Новини
Історія
«… Нехай каже, хто що хоче, а я все своєї:
немає й нема кращого світа понад гуцульські гори;
небо над ними чисте, як дорогий камінь;
смеречина зеленіє, як в зимі так літі; пташка не втихає,
а хрещатий барвінок стелиться по шовкових травах
Путильщини, що цілу Буковину своїми запахами овіяли…»
Ю. Федькович
Село Усть-Путила розташоване у гірській частині Буковинських Карпат, в західній частині Чернівецької області. Серед гір по обидва береги річки Путилки лежить Усть-Путильська долина, яка ніби ділить гори на чотири частині. Надзвичайної краси тут місцина. Перед очима постає веселкова гама кольорів. Зелений переходить в синій, відтак в темно-синій. А завершується вже гряда темно-голубим серпанком в самій далині…
І ось у цьому райському куточку розкинулося село Усть-Путила. За переказами старожилів назва села походить від місця, де воно розташоване. А саме там, де річка (Путилівка) Путилка грайливо єднає свої води з хвилями Черемоша. На сході село межує з селом Шепіт Вижницького району, на півдні з селом Дихтинець, на заході межує з селом Стебні Довгопільської сільської ради, на північному сході з Івано-Франківською областю, а на півночі межує з селом Мариничі Путильського району.
Рельєф гірський, вкритий хвойними та листяними лісами. В cелі протікають швидкоплинні гірські річки Черемош, Путилка, Бісківка. Cело розташоване на висоті 950-1200 метрів над рівнем моря, на території, рельєф якого дуже розчленований байраками, водотоками, значна більшість сільськогосподарських угідь розміщена на схилах крутизною 13-15 градусів і більше.
Особливості радіаційного режиму і циркуляції зумовлюють температурний режим. Середня температура січня на 5-6 градусів нижча, ніж в Чернівцях. Літо тут значно холодніше. Середня температура липня + 16 градусів, а на рівнинних територіях вона на 3-4 градуси вища. Село характеризується контрастами в зволоженні, частими сильними зливами влітку. Зима триває в середньому 114 днів. Згідно агрокліматичного районування області, село Усть-Путила, як і Путильський район належить до гірського агрокліматичного району. Висота стійкого снігового покриву іноді досягає 40 см і до 1,5 м в горах. Весна починається в другій половині березня, але для неї характерні часті заморозки. Літо коротке, тривалістю 60-62 дні. Осінь починається в першій половині вересня.
Коли засноване село – невідомо. Але перші згадки про Усть-Путилу відносяться до ХУІІІ ст. Як і більшість гірських сіл Усть-Путила належить до невеликих населених пунктів і своєю історією сягає в сиву давнину. Історики вказують, що в ХІ-ХІІ ст. територія села і району в цілому входила до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Австро-Угорщини, а потім до Румунії.
В ХІІІ ст. Буковина була захоплена монголо-татарськими кочівниками, які панували тут біля двох століть. Ховаючись від переслідувань завойовників, населення тікало в гірські райони, поступово заселяючи їх, що стало значним поштовхом для заселення і освоєння гірських районів Буковини.
Біженці приходили і з Галичини, і з Буковини і оселялися на території сучасного села Усть-Путила, як на той час (ХІУ ст.) була вкрита лісами.
Так поступово почало засновуватись село. Спочатку це був невеликий хутір, що носив назву Межибрідки і займав територію центральної частини села.
Назва походить від слова «брід» (територія села з трьох боків обмивалася водою і займала площу між сучасними двома мостами на річці Путилка).
Але й тут жителі скоро відчули на собі важкий гніт. Голод і злидні були їх постійними супутниками. Землі і багаті ліси та рибні багатства річок (водилася цінна риба: струги, головачі, дунайський лосось) захопили поміщики, наживаючись за рахунок тяжкої праці гуцулів. Ще більш погіршується становище населення, коли в кінці ХУІІІ ст. Австро-Угорський уряд запроваджує панщину по три дні на тиждень.
