Киселиці

Село моє, для мене ти єдине…

Твої безкраї гори і ліси.

Тут рідний край і рідна Батьківщина.

І де знайти такої ще краси?

В духмяних травах матінка купала

І сповивала в співи солов’я.

Кохати й думати навчала,

Дала любові і жаги в життя

Водила донечку на сінокоси,

Де косять косарі траву;

І в гори, де під небом сивим,

Пасуть гуцули череду.

Дивилась я, і серденько раділо:

Хати в селі ростуть, немов гриби,

І обновляється село, і молодіє,

Бо в ньому справжні є трудівники

Олеся Безиль-Циганюк

Село Киселиці прекрасне у будь-яку пору року: навесні, де не глянь цвітуть сади, влітку – все тоне у зелених і буйних лісах, восени – село неначе огорнуте у золото, взимку тихе, ніжне і біле, ніби вкрите білою скатеркою. Кругом око милує чудова карпатська краса .

Та не тільки чудовою природою славиться наше село. Тут  живуть талановиті, працьовиті люди . Їх життєдайне джерело живить нашу культуру, нашу націю, ніколи не зміліє воно поки має такі живильні корені.

Цей благодатний край  окрилює, наповнює романтикою, зцілює душу і серце, а Божа благодать надихає жити і творити для щастя і добра.

Кажуть, що сила таланту примножується, якщо він розвивається на рідних теренах. Мабуть, магічна єдність людини і місця, де вона з’явилася на світ, не випадкова.