• вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • вул. Ольги Кобилянської, Чернівці вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • Театральна площа, Чернівці Театральна площа, Чернівці
  • Турецька площа, Чернівці Турецька площа, Чернівці
  • вул. Головна, Чернівці вул. Головна, Чернівці
  • Німецький народний дім, Чернівці Німецький народний дім, Чернівці

Новини

Автор: putvos_admin Категория: Усть-Путила
Дата публикации Просмотров: 1572
Печать

Історія

                                                    «… Нехай каже, хто що хоче, а  я все своєї:
                                                    немає й нема кращого світа понад гуцульські гори;
                                                    небо над ними чисте, як дорогий камінь;
                                                   смеречина зеленіє, як в зимі так літі; пташка не втихає,
                                                   а хрещатий барвінок стелиться по шовкових травах   
                                                  Путильщини, що цілу Буковину своїми запахами овіяли…»
                                                                                                                                                 Ю. Федькович

 

Ust-putistor1

 

      Село Усть-Путила розташоване  у гірській частині Буковинських Карпат, в західній частині Чернівецької області. Серед гір по обидва береги річки Путилки лежить Усть-Путильська долина, яка ніби ділить  гори на  чотири частині. Надзвичайної краси тут місцина. Перед очима постає веселкова гама кольорів. Зелений переходить в синій, відтак в темно-синій. А завершується вже гряда темно-голубим серпанком в самій далині…

 

Ust-putistor2

 

      І ось  у цьому райському куточку  розкинулося село Усть-Путила. За переказами старожилів назва  села походить від місця, де воно розташоване. А саме там, де річка (Путилівка) Путилка грайливо єднає свої води з хвилями Черемоша. На сході село межує з селом Шепіт Вижницького району, на  півдні з селом Дихтинець, на заході межує з селом Стебні Довгопільської сільської ради,  на північному сході з Івано-Франківською областю, а на півночі межує з селом Мариничі Путильського району.
      Рельєф гірський, вкритий хвойними та листяними лісами. В cелі протікають  швидкоплинні гірські річки Черемош, Путилка, Бісківка. Cело розташоване на висоті 950-1200 метрів над рівнем моря, на території, рельєф якого дуже розчленований байраками, водотоками, значна  більшість сільськогосподарських  угідь розміщена на схилах крутизною 13-15 градусів і більше.
     Особливості радіаційного режиму і циркуляції зумовлюють температурний режим. Середня температура січня на 5-6 градусів нижча, ніж в Чернівцях. Літо тут значно холодніше. Середня температура липня + 16 градусів, а на рівнинних територіях вона на 3-4 градуси вища. Село характеризується контрастами в зволоженні, частими сильними зливами влітку. Зима триває в середньому 114 днів. Згідно агрокліматичного районування області, село Усть-Путила, як і Путильський район належить до гірського агрокліматичного району. Висота стійкого снігового покриву іноді досягає 40 см і до 1,5 м в горах. Весна починається в другій половині березня, але для неї характерні часті заморозки. Літо коротке, тривалістю 60-62 дні. Осінь починається в першій половині вересня.

 

Ust-putistor3

 


