Духовність Плоска

На всій землі панувала весна. Вже все ожило після довгого зимового  сну. Земля вся покрилась зеленню, а на деревах з’являлося все більше і більше нових зелених листочків. Пташки вже поприлітали з теплих країв і зустрічали весну по-своєму , вони сиділи на ще не зовсім одягнутих листям деревах і весело щебетали. Саме в таку пору в нашому селі Плоска будувалася церква.

Через деякий час стояла красуня церква, до якої з радістю ходили всі сільські жителі. Та не довго височіли церковні башти у селі, не довго люди  відвідували Храм  Божий , адже у середині ХІХ ст. церкву підпалив громадянин Гурепко. Ходили чутки , що його підкупили євреї. Цей поганий чоловік жив неподалік від Том′юка Іларія Івановича, де й по сьогодні красується його сад. Сам Гурепко був спалений громом у своїй хаті, мабуть за такий вчинок його і покарав наш отець небесний Господь Бог.

Згодом у 1903 році була збудована сільськими жителями нова, ще гарніша і більша церква. А через 5 років, а саме у 1908 році вона була освячена.

Наша церква протягом багатьох років зазнавала збитків від німецьких, австро – угорських та російських військ. Було заборонено людям відвідувати Храм Божий. Згодом усе трохи покращилося. Дорослим людям можна було йти до церкви, а  дітям, які не досягли повнолітнього віку, все ще не можна було. Люди боролися з цим як могли. І врешті – решт цьому жаху прийшов кінець. Україна стала вільною і незалежною державою, у якій навіть потрібно було відвідувати Храм Божий.

Церква у нашому селі багата на священників, тому що тут їх працювало у нас багато, серед них: Олександр Білоцерковний, Стах, Волинець, отець Андрій, Дмитро Федорняк, Олег Іванович Корицький.

Хоча отець Олег служив не багато часу, але він багато вже встиг зробити для добробуту церкви. Люди стали більше відвідувати Храм Божий. Ця людина присвятила себе не тільки церкві , але і лікарняній роботі. Олег Іванович працює в районній лікарні хірургом. Таким чоловіком пишається лікарня і взагалі всі хто його знає. Про цю чудову людину пишуть у районній газеті “Карпати “, також наша церква Святих апостолів Петра і Павла разом із священником О. І. Корицьким випускала газети та листівки православної громади церкви – “ Православні дзвони Карпат“.

На сьогоднішній день в Храмі апостолів Петра і Павла служить священик Святослав Ігорович Чорней.

Кожного недільного ранку, щойно зійде сонечко, починає видзвонювати своїми голосними дзвонами Плосківська дзвінниця. ЇЇ дзвін сповіщає всіх , що треба іти до церкви.

Гуцули – це глибоко віруючі люди, які не зважаючи на всі примхи цивілізації не загубили свою віру і високу духовність. В процесі дослідження ми зрозуміли, що важливим аспектом сучасного суспільного життя є повернення до основ релігійного світогляду та традицій. Ця потреба зумовлена такими чинниками:

– Досвід тисячоліть переконливо доводить, що релігія виявилася неперевершеною і незмінною основою життєдіяльності більшості людей.

– У релігії особистість знаходить найбільш універсальну систему захисту від негативних явищ суспільного життя.

– Релігія вимагає від віруючих постійної відповідальності за свою поведінку.

– Релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Гуцульщина ніколи не жила без Бога. Народ цього унікального вічнозеленого живого куточка не завжди, як дехто твердить, шукав порятунку у силі ворожбитів і мольфарів. Є у звичаях нашого народу світлий духовний пласт, що спочиває на самісінькому дні їхніх душ. Це молитви, пости, милостині, тайна покаяння і любов до ближнього. Це ті стовпи, які тримали наш народ у важкі скрутні часи, не дали зломитися, впасти у бідах і негараздах. Як найцінніші реліквії вони передавалися і передаються з покоління у покоління і є тим золотим ключиком, який відмикає комори, де Господь благодать береже.

Нам, нащадкам мудрих набожних гуцулів, належить багато праці прикласти, щоб зберегти нашу перлину духовності від спокус і випробувань цьогочасного світу, від осквернення псевдоцивілізацією не тільки тіла, а найголовніше душі Гуцульщини.