Розвиток промисловості

РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ
1. Цукровий завод «Хрещатик»
На території селища Кост-рижівка розташовані два вели-кі підприємства: цукровий за-вод «Хрещатик» і Комбінат бу-дівельних матеріалів. Тривалий час саме вони визначали добро-бут та умови життя жителів сіл Лука та Кострижівка. Підприємст-ва давали кострижівчанам та жителям навколишніх сіл ро-боту, а значить надію на завт-рашній день. Починаючи з 40-х років минулого століття сели-ще невпинно розширювалося і в більшій мірі за рахунок приїжджих спеціалістів та робітників. На 2001 р. кількість корінних жителів у процентному відношенні становила всього 30% від всього населення. Приїжджих приваблювало також те, що обидва підприємства, а згодом і автопідприємство вели широке житлове будівництво.
Цукрове виробництво на Буковині стало розвиватися з початку ХIХ ст. У Горячі під Чернівцями був збудований перший примітивний цукровий завод, який виробляв цукор з соку клена й функціонував у 1811-1814 рр. Справжнього цук-рового виробництва у краї довгий час не існувало, хоча на 1871 р. в Австро-Угорщині діяло вже 269 цукрових заво-дів. Цукор ввозився на Буковину з Відня, Граца та інших міст.
В умовах колоніального гніту промисловість на Буковині розвивалася дуже повільно. Розвивалися лише ті галузі, які залежали від використання місцевої сировини. Селяни, зокрема, сіяли багато цукрових буряків, які вивозити в центральні частини австрійської імперії було невигідно. Це спонукало капіталістів будувати цукрові підприємства на місцях.
У серпні 1900 р. розпочалося будівництво цукрового заводу у Жучці біля Чернівців, а 12 жовтня 1901 р. його запустили в дію. В цьому ж році був збудований цукрозавод в Лужанах. У 1908 р. чеська фірма «Шкода» розпочала будівництво цукрового заводу в Кострижівці на кошти розбагатілого орендаря, великого землевласника Маркуса Фішера. Це був третій завод в краї, що виробляв цукор-пісок і рафінад.
Збудований він на березі річки Дністер, на місті старого кострижівського кладовища та берегового лісонасадження під назвою «Гай». Вважають, що назва заводу походить від села Хрещатик, бо тоді ще хутора Кострижівка навіть не було на карті. Хрещатик став відомим далеко за межами Буковини своїм монастирем, оскільки сю-ди християни здійснювали па-ломництво, його відвідував на-віть австрійський цісар. Село Хрещатик та монастир стали своєрідним орієнтиром при постачанні будівельних матеріалів та обладнання для цукрозаводу.
Камінь для будівництва за-воду звозили з кострижівського й бабинського кар’єрів підвода-ми та річкою на баржах. У пів-денній частині с. Лука, на ліво-му березі р. Чурак, на місці великих покладів глини відкри-ли цегельний завод, який пос-тавляв цеглу для будівництва цукрозаводу. І сьогодні в цьому місці є глиняний кар’єр, але час і причини закриття цегельного заводу поки що не з’ясовані. Одночасно в 1910-1912 рр. від Кострижівки до Звенячина, берегом річки, була збудована дорога, вимощена товченим каменем. Вздовж дороги, через кожних 50 метрів, стояли підмурки довжиною 1,5 м і шириною 40 см, висотою 60 см, побілені вапном. Саме ця дорога з’єднала села Лука й Кострижівка з магістральною дорогою Чернівці-Тернопіль. Пристань розташовувалася на місці сучасних очисних споруд. До пристані вела залізнична вітка з кострижівської станції – нею підвозилося з Чехії техно-логічне обладнання.
Будова потребувала великої кількості хвойної лісодеревини, а в місцевому лісі переважав, здебільшого, граб. Тому лісодеревину плотами сплавляли по Дністру з сіл Устечко і Поточище, що на відстані 10-15 км від Кострижівки. На березі річки (на місці сучасної водокачки) розташовувався лісосклад, який належав заліщицькому єврею. Відомо, що плотогонами керував житель села Печорна Чекалюк. Лісодеревину купували жителі навколишніх сіл, вона ж поставлялась на будівництво цукрозаводу. Одночасно з будівництвом центрального корпусу заводу зводилися контора заводу, клуб, житлові будинки. Монтували й налагоджували технологічне обладнання чеські спеціалісти. Повністю будівництво заводу було завершено у 1912 році, але перший вихід цукру почався 1913 р. Завод переробляв 1200 тонн буряка за добу й виробляв цукор-рафінад у вигляді голів конусно-обрізної форми. З появою заводу кількість населення в Кострижівці стала швидко зростати.
На базі цукрозаводу виникло сімейне «Акціонерне товариство цукрової фабрики Маркуса Фішера» у Хрещатику з акціонерним капіталом 5 млн. крон. Членами товариства, крім Маркуса Фішера, стали семеро його дорослих дітей, президент торгово-промислової палати Буковини та інші. Цукровий завод являв собою сучасне, добре оснащене підприємство, де було встановлено 16 парових котлів, дві потужні парові турбіни, різні автоматичні пристрої з чеської фірми «Шкода» загальною вартістю 1,4 млн. крон,. Загальна вартість заводу становила 4,4 млн. крон. (ДАЧО, фонд 3, опис 7, справа 5999, арк. 19-20). Цукросировина для заводу (понад 1,2 млн. ц в рік) постачалася, в основному, з маєтків Фішера площею понад 7 тисяч йохів, куплених ним на початку ХХ ст. по обидва береги Дністра, а також із навколишніх сіл. Фірма мала збутову філію у Відні, діяла досить успішно в західному регіоні України (ДАЧО, фонд 115, опис 2, справа 30540, арк.72). Слід відмітити, що цукрозавод надавав допомогу господарствам, які вирощував-ли цукрові буряки й поставля-ли їх на підприємство. Так, в 1914 р. селянським господарст-вам завод видав насіння, доб-рива й аванс в 900 тисяч крон (УДІАУ, фонд 361, опис 1, справа 583, арк.6-16).
У 1918 р. цукрозавод став належати філіалу Бухарестського банку «Мараморош банк», до правління якого входив також Марко Фішер. У роки Першої світової війни завод був частково пошкоджений і до 1923 року не працював. Але з часом він вийшов на свою потужність й визискування робітників продовжувалося. Умови праці на заводі були важкими. Буряк підвозили на підводах і розвантажували вручну. Робочий день тривав 12 і більше годин при дуже мізерній платі за важку фізичну працю. У 1938 р. із-за відсутності належної техніки безпеки загинув на виробництві Калинюк Іван, про що лікар склав відповідний акт. Робітники скаржилися на підприємців, подавали на них заяви в суд. Такі заяви поступили від Михайла Лопушни, Кароля Боровика, Леонтія Андроніка, Михайла Буданського, але судові інстанції їх проігнорували.
Цукрозавод «Хрещатик» на той час являв собою досить велике підприємство. Доля жителів Кострижівки, Луки й навколишніх сіл була тісно пов’язана з його функціонуванням. Власники землі вирощували цукрові буряки й поставляли на підприємство, робітники мали роботу, а значить і засоби для існування.
В 1930 р. завод перейшов у власність румунського акціонерного товариства, яке відбудувало рафінадне відділення, встановивши нове чеське обладнання. Світова економічна криза 1928-1933 років не обминула й цукровий завод. Сезон цукроваріння тривав всього 1,5-2 місяці, а в 1928 і 1936 роках взагалі не працював через відсутність збуту продукції. В період румунського панування заводом керував Щепкін Григорій, який мав спеціальну інженерну освіту й організаторський талант.
В 1940 р. цукрозавод націоналізувала Радянська влада, а керувати ним призначила Костюка Василя Дмитровича. Сезон цукроваріння розпочався 22 листопада, але вже через рік румуни знову стали його господарями.
У кінці березня 1944 року, коли радянські війська форсували Дністер і бої точилися на правому березі, в цукрозаводі розміщувався військовий госпіталь. Відступаючи, німці почали демонтовувати заводське обладнання, щоб вивезти в Німеччину. Але встигли вивезти тільки турбогенератор – серце заводу – в румунське місто Крайова. Через рік його було повернуто й знову встановлено в заводі.
Після війни завод очолив досвідчений спеціаліст К.Т. Бов-кун Цукрозаводу підпорядкову-вався також радгосп з одно-йменною назвою «Хрещатик», який спеціалізувався на виро-щуванні насіння цукрових бу-ряків. З квітня 1944 по лютий 1945 року силами місцевих та городенківських спеціалістів завод був повністю відновле-ний. Перший повоєнний сезон розпочався 18 грудня 1945 ро-ку й тривав всього 18 діб.
В 1946 р. завод не працював. З червня 1946 по 1950 рік директором знову працює Костюк В.Д., що повернувся з фронту. В останні п’ятдесять років заводом керували: Абрамов А.В. (1950-1953 рр.), Макаревич Л.Ф. (1953-1957 рр.), Церман М.Д. (1957-1972 рр.), Гончаров Г.В. (1972-1987 рр.), Фанда П.М. (11.1987-05.1988 рр.), Лебідь Б.Х. (1988-1991 рр.), Селітбовський В.А. (1991-1999 рр.), Лесюк М.І. (1999-2001 рр.).
За півстоліття після війни підприємство розширилося й оновилося на 90%: збудовані депо, очисні спору-ди, склади, кагатні поля, побу-товий корпус тощо. Все техно-логічне обладнання замінено на сучасне. У свій час діяла автоматична лінія з розфасу-вання цукру в однокілограмові пакети й спеціальні пакети для авіаліній, колотий цукор. Вико-ристовуючи кубинський цукор-сирець, завод працював по 9-10 місяців на рік. По виходу цукру завод мав найкращі показники серед аналогічних підприємств України.
Цікаві факти. За роки існування завод відпрацював 75 сезонів. Перероблено більше 20 млн. тонн цукрового буряка, вироблено близько 3 млн. тонн цукру, з них 1,8 млн. тонн з буряка і 1,2 млн. з цукру-сирцю. Найдовший сезон цукроваріння був у 1957 році – тривав 221 добу, найкоротший в 1945 році – 18 діб. Найбільше товарної продукції вироблено в 1987 році – на 107 млн. 110 тисяч крб.
Починаючи з 1991 року виробництво постійно скорочується, припинено переробку цукру-сирцю, виробництво рафінаду та його розфасовку, припинено також виробництво сухого жому.
В 1996 р. проведена приватизація заводу, але працівникам дісталося всього 4% акцій. Підприємство кілька разів змінювало власників, які намагалися менше вкладати грошей у виробництво й біль-ше отримати прибутку. Заста-ріле обладнання не давало мож-ливості знижувати собівартість продукції й з цієї причини за-вод не витримував конкуреції з іншими виробниками цукру. З року в рік із-за дефіциту цукросировини сезон вироб-ництва цукру скорочувався, а згодом взагалі закрився.
Восени 2012 р. цукрозавод «Хрещатик» знову не розпочав сезон цукроваріння. Тут простежуються дві основні причини: застаріле технологічне обладнання й відсутня необхідна кількість цукросировини. Для модернізації підприємства потрібні великі кошти й сільгоспвиробникам треба створювати умови для нарощування виробництва цукрових буряків.
У жовтні 2012 р. цукрозаводу сповнилося 100 років, але цей важливий ювілей для громадськості селища, району й для місцевої влади пройшов непомітно. Лише працівниця цього заводу, нині пенсіонерка Гончарова Зоя Степанівна, спеціально до ювілейної події написала книгу «Хрещатику – 100». Дуже прикро, що найпотужніше підприємство району, єдиний цукрозавод в області занепав.
У 2015 р. на базі цукрового підприємства існували два нові: ТОВ «Цукрокомбінат «Херещатик» (директор Малащук Василь Михайлович) і ТОВ «Хрещатик-Агро» (директор Олексюк Микола Васильович) по вирощуванню та виробництву сільськогосподарських культур (соя, пшениця, ріпак, соняшник тощо). «Хрещатик-Агро», орендуючи землі у власників паїв, вирощує на продаж ріпак, пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою. Потужна сільськогосподарська техніка повністю механізує виробничий процес і важку колись ручну працю селянина-колгоспника.
Недавно на заводі працювала група незалежних експертів з Франції, Росії та України, яка здійснювала аудит підприємства. Досвідчені фахівці дійшли висновку, що цукрокомбінат може працювати. Аби продукція цукрового заводу могла конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринках, керівництво має здійснити модернізацію підприємства та запровадити європейські стандарти. Для цього потрібні великі кошти, досвідчені спеціалісти-менеджери, кваліфіковані інженерно-технічні фахівці та робітники. Майбутнє Кострижівки, її людей тісно пов’язане з цукрозаводом, тому всі живуть з надією, що колись настануть кращі часи для заводу, а, значить, і для селища.