        Коли засноване село – невідомо. Але перші згадки про Усть-Путилу відносяться до ХУІІІ ст. Як і більшість гірських сіл Усть-Путила належить до невеликих населених  пунктів і своєю історією сягає в сиву давнину. Історики вказують, що в ХІ-ХІІ ст. територія села  і району в цілому входила до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Австро-Угорщини, а потім до Румунії.
    В ХІІІ ст. Буковина  була захоплена монголо-татарськими кочівниками, які панували тут біля двох століть. Ховаючись  від переслідувань завойовників, населення  тікало в гірські райони, поступово  заселяючи їх, що стало значним поштовхом для заселення  і освоєння гірських районів Буковини.
    Біженці приходили і з Галичини, і з Буковини і оселялися на території  сучасного села Усть-Путила, як на той час (ХІУ ст.) була вкрита лісами.
    Так поступово почало засновуватись село. Спочатку це був  невеликий хутір, що носив назву Межибрідки і займав територію центральної частини села.
    Назва походить від слова «брід» (територія села з трьох боків обмивалася водою і займала площу між сучасними двома мостами на річці Путилка).
    Але й тут жителі скоро відчули на собі важкий гніт. Голод і злидні були їх постійними супутниками. Землі і багаті ліси та рибні багатства річок (водилася цінна риба: струги,  головачі, дунайський лосось) захопили поміщики, наживаючись за рахунок тяжкої праці гуцулів. Ще більш погіршується становище населення, коли  в кінці ХУІІІ ст. Австро-Угорський уряд запроваджує панщину по три дні на тиждень.
       Село стає власністю феодала Ромашкана, який проживав в с. Іспас (теперішній Вижницький район). І своєю жорстокістю «славився» далеко за межами Буковини. З дозволу уряду Ромашкан часто не задовільнявся трьома днями і збільшував панщину до п’яти днів. Часто селян виганяли на панщину аж в с. Іспас. Живучи серед  безмежних лісових багатств, жителі села, як і навколишніх сіл були позбавлені можливості  брати з лісу дрова. За переказами старожилів Чев’юка Д. В., Вакарюка І. Т., жандарми, яких місцеве населення називало «пушкарі» (від слова «пушка» - рушниця) опечатували навіть попіл, щоб позбавити селян можливості топити в печі.
      Буржуазна революція 1848 року, що почалася в Австро-Угорщині докотилася і до Буковини. Повстання , яке охопило Буковину очолив Лук’ян Кобилиця і є відомості про те, що населення Усть-Путили  гаряче відгукнулося на заклик Л. Кобилиці і прийняло активну участь у  боротьбі з іноземними загарбниками, а саме: Жабко І. М., Вакарюк Т. В., Чигрин О. Г.
    Коли розпочалася Перша світова війна в селі побували армії різних народів. В селі ще зберігся будинок у якому під час війни був польовий госпіталь і в ньому лікувався майбутній герой Громадянської  війни                            В. І.Чапаєв. Тепер у цьому будинку знаходиться школа.
    Не краще жилося гуцулам і під владою румунських бояр, які прийшли на зміну Австро-Угорщині. З приходом румунських  загарбників всі природні багатства попадають у руки купки капіталістів.
    В 1932 р. два великих капіталісти брати Адлезберги, в руках  яких опинилося більше половини лісів Усть-Путили та навколишніх сіл, створюють  в селі  фірму «Адлезберг». На них за мізерну плату працювало більшість жителів села.
    Намагаючись румунізувати українське населення, уряд заборонив  розмовляти рідною мовою, а за непослух  накладалися штрафи. Всі державні посади займали румуни. За розповіддю Ларіона П. І. культура і освіта знаходилися на дуже низькому рівні. Більшість жителів села були неграмотні. В селі була, правда, початкова школа, яку могла відвідувати незначна кількість дітей. Але навчання проводилося на незрозумілій мові.
    В червні 1940 року село Усть-Путилу, як і всю Буковину було звільнено від румунських поневолювачів і приєднано до України. Вперше в історії села народ сам обирає свою народну владу, яку очолює односельчанин Ключук Сергій Ігнатович. Створюється земельна громада. Діти шкільного віку охоплені навчанням, доросле населення навчалося у вечірній школі грамоти, по скільки в селі були майже всі неписьменні. В селі було відкрито поштове відділення зв’язку, клуб, хата-читальня.
      Та не довго була ця радість. Віроломний напад фашистської Німеччини в 1941 році  перервав мирне життя людей. Знову село опинилося під владою окупантів. І тільки  у вересні 1944 року війська І Українського фронту звільнили від фашистських загарбників наш край.
       Починається нова сторінка  в історії села. Відновлюється робота органів державної влади.

 

Ust-putistor4


      Важливою галуззю промисловості краю було лісове господарство. Усть-Путильське лісництво було засноване у 1945 році.
      Відкриваються перспективи розвитку сільського господарства. В 1949 році в селі створюється колгосп «Перемога».
     Село славилося народними умільцями: ткалями, вишивальницями, писанкарями, різьбярами…

 

Ust-putistor5

Ust-putistor6

 

      Водночас швидко розгортається відновлення роботи культурно-освітніх закладів в селі, а саме, школи, клубу і бібліотеки. В 1945 році відновлюється навчання в школі, першою вчителькою була Рудницька Галина Семенівна.  

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

                             «… Нехай каже, хто що хоче, а  я все своєї:

                             немає й нема кращого світа понад гуцульські гори;

                             небо над ними чисте, як дорогий камінь;

                               смеречина зеленіє, як в зимі так літі; пташка не втихає,

                               а хрещатий барвінок стелиться по шовкових травах   

                               Путильщини, що цілу Буковину своїми запахами овіяли…»

                                                                                                     Ю. Федькович

 
Автор: putvos_admin Категория: Усть-Путила
Дата публикации Просмотров: 1145
Печать

Видатні особистості

Іван Угрин

                                                                                                                               Поезія – це завжди неповторність,
                                                                                                                               Якийсь безсмертний дотик до душі...

Саме ці рядки Ліни Костенко стали епіграфом творчості багатьох сучасних поетів. Дійсно, радісно нам чи гірко, весело чи сутужно, ми часто звертаємося до поезії, довіряючи їй свої таємниці, ніби питаючи в неї, які дороговкази ставити на життєвих дорогах і роздоріжжях. Часто поезію зрівнюють з квіткою папороті, яка цвіте, кажуть, жовтогарячим кольором у ніч на Івана Купала лише мить, та спалахи її надовго залишаються в душі. І приємно, коли той вогник пелюстки папороті передається від серця до серця і щоб ніколи не згас у душах людських.
Кажуть, що поет – це людина, яка дивиться на оточуючий її світ по-особливому. Людина, яка чує музику в одноманітному шумі дощу, яка бачить прозоре блакитне небо й райдугу в брудній калюжі. Людина, яка дивиться на світ особливими очима.

Життєвий шлях поета-земляка Івана Угрина

Ust-put.vid-osob1

 

