• вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • вул. Ольги Кобилянської, Чернівці вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • Театральна площа, Чернівці Театральна площа, Чернівці
  • Турецька площа, Чернівці Турецька площа, Чернівці
  • вул. Головна, Чернівці вул. Головна, Чернівці
  • Німецький народний дім, Чернівці Німецький народний дім, Чернівці

Новини

Автор: putvos_admin Категория: Плоска
Дата публикации Просмотров: 754
Печать

Історія села Плоска сягає у сиву давнину. Минулого року минуло 300 років з часу його виникнення. Ніхто не відає, коли це було, тільки розповідають, що в цих краях жили трудолюбиві й дуже закохані в природу гуцули. А ще вміли вони доглядати за маржиною.  І такою вже доглянутою та вгодованою вона в них була,  що аж заздрісно ставало.  А у Сторонці раз на рік відбувався великий ярмарок. То газди з цього села не довго застоювались зі своїм товаром – його розкуповували в мить.

 А ще й допитувались: “А звідки ви будете, такі  гречні газди?” Гуцули скромно відповідали: “А ми з Плоских гір”.  З часом назва  змінилась, а “Плоска” так і залишилась.

Ці рядочки давньої гуцульської легенди приводять нас до мальовничого села, яке пишається своєю природою і красою, історією та легендами, освітою та працьовитими людьми.

З давніх – давен поселилися в цій місцевості мисливці й скотарі, які рятувалися в горах і лісах від феодального гніту. Тяжкою працею відвойовували вони у лісових хащах землю, розчищали її від каміння. Завдяки наполегливості трударів цей край став придатним для життя людини.

Вперше Плоска згадується в документах  ХVІІ століття, поряд з іншими пунктами. Вже в І  половині ХVІІ століття в гірській частині Буковини, Руському Кимполунзі, феодально кріпосницькі відносини були встановлені феодальним законодавством і довголітньою практикою. Зокрема, грамота молдавського князя В. Лупула 1643 року підтверджувала раніше дані поміщикам права на землі у Руському Кимполунзі, а селян зобов’язували платити встановлену князем  десятину.

Розчищені від лісу ділянки селяни вважали своєю власністю. Вони відмовлялися виконувати повинності на користь панів і платити десятину. Виникали конфлікти, які часто розв’язувалися за участю князя. Наприклад, у грамоті згадуваного В. Лупула від 20 травня 1647 року писалося, що від селян Русько - Кимполунгзької округи надійшли скарги про утиски бояр та монастирів.

На кінець ХVІІ ст. поміщики вже не вдовольнялися повинностями, встановленими грамотами попередніх князів. Знову посипалися скарги князеві на те, що пани вимагають від селян виконання тих  повинностей, які встановлювалися тільки для підданих  в долинах, хоч гірські жителі не мали родючих земель.

12

З грамоти К. Дуки 1693 р. видно, що селяни, які проживали на території с. Плоска в ХVІІ столітті платили панам данину: заможні давали по 9, середні по 6, а  бідні по 3 курки, а за  кожний квадратний сажень зібраного сіна платили по 2 монети. За невиконання повинностей  селян карали. Селяни платили і державні податки.

Після загарбання Буковини Австрією в 1774 році, повинності встановлені за часів панування молдавських князів були підтверджені. Селяни повинні були платити від кожної хати по 2 флорини за рік готівкою,  десятину овочів  та різного збіжжя – натурою, з кожного сажня сіна  3  крейцери. За полонини платили бринзою.

На всій Буковині пани прагнули збільшити панщину і різні повинності. Різними способами намагалися забрати в селян землю і на ній випасати свою худобу.

13

В липні 1817 року селяни Плоскої та навколишніх сіл подали скаргу до  імператора Франца І, в якій вказувалося,  що протягом останніх десяти років пани підвищили податок за землю в 10 разів, встановили новий податок вівцями. Проте розслідування  було проведено в інтересах поміщиків, здирства і сваволя яких не знали меж. Особливо жорстокими проявили себе поміщики Джурджуван та Ромашкан, селянам заборонялося користуватися лісом, без якого вони тут не могли прожити. Тому вони вирішили силою захопити його та прогнати панських  лісничих. З цього і почалися заворушення селян. В протоколах нашого часу відзначається, що селяни  Путили, Плоскої  та інших сіл вийшли з послуху, перестали ремонтувати мости, панські будинки, ходити до церкви, не мали ніякої поваги  до своїх священиків і не хотіли слухати їх повчань. Основні вимоги  селян були сформульовані їхнім керівником Лук’яном Кобилицею. Жодна з вимог селян не була задоволена, а повстання жорстоко придушено. У виступі на чолі з Л. Кобилицею активну участь брали селяни села Плоска.