2. Цукрозавод «Хрещатик» – рік за роком
В 1908 році чеська фірма «Шкода» розпочала будівництво цукрового заводу в Кострижівці. Замовником було австрійське акціонерне товариство на чолі з Марком Фішером. Паралельно із заводом будували житлові будинки для спеціалістів. Соціально-культурним закладом стало приміщення, яке пізніше виконувало роль заводського клубу. Тут розташовувалися їдальня, пивний зал, спортзал, більярдна, бібліотека, танцзал, зал релігійних відправ, музична школа. На другому поверсі знаходилися житлові квартири. Мозковим центром стала контора заводу (сучасний офіс).
У 1912 році було завершено будівництво головного корпусу з рафінадним відділенням. Для сушки жому побудовано жомосушильне відділення, для зберігання цукру – цукровий склад з прибудовою. В ці ж роки збудовані мехмайстерня і водонасосна станція на р. Дністер, приміщення для спиртового цеху, яке так і не спромоглися змонтувати. В трьохповерховій будівлі розмістили гуртожиток, конструкторське бюро, технічну бібліотеку, кабінет з техніки безпеки, цех прання спецодягу, матеріальний склад, склад сухого жому.
Свій перший сезон завод розпочав у 1913 році. Завод випускав цукор-рафінад у вигляді голів конусоподібної форми, переробляючи 1200 тонн буряка за добу. В 1918 році, після окупації Північної Буковини Румунією, завод належав філіалу Бухарестського банку «Марморош Банк» на чолі з Марком Фішером. До 1923 року завод не працював. В 1923 році він був відбудований і реконструйований на добову потужність 1,2 – 1,4 тис. тонн буряка. Для робітників були споруджені житлові будинки на вулиці Матросова (назва вулиці з 1945 року, тепер – Івана Франка) і для спеціалістів на вулиці Заводській.
В 1930 році завод перей-шов у власність румунського акціонерного товариства, яке відбудувало рафінадне відділе-ння, встановивши нове чеське обладнання по випуску пресо-ваного цукру-рафінаду. Надалі ніякі реконструкції не прово-дилися, оскільки економічні кризи призводили до того, що виробництво тривало всього 1,5-2 місяці, а в такі роки, як 1928, 1936, завод не працював взагалі через відсутність збуту продукції. В цей період було оновлено тільки обладнання жомосушильного відділення. Умови праці виявилися тяжкими. Буряк підвозили на підводах і вручну розвантажували. Рівень механізації залишався дуже низьким. Керував заводом в довоєнні роки Щепкін Григорій. Робочий день тривав 12 і більше годин при дуже мізерній платні. В 1940 році, після приєднання Північної Буковини до України, радянська влада завод націоналізувала. Директором був призначений Костюк Василь Дмитрович. Сезон 1940 року розпочався 22 листопада, протягом якого колектив переробив 42000 тонн буряка, виробив 6250 тонн цукру. Кращими робітниками заводу стали: Богонський, Вірт, Сіпа, Бокла, Кирилюк, 112 працівників отримали премію.
1941 р. – Вода в річці Дністер піднялась більше, як на 10 метрів, затопила значну територію заводу (доходила до цукрового складу). Після напа-ду фашистської Німеччини за-вод знову повернувся до попе-редніх господарів.
Наприкінці 1943 року ру-мунські окупанти почали демон-товувати і вивозити заводське обладнання. Перед самим звіль-ненням Кострижівки, 24 берез-ня 1944 року, їм вдалося вивезти турбогенератор, який пізніше віднайшли в румунському м. Крайова.
Після звільнення завод, відгодівельний пункт і радгосп у селі Звенячин стали називати цукрокомбінат «Хрещатик», яким керував Болкун Костянтин Терентійович. Радгосп спеціалізувався по вирощуванню насіння цукрових буряків. Мав три відділки на 2099 га: Йосипівка, Нова Веренчанка та Нова Одая біля Чунькова. З квітня 1944 року по лютий 1945 року завод був повністю відновлений. Перший повоєнний сезон розпочався 18 грудня 1945 року. Більшість працівників ще не повернулися з війни, тому наші спеціалісти відробили спочатку сезон на Городенківському цукровому заводі, а потім їхні спеціалісти приїхали допомогти нам. Сезон тривав 18 діб, переробляли лише 550 тонн буряка на добу. В 1946 році завод не працював.
В червні 1946 року повернувся з фронту Костюк Василь Дмитрович, який знову став директором заводу.
1945 р. – перероблено буряка – 8005 т, вироблено цукру – 830 т.
1946 р. – завод не працював.
1947 р. – перероблено буряка – 30367 т, вироблено цукру – 3039 т.
При заводі справно працював, заснований в 1926 році, відгодівельний пункт. Це виробництво виявилося достатньо прибутковим і саме за його кошти завод збудував Кострижівський побутовий комбінат. Ефективними менеджерами цього виробничого підрозділу стали директор Фартушин З.П. і головний бухгалтер Проценко П.М.
Ферма була розрахована на відгодівлю 1000 голів великої рогатої худоби. Термін відгодівлі складав 60-65 днів. В 1953 році був збудований ізолятор. Влітку 1957, 1958, 1959 рр. відгодовували також свиней. В 1961 році збудована літня площадка для тварин. В 1960-1970 роках відгодовували по 6000-7000 голів за сезон. Для відгодівлі худоби була збудована спеціальна жомова яма місткістю 2800 тонн.
Відгодівельний пункт працював до 1976 року. В зв’язку з реорганізацією сільського господарства відгодівельний пункт був переданий в Кадубовецьке міжколгоспне об’єднання.
1947 р. – Почалася реконструкція заводу зі збільшення потужності до 1500 т переробки буряка на добу.
Перероблено буряка – 30367 т, вироблено цукру – 3039 т.
1948 р. – реконструкція ТЕЦ – встановлені котли «Сладек», замінена горизонтальна випарна станція системи «Елленека» на вертикальну.
Перероблено буряка – 44927 т, вироблено цукру – 5473,6 т.
Буряк переробляли з 11 бурякопунктів Тернопільської області та двох Чернівецької. Вапняковий камінь для вапняково-випалювальних печей завозили з кар’єру Бабин, але через його низьку якість прийшлося завозили камінь з інших кар’єрів.
1949 р. – Проведений перехід з твердого палива на мазут.
Перероблено буряка – 140447 т, вироблено цукру – 17630 т.
1950 р. – Директор Абрамов А.В.
Змонтовано сушку цукру-піску – барабан Фальцмана, преси системи Пшиляса, колочний станок.
Перероблено буряка – 168525 т, вироблено цукру – 21800 т.
1951 р. – Збільшена потужність заводу до 1500 тонн переробки цукрового буряка на добу. Установлена пилорама.
Перероблено буряка – 149588 т, вироблено цукру – 15574 т.
1952 р. – Проведена паспортизація заводу. Обладнаний столярний цех. Перероблено буряка – 118669 т, вироблено цукру – 16170 т.
1953 р. – Директор Макаревич Леонід Флоріанович.
Перероблено буряка – 202340 т , вироблено цукру – 26628 т.
Установлений паровий котел «Борзиг», проведена реконструкція водокачки технічної води, збудована і введена в дію водокачка питної води. Почали будувати будинок на вулиці Буковинській. Розпочато будівництво дороги від Кострижівки до автотраси через с. Звенячин. Збудований бетонно-розчинний вузол.
1954 р. – Будівництво житлових будинків на вул. Буковинській.
Перероблено буряка – 186592 т, вироблено цукру – 24231 т.
1955 р. – Будівництво житлових будинків на вул. Буковинській.
Перероблено буряка – 245079 т , вироблено цукру – 26957 т.
1956 р. – Збудована дорога від Кострижівки до автотраси через село Звенячин. Продовжується будівництво житлових будинків по вул. Буковинській.
