Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Письменниця Ольга Кобилянська приїхала з родиною до Чернівців у листопаді 1891 року. І прожила у Чернівцях понад пів віку.
Як вона писала в автобіографії 1927 року: “Тут я увійшла в українську громаду, мала можливість пізнати українську літературу, журнали, зноситись з освіченими українцями, їх жінками, а також з молодіжжю, взагалі входити “в серце” Буковинської України, час від часу виїжджати до Галичини друкувати свої твори…”. Через різні сімейні обставини й матеріальну скруту Ольга Кобилянська досить часто міняла помешкання. Та завжди витворювала довкола себе той простір, який їй потрібен був і для життя, і для творчості.
“Тут був у мене колись Стефаник”
Спершу Ольга Кобилянська мешкала на вулиці Рошергассе (нині Гастелло) в надзвичайно скромних умовах і не мала можливості прийняти в себе Осипа Маковея. Тому детально описала йому свій маршрут: “Я буду ходити на прохід о 6-й годині надвечір (взагалі восени і зимою ходжу завше). Іду, звичайно, Kathedralgasse (Кафедральною), звідси Панською улицею (нині Кобилянської) в Новий світ (нині Шевченка), звідти в Josefsgasse (нині відрізок вулиці Української до Вірменської), відтак через улицю Петровича (нині Петровича) в Руську, відтак на ринок (нині Центральна площа), де задержуюсь настільки, щоб побачити, чи нема яких нових книжок в книгарнях. І вертаю Панською додому. Се я Вам тому пишу, що єсли би-сте хтіли коли-небудь говорити зо мною, то можете мене в тих улицях подибати. Іду вже механічно туди”. Пізніше письменниця переселилась з родиною на вулицю Панську. Правда, і там в неї були найскромніші умови для життя. Тоді їй не могло навіть прийти на гадку, що цю вулицю колись назвуть її іменем. Тут до неї вперше прийшов Василь Стефаник. Ольга Кобилянська писала в листі до Маковея: “Тут був у мене колись Стефаник. Перед тим читала я його три новелки у “Віснику”, і вони мені дуже-дуже подобалися. … Оскільки я на таких речах розуміюся, він правдивий талант. Сам він – цікавий чоловік, оригінальний і, хоть я не дуже много цілком чужим до сказання маю, – з ним була б ще радо довше говорила. ми дуже згоджуємось в поглядах”.
Пізніше Стефаник використовував кожну нагоду, аби навідатися до панни Ольги. Вона впродовж багатьох років довірливо розмовляла з ним листовно, про що свідчить багата епістолярна спадщина. Зокрема, в одному листі писала: “В маю ми випровадимося звідси, з сеї хати, і будемо мати помешкання, звідки буде недалеко в поле. Тогди я буду ранесенько все в поле ходити. Я там знаю одну широку стежку, і рано, як ще краплі роси будуть колисатися на збіжжу, я буду тою стежкою ходити. Нею можна зайти в ліс, і аж до Прута”.
“Санаторій на Новому світі”
На вулиці Новий світ (нині Шевченка) Ольга Кобилянська проживала двічі й найдовше. Саме сюди вперше до неї приїхала Леся Українка, яка назвала це помешкання “санаторієм на Новому світі”. Тут всім було дуже комфортно і затишно. Щодня обидві письменниці прогулювалися Народним парком (нині Центральний). В листі до Василя Стефаника Ольга Кобилянська писала: “Найкращі години мої в дню – се тії зранку. Встаю рано, дуже рано, йду до великого міського городу і цілуюся там з самотою в уста. Там так пречудово, пане Стефаник, зранку – страх!”. З нею погоджувалась Леся Українка: “Тут взагалі багато буваю надворі, бо при хаті є садок з альтанкою, де можна навіть писати, і гуляти ми ходимо, тут є великі сади в місті. Та й за місто недалеко”. На вулиці Новий світ Ольга Кобилянська написала новели та оповідання “Сліпець”, “За готар”, “Через море”, “Під голим небом”, “Там звізди пробивались”, які були надруковані в тогочасних літературних часописах. Тут завершила роботу над повістю “Земля”, розпочала повість “Через кладку”. Письменниця намагалася прикрасити кожен найскромніший закуточок свого помешкання, де їй доводилось проживати. Підтвердженням цьому є спогади Д. Лукіяновича: “В кімнату панни Ольги, багато вбрану різними квітами, з великим смаком обставлену найкращою вдома мебілю, входили свої і чужі, мов у капличку. Сама ж п.Ольга чарувала своєю появою, вдачею і своїми речами. Була вона струнка, висока, смаглого лиця, брюнетка з незвичайно живими огнистими очима. Крім такого симпатичного вигляду, брав у полон ніжний, тихий тон у її бесіді та й якийсь глибоко затаєний смуток, що в хвилі радості і на знак вищості грав легко, ніби мимовільною усмішкою”.
