Видатні особистості Шепіт

Олександр Вельничук

Юрист, педагог, співак, музикант, поет, письменник, художник, актор, режисер

В усіх цих сферах проявив себе ще маловідомий у наш час для загалу наш краянин Олександр Вельничук.

Народився 15 березня 1895 року в селі Шепіт, Путильського району. Ще в ранньому дитинстві виявив потяг до науки, що забезпечило йому успішне навчання у Вижницькій та Чернівецьких гімназіях.

У молодому віці пройшов через горнило Першої світової війни. Після поразки Української Галицької Армії О.Вельничук усвідомив, що для піднесення національно-визвольного духу українців потрібні знання. Згодом вищу правничу освіту здобував у Відні та у Чернівцях.

Працюючи адвокатом у Вижниці, успішно захищав права українців від окупаційного румунського режиму. Велику патріотичну і просвітницьку роботу проводив через діюче громадське товариство «Народний дім імені Ю.Федьковича» в Чернівцях.

Під час навчання в Чернівецькому університеті починає формуватись його мистецький талант. Тут він у студентському часописі «Промінь» друкує свої твори, визнаним серед яких став цикл віршів «Чорні фалі». Згодом вийшли