Під впливом буржуазно – демократичної революції  в Росії, трудящі Гуцульщини включилися в рух  за демократичні свободи. 4 лютого 1906 року на віче до Путили зібралося близько 5 тисяч чоловік. На цьому зібранні було майже все доросле  населення с. Плоска. Віче висловило обурення з приводу  “задавленої свободи нашого культурно-національного розвитку“.

Імперіалістична війна важким тягарем лягла на плечі жителів села. Злидні, голод були постійними супутниками кожної трудової сім’ї. На кінець 1916 року село  було охоплене голодом.

 В 1918 році Буковина потрапила під владу румунських бояр. Національний, соціальний та федеральний гніт важким тягарем ліг на плечі  буковинців. Але гуцули боролись проти колоніального гніту.

У квітні 1929 року в Плоскій  на лісопильному заводі відбувся страйк. Робітники вимагали 8 – годинного робочого дня  та підвищення заробітної плати. Ініціаторами страйку були робітники Я. Боштога, М. Тріщук та Г.Шпетко.

Рішучим опором зустріло населення прихід королівсько – румунських загарбників, які встановили жорстокий окупаційний режим, проводили політику румунізації, переслідували українську культуру.

Населення голодувало. Про медичну допомогу не могло бути й мови. Часті хвороби, висока смертність характерні для тогочасного с. Плоска. Особливо смерть косила дітей. Із 130 новонароджених 105 помирало.

 Приватний лікар був лише один на весь Путильський повіт .

7 червня 1940 року в результаті таємного договору, між Гітлером і Сталіним Буковину було окуповано німецькими і румунськими військами. 5 липня 1941 року було окуповано село Плоска. Почалися важкі дні окупації для жителів села. Вороги забирали у селян худобу, продовольство, ставили на постій солдат, знущалися над мирним населенням.

16 вересня 1944 р. наше село було визволено радянськими військами. Для жителів нашого села почалися нові випробування.

Результатом боротьби між оунівцями та НКВС було загибель десятків ні в чому не винних жителів села Плоска.

Комуністи в 1947 році почали створювати колгосп “Нове Життя“, забираючи в людей землю, худобу, реманент. Частину селян вивезено в Сибір, Донбас. Сім’ї Габура П.З., Том’юка І.І., Мошулі Ю. А. та ін.

Колгоспна система важким тягарем лягла на плечі селян: праця на “трудодень”, відсутність власної землі  прирекла селян на важке існування.

Але довгоочікуваний час визволення настав: Україна  в 1991 році здобула незалежність. Жителі села почали нове життя. Діти мають можливість здобувати освіту, люди  отримують медичну допомогу, вільно розмовляють рідною мовою, отримали свободу  віросповідання. Віра в Бога підтримує плосківчан в дорозі у майбутнє.

 

 

 
Автор: putlplos Категория: Плоска
Дата публикации Просмотров: 669
Печать

Видатні особистості

Творчість

Михайла  Ревуцького

 

 

Михайло Ревуцький – член спілки журналістів України , корінний буковинець з села Плоска Путильського району , народився 13 грудня 1925 року , закінчив Чернівецький  держуніверситет та відділення журналістики вищої партійної школи в Києві .

Перші творчі набутки Михайла Ревуцького стола помітними на посаді редактора Путильської районної газети “ Зоря Карпат “. Відтак його запросили у регіональну міжрайонну газету у Сторожинець , а після кількарічного редакторства  у Глибокій працював старшим редактором Чернівецького обласного радіо , займав високі творчі посади на обласному телебаченні , де був і головним редактором .