На початку 1903 року родина Кобилянських знову лагодиться переїжджати на нову адресу. Помешкання буде надто скромне і не придатне для повноцінного проживання. Як писала Ольга 10 лютого 1904 року в листі до Христі Алчевської: “…маю малесенький покоїк з одним дрібним віконцем і не бачу нікого і нічого”.
“Мешкала в нотаріальній конторі”
На вулиці Петровича, в малесенькому будиночку № 8, письменниця пережила надзвичайно важкі роки Першої світової війни. Її відвідувало дуже багато людей, котрих воєнні дороги закидали до Чернівців. Скажімо, 1916 року кілька разів в її малесенькому помешканні бував датський письменник, тогочасний військовий кореспондент Ааге Маделюнг.
Із травня 1919 по 30 квітня 1920 року Ользі Кобилянській довелося замешкати в нотаріальній конторі Миколи Драгомирецького, яка знаходилась на другому поверсі будинку № 10 на Ringplatz (нині Центральна площа).
З травня 1920 року по травень 1926-го письменниця проживала в особняку брата Юліана на вулиці Балті-Нестора, 11 (нині Ольжича, 43). Тут вона працювала над романом “Апостол черні”, написала новели “Вовчиха”, “Зійшов з розуму”, “Василка”.
Невблаганні обставини знову змусили родину поміняти місце проживання. Цього разу це було помешкання поблизу Резиденції митрополитів, на тодішній вулиці Євзебія Поповича (нині Главки, 18). Тут відсвяткували 40-річчя літературної діяльності письменниці.
І останній пристанок її в Чернівцях – вулиця Одобеску, 5 (нині Софії Окуневської, 5). Нарешті Ольга Кобилянська отримала свій куточок, якого так прагнула: “А я б так бажала в Чернівцях малий домочок собі закупити, щоб в послідних роках мого життя не тягатися по ріжних домах…”.
У погожий день паралізована письменниця просила родичів, аби в легкому, плетеному з лози кріслі переносили її в сад: вважала, що найкращі ліки – сонце і свіже повітря. Вона вдихала пахощі жасмину та бузку, милувалася розквітлими трояндами, що росли вздовж доріжки… Тут письменниця проживала до останніх днів – 21 березня 1942 року. Зараз у цьому будинку знаходиться літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської, відкритий 1944 року.
У Чернівцях з Ольгою Кобилянською пов’язано 13 адрес:
1. Одноповерховий будинок на вулиці Рошергассе, 25 (нині Гастелло). Проживала там з 1891 до 1894 року.
- Одноповерховий будинок на вулиці Войнаровичгассе (тепер – Фучика, 5). Роки проживання – з 1894 по 1895 рік.
- Знову повернулася на вулицю Рошергассе, 13 (нині Гастелло) і мешкала там з 1895 по 1896 рік.
- Вулиця Панська, 47 (нині Кобилянської) – з 1896 по 1899 рік.
5. Одноповерховий будинок на розі вулиць Новий світ, 61 (тепер Шевченка, 83) і Піцеллі (зараз Назарія Яремчука). Проживала там з 1899 до 1903 року.
6. На вулиці Штернгассе, 6 (нині Костянтина Томащука) проживала протягом 1903-1904 років. - На вулиці Новий Світ, 46 (нині Шевченка, 82) – з 1904 по 1913 роки.8. Вулиця Шмідта, 14 (нині Целана) – протягом 1913-1914 років.
9. Вулиця Петровича, 8 – протягом 1914-1919 років.
10. Нотаріальна контора Драгомирецького – з 1919 по 1920 рік.
11.Особняк брата Юліана на вулиці Балті-Нестора, 11 (зараз – Олега Ольжича, 43). Роки проживання: 1920-1926. - Будинок на нинішній вулиці Йозефа Главки, 18 (1926-1929 роки).
13. Перший і єдиний власний будинок Ольги Кобилянської на вулиці Одобеску, 3 (нині – Софії Окуневської, 5). Молодий буковинець