Перероблено буряка 260394 т, вироблено цукру – 32423 т.
1957 р. – Директор Церман Матус Давидович.
Збудована дорога по вулиці Заводській. Побудовано лікарню (старий корпус). Розпочали переробку цукру-сирцю з тростини. Цукор привозили в 100-кілограмових мішках і складували під відкритим небом.
Перероблено буряка – 320385 т, вироблено цукру – 43220 т, вироблено цукру із сирцю – 35731 т.
В 1957 році завод відійшов від Львівського цукротресту і підпорядкову-вався Чернівецькому. Генеральний директор Чернівецького цукротресту – Макаревич Леонід Флоріанович.
Цукор (рафінадний кристал) відправляють на експорт: Єгипет, Саудівська Аравія, Ємен, Ірак, Іран (до 1974 р.).
1958 р. – Замінені вакуум апарати на ВАЦ – 600.
Перероблено буряка – 335741 т, вироблено цукру – 42153 т.
1959 р. – Збудований дерев’яний розчинно-бетонний вузол
(працював до 1996 р.). Почалася реконструкція сокоочисного цеху.
Перероблено буряка – 338500 т, вироблено цукру – 42336 т.
1960 р. – Збудовано приміщення відстійників соку і установлені відстійники. Відкрито автопідприємство.
Перероблено буряка – 316574 т, вироблено цукру – 45348 т,
вироблено цукру з цукру-сирцю – 29060 т.
1961 р. – Збудовано естакаду буряка і насосну. Установлені 4 вакуум-фільтри замість фільтрпресів.
Перероблено буряка – 308596 т, вироблено цукру – 46034 т,
вироблено цукру з цукру-сирцю – 26069 т.
1962 р. – Збудована естакада сипучих вантажів (для вапнякового каміння, цементу і т. д.). Реконструкція дифузійного відділення з установкою англійської дифузії «Дункан-Стюарт» безперервної дії замість дифузії періодичної дії системи Роберта. Замінені бурякорізки.
Перероблено буряка – 296475 т, вироблено цукру – 41566 т.
1963 р. – Перероблено буряка – 258131 т, вироблено цукру – 37940 т, вироблено цукру з цукру-сирцю – 8411 т. На кошти заводу змонтовано телевежу (с.Хрещатик).
1964 р. – Цукрозаводи Чернівецької області підпорядковуються Терно-пільському ВАО. Генеральний директор Тернопільського виробничо-аграрного об’єднання цукрової промисловості – Гамарник Георгій Ілліч.
Збудований склад цукру-сирцю з клерувальним відділенням, очисні споруди та лабораторію. Побудовано Кострижівську середню школу.
Перероблено буряка – 424071 т, вироблено цукру – 58285 т, з цукру-сирцю – 17875 тонн.
1965 р. – Для очистки технічної води для ТЕЦ почали будувати хімводоочистку. Збудований дитячий садок, 4-х та 8-ми квартирні будинки. Розпочато будівництво двох секцій цукрового складу місткістю 10 тис. тонн.
Перероблено буряка – 255410 т, вироблено цукру – 35779 т, з цукру-сирцю – 22682 тонн.
1966 р. – Збудовано гуртожиток на 240 місць і сировинна лабораторія.
Перероблено буряка – 371078 т, вироблено цукру – 52028 т, з цукру-сирцю – 27841 тонн.
1967 р. – Прокладено теплотрасу по вулицях: Заводській, Кобилянській, Буковинській, Чапаєва, Матросова, 28 червня.
Перероблено буряка – 411598 т, вироблено цукру – 53098 т, з цукру-сирцю – 2718 т.
Тривалість сезону переробки цукрового буряка з 09.09.67 р. по 01.04.68. р.
1968 р. – Збудовано компресорну станцію потужністю 40 м³, пожежне депо.
Перероблено буряка – 464020 т, вироблено цукру – 53794 т, з цукру-сирцю – 6996 тонн.
Тривалість переробки цукрового буряка з 09.09.68 р. по 27.04.69 р.
1969 р. – Перероблено буряка – 452750 т, вироблено цукру – 53419 т. Збудована хімводоочистка, мазутна станція. Установлені додаткові мазутні ємкості.
Тривалість переробки цукрового буряка з 16.09.69 р. по 26.02.70 р.
1970 р. – Проведена реконструкція ТЕЦ. Замість дев´яти парових котлів тиском 5-14 атмосфер установлені парові котли БМ 35/39 – 2 одиниці і ГМ-50 – 2 одиниці загальною продуктивністю 170 т /год.
Перероблено буряка – 392469 т, вироблено цукру – 50771 т, з цукру-сирцю – 30500 тонн.
Тривалість переробки цукрового буряка з 16.09.70 р. по 29.03.71 р.
Тривалість переробки цукру- сирцю з 26.02.70 р. по 15.06.70 р.
1971 р. – Замінені два турбогенератори потужністю 4 і 6 тис. кВт.
Перероблено буряка – 358430 т, вироблено цукру – 45632 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 10.09.71 р. по 22.02.72 р.
1972 р. – Директор Гончаров Григорій Васильович.
Збудовано дві секції цукрового складу місткістю 10 тис. тонн, склад для приймання та зберігання цукру-сирцю. Установлено центрифуги безперервної дії 1-го продукту.
Перероблено буряка – 406514 т, вироблено цукру – 45754 т, з цукру-сирцю – 26837 тонн.
Тривалість переробки цукрового буряка з 11.09.72 р. по 01.03.73 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 29.02.72 р. по 02.06.72 р.
1973 р. – Перероблено буряка – 354943 т, вироблено цукру – 42235 т, з цукру-сирцю – 27792 т.
Тривалість сезону переробки цукрового буряка з 12.09.73 р. по 01.02.74 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 16.03.73 р. по 12.07.73 р.
Замінені парові камери вакуум-апаратів I-го продукту.
Установлені центрифуги безперервної дії 2-го продукту.
1974 р. – З 1926 по 1974 рік підприємство називалося цукрокомбінат «Хрещатик», так як до його складу входили: відгодівельний пункт і три бурякосіючі радгоспи – Звенячин, Йосипівка, Веренчанка.
Установлені автоматичні центрифуги 3-го продукту і афінації.
Перероблено буряка – 360180 т, вироблено цукру – 40090,6 т, з цукру-сирцю – 9100,7 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 14.09.74 р. по 17.02.75 р.
Тривалість переробки цукру –сирцю з 11.02.74 р. по 18.04.74 р.
1975-1977 р. – Механізовано ручну працю в рафінадному цеху. Установлені автоматичні лінії по пресуванню, колці і розфасовці рафінаду в пачки по 0,5 і 1 кг. Установлена автоматична вага цукру 1-го продукту.
Перероблено буряка – 358640 т, вироблено цукру – 40592,1 т, з цукру-сирцю – 41854,4 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 09.09.75 р. по 05.01.76 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 19.03.75 р. по 07.07.75 р.
1976 р. – Установлено 6 адсорберів для очистки рафінованих сиропів. Збудовано теплицю.
Перероблено буряка – 255132 т, вироблено цукру – 26636.5 т, з цукру-сирцю – 47577.7 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 14.09.76 р. по 15.01.77 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 17.01.76 р. по 09.06.76 р.
1977 р. – За допомогою заводу збудований останній поверх нової селищної лікарні.
Установлені пакувальні автомати АРЖ для розфасовки рафінованого піску в 1 кг пакети. Установлені дискові фільтри для рафінованих сиропів, регенераційна установка для вугілля АГС
Перероблено буряка – 467647 т, вироблено цукру – 40386 т, з цукру-сирцю – 38492 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 10.09.77 р. по 07.02.78 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 21.03.77 р. по 16.07.77 р.
1978 р. – Збудована контора цеху механізації, гаражі. Змонтовано обладнання по виробництву гофрокоробів.
Перероблено буряка – 357444,2 т, вироблено цукру – 38040 т, з цукру-сирцю – 42592 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 07.09.78 р. по 05.02.79 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20.02.78 р. по 07.06.78 р.