Працював , понад десять років , - керівником прес – служби обласного центру здоров’я . І ось впродовж п’ятдесяти років його постійними супутниками є блокнот , ручка , аудіомагнітофон , фотоапарат і добра пам’ять на цікаві життєйські історії , перлини народної мудрості , які збирає , записує і дарує людям зі сторінок журналів, газет , літературних альманахів. Легенди Буковини у записах Михайла Ревуцького , у яких звучить духовна романтичність , часом якось древня невідомість , життєйсько – філософська мудрість , спонукають уяву переноситись у віковічну далечінь і перейматися любов’ю до високо духовності наших предків .

 Михайло Ревуцький – автор багатьох цікавих публікацій у газетах , журналах , альманахах , збірках , видав документальний нарис “Путила”. Збірку поезій “Річенька дитинства “ яка вийшла 1995 році під егідою благодійного фонду пам’яті журналіста Г.Л. Шабашкевича.

“ Річенька дитинства “ – хвилююча сповідь Михайла Ревуцького про своє життя, заклик до чесності в ім’я прийдешнього. Його рядки – то чисті джерела людських душ , дум і діянь , то живі корені зв’язку сьогодення з минулим людини , з життям . з усіма її радощами , печалями .

У співавторстві з фольклористом  Михайлом Поляком вийшла з друку книга “ Гуцульські  співаночки” 1996р. записані ними в різні часи свого життя . Коли читаєш ці пісні , коли вбираєш їх своїм серцем і розумом , то відчуваєш , як твої груди наповнюються новим диханням , як бринять струни твого серця .

                                          Як то любо , як то мило

                                          На родині жити ,

                                          Рідним словом , в рідній хаті

                                          Нарід свій хвалити .

                                          Рідне слово мені любе ,

                                          Як отець і мати ,

                                          Рідна мова ми дорожча ,

                                          За жовті дукати .

                                          Рідним словом я горжуся ,

                                          Ним говорю , пишу ,

                                          Рідну мову, рідну пісню

                                          Ніколи не лишу .

                                          Рідним словом я заплачу

                                          Рідним пожурюся ,

                                          Рідну пісню заспіваю,

                                          Тай розвеселюся.

             Він також зібрав , упорядкував , науково обґрунтував легенди та перекази Буковини . У цю збірку ввійшли легенди про його рідне село Плоску .

    Дослідникам народної творчості , а особливо висококарпатським  горянам , нам було приємно заглибитися у  дивосвіт коломийок ,які Михайло Ревуцький пропонує з рідного села у власному написанні , подає розділ коломийок  від свого земляка Михайла Мошулі “ А я співак буковинський ...”-  Ще одна збірка “ На зрубі ватра горіла” це посвяти пам’яті  знаного горянина  Михайла Івончі .

 

 

 

Своєрідно і неординарно звучать привітання – коломийки з нагоди днів народження друзів та пам’ятних дат .  У цю збірку ввійшов  вірш  “Шестикласницям Плосківської школи “

           А вже весна , а вже красна , весна

                                                       білокрила ,

                Вона щедро наші гори свіжістю

                                                         покрила.

                А вже весна , а вже красна  дівчат

                                                      привітала,

                Вона щастя і здоров’я усім

                                                     побажала.

                 І я вас і педагогів із святом

                                                    вітаю,

               І разом не менш сто років прожити

                                                       бажаю!

 

 “ І радість і печаль “... – це збірка , яка дає змогу зрозуміти , що не затихають рани від втрати рідної доньки , але ще є те , заради чого можна жити  і творити : особливу наснагу в його житті і творчості дає непомітна любов до своїх онуків .

 Вже п’ять років ми ведемо листування з нашим славним земляком . Ми йому повідомляємо  про наші здобутки у школі , про зміни в його рідному селі . А він , в свою чергу , вітає нас із святами , та присвячує свої вірші .

26 травня 2004 року в нашій школі була проведена зустріч з письменниками Буковини . Серед них був і Михайло Ревуцький . Про цю зустріч він написав такий вірш :

                   “ Незабутні стрічі “

Нова школа – два поверхи

Вікнами сміється .

Поруч неї дзвінко – лунко

Путилівка в’ється .

А в тій школі десь дві сотні

Діток ся навчає ,

Колектив там педагогів –

В життя направляє.

 

І знання дає їм добрі

Й істини духовні ,

Щоб добра і милосердя

Серця були повні.