      Серед вічнозелених Карпатських гір розкинулось невеличке гірське село Усть-Путила. Саме тут 17 серпня 1971 року на небі засіяла нова зірка, сповістивши народження нової людини. В сім'ї Ганни Павлівни та Дмитра Кузьмовича Угринів народився син Іван, в якого вже були брат Юрій, сестри Марія і Тоня.
    Дитинство Івана промайнуло серед розкішної природи гуцульського краю. Босоногим хлопчиком бігав ранковою росою, милувався сходом сонця. Спів гірського струмочка, шепіт вітру зачаровував хлопчика. Мама Ганна захоплювала сина чудовим співом гуцульських коломийок, розповідями про минуле рідного краю...
     З 1 вересня 1979 року навчався в Усть-Путильській школі, проживав у пришкільному інтернаті. Вчителі і вихователі цілий тиждень були для Івана родиною. Перша вчителька Штефуряк Наталія Дмитрівна згадує, що Іван був слухняним, спокійним, скромним, сором'язливим хлопчиком.
       В шкільні роки в Івана пробуджується інтерес до поезії. Саме на той час припадають перші поетичні доробки юнака, які так і залишились невідомими читачу.
      Рано (1978) пішов з життя батько, тому юнакові приходилось багато працювати: випасати худобу, косити, складати сіно, обробляти присадибну ділянку, допомагати по господарству. Та скільки б не приходилося працювати, все те, що глибоко запало в душу, просилося на волю. І юнак виливав на папір свою душу поетичними рядками.
       Після закінчення школи (1987) юнак навчався в Глибоцькому СПТУ, проживав у своєї сестри Марії. Тут Іван зустрів своє перше кохання, про яке написано чимало поезій.
                                             Покохав тебе, дівчино,
                                             Ти для мене, як життя...
                                             В світі ти тепер єдина
                                             Незгасаюча зоря.
        Закінчивши Глибоцьке СПТУ, два роки працював обліковцем на Дніпропетровщині. В народі існує прислів'я „Кругом добре, а дома найкраще”. Степ захоплював юнака, та гори кликали додому. Юнак повернувся до рідного краю:
                                             Ось тут, у горах, є хатина –
                                             Матуся рідна в ній живе,
                                             Що зустрічає свого сина,
                                             Коли до неї в гості йде.
Ust-put.vid-osob2     Краса гуцульського краю надихала Івана на віршування. Починаючи з 2001 року, юнак щороку брав участь у літературно-мистецькому святі „Шовкова косиця”, де захоплював слухачів своєю такою цікавою і водночас зрозумілою поезією. Організував літературну студію „Шовкова косиця” при Путильській центральній районній бібліотеці, в якій об'єднав молодих  літераторів Путильщини. 
    Одна за одною з'являються поезії Івана Угрина про рідний край, матір, Вкраїну:
                                             До тебе горнемось, Вкраїно,
                                             І я, і вся моя рідня:
                                             У мене ти одна-єдина,
                                             У світі краснім ти одна.
    І ось перша ластівка вилетіла з-під пера молодого поета-початківця. А назва поетичної збірки – „Мелодії гір”, презентація якої відбулася 17 травня 2003 року в Путилі.
     Нарешті здійснилася мрія Івана, яку він виношував у своєму серці дуже довго. Знайшлися добрі люди, які допомогли, аби світ побачили чисті, мов джерельна водиця, поезії поета-земляка.
    - Я побачила, що в цій простій людині живе Божа іскра, - говорила на цьому святі О. Г. Возняк, член національної спілки письменників України, керівник літературної студії „Витоки”, про Івана. – Його світла поезія так і проситься на музику, бо в ній оспівана краса гір, полонин, душі людської.
    Буковинський композитор В. М. Василіка, який був присутній на цьому святі, з радістю проспівав для всіх присутніх пісню на слова Івана Угрина, до якої музику написав сам. Іванові пісні виконують буковинські співаки, бо вони гарні, душевні.
Ust-put.vid-osob3    І знову рік невтомної праці. Зернину до зернини Іван збирає свою поезію для нової збірки. 1 серпня 2004 року в рідному селі поета – Усть-Путилі – відбулася презентація другої поетичної збірки „Барви водограю”.
 
    Молодого поета привітали земляки, відомі буковинські письменники В. Демченко, В. Обдуленко, Ю. Гусар, Ярослав Кузик та члени літературної студії „Паросток” Усть-Путильської ЗОШ І-ІІ ступенів (керівник вчитель української мови і літератури  Штефуряк Н. Д.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Народні умільці

 

Сумаряк Василина Олексіївна
(1947 р. н.)


Майстриня вишивки, писанкарства, ткацтва – такий багатий і різноманітний її талант. На думку авторитетних знавців Василині Олексіївні вдалося створити власний мистецький напрям.
Народилася Василина Олексіївна в нашому селі, на хуторі Обочі. Переймала гуцульське ремесло у своєї матері та бабусі. У  4-річному віці вперше розмалювала писанку. Навчалася у сільській школі, потім в Путильській. Тривалий час працювала ткалею на Путильській міжколгоспній фабриці. Ткала чудові килими, вишивала рушники і невдовзі обійшла в майстерності всіх місцевих умільців.
Ця жінка – непересічна постать у крайовому писанкарстві. Майстриня ніколи не малює ескізів для писанок, усе бере з голови. Писанкарський доробок Василини Олексіївни вражає. Протягом свого життя воно написала понад 20 тисяч писанок. Її рукотворні дива розійшлися по всьому світу, стали окрасою музеїв і колекцій.
Писанки Василини Олексіївни виставлялися в Чернівцях, Львові та Києві.
Учасник Міжнародних гуцульських фестивалів, заслужена майстриня України.

 

Ust-put.vid-osob4


Петращук Степан Іванович
(1936 р.н.)