1979 р. – Побудована прохідна заводу. Замінені центрифуги 2-го продукту БМА та рафінадні ЧКД на ФПН, а центрифуги 3-го продукту – на німецькі «Зангерхаузен».
Перероблено буряка – 404080 т, вироблено цукру – 30554 т, з цукру-сирцю – 41285 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 09.09.79 р. по 18.01 79 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20. 02.79 р. по 07.06.79 р.
1980 р. – Проведено реконструкцію очисних споруд. Впроваджена біологічна очистка стічних вод, закінчено монтаж обладнання по виробництву гофрокоробів.
Перероблено буряка 233090 т, вироблено цукру – 24707 т, з цукру-сирцю – 46531 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 04.09.79 р. по 07.01.81 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 15.02.80 р. по 20.06.80 р.
1981 р. – Установлені печатно-висічні автомати для упаковки рафінаду.
Преси ПСА замінені на К-5–ПРА, які укомплектовані автоматичною сушкою з автоматичною загрузкою та розгрузкою цукрових паличок. Установлені 2 колочно-пакувальних станки ПЛР. Цукор фасується в одно-кілограмові картонні пачки.
Замінені 1-й, 3-й, 5-й корпуси випарки. Ротаційні водовідділювачі замінені на дискові.
Перероблено буряка – 188411 т, вироблено цукру -22427 т, з цукру-сирцю – 61724 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 04.09.81 р. по 20.11.81 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 18.01.81 р. по 26.06.81 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20.11.81.р. по 03.07.82р.
1982 р. – Бурякопункти: Торське, Товсте і Ягольниця передані Чортківському цукровому заводу. Весь його цукор, біля 11 тис. т. із-за низької якості, було перероблено на рафінад на нашому заводі. Збудований склад для цукру-рафінаду місткістю 5 тис. тонн. Установлений новий чан для меляси із насосною для завантаження патоки в ємкості залізничного і автотранспорту.
Перероблено буряка – 213691 т, вироблено цукру -24679 т, з цукру-сирцю – 60163 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 30.08.82 р. по 09.12.82 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 10.12.82 р. по 06.06.83 р.
1983 р. – Обладнано відділення з адсорберами, наповненими вугільною крупкою, для очистки рафінованих сиропів. Змонтовано піч АГС-4 для регенерації крупки.
По вулиці Заводській збудовано дві секції (50 квартир) 75-квартирного будинку.
15 вересня прорвало дамбу відстійників Стебниківського калійного заводу Дрогобицького району Львівської області.
За 6 годин в Дністер скинуто 4,5 млн. тонн розчину з концентрацією солей калію і натрію до 300 г на 1 літр. Завод був зупинений на два тижні – з 21 вересня по 3 жовтня.
Перероблено буряка – 247800 т, вироблено цукру – 26502 т, з цукру-сирцю – 54345 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 31.08.83 р. по 10.01.84 р.
1984 р. -Установлений польський похилий двухшнековий дифузійний апарат ДС-12, жомові преси. Центрофуги афінації замінено на ФПН. Замінено три камери вакуум-апаратів, а через рік – ще три.
Із-за порушення пожежної безпеки в тарному цеху загорівся штабель з жгутовими мішками. Першим до тушіння пожежі приступив Леонід Михайлович Кузьмук і ще декілька працівників заводу.
Тільки на третю добу з допомогою пожежних команд пожежу припинили. Для зменшення збитків інженер по організації праці дала пропозицію: з обгорілих мішків шити захисні рукавиці.
Перероблено буряка – 224798,6 т, вироблено цукру – 24683 т, з цукру-сирцю – 60205 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 08.09.84 р. по 20.12.84 р.
Тривалість переробки цукру –сирцю з 10.01.84 р. по 15.07.84 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20.12.84р.по 01.06.85р.
1985 р. – Побудована градирня зворотнього водопостачання.
Установлено ще 5 адсорберів і пакувальний автомат АРЖ. Капітально відремонтували димову трубу і наростили її до висоти 72 м.
Перероблено буряка – 196243 т, вироблено цукру – 22530 т, з цукру-сирцю – 49097 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 05.09.85 р. по 28.12.85 р.
Тривалість переробки цукру –сирцю з 28.12.85 р. по 25.06.86 р.
1986 р. – Організовується Чернівціоблцукроагропром – генеральний директор Ярощук Віктор Володимирович. Цукрозавод «Хрещатик» виходить з-під підпорядкування Тернопільського ВАО. Установлений струйний сульфітатор для барометричної води, ротоклони для очистки сатураційного газу. Збудована тиристорна для центрифуг 3-го продукту, афінації та рафінадних. На третьому продукті установлено центрифуги безперервної дії фірми Зангерхаузен. Установлені пакувальні автомати «Зіблер». Почали випуск дорожнього цукру в пакетиках по 10 г для з/дорожнього, авіаційного та морського транспорту. Установлена автоматична телефонна станція на 100 номерів.
Перероблено буряка – 234000 т, вироблено цукру – 24466 т, з цукру- сирцю – 64754 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 03.09.по 20.12.86 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20.12.86 р. по 11.03.87 р.
1987 р. – Прибутки найвищі серед усіх цукрових заводів Радянського Союзу, про що відмічено в журналі «Сахарная промышленность». Збудований побутовий корпус на 500 чоловік з перехідною галереєю. На першому поверсі обладнана їдальня, для служб – обладнані кабінети.
Установлений 5-й вакуум-фільтр, трясучка 1-го продукту, пульполовушки. Установлено 3 центрифуги 1-го продукту фірми «Зангерхаузен».
Перероблено буряка – 251468 т, вироблено цукру 28106 т, з цукру-сирцю –70166 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 18.09. 87 р. по 18.12.87 р.
1988 р. – Директор Лебідь Борис Харитонович.
Установлені центрифуги афінації безперервної дії. Будується склад зберігання гофротари, тиристорна для шаф управління центрифугами 2-го продукту.
Збудовано приміщення під надувний спортзал-павільйон, але в дію він так і не введений. Збудований котедж на дві сім’ї.
Перероблено буряка – 219777 т, вироблено цукру – 20778 т, з цукру-сирцю – 28467 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 20.09.88 р. по 28.12.88 р.
Тривалість переробки цукру –сирцю з 15.02.88 р. по 14.05.88 р.
1989 р. – Установлено прогресивний преддефекатор Бригель-Мюллер. Замінено центрифуги рафінадного кристалу. На призаводському бурякопункті збудований свинарник на 200 голів. В селищі збудований банно-пральний комбінат на 20 місць та 200 кг сухої білизни в зміну. В зв’язку з реорганізацією сільського господарства радгосп «Хрещатик», до якого входили 3 бурякосіючих відділки: Звенячин, Йосипівка, Веренчанка (директор Обертюк М.М., головний бухгалтер Калинюк О.О.), відділився від заводу і став самостійним господарством.
Перероблено буряка – 248713 т, вироблено цукру – 23914 т, з цукру-сирцю – 35791 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 12.09.89 р. по 16.01.90.р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 10.01.89 р. по 24.04 89 р.
1990 р. – Збудований котедж на дві сім’ї.
Перероблено буряка – 241705 т, вироблено цукру – 28030 т, з цукру-сирцю – 40771 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 18.09.90 р. по 05.01.91 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 20.02.90 р. по 15.06.90 р.
1991 р. – Директор Селітбовський Владислав Альбінович.