А якось сюди поети

Раптом завітали

І в святковій шкільній залі

Вірші їм читали .

 

Я зайшов до тої зали –

Першим запросили ,

А мені юнак і юнка

Калач підносили .

На святому рушникові

Калач , немов сонце,

Й ніби світиться яскраво

Крізь шкільне віконце.

 

Я вклонився дітям милим,

Цілував дар Божий,

Просльозився в хвилюваннях -

На дитину схожий .

Дари Божі Ви піднесли.

За це щира дяка,

Бо для мене така шана

Висока відзнака.

Коломийки і легенди

Діточки читали ,

А письменники й поети

З того радість мали .

Тут відомі чернівчани-

Мельник і Демченко,

Були Вознюк й Обдуленко ,

Був і Гриць Шевченко .

А ще й Угрин з Усть-Путили

Байкарем озвався

І в бригаді тих поетів

Добре уписався.

Директорка – пані Габур ,

Жінка миловидна

Нас стрічала тепло –щиро -

По ній було видно .

Наша Буняк Валентина –

Відмінний  куратор,

Друг письменників, поетів

Ще й організатор .

 

Вона в школах та й району

Стрічі влаштувала ,

А бригада тих поетів

Вірші їм читала

А ще й родичі там мої

З діточками були

І вони на отих стрічах

Й мене не забули .

 

Всім нам шану вони склали,

Оплески гриміли

І від зустрічі  тієї

Всі  дуже раділи .

За цю шану Вам спасибі

Я мушу сказати

І сто років без хвороби

Прожить побажати !

Ваш щирий вуйко Михайло (Михайло Ревуцький)

            

        Вісім десятків років визбирував , сповивав  і плекав отсей доробок легенд із рідної Гуцульщини  Михайло Олександрович Ревуцький . Син вівчарського сина , корінний легінь – гуцул  Михайло Ревуцький , трудячись на журналістській ниві , тримав поруч на письмовім столі сей рукопис з народних джерел . Із тих восьми-десяти , які вже прожив у трудах і добрих діях , він , Михайло , майже тридцять з гаком років очікував на щасливий трапунок – аби якось – то видати це дитя народне друком . І весь цей час крутили його на бюрократично – видавничих жорнах чинодрали й спесиві рицензувальники.

              Михайло Ревуцький – це людина , якій притаманна доброта і щирість , любов до рідного краю , до людей . Його світ – це світ , де  немає місця байдужості .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творчість

Миколи Гурепко

 

Микола Михайлович Гурепко народився і виріс у селі Плоска на Путильщині, батьківщині буковинського соловія Юрія Федьковича, Марка Черемшини. Навчався в Селятинській школі-інтернат, закінчив Селятинську середню школу, навчався на факультеті журналістики Львівського Національного університету ім. І. Я. Франка та у Вищій партійній школі у Києві, де здобув професію політолога.

         Почав свій трудовий шлях коректором путильської районної газети ″Радянські Карпати″ (тепер ″Карпати″). В цій же газеті працював завідуючим відділом листів і масової роботи, звідси вступив до Львівського університету. Працював завідуючим відділами  і відповідальним секретарем ряду районних газет  Херсонської області, а також власним і спеціальним кореспондентом  херсонських обласних газет ″Наддністрянська правда″ і ″Поле″.

         Тепер працює  спеціальним кореспондентом найтиражнішої незалежної газети Херсонщини ″Новий день″ по трьох районах.

         За останні роки нагороджений Почесними грамотами Херсонської обласної ради, Херсонської облдержадміністрації, Почесною грамотою Нововоронцовської  райдержадміністрації та райради,  Грамотою МВС України. За висвітлення життя навчальних закладів нагороджений медаллю Міністерства освіти і науки України ″Відмінник освіти Україи″.

         У світ вийшли такі книжки і повісті: ″Жорна″, ″Земні боги″, ″Провінціали″, ″Чорний барон″, ″Родом з пекла″ та ″Знакомые лица″ в 1996-2002 роках, а також дві збірки легенд Карпат і Таврії  ″Від синіх гір до сивого Дніпра″ та ″Шкатулка гетьмана″.

         Вийшов у світ і перший роман ″Суд повісті″ про національно-визвольний рух на Буковині кінця 40-х і початку 50-х років минулого століття та наші дні.