Уродженець села Усть-Путила, людина, яку називають «майстром на всі руки». За професією – механізатор широкого профілю. В 1986 році Степан Іванович винайшов дозатор – механізм, який регулював дозу подачі компонентів, які входили в склад виготовлення кормових гранул (хвойна мука, трав’яна мука, комбікорми), які виготовляли на агрегаті АВМ.
Про те, що Степан Іванович має здібності до винахідницької і раціоналізаторської діяльності, свідчить і такий факт із його трудової біографії. В 1988 році виготовив саджалку для посадки насіння хвойних дерев в розсаднику лісництва, за що одержав авторське свідоцтво від комітету Виставки народного господарства. Має вміння і у будівельній справі. Своїми силами і власними руками збував капличку на х. Дирявий міст.
Працював ковалем в Усть-Путильському міжколгоспному лісництві.


Кочерган Дмитро Іванович
(1927-2010)


Житель села Шпетки, уродженець села Стебні. Столярну справу перейняв від свого батька і вона стала справою всього його життя.
Спочатку виготовляв столярні вироби для себе і сусідів. Пізніше, вдосконаливши своє уміння, почав працювати вчителем трудового навчання в шкільній майстерні Усть-Путильської ЗОШ. Більше 20 років Дмитро Іванович віддав школі, дітям.
Займався виготовленням сувенірів в Путильській міжколгоспній фабриці.
Після виходу на заслужений відпочинок Дмитро Іванович не покинув улюблену справу. Він виготовляв в домашній майстерні столярні вироби, речі побуту, сувеніри. Багато виробів майстер офірував для церкви села Шпетки.


Слижук Іларій Михайлович
(1963 р.н.)


Народився і виріс в селі Шпетки. Навчався в Селятинській школі – інтернат. З раннього дитинства понад усе любив природу рідного краю, захоплювався малюванням.
Після закінчення школи навчався в Кіцманському радгоспі – технікумі і по його закінченні повернувся в рідне село. Працював агрономом в колгоспі «Верховина».
Протягом багатьох років Іларій Михайлович займається індивідуальною підприємницькою діяльністю. Має власну майстерню, де виготовляє столярні вироби. А ще його захоплення – малювання. Він має багато власних картин, які зберігаються в домашній колекції.

 

Ust-put.vid-osob5


А ще Іларій Михайлович займається ручною різьбою по дереву. Ця справа складна і вимагає високої художньої майстерності. В його виробах оживають олені косулі, птахи, картини природи.

 

Ust-put.vid-osob6


Таланти батька успадкував син Михайлик. Зараз він займається в Путильській художній школі. Бере активну участь у мистецьких районних конкурсах.


Пасарюк Марія Федорівна
(1945 р.н.)


Народна вишивка – старовинне образотворче мистецтво, це малюнок ниткою по тканині. Вишивка є одним із видів народної творчості. Річ, прикрашена вишивкою, набуває художньої цінності.
Марія Федорівна з семи років почала виконувати найпростіші узори на полотні. А вчилася всьому у своєї матері, також майстрині, Параски Андріївни Джуряк. Вона вишивала наволочки та простині, блузки і сорочки, рушники, салфетки. На її виробах оживають гуцульські орнаменти. На полотні переважають червоні, чорні, жовті та зелені кольори.
Пізніше почала вишивати картини. Виконані вони узором «хрестиком» та «гладдю». Вишивки цієї майстрині часто експонувалися на виставках в сільському будинку культури та на районних святах.
Вишивальниця цікавиться новинками, зібрала велику колекцію узорів різних регіонів України.


Кондряк Михайло Юрійович
(05. 03. 1957 р.)


Народився в селі Малий Дихтинець в багатодітній сім’ї.
Після закінчення 8 класу Дихтинецької школи навчався в Товстенському СПТУ № 9 Заліщицького району Тернопільської області, де здобув професію тракториста-машиніста ІІІ класу. Згодом працює трактористом в колгоспі «Нове життя» села Плоска. У 1974 році був направлений на навчання в Берегометський автомотоклуб, де одержав спеціальність водія автомобіля ІІІ класу.
З 1975 по 1977 рік проходив строкову службу у військовій частині Угорської народної республіки.
У 1977 році влаштувався працювати водієм в Путильську міжколгоспну фабрику по переробці вовни. 

 

Ust-put.vid-osob7


У 1980 році на підприємстві було відкрито столярний та сувенірний цехи, завезено необхідне обладнання і запрошено спеціалістів по навчанню кадрів для роботи із деревом. Працюючи водієм, він часто придивлявся до роботи, яка виконувалась в столярному, а потім і в сувенірному цеху мудрим наставником молоді Кочерганом Дмитром Івановичем. Робота з деревом дуже цікава, і Михайло Юрійович згодом вирішує працювати по сумісництву. Виготовляє ґудзики, бігуді та інші вироби. А ще любов до професії столяра, мабуть, передалася від батька Юрія Петровича, який виготовляв столярні вироби, а можливо ще і від діда Власія, який займався виготовленням різьблених столів, стільців, ліжок, скринь для одягу та інших предметів побуту. Будівництвом будинків та інших господарських споруд Михайло Юрійович цікавиться у тестя Безиля Дмитра Васильовича.
З 2004 року працює майстром по обслуговуванню приміщень в Усть-Путильській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів.
За яку б справу не взявся Михайло Юрійович, зробить все. Вміло працює з деревом: виготовляє столярні вироби – вікна та двері, верхи до криниць, предмети побуту – столи, стільці, вішалки та інше. Цікавиться газо- та електрозварюванням.

Ust-put.vid-osob8

 

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі...