Замінено I”б” корпус випарки. Модернізований запірний пристрій вапня-ково-випалювальних печей. Установлений кабельний зв’язок з Заліщицьким вузлом зв’язку. Організовано виробництво бетонних фундаментних блоків.
Перероблено буряка – 139921 т, вироблено цукру – 16091 т, з цукру-сирцю – 10156 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 18.09.91 р. по 01.02.92 р.
Тривалість переробки цукру-сирцю з 17.03.91 р. по 30.04.91 р.
1992 р. – Припинено переробку цукру-сирцю. Пущений в дію побутовий корпус. Добудовано роздягалки, душові, санвузли, сауну з басейном. Обладнаний зал засідань. Київський проектний інститут починає розробляти проект реконструкції заводу по збільшенню потужності до 4500 тонн буряка за добу.
Перероблено буряка – 148059 т, вироблено цукру – 13408 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 24.09.92 р. по 15.01.93 р.
1993 р. – По вулиці Заводській введена в експлуатацію остання секція 75 – квартирного будинку. Збудовані площадки для зберігання сипучих вантажів (сірки, коксу, солі і т.д.). Припинено виробництво цукру-рафінаду всіх фасовок. Призупинено виробництво сухого жому.
Перероблено буряка – 185679 т, вироблено цукру – 21774 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 21.09.93 р. по 28.02.94 р.
1994 р. – Збудовано і введено в дію мийне відділення. Матеріальний склад перенесено в склад цукру-рафінаду.
Перероблено буряка – 266325 т, вироблено цукру – 32585 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 20.09.94 р. по 30.12.94.р.
1995 р. – Змонтовані вертикальні відстійники очисних споруд на місці бувшого відгодівельного пункту. По плану реконструкції побудована трансформаторна підстанція 35/6 кВ потужністю 5,6 мВт. Турбогенератор 4кВт замінено на 6кВт. Управління дифузії переведено на мікропроцесор. Побудовано нову яму для товарного вапна. Починається газифікація заводу, але із-за нехватки коштів через рік припинена.
Перероблено буряка – 203007 т, вироблено цукру – 25144 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 20.09.95 р. по 31.12.95 р.
1996 р. – Проведена приватизація заводу. Працівники заводу отримали близько 4 % акцій. Завод перетворився на Відкрите Акціонерне Товариство – ВАТ цукрозавод «Хрещатик». Утворюється дочірнє підприємство – фірма «Хрещатик», до якої належить їдальня. Запущений цех по випіканню хліба і встановлене обладнання для виготовлення макаронів. Адміністративний корпус реконструюється в сучасний офіс. Установлені комп’ютери: в бухгалтерії, ВОП та відділі кадрів, цеху механізації, обладнано комп’ютерний зал.
Перероблено буряка – 168230 т, виготовлено цукру – 21949 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 09.09.96 р. по 05.02.97 р.
1997 р. – Проведений капітальний ремонт вапнякововипалювальних печей. Припинена реконструкція заводу на потужність 4500 тонн переробки буряка на добу.
Перероблено буряка – 119957 т, вироблено цукру – 15338 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 24.09.07 р. по 01.12.97 р.
1998 р. – Для центрифуг 1-го продукту встановлюється мікропроцесор. Падіння виробництва із –за нехватки сировини.
Перероблено буряка – 83314 т, вироблено цукру – 10481 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 07.10.98 р. по 21.12.98 р.
1999 р. – Директор Лесюк Микола Іванович.
Для варки утфелю 1-го продукту встановлений мікропроцесор. Запущено цех по вирощуванню грибів у підвалі побутового корпусу. Розпочато підготовку цеху площею до 1000 квадратних метрів у підвалі складу цукру-рафінаду. Відновлено цех по виробництву сухого жому, але він не був запущений через високі ціни на мазут. Прокладено 3,5 км газопроводу в напрямку села Звенячин.
Перероблено буряка – 65681 т, вироблено цукру – 7835 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 27.09.99 р. по 15.11.99 р.
2000 р. – Завод працював менше місяця. По виходу цукру зайняв друге місце серед цукрових заводів України.
Перероблено буряка – 60392 т, вироблено цукру – 8371 т
Тривалість переробки цукрового буряка з 06.10.2000 р. по 17.11.00 р.
2001 р. – Голова правління ВАТ цукрозаводу «Хрещатик» Бучко Сергій Борисович.
Основним Кредитором в 2001 році була фірма «Акорд», співробітництво з якою було підписане на 2001 р.
Перероблено буряка – 94099 т, вироблено цукру – 10252 т.
Тривалість переробки цук-рового буряка з 09.10.2001 р. по 03.12.01 р.
2002 р. – Урочисте відзначення 90-річчя заводу. Модернізована схема підготовки барометричної води.
Перероблено буряка – 65900 т, вироблено цукру – 5800 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 11.10.2002 по 22.11 02 р.
2003 р. – Перероблено буряка – 39600 т, вироблено цукру – 4300 т.
Тривалість переробки цукрового буряка з 18.10.03 р. по 06.11.2003 р.
Заміна шкафів управління центрифуг 1-го продукту.
2004 р. – Перероблено буряка – 70600 т, вироблено цукру – 8300 т.
Проведена газифікація заводу. Установлений холодний дефекатор.
2005 р. – Замість ВАТ цукровий завод «Хрещатик» створено ТзОВ цукровий завод «Хрещатик». Генеральний директор – Бучко Сергій Борисович.
Замінено покрівлю матеріального складу.
Перероблено буряка 100200 т, вироблено цукру – 12200 т.
2006 р. – Капітально відремонтована прохідна заводу. Замінена покрівля. Вимощена площадка біля офі-су тротуарною плитою. Ство-рена фірма – ТзОВ «Хрещатик-Агро». Директором призначе-ний Микитюк Михайло Івано-вич, головним бухгалтером – Баранецька Ганна Михайлівна (до 2010 року). З 2010 року головним бухгалтером призна-чена Балан Галина Леонідівна, начальником відділу кадрів – Шевчук Галина Маноліївна. До фірми належить 6500 га орної землі, із них 2000 га – під посіви цукрових буряків.
Перероблено буряка – 145600 т, вироблено цукру – 16800 т.
2007 р. – Замінена сатурація. Споруджено сплавну площадку для цукрових буряків.
Перероблено буряка – 171900 т, вироблено цукру – 18200 т.
2008 р. – Перероблено буряка – 76700 т, вироблено цукру – 9600 т.
2009 р. – Завод не працював.
2010 р. – Перероблено буряка – 81900 т, вироблено цукру – 8560 т.
2011 р. – Директор Білоголовко Павло Дмитрович.
Перероблено буряка – 88000 т, вироблено цукру – 10550 т.
2012 р. – Виконуючий обов’язки директора Малащук Василь Миколайович (з 03.2012 р.)
Буряк не посіяли.
За 100-річчя завод відпра-цював 85 сезонів. Перероблено більше 20 млн 858 тис. тонн буряка, вироблено – біля 3 млн 109,9 тис.тонн цукру, із них – 1, 91 млн. тонн з буряка та 1, 2 млн. тонн – з цукру-сирцю. Найдовший сезон цукроварін-ня був в 1957 році – 221 доба, найкоротший – в 1945 році –18 діб.
Найдовше виробництво цукру з сирцю з 1 січня по 15 липня з найкоротшим ремонт-ним періодом – 1,5 місяці – було в 1987 році. Найбільше товарної продукції вироблено в 1987 році – на суму в 107 млн. 110 тис. крб.
Найбільша площа засіяна цукровим буряком була в 1965 році – 14795 га, найменша – в 1945 році – 2296 га.
Найвища врожайність була в 1972 році – 408 ц з га, найнижча – в 1945 році – 72 центнери з га.
Сухого жому найбільше вироблено в 1958 р. – 5330 т.
Товарного вапна найбільше вироблено в 1994 році – 3394 т.
За скупими словами і цифрами напружена праця робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