         Своєю письменницькою долею зобов’язаний талановитому херсонському поету, прозаїку й драматургу Миколі Братану, відомому українському письменнику В’ячеславу Медведю, поету Михайлові Пилатюку та колишньому редактору путильської районної газети ″Радянські Карпати″ (тепер ″Карпати″) М. С. Крилатому. Багато про нього писала й газета, редагована нинішнім її редактором, членом Національної Спілки журналістів України Іриною Повідаш.

         Служив у Радянській армії.  Майор запасу.

         Під завісу 2003 року до Національної Спілки письменників України прийнято чималий загін літераторів, серед яких почесне місце займає Микола Гурепко. У 2006 році вийшла чергова книга-роман Миколи Гурепки ″Степова царівна″.

          

 

 
Автор: putvos_admin Категория: Плоска
Дата публикации Просмотров: 571
Печать

 13092011046

″ Учися, дитино, бо вчитися треба, шукай сонця – правди, хай розум не спить, чого научишся – вода не забере, розбійник не візьме, вогонь не спалить ″, цими словами повчання старих гуцулів виряджали матері на навчання сто років тому своїх діток. Такими словами зустрічає їх шкільна домівка і сьогодні.

В селі перша школа була відкрита 1885 році.Там  провчилися  багато  наших  предків. Пізніше,  у  70 – х роках  було  збудовано  ФАП  та  бібліотеку, де  і  була  відкрита  чотирирічна   школа  в  1889  році. В ній налічувалося 40 учнів. З них : 20 українців, 10 румунів, та 10 євреїв. В школі   не  вистачало класних кімнат.  На другому  поверсі   в  одній  кімнаті  була  школа , в  іншій  бібліотека. В якій працював лише один вчитель Тимофій Дутчак . В Плоскій було 98,3 % жителів неписьменні.

plosk.osvit1.1

    Перебування  Північної  Буковини  протягом  1918 – 1940 рр.  та 1941 – 1944рр.у  складі  Румунії  стало  періодом  регресу  цього  краю.  Румунська  влада  намагалася  відірвати   Північну  Буковину  від  України, перетворити  її  в  сировинний  придаток, тримати  в  напівколоніальному  стані .
    Перше,  що  було  зроблене -  запровадження  в  українських  школах   половини  навчання  румунською  мовою.  Трохи  пізніше, без  відома  українського  населення   школи  з  українською  мовою навчання  переводили  на  румунську  мову. Ці дії  були  закріплені «Законом про  шкільництво» від  26.07.1924  року .

Plosk.osvit2

Школярі  за румунських часів

 

      У  роки  Другої  світової  війни  буковинський  край  переживав  не  менш  важкий  період.  З  1940 по  1941  рік  -  радянізація, 1941 – 1944рр. -  румунізація.
Із спогадів старожила села Том’юка Іларія  Івановича: «У  школі  було  дуже  суворо. В основному ходили  до школи  діти,  що  жили поблизу. Налічувалося понад 100 учнів. Оцінювали  знання учнів за десятибальною системою. Викладали  такі  предмети: математика, румунська мова,каліграфія, географія, історія. Я пам’ятаю  таких  учнів: Рубан І.К., Сергій М.К., Чечул  Г.Т.

 

Plosk.osvit1


Директорами  Плосківської  школи   були :
Іванова  Ольга  Степанівна  
Рубан  Костянтин  Кузьмович  
Несторяк  Настасія   Дмитрівна  
Габур Марія  Михайлівна

На даний час в Плосківській школі навчаються 157 учнів, їх навчають 26 вчителів.  З них випускників місцевої школи 19 чоловік. Педколектив  очолює Фіцич Роман Миколайович

 2013-11-07 12.01.28

Перед учнями – випускниками відкривається світле майбутнє, нові можливості. Молоде покоління впевнено дивиться в майбутнє.

2013-11-07 11.59.48


 
 

 

 
Автор: putvos_admin Категория: Плоска
Дата публикации Просмотров: 730
Печать

88888

            На всій землі панувала весна. Вже все ожило після довгого зимового  сну. Земля вся покрилась зеленню, а на деревах з’являлося все більше і більше нових зелених листочків. Пташки вже поприлітали з теплих країв і зустрічали весну по-своєму , вони сиділи на ще не зовсім одягнутих листям деревах і весело щебетали. Саме в таку пору в нашому селі Плоска будувалася церква.

