мисливством та рибальством.

Ще один мікрорайон Садгори незвичну назву Шанці отримав від свого місцезнаходження. Простягається невелике поселення вздовж річки Мошків та розташоване між двома височинами – найвищою в Садгорі горою Груня, покритою лісом, і горою Щовб. Мешканці назвали поселення на місцевий манір Шанці, тобто улоговина, долина.

Цікаві факти

* Свого часу Рогізна забезпечувала Чернівці водою із 95-метрового колодязя.
*Гордістю Рогізни стала відома письменниця Софія Майданська. Вона провела свої дитячі роки у будинку № 77 на вулиці Учительській.
*Перший телефонний апарат у Садгорі з’явився у вересні 1884 року в палаці барона Мустяци.

*На території Слобідки, в колишньому родинному маєтку панів Штромарів, зараз знаходиться училище поліції. Перед приходом радянської влади панська сім’я виїхала до Румунії. У родинному парку, який вважався колись одним із кращих у Чернівцях, досі збереглося тюльпанове дерево, яке щороку зацвітає в травні прегарними жовтими квітами. Залишилися і рідкісний червоний бук, і столітні сосни.

*Церква Святого Спиридона на Слобідці – найстаріша на території Садгори. Спорудили її 1773 року. Тоді була велика злива. І водою з гір принесло церковний вівтар. Людям вдалося витягнути його. Цей вівтар, принесений невідомо звідки, і започаткував храм. Спорудили його за тодішніми канонами: будівля була без куполів.

*У саду барона Мустяци донині зберігся високий платан, якому чи то двісті, чи то шістсот років. Лікарі дитячого протитуберкульозного санаторію розповіли, що цього велетня не могли обняти навіть 12 дітей. У нижній частині саду б’є джерело, яке садгірці вважають цілющим.

 

 

Молодий буковинець » Новини Чернівців