3. Людина, яка бачила Фішера
Два роки тому сповнилося сто років як великий австрійський землевласник Марко Фішер збудував в Кострижівці цукровий завод. З цим підприємством пов’язана доля не одного покоління селища, які мали можливість, завдячуючи роботі, утримувати власні родини. Фішер, як підприємлива людина, дбав за свої прибутки, але в той же час зробив велику послугу населенню Кострижівки та навколишніх сіл. Значна частина сільсь-кого населення вирощувала цукровий буряк, інша його переробляла на цукор. Проте сьогодні одне з найбільших підприємств району не працює, важко також відшукати сліди його засновника. І як приємно було зустріти людину, яка бачила Марка Фішера власними очима. Нею виявилася жителька Кострижівки Ількун Катерина Олександрівна, в якої взяли інтерв’ю члени історико-краєзнав-чого клубу «Евріка».

Бабусю, скажіть, будь-ласка, своє прізвище, ім’я та по-батькові.
Ількун Катерина Олександрівна.

Скільки Вам років?
Незабаром сповниться 90, народила-ся я в Кадубівцях у 1925 році.

Розкажіть про Вашу сім’ю.
Крім тата і мами нас було семеро дітей. Двоє у підлітковому віці померли, а решта вижили. Колись сім’ї мали, здебільшого, багато дітей, бо для роботи на власній землі потрібні були робочі руки. Не треба забувати, що за часів румунської окупації в селі лікарів не було, тому діти часто помирали від простудних чи інфекційних хвороб, виживали найздоровіші. Діти, як тільки спиналися на ноги, вже виконували якусь роботу по господарству (замітали, пасли гуси, вівці, носили воду), що значно полегшувало життя батьків.

Коли і де Ви вчилися?
У перший клас Кадубовецької школи я пішла, коли мені виповнилося 10 років. Але невдовзі помер тато й ми переїхали у село Чуньків, де мама зійшлася жити з вдівцем. Тут продовжувала своє навчання, аж поки не застала війна. Нас вчили брати Пинзарі: Іван, Андрій та Павло, родом з Молдавії, які знали українську й румунську мови. Директором був Павло, інші брати вчили нас різних шкільних наук. В той час румунська влада забороняла говорити українською мовою, не дозволялося співати українських пісень, навіть богослужіння в церкві заборонялося вести рідною мовою. За сказане слово українською мовою вчителі ставили нас у куток, але не били, проте на кожному кроці змушували говорити лише румунською.
Тато з мамою обурювалися румунськими порядками в школі, але щось змінити не могли. Вони самі вчили мене читати, писати, говорити, молитися, декламувати вірші українською мовою.
В понеділок молилися й урочисто піднімали румунський прапор-триколор (червоний, жовтий і синій кольори). Першим був урок Божий, який проводив священик. Закінчували навчальний тиждень у суботу також молитвою й зніман-ням прапора. Важка то була наука, бо всі предмети велися румунською мовою.
Закінчила лише чотири класи румунської школи, бо мама вважала, що дівчині більше й не треба. Головне завдання дівчини полягало в тому, аби вона вміла готувати їсти, пекти, прати, ткати, вишивати, поратися на землі та біля худоби. При нашій бідності та платному навчанні дорога до вищої науки була закрита.

Чим Ви займалися після закінчення школи?
А працювала я тоді на полі, як всі люди. Селяни могли працювати на власній землі або найматися до пана чи священика, бо інших місць роботи тоді не існувало. У березні 1944 року румуни з села забралися й встановилася радянська влада. Саме цього року я познайомилася із своїм майбутнім чоловіком, який працював в міліції. Він був добрий чоловік й ми невдовзі з ним побралися.

Де Ви вперше побачили Марка Фішера?
Австрійський землевласник Марко Фішер жив тоді в Йосипівці у великому й гарному будинку, який місцеві люди називали «дворець» (палац). Це був дуже гарний і просторий будинок з мезоніном, а під ним великі підвали. Перед будинком були розбиті гарні квітники й газони. За ним ріс великий сад з фруктових і декоративних дерев. В саду стояла альтанка, пролягали посипані піском алеї.
Із викопаної криниці вода насосом закачувалася в спеціальний резервуар, яка з нього подавалася на кухню, у ванну й внутрішній туалет. Для зливу води існувала автономна каналізація. Для обслуговування маєтку пан тримав прислугу. Навколо будинку знаходилося тоді шість хатин, в яких проживали селяни, що обслуговували панську садибу. А у двох хатинах вище ставу проживали спеціалісти, які працювали на гуральні. У своєму розпорядженні Марко Фішер мав фаетон, бричку для пересування на полі й автомобіль. Постійно пан проживав у Чернівцях, а на фільварку (його чомусь називали «Жонц») головною й довіреною особою був управляючий пан Стратійчук. Через Йосипівку пролягала єдина дорога викладена каменем, а в 30 м від неї стояв «дворець» Марка Фішера.
На фільварку Фішер тримав коней, волів, овець, іншу худобу. Для робіт на землі та біля худоби Фішер наймав селян з навколишніх сіл. Пан навіть організував підвезення найманих робітників. Цим займалися 12 так званих форналів – їздових, що управляли возами.
Непогані прибутки Фішеру давала й ґуральня, яка виробляла спирт, а з нього горілку. Тут же знаходилися кузня, конюшня, два склади, млин, дві їдальні – одна для найманих робітників та форналів, інша – для управляючого та ковалів.
У своїй власності Фішер мав також шість ставків, велику пасіку, лісопаркові насадження «Гайдейка». Гайдейка мала земельну площу близько 25 га, на якому розташовувалися панський будинок, рідкісні декоративні та плодові дерева, невеликий ставок, посипані дрібною галькою доріжки та алеї, лавочки, газони, оригінальна криничка (місцеві жителі, чомусь, вважають її турецькою), винний підвал, альтанка, круглий кам’яний стіл. У великому будинку пан приймав поважних гостей, де влаштовувалися бенкети, а на полях панство полювало на зайців.

За яких обставин Ви зустрілися з Марком Фішером?
Навколо невеликого хутірця, розташованого на Йосипівці, розляглися бурякові плантації – власність пана Фішера. Мама найнялася викопати, почистити та здати на цукрозавод буряк з площі 25 арів. Це досить трудомістка й важка робота, тому мама на допомогу взяла мене й на чотири роки старшого брата Василя. Щоденно платили 50 леїв, хоча на просапці денна робота коштувала 25 леїв. Брат копав буряки, я зносила на купу, а мама чистила корені від гички. Ми працювали майже поруч з будинком Фішера й зацікавлено спостерігали, що відбувається на подвір’ї.
Десь під обід Василь нагромадив картоплиння та соняшничиння, розпалив вогонь і вкинув туди картоплю, яку взяли з дому, та насіння конопель. Ми грілися біля вогню, їли печену картоплю й насолоджувалися запахом горілого насіння конопель. Цей приємний запах мені відчувається й сьогодні. Пан Фішер підійшов до нашого гурту, чемно привітався: «Добрий день, Бог на поміч, як вам працюється?». Поки мама щось відповідала, брат витягнув з вогню дві картоплини, прутиком їх акуратно почистив й підніс пану. Пан задоволено посміхнувся, подякував за гостинність, витягнув з гаманця 5 леїв і дав братові. Для підлітка 5 леїв були великим скарбом.