14

 

Через деякий час стояла красуня церква, до якої з радістю ходили всі сільські жителі. Та не довго височіли церковні башти у селі, не довго люди  відвідували Храм  Божий , адже у середині ХІХ ст. церкву підпалив громадянин Гурепко. Ходили чутки , що його підкупили євреї. Цей поганий чоловік жив неподалік від Том′юка Іларія Івановича, де й по сьогодні красується його сад. Сам Гурепко був спалений громом у своїй хаті, мабуть за такий вчинок його і покарав наш отець небесний Господь Бог. 

 

         Згодом у 1903 році була збудована сільськими жителями нова, ще гарніша і більша церква. А через 5 років, а саме у 1908 році вона була освячена.

 

             Наша церква протягом багатьох років зазнавала збитків від німецьких, австро – угорських та російських військ. Було заборонено людям відвідувати Храм Божий. Згодом усе трохи покращилося. Дорослим людям можна було йти до церкви, а  дітям, які не досягли повнолітнього віку, все ще не можна було. Люди боролися з цим як могли. І врешті – решт цьому жаху прийшов кінець. Україна стала вільною і незалежною державою, у якій навіть потрібно було відвідувати Храм Божий.

      Церква у нашому селі багата на священників, тому що тут їх працювало у нас багато, серед них: Олександр Білоцерковний, Стах, Волинець, отець Андрій, Дмитро Федорняк, Олег Іванович Корицький.

123

 

       Хоча отець Олег служив не багато часу, але він багато вже встиг зробити для добробуту церкви. Люди стали більше відвідувати Храм Божий. Ця людина присвятила себе не тільки церкві , але і лікарняній роботі. Олег Іванович працює в районній лікарні хірургом. Таким чоловіком пишається лікарня і взагалі всі хто його знає. Про цю чудову людину пишуть у районній газеті “Карпати “, також наша церква Святих апостолів Петра і Павла разом із священником О. І. Корицьким випускала газети та листівки православної громади церкви – “ Православні дзвони Карпат“.

 На сьогоднішній день в Храмі апостолів Петра і Павла служить священик Святослав Ігорович Чорней.

1234

Кожного недільного ранку, щойно зійде сонечко, починає видзвонювати своїми голосними дзвонами Плосківська дзвінниця. ЇЇ дзвін сповіщає всіх , що треба іти до церкви.

778

 Гуцули – це глибоко віруючі люди, які не зважаючи на всі примхи цивілізації не загубили свою віру і високу духовність. В процесі дослідження ми зрозуміли, що важливим аспектом сучасного суспільного життя є повернення до основ релігійного світогляду та традицій. Ця потреба зумовлена такими чинниками:

 

  - Досвід тисячоліть переконливо доводить, що релігія виявилася неперевершеною і незмінною основою життєдіяльності більшості людей.

         - У релігії особистість знаходить найбільш універсальну систему захисту від негативних явищ суспільного життя.

         - Релігія вимагає від віруючих постійної відповідальності за свою поведінку.

        - Релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Гуцульщина ніколи не жила без Бога. Народ цього унікального вічнозеленого живого куточка не завжди, як дехто твердить, шукав порятунку у силі ворожбитів і мольфарів. Є у звичаях нашого народу світлий духовний пласт, що спочиває на самісінькому дні їхніх душ. Це молитви, пости, милостині, тайна покаяння і любов до ближнього. Це ті стовпи, які тримали наш народ у важкі скрутні часи, не дали зломитися, впасти у бідах і негараздах. Як найцінніші реліквії вони передавалися і передаються з покоління у покоління і є тим золотим ключиком, який відмикає комори, де Господь благодать береже.

Нам, нащадкам мудрих набожних гуцулів, належить багато праці прикласти, щоб зберегти нашу перлину духовності від спокус і випробувань цьогочасного світу, від осквернення псевдоцивілізацією не тільки тіла, а найголовніше душі Гуцульщини. 

 

 

 

Страница 1 из 3

<< В начало < Назад 1 2 3 Вперёд > В конец >>
You are here:  
Copyright 2012. All Rights Reserved.