 

Саме ці рядки Ліни Костенко стали епіграфом творчості багатьох сучасних поетів. Дійсно, радісно нам чи гірко, весело чи сутужно, ми часто звертаємося до поезії, довіряючи їй свої таємниці, ніби питаючи в неї, які дороговкази ставити на життєвих дорогах і роздоріжжях. Часто поезію зрівнюють з квіткою папороті, яка цвіте, кажуть, жовтогарячим кольором у ніч на Івана Купала лише мить, та спалахи її надовго залишаються в душі. І приємно, коли той вогник пелюстки папороті передається від серця до серця і щоб ніколи не згас у душах людських.

Кажуть, що поет – це людина, яка дивиться на оточуючий її світ по-особливому. Людина, яка чує музику в одноманітному шумі дощу, яка бачить прозоре блакитне небо й райдугу в брудній калюжі. Людина, яка дивиться на світ особливими очима.
 
Автор: putvos_admin Категория: Усть-Путила
Дата публикации Просмотров: 1054
Печать

Освіта 

РОЗВИТОК ОСВІТИ 

В СЕЛІ УСТЬ-ПУТИЛА

          Питання освіти було актуальним в усі часи. Її рівень свідчить про стан розвитку  культури народу, питому вагу духовного потенціалу. Минуле і сучасність нерозривно пов’язане між собою. Відтворені події, факти – це той ланцюжок, що дає змогу скріпити день сьогоднішній із днем минулим.

         Перші згадки про школу в селі Усть-Путила відносяться до другої половини ХІХ століття. Це була так звана «народна школа». У нашому краї вони були здебільшого однокласними, пізніше двокласними. Навчання дітей  велося рідною мовою. В ті часи в Усть-Путилі діяла двокласна школа. Управителем її був Михайло Левицький (1911- 1913 рр.). 

         У першому класі діти навчалися два роки, а в другому – чотири. Напередодні Першої світової  війни (1913 рік) навчанням охоплено 79 дітей.

         Протягом 1911-1912 рр. школа дещо збільшилася за рахунок створення паралельного класу. У цій школі навчалися діти з сіл Усть-Путила, Шпетки, Стебні. Окрім звичайних для кожної школи такого типу предметів (мова, закон Божий, лічба, співи) впроваджувались уроки столярного  ремесла та рукоділля. З цього видно, що школа давала  знання і навички переважно практичного, і в чомусь повсякденного змісту. 

         Проблеми притаманні сьогоденню народна освіта переживала і сто років тому. Зокрема, постійно не вистачало коштів  на розширення школи, придбання необхідних  навчальних матеріалів, приладдя і навіть платні вчителям. 

         Ситуація не змінилася на краще і під час румунської окупації (1918- 1940 рр.). За цей період  в селі  існувала семирічна школа, а на хуторі Бісків – початкова. Школи були деревяними. Семирічна школа була розташована біля будинку Фокшека Василя (біля другого мосту). В початковій школі  був один учитель, а в семирічній два: директор Митаній Василь, який навчав дітей з 3 по 7 клас, а його жінка Пазя навчала 1-2 класи. 

         Діти сиділи за довгими партами, де містилося  по 6 чоловік. З українцями поруч навчалися євреї. У 30-х роках навчання оцінювалося за десятибальною системою. Найкращою оцінкою вважалося – 10 балів, а той хто набрав менше 3, 5 балів, то ставав репетентом (другорічником). Навчальний рік поділявся на три семестри. 

         В школі  вивчали: арифметику, каліграфію, читання, історію та географію. Один-два рази на тиждень приходив священик  і вчив дітей Божому слову. В кінці року видавали учнівські білети (карнети). 

         Дисципліна в школі була надзвичайно суворою. До вчителів зверталися  «пан», «пані» (домнул – рум. мовою), бо імен їх  майже не знали. Били за будь-яку провину різками, лінійками по руках. «Ціне пальма» - давай  пальці, так звучало румунською мовою. Для кращих  учнів були привелійовані парти – збоку. 

         Під час перерви не дозволялося виходити за межі школи, заборонялося говорити українською мовою, навіть з рідними. 

         Єдиної учнівської форми для дітей не було. Але дівчата на голові повинні були мати  стрічки: 1 ряд – жовту, 2 ряд – синю, 3 ряд – червону  - це символ триколор-фану (прапор) Румунії. 

         Назва шкільних приладь 20-30-х  років ХХ століття: 

  • Ташка (торба) – дерев’яна коробка з дерев’яною кришкою і шкіряною дугою;
  • Деревянішаклі – нині пенал;
  • Ладирка – гумка;
  • Чорнило з бзини;
  • Каламар (чорнильниця) – зберігали в школі, або носили в шитих з матеріалу торбинках;
  • Пюро – перо, ручка. 

Спогади: «Як  бігли до школи, то гриміли тими ташками, як чорти». Ташка іноді використовувалася дітьми взимку замість санок.Урок починався і закінчувався молитвою «Отче наш». На великі свята діти з учителем ходили до церкви. 

З приходом  радянської  влади (1940 р.) становище, принаймні зовні, змінюється до кращого. В звязку з утворенням Чернівецької  області і в результаті проведеного районування волосний відділ народної освіти був перетворений в районний відділ. 

По-перше, мовою викладання визнано українську мову, а по-друге розширюється мережа закладів освіти. На території Усть-Путильської сільської ради, згідно мережі шкіл Путильської  волості планувалося відкрити три початкові школи: одну  в селі Усть-Путила, а ще дві на хуторах Бісків і Рошишний. 

В Усть-Путильську школу приймали учнів до чотирьох класів (108 учнів). Школа розміщувалася в одному  будинку з двома класними кімнатами. Потрібні були додаткові приміщення, не вистачало  вчителів. 

с. Усть-Путила– початкова школа – 108 учнів. 

х. Бісків –  25 учнів. 

х. Рошишний – 27 учнів. 

В 1940 році після звільнення села Усть-Путила від румунських загарбників була організована семирічна школа, яка проіснувала до липня 1941 року. 

Було введено пятибальну систему оцінювання. 

З 1941 р. по  1944 р., коли розпочалася Друга світова війна, в село знову повернулися румунські загарбники. В школі  почали навчати румунською мовою. Навчання проводилося  з 1941 року по 1943 рік, а в період  з 1943 року по серпень 1944 року навчання тимчасово було припинено. 

У вересні 1944 року семирічна школа була відновлена. Відразу ж після визволення краю розпочинається відбудова школи. Бо те приміщення старої школи у 1945 році було спалено (школа, що знаходилася у приміщенні «Фірми», двоповерхова, деревяна , біля будинку Джуряків Марії та Миколи). 

Зі  спогадів першої вчительки повоєнних літ Ганни Семенівни Рудницької-Лаврик, дізнаємося, що 20 лютого 1945 року вона зібрала вперше 90 дітей в хаті Катерини Григорівни Тимочко, яку тимчасово виділила сільська рада для навчання.

111111111 

Почалося нове життя школярів – навчання рідною мовою. Не було ще достатньо книжок, зошитів, писали на кастах, не вистачало місць за партами, доводилося працювати  в три зміни. 

В селі почала свою діяльність комсомольська організація. Її  секретарем була створена  піонерська  організація. 

У важких 1946-1947 роках продовжувалося відновлення  і ремонт шкільних приміщень. 

В 1947 році відкрилася нова початкова школа  на хуторі Обочі. 

В 1949-1951 рр. першим директором школи був Віктор Іванович Малишко. 

22

А вчителями молодших класів працювали Савченко Доля Григорівна і Прочухан Ольга Петрівна. 

В 1952 році був перший випуск  учнів семирічної школи (загально-освітньої трудової політехнічної з 1949 року). 

Список випусників 1952 року. 

Герман Йосип Петрович 

Котельбан Йосип Дмитрович 

Савчук Петро Олексійович 

Фрей Павліна Василівна 

Мометко Петруня Микитівна 

Чигрин Ганна Михайлівна 

Чигрин Марія Михайлівна 

Кермач Танасій Дмитрович 

Кермач Орися Дмитрівна 

Ключук Василина Сергіївна 

Пасарюк Василь Іванович 

Слободанюк Михайло Степанович

111

В 1954 році особлива увага звертається на вивчення російської мови, особливо серед чоловічого населення віком від 15-20 років. 

Для навчання молоді  організовано: 

-         гуртки по ліквідації неписьменності; 

-         гуртки по вивченню російської мови; 

-         індивідуальні заняття. 

В 1957-1958 рр.  в Усть-Путилі налічувалося  4 школи: 1 – семирічна, 3 – початкові. 

В 1960 році було добудовано приміщення школи, в якому і тепер продовжується навчання.В цьому ж році – семирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа була переведена на восьмирічну загальноосвітню  трудову політехнічну школу. 

В 1968 році  був побудований пришкільний інтернат на 34 місця. 

Вивчаючи архівні документи даної школи, дізнаємось, що у 1972 році навчалося у школі 174 учні, працювало 15 вчителів, з яких: 

7 вчителів -  з вищою освітою; 

6 вчителів – з середньою спеціальною освітою; 

2  вчителів – з загальною середньою освітою. 

В 1984 році в Усть-Путильській  восьмирічній  загальноосвітній школі введено навчання з шестирічного віку. 

В 1995 році відбувся перший випуск  9 класу, які починали своє навчання з шести років.

                    2222 

 

СЬОГОДЕННЯ
УСТЬ-ПУТИЛЬСЬКОЇ ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

Ust-put.osvita1

         Ust-put.osvita2         


Кількісний та якісний склад школи

Педагогічних працівників – 23, з них:
    мають вищу освіту – 18;
    звання „Вчитель-методист” – 1;
    звання „Старший вчитель” – 7;
    мають кваліфікаційні категорії:
    спеціаліст вищої категорії – 11;
    спеціаліст І категорії – 3;
        спеціаліст ІІ категорії – 1;
        спеціаліст – 8.
 

Ust-put.osvita3


Кількість класів – 9, всього учнів – 118,            
з них 41 учень навчається в 1-4 класах, 77 учнів – в 5-9 класах.

 

Проблема, над якою працює школа:


“Удосконалення навчально-виховного процесу через розвиток творчої особистості вчителя та учнів, впровадження нових педагогічних технологій”


Результати роботи школи


Призери Всеукраїнських учнівських олімпіад:
ІІ етап                                                          ІІІ етап
2003/2004 н. р. – 9 учнів        
2004/2005 н. р. – 11 учнів                   1 учень
2005/2006 н. р. – 9 учнів
2006/2007 н. р. – 15 учнів                   2 учні
    2007/2008 н. р. – 11 учнів               1 учень
    2008/2009 н. р. – 9 учнів                 1 учень
    2009/2010 н. р. – 10 учнів
    2010/2011 н. р. – 12 учнів
    2011/2012 н. р. – 20 учнів              1 учень  


Учні мають можливість вивчати:

    християнську етику;
    історію рідного краю;
    екологію;
    українознавство;
    основи комп’ютерної грамоти


       Усть-Путильська школа-родина – музей  сім’ї, свого краю, це розвиток обдарованості й доброти в кожній, без винятку, дитині.

            Ми отут, як одна родина –
            Мама і тато, і вчитель і я –
           Тож нехай квітне моя Україна,
           Як єдина і мирна сім’я.  


Основна мета школи-родини:


   - всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей;
    - забезпечення оптимальних умов для навчання та виховання дітей;
    - реалізація концепції української    
    національної школи-родини, відродження
    національної культури, мови, традицій.

    При школі працює філія Путильської дитячої музичної школи.
Діти навчаються в класах  “Баян”, “Фортепіано”.


Від класу-родини – до школи-родини


 З вересня 1991 року в школі працює дитяча організація “Надія”.
Створено класи-родини: “Гуцулятко”, “Паросток”, “Джерельце”, “Перлинка”, “Едельвейс”, “Пошук”, “Арніка”, “Берегиня”, “Перлина”


Герб школи

Ust-put.osvita4


Пісня школи


Шкільна родина


(слова Чев’юк Г.Г., вчителя початкових класів,
 музика Тирона М.Д., вчителя музики)


Життя починається з мами завжди
І веде нас у світ невідомий.
На науку до школи нам треба іти,
Де чекають на нас як удома.

                       Приспів:
Ми стаєм, як родина єдина-одна:
Мама і тато, і я, і учитель.
То ж хай квітне Вкраїна – держава моя,
Де і школа, й сім’я – і діти.

В Усть-Путильській школі-родині живуть
Усі дружно і весело, і мирно.
Бо керує дітьми і батьками отут
Зачароване слово – родина.  


Ми в школі-родині вчимось пізнавать,
Де добро, там і щастя панує.
Де наук всі вершини нам легко долать,
Якщо поруч учитель є чуйний.

Вчителі і батьки – завжди друзі у нас,
Вони вчать нас історії роду.
Щоби ми пам’ятали усі повсякчас.
Звідки ми і чийого народу.


При школі працює екологічний клуб
«Шафран», який співпрацює з:


    Чернівецьким обласним центром еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді;
    Всеукраїнським товариством охорони та вивчення птахів;
    кафедрою експериментальної екології  Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича;
    кафедрою зоології хребетних Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України;
    Всеукраїнською екологічною лігою.

Ust-put.osvita5

Директор школи

Скидан Юрій Васильович

Заступник директора школи

Кондряк Тетяна Михайлівна

Педагог-організатор

Томюк Марія Олексіївна

Адреса:
с. Усть-Путила
Путильського району
Чернівецької області
                                                                           59114
                                                                             

email: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

http://upschool.ucoz.ua

 (03738)2-71-94

 
Автор: putvos_admin Категория: Усть-Путила
Дата публикации Просмотров: 1295
Печать

Духовність

 

 

Церква Святої Параскеви  

 

 

Ust-put.duch2Обабіч дороги , в мальовничому куточку села Усть-Путили красується  дерев’яна церква названа в честь і пам’ять Святої Параскеви Сербської.
 
З розповідей старожилів відомо, що ця церква в селі друга, бо перша була збудована на х. Горби, де тепер знаходиться  сільський цвинтар. На тому місці, де  була колись  церква стоїть великий залізний хрест, котрий свідчить про цю подію.
 

Нинішня церква збудована в 1896 році на пожертвування віруючих християн  цього села. 

          Габаритні розміри: 

-довжина – 5,40  (вівтар) + 10,45 (молитовний зал) + 7,45                                (молитовний зал) + 2,30 (притвір). 

Всього – 25,60 м. 

-    ширина – 5 (вівтар) + 10,95 (молитовний зал) + 7,2 (притвір). 

Висота – 12 м.

Ust-put.duch1

    Церква Святої Параскеви Сербської збудована в змішаному стилі – електиці. Іконостас чотириярусний, розташований  і позолочений в 1991 році.


Ust-put.duch3

Підлога в церкві дерев’яна, не фарбована. Стародруків немає.
Церкву, дзвіницю і каплицю огороджено кам’яним муром. Зелених насаджень біля церкви не має.
Ust-put.duch4Настоятелем церкви Святої Параскеви є  отець Дмитрій.
  По благословенню його пресвященства владики Варлаама він був направлений бути священником в с. Усть-Путила Свято-Параскевської церкви та сусідні  села. За період  служіння в Божому храмі проявив себе з доброї сторони. Люди поважають   його, як доброго пастиря і  прекрасного господаря тому, що відколи він служить багато зроблено роботи біля церкви. З його ініціативи зроблено ремонт церкви.
В 1992 році собором  священників Путильського району  отець Дмитрій  обраний благочинним  цього району.
На сьогоднішній день настоятелем Свято-Параскевської церкви є Сімчук Димитрій Димитрович. Він прийняв парафію у 2004 році від свого батька Сімчука Димитра Михайловича.

Сімчук Д. Д. 1982 р.н. закінчив Київську духовну семінарію у 2002 році та Київську духовну академію у 2006 році. Він має сан Ієрея, другого священника (помічника Благочинного).

Церква 

 

Свято-Покровська церква 

В невеличкому селі Шпетки, яке належить до Усть-Путильської сільської ради Путильського району Чернівецької області розташована Свято-Покровська церква. 

Споруджена вона в 1871 р., за кошти парафіян села. В 1895 р., добудовано ще частину церкви, а в 1913-1914 рр. церкву розширено і добудовано повністю з ініціативи Шпанюка Леся, Чев'юка Семена, Чев'юка Дмитра та Чев'юка Гаврила. В 1904 р. Чев'юк Дмитро купив ліхтар-світич за 160 корон і подарив для церкви. Про це свідчить копія документу: 

       «Ми, Архієпископ і Митрополіт Буковини і Далмації і Наша Архієрейська Консисторія прийняли з особливою   радістю і  задоволенням     до     відомості         правдиво християнську жертволюбивість, котру Ви дорогими жертвами в вартості 160 крон для святої церкви в Шпитках доказали і виражаєм Вам цим декретом похвали Нашу подяку з желанієм аби Всемогущий благословив Вас і Вашу родину стократно своїми небесними і земними дарами. Современно посилаєм Вам і Вашій родині Архієрейське благословініє. Дано в нашій Архієрейській Резиденції. Чернівці,  16 октєбря 1904 р. Благочестивиму християнину Дмитрію Чевюку в Шпитках».

Шпет 

Церква в селі Шпетки носить імя Покрови-Пресвятої Богородиці. Це деревяна споруда прямокутної форми з гранчастим вівтарем. Дах двосхилий, покритий бляхою (робота майстра з с. Стебні Кочергана Захарія за кошти парафіян). Архітектурний стиль звичайний, гуцульський. 

Габаритні розміри церкви: довжина – 14 м 45 см, ширина – 5 м 30 см, висота – 8 м.

 Шпетк 

В храмі є чотириярусний іконостас, який придбаний Чев'юком Дмитром за триста крон в селі Конятині в 1871 році. На іконостасі є надпис на образі, що він подарений в 1871 році Михайлом Харабаровичем із жоною Марією в Конятинську церкву.                                                                                    

шпе  

В Свято-Покровській церкві підлога фарбована, стіни оздоблені трафаретом. Церква електрифікована з 1990 року. 

Серед збережених у церкві книг старослов'янською мовою є «Осмогласник», виданий у м. Львові в 1765 році; 

«Тріод постная», видана в 1618 році в Почаєвській лаврі; 

«Мінея», видана в 1618 році в Києво-Печерській кінокії; 

«Служебник», виданий в 1854 році в столиці Австрії – Відні; 

«Ірмойон» та «Мінея обра», видані в 1896 році в м. Відні. 

Біля церкви збудована каплиця і дзвіниця (1895 р.). 

На території культової споруди знаходиться старий цвинтар. 

За свідченням жителя села Штетки Чевюк Андрія Семеновича (1910 р.н.) стає відомо, що землю на цвинтар купили у Дячука Василя, а 3 пражині – у бабки Костинюка Кузьми, який продав землю до церкви за 300 леїв. 

З 1961 по 1989 роки церква була закрита. 

В 1990 році церкву було знову відкрито. Зроблено ремонт силами парафіян. Кочерган Д. І., Чевюк Д. В. і Чевюк П. Д. перекрили дзвінницю і каплицю. 

Кочерган Д. І. з сином Іваном виготовили власноруч світич-панікадило з дерева.

 Панікад 

Вся церковна утвар придбана християнами села. 

В 2006 р. добудовано паламарку. В 2007 році – зроблено капітальний ремонт церкви: перекрито дах церкви бляхою, перероблено куполи, куплено хрести, обмальовано церкву вагонкою.

Церква нова 

      В 1990  році настоятелем церкви призначений отець Іван Федоращак, який працює служителем літургії на даний період.


 

 

 

 

   Каплички в селі Усть-Путила

кап1  

кап2

   У Шпитках у 1895 році біля церкви була побудована капличка, яку реставрували у 1989 році Розводовський Орест, Жабко Юрій та Чевюк Дмитро.

  Вона була освячена у 1990 році на Покрову Пресвятої Богородиці    

 

                    кап3        кап4

Біля церкви в селі Усть-Путила у 1991 році

побудовано нову капличку на честь Святої Трійці

 

  кап5

 

кап6

На Горбах у 2009 році була побудована капличка Микитчуком Василем

і освячена на честь Святої Катерини

 

кап7

 

кап8

 

У Дірявому мості  в 2005 році була побудована капличка Фреєм Петром

і освячена на честь Святого Штефана 9 січня 

 

                       кап9    кап10

У Дірявому Мості побудована капличка у 2004 році Петращуком Степаном,

освячена на Покрову на честь Вознесіння Ісуса Хреста

 

кап11

 

кап12

На Біскові побудована капличка Юрнюком Іваном

 і освячена 19 грудня 2000 року на честь Святого Миколая

 

                    кап13    кап14

На Обочах побудована капличка Угрином Іваном

 і освячена капличка у 2001 році на честь Святого Миколая 

 

кап15

 

кап16

 

У Біскові побудована капличка Дроняком Прокопом

і освячена 14 жовтня 1998 року на честь Святої Покрови 

 

кап17

 

кап18 

 На Толоці у 2004 році  побудована капличка Штефуряком Андрієм

і освячена на свято Апостола Фоми на честь Святого Андрія Первозванного 

 

 

 

 

 

 

 

 

Страница 1 из 3

<< В начало < Назад 1 2 3 Вперёд > В конец >>
You are here:  
Copyright 2012. All Rights Reserved.