А який мав вигляд та манери пан Фішер?
Взагалі-то він був малого росту, майже такий, як мій неповнолітній старший брат Василь. На час зустрічі Фішеру вже виповнилося 60 років. Мав вигляд дійсно панський: біла сорочка під галстук, піджак, звужені донизу штани, зверху куртка, а на голові сива кепка, в руках тримав тростинку. Але у спілкуванні був досить простий, в інтонації бесіди зовсім не відчувалося зверхнього ставлення до нас, простих людей. Я не помітила в ньому притаманного для заможних людей гонору, пихатості чи презирства.
На поле виїжджав на каштановому коні або двоколісній бричці, полем ходив пішки. Йому подобалося ходити полем, розмовляти з робітниками, інколи прислуга виносила на берег ставка столик, стільці, прохолодні напої, де панство в затінку відпочивало.

А яка у нього була сім’я?
Достеменно про його сім’ю я не знаю, але в той час на фільварку знаходилися ще дружина й два сини. Ми звернули увагу на те, що Фішер з дружиною були низького росту, а хлопці – високі. Люди казали, що діти вдалися у діда, який мав високий ріст. Дружина Фішера, на вигляд хвороблива жінка, хатньою роботою зовсім не займалася, бо для цього мала численну прислугу. У мене складалося враження, що на фільварку вона почувала себе не дуже комфортно.

Може пам’ятаєте якісь подробиці з панського життя?
Так, у 30-х роках тут розігралася ціла трагедія. Я свідком тих подій не була, але розповідали люди, які працювали у пана Фішера. Трагічна історія відбулася за участю одного з синів господаря, який закохався у покоївку. Молода двадцятилітня покоївка була напрочуд вродливою й скромною дівчиною, яка могла стати окрасою будь-якого чоловіка, навіть панського походження.
Старший син виїхав в Австрію, а молодший тривалий час проживав у батьковому маєтку. Ловив на ставку рибу, полював на дичину, їздив верхи на коні, багато читав або пропадав в Гайдейці, де також мав чим займатися. Так ось хлопець закохався в покоївку, а бідна дівчина відповіла взаємністю. До пори до часу вони зустрічалися крадькома, поки таємне не стало очевидним. Дівчина завагітніла й приховати цей факт від оточуючих людей стало неможливо. Парубок, як порядний чоловік, розповів все батькам, мав намір одружитися з коханою дівчиною. Але батьки категорично були проти цього союзу, бо боялися осуду навколишнього панства. Обдурена й зганьблена дівчина не витримала сорому й наклала на себе руки – отруїлася. Це сьогодні дівчину з нагуляною дитиною люди й держава називають мамою-одиначкою, навіть допомагають ростити дитину. А колись до дівчини-покритки відносилися з презирством, вона залишалася віч-на-віч з своїми проблемами й більше не мала шансів вийти заміж. Ховали дівчину на кадубовецькому цвинтарі, бо власного Йосипівка не мала. На похорон зійшлися люди всього фільварка. Везли небіжчицю польовою дорогою на возі, до упряжі коней прив’язали чорні траурні стрічки. Люди казали, що після цього Фішер-молодший застрелився, але я в це не дуже вірю.

Як склалася подальша доля родини Фішерів?
Знаю, що дружина Марка Фішера померла на Буковині й похована, здається, в Чернівцях. Відчуваючи, що назріває велика війна, землевласник частину своїх земель встиг продати по дешевих цінах. Фішер із старшим сином перед війною виїхав в Австрію, кинувши напризволяще свої маєтки, землі, торгові заклади, цукрозавод «Хрещатик». Далі сліди його загубилися, бо ні Марко Фішер, ні його діти на територію Буковини більше не приїжджали й за своїм добром не впоминалися.

А що сталося з його «двірцем» та іншими будинками?
В 1940 році, коли на Буковину вперше прийшли совєти, панське майно та землі перейшли у власність держави. У панському будинку розмістили крамницю, початкову школу, частину кімнат віддали під гуртожиток. В березні 1944 року в районі Городенки, Устечка та Заліщиків точилися запеклі бої, в результаті яких з’яляється багато поранених. В цей час панські склади використовуються під військовий госпіталь, а у «двірці» хірурги роблять солдатам операції.
В кінці 60-х років минулого століття панський будинок реконструювали й розмістили тут клуб, контору та бібліотеку. З кінця 90-х років стоїть з вибитими вікнами й дверима занедбане приміщення гуральні, в якому була одна з кращих в районі їдальня. Будинок великого землевласника Марка Фішера – «дворець» – в даний час також занедбаний та напівзруйнований, доживає свої останні дні.

Дякуємо, бабусю, за цікаву розмову. Бажаємо Вам своє 90-річчя зустріти в колі родини й при доброму здоров’ї.

Гнатяк Тетяна і Дрегебка Діана, члени історичного клубу «Евріка»
4. Вони нагороджені державними відзнаками

ЗОЛОТОЮ ЗІРКОЮ ГЕРОЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ
Палагнюк Іван Іванович – ст. машиніст парових котлів
Цюпа Євген Петрович – механізатор

ОРДЕНОМ ТРУДОВОГО ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА
Палагнюк Іван Іванович – ст. машиніст парових котлів
Кутепова Лідія Євгенівна – начальник ВОП та З
Кустрін Федір Михайлович – майстер
Маліца Микола Семенович – бригадир котельників
Яценюк Степан Васильович – майстер
Бокла Ярослав Степанович – апаратник випарювання
Аксьонов Леонід Семенович – апаратник-варщик
Білоус Юліан Васильович – завідуючий виробництвом
Візнюк Микола Петрович – слюсар
Решетник Михайло Іванович – головний енергетик
Кам’янський Василь Федорович – апаратник-варщик

ОРДЕНОМ ЛЕНІНА
Орест Михайло Іванович – бригадир електриків
Палагнюк Іван Іванович – ст. машиніст парових котлів
Цюпа Євген Петрович – механізатор

ОРДЕНОМ «ЗНАК ПОШАНИ»
Калинюк Параска Василівна – сатуратниця
Кам’янський Василь Федорович – апаратник – варщик
Шукіль Євгенія Іванівна – головний технолог
Каліновська Олена Антонівна – начальник зміни
Рибак Василь Іванович – слюсар
Данилович Михайло Андрійович – тракторист радгоспу
Рибчук Василь Ілліч – машиніст паровозу
Гоголь Петруня Василівна – лаборант
Маліца Зінаїда Василівна – центрифуговниця
Головатий Микола Васильович – головний інженер
Решетник Михайло Іванович – головний енергетик
Федорончук Параска Миколаївна – робітниця відгодівельного пункту.
ОРДЕНОМ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Бокла Ярослав Степанович – слюсар

ОРДЕНОМ ТРУДОВОЇ СЛАВИ ТРЕТЬОГО СТУПЕНЯ
Шкатуляк Василь Михайлович – оператор дифузії
Палагнюк Григорій Дмитрович – комбайнер
Біблюк Домна Григорівна – робітниця
Незвинський Степан Васильович – тракторист
Омахіль Ярослав Михайлович – змінний інженер ТЕЦ
Манзюк Марія Миколаївна – робітниця

МЕДАЛЛЮ «ЗА ТРУДОВУ ДОБЛЕСТЬ»
Кравчук Василина Василівна – змінний технолог
Вірт Віктор Бернардович – завідуючий виробництвом
Корякова Зоя Василівна – лаборант
Лобач Іван Михвйлович – апаратник випарювання
Яценюк Степан Васильович – майстер
Добровольська Любов Іванівна – центрифуговниця
Палагнюк Григорій Дмитрович – комбайнер
Сухін Микола Васильович – тракторист
Стецюк Микола Васильович – слюсар
Довголіс Степан Миколайович
Тіщенко Петро Сергійович – головний агроном
Іванчак Олена Володимирівна
Яценюк Любомир Іванович – слюсар КВП
Винник Василь Іванович – начальник цеху механізації

МЕДАЛЛЮ «ЗА ТРУДОВУ ВІДЗНАКУ»
Богдан Василь Вікторович – слюсар
Серебро Едуард Адамович – водій

ОРДЕНОМ «ДРУЖБИ НАРОДІВ»
Решетник Михайло Іванович – головний енергетик

5. Комбінат будівельних матеріалів
Виробництво гіпсу й вап-на, як промисел, існували в Кострижівці з другої половини ХІХ ст. В 1920 році в с. Кост-рижівка було відкрито кам’я-ний кар’єр з гіпсовим цехом, де працювало лише 7 робітни-ків. У 1928 році власник цеху його розширив, добудував й отримав статус гіпсового заво-ду. Названий завод був влас-ністю підприємця на прізвище Арія, який будував завод на власні кошти. Його компаньйони брат Лангман та швагер жили на території заводу, але сам Арія з дружиною проживали в с. Звенячин. На звенячинському потоці стояли сім млинів, з низ три належали Арію.
В 1940 році, коли радянська влада націоналізувала завод, Арія з компаньйонами покинули Кострижівку. Деякий час він працював на одному з своїх млинів, а далі його сліди зникають. З початком німецько-радянської війни частину єврейського населення розстріляли, іншу частину відправили в Чернівецьке гетто. Можна припустити, що самого Арію та його родину спіткала трагічна участь. Початкова потужність підприємства в той час становила 3500 тонн гіпсу.
В післявоєнні роки завод реконструювали й він функціонував як самостійне підприємство під назвою «Гіпсовий завод №1» й підпорядковувався управлінню Промбудматеріалів Чернівецького облвиконкому. Хоч кар’єр був поруч, але доставляти камінь на підприємство не було чим – завод не мав автомашин. Інженери-проектанти прийняли рішення – збудувати підвісну дорогу. Протягом 1949-1950 років її змонтували, проте допущені прорахунки під час монтажу звели всі зусилля нанівець. Два рази її запускали й обидва рази виходила з ладу. Оскільки підвісна дорога проходила над населеним пунктом й могла наробити багато шкоди – обласне керівництво вирішило від неї відмовитися. В цей же рік Управління придбало 5 вантажних автомобілів, які повністю забезпечували завод каменем. Через відсутність розуму й перспективного мислення великі гроші були викинуті на вітер.
Довгий час вапняковий камінь дробили руками. Щоб полегшити працю й підвищити продуктивність праці, в 1952 р. була встановлена дробильна установ-ка. Відповідно до рішення Чернівецької обласної Ради народних депутатів за №43/47 від 27 липня 1959 року з 1 серпня Звенячинське кар’єроуправління і гіпсовий завод №1 об’єднали в одне підприємство з юридичною назвою «Скитський комбінат по виробництву і переробці нерудних будматеріалів». В цей час підприємство очолив досвідчений спеціаліст і керівник Карабейник Володмир Антонович, замінивши на цій посаді Морозова С.Д.
З 1 січня 1962 р. комбінат переданий в підпорядкування Станіславському раднаргоспу, а з січня 1963 року знаходився в підпорядкуванні Подільсь-кого раднаргоспу в складі Чер-нівецького тресту промбудма-теріалів. З 1 січня 1965 року, в зв’язку з ліквідацією Застав-нівського промкомбінату, на баланс Кострижівського ком-бінату будматеріалів прийняли Вікнянський черепичний цех (с. Вікно), де виробляли ба-зальтовий теплоізоляційний картон та гіпсову декоративну й акустичну плитку.
В 1966 р. Скитський комбінат перейменований в «Кострижівський комбінат по видобутку й переробці нерудних будматеріалів». 1 жовтня 1975 р. трест будматеріалів ліквідували і комбінат ввійшов в склад Чернівецького обласного виробничого об’єднання будматеріалів на правах виробничої одиниці з назвою «Кострижівський комбінат будматеріалів».
В цей час комбінат складається з цехів і ділянок:
1. Гіпсовапняковий цех – с. Кострижівка
2. Кар’єр «Веренчанський» – с. Веренчанка
3. Кар’єр «Вимушів» – с. Вимушів
4. Пінобетонний цех – с. Вікно
5. Механічна майстерня – с. Кострижівка
6. Будівельна дільниця – с. Кострижівка
Завод виробляв продукцію: гіпс будівельний, вапно будівельне, мука вапнякова, камінь вапняковий, блоки теплоізоляційні, плитка гіпсова.
В 1971 році підприємство виділило кошти на модернізацію випалювальних печей. В 1977 році збудоване нове приміщення, де освоєно виробництво нових видів продукції з капрону. Реалізовувалася продукція комбінату в Чернівецьку, Черкаську, Кіровоградську, Тернопільську, Одеську, Запорізьку, Дніпропет-ровську, Івано-Франківську, Київську, Хмельницьку, Мико-лаївську, Закарпатську облас-ті, а також в Білорусію та Молдавію.
В 1975 році встановлені електрофільтри, що значно змен-шило забрудненість повітря. В кар’єрі «Веренчанка» встанов-лені 2 дробильно-сортувальні установки й електричні екска-ватори, що дало можливість збільшити видобуток каменю й розділити його по фракціях.
В 1972 році збудований залізничний тупик з навантажувальною площадкою, що дало можливість полегшити й спростити навантаження готової продукції й розвантажування сировини (каменю) та закуплених вантажів: вугілля, дров, цегли, цементу, піску тощо.
В 1973 році в кар’єрі «Вимушів» встановлена дробильно-сортувальна установка, що дало можливість розпочати виробництво вапнякової муки на більш досконалій технології. Створений в 1946 році кар’єр «Вимушів» із року в рік нарощував виробничі потужності. Середньорічна кількість видобутого вапнякового каменю становила 76 тисяч тонн та 120 тис. тонн вапнякової муки, яка використовувалася для розкислення кислих грунтів.
Найвищих показників Комбінат будматеріалів досягнув у 1984 році, оскільки саме в цей час видобуток і переробка гіпсового каменю становила 475 тисяч тонн.
В 1969 р. закінчена реконструкція старого приміщення клубу. В цей час збудоване приміщення контори, розширено клуб, організована робітнича їдальня на 24 місця. В приміщенні старої контори створено 3 квартири, гуртожиток (2 кімнати), половину приміщення передано в оренду під поліклініку. В 1975 році завершено будівництво 14-квартирного житлового будинку. Чисельність працюючих налічувала 430 чоловік з річним фондом зарплати 620 тисяч крб.
З 1991 р. почали рватися налагоджені колись економічні зв’язки з постачальниками механізмів, запчастин, вугілля, яких також боляче вдарили кризові явища. Внутрішній ринок звужувався, тому спад виробництва став невідворотним. З 1996 року комбінат в зимовий період не працює. Протягом 1996-1998 років завершена приватизація підприємства, після чого воно стало називатися «Відкрите акціонерне товариство «Кострижівський комбінат будматеріалів».
З кінця 90-х років вже акціонерне товариство повільно руйнувалося й роздробилося на менші самостійні приватні підприємства. З одного підприємства утворилися два: комбінат будматеріалів і філіал київської фірми «Джи Сі Ейч». Обидва працювали 7-8 місяців на рік, бо існувала проблема із збутом продукції. Деякий час Комбінат будматеріалів виробляв гашене вапно для потреб населення та окремих підприємств. Але з 2004 р. виробництво будь-якої продукції припиняється, у 2011 році остаточно закривається кар’єр «Вимушів». Технологічне обладнання, машини, станки та багато інших механізмів здаються на металолом або в кращому випадку продається у приватні руки. Так у 2014 році Комбінат будматеріалів виставив на продаж приміщення механічної майстерні та автомобільних гаражів, які придбав кострижівчанин Черешнюк Михайло Іванович. Новий власник відкрив тут цех з виробництва шлако- та бетоноблоків, продає населенню цемент, пісок, гравій, дрова, сучасний покрівельний матеріал, дерев’яні та пластикові вікна і двері, виконує перевезення габаритних вантажів тощо.
За останні п’ятдесят років комбінатом керували: Федоренко Д.З. (1945-1946 рр.), Іванов М.Р. (1947-1948 рр.), Морозов С.Д. (1948-1959 рр.), Карабейник В.А. (1959-1985 рр.), Санковський М.В. (1985-2001 рр.). Начальниками Звенячинсь-кого кар’єроуправління в 1944-1959 роках були Кривда В.С. і Маркевич М.М.
На приватних підприємствах керівництво змінюється досить часто, але це не призводить до позитивних змін на виробництві. Вони продовжують простоювати й пов’язують своє майбутнє з якісними змінами в економіці країни.
Єдиний структурний підрозділ Комбінату будматеріалів, який став номінально самостійним і найдовше протримався на плаву, це кар’єр «Веренчанський». Він ще продовжував певний час з деякими перебоями постачати камінь Кам’янець-Подільському цементному заводу та в Білорусію, іншим підприємствам на замовлення. Проте і його дні лічені, бо Кам’янець-Подільський цементний завод відмовився від послуг Веренчанського кар’єру й, натомість, переорієнтувався на аналогічний камінь кар’єру с. Магала Новоселицького району.
Прикро, що колись потужне промислове підприємство, яке забезпечувало робочими місцями жителів Кострижівки та навколишніх сіл, брало участь у розбудові інфраструктури селища, давало солідні податкові кошти в місцевий та районний бюджети за останні роки зовсім занепало.