Село стає власністю феодала Ромашкана, який проживав в с. Іспас (теперішній Вижницький район). І своєю жорстокістю «славився» далеко за межами Буковини. З дозволу уряду Ромашкан часто не задовільнявся трьома днями і збільшував панщину до п’яти днів. Часто селян виганяли на панщину аж в с. Іспас. Живучи серед безмежних лісових багатств, жителі села, як і навколишніх сіл були позбавлені можливості брати з лісу дрова. За переказами старожилів Чев’юка Д. В., Вакарюка І. Т., жандарми, яких місцеве населення називало «пушкарі» (від слова «пушка» - рушниця) опечатували навіть попіл, щоб позбавити селян можливості топити в печі.
Буржуазна революція 1848 року, що почалася в Австро-Угорщині докотилася і до Буковини. Повстання , яке охопило Буковину очолив Лук’ян Кобилиця і є відомості про те, що населення Усть-Путили гаряче відгукнулося на заклик Л. Кобилиці і прийняло активну участь у боротьбі з іноземними загарбниками, а саме: Жабко І. М., Вакарюк Т. В., Чигрин О. Г.
Коли розпочалася Перша світова війна в селі побували армії різних народів. В селі ще зберігся будинок у якому під час війни був польовий госпіталь і в ньому лікувався майбутній герой Громадянської війни В. І.Чапаєв. Тепер у цьому будинку знаходиться школа.
Не краще жилося гуцулам і під владою румунських бояр, які прийшли на зміну Австро-Угорщині. З приходом румунських загарбників всі природні багатства попадають у руки купки капіталістів.
В 1932 р. два великих капіталісти брати Адлезберги, в руках яких опинилося більше половини лісів Усть-Путили та навколишніх сіл, створюють в селі фірму «Адлезберг». На них за мізерну плату працювало більшість жителів села.
Намагаючись румунізувати українське населення, уряд заборонив розмовляти рідною мовою, а за непослух накладалися штрафи. Всі державні посади займали румуни. За розповіддю Ларіона П. І. культура і освіта знаходилися на дуже низькому рівні. Більшість жителів села були неграмотні. В селі була, правда, початкова школа, яку могла відвідувати незначна кількість дітей. Але навчання проводилося на незрозумілій мові.
В червні 1940 року село Усть-Путилу, як і всю Буковину було звільнено від румунських поневолювачів і приєднано до України. Вперше в історії села народ сам обирає свою народну владу, яку очолює односельчанин Ключук Сергій Ігнатович. Створюється земельна громада. Діти шкільного віку охоплені навчанням, доросле населення навчалося у вечірній школі грамоти, по скільки в селі були майже всі неписьменні. В селі було відкрито поштове відділення зв’язку, клуб, хата-читальня.
Та не довго була ця радість. Віроломний напад фашистської Німеччини в 1941 році перервав мирне життя людей. Знову село опинилося під владою окупантів. І тільки у вересні 1944 року війська І Українського фронту звільнили від фашистських загарбників наш край.
Починається нова сторінка в історії села. Відновлюється робота органів державної влади.
Важливою галуззю промисловості краю було лісове господарство. Усть-Путильське лісництво було засноване у 1945 році.
Відкриваються перспективи розвитку сільського господарства. В 1949 році в селі створюється колгосп «Перемога».
Село славилося народними умільцями: ткалями, вишивальницями, писанкарями, різьбярами…
Водночас швидко розгортається відновлення роботи культурно-освітніх закладів в селі, а саме, школи, клубу і бібліотеки. В 1945 році відновлюється навчання в школі, першою вчителькою була Рудницька Галина Семенівна.
Краса гуцульського краю надихала Івана на віршування. Починаючи з 2001 року, юнак щороку брав участь у літературно-мистецькому святі „Шовкова косиця”, де захоплював слухачів своєю такою цікавою і водночас зрозумілою поезією. Організував літературну студію „Шовкова косиця” при Путильській центральній районній бібліотеці, в якій об'єднав молодих літераторів Путильщини. 
І знову рік невтомної праці. Зернину до зернини Іван збирає свою поезію для нової збірки. 1 серпня 2004 року в рідному селі поета – Усть-Путилі – відбулася презентація другої поетичної збірки „Барви водограю”. 
Обабіч дороги , в мальовничому куточку села Усть-Путили красується дерев’яна церква названа в честь і пам’ять Святої Параскеви Сербської.
Настоятелем церкви Святої Параскеви є отець Дмитрій.
Вхід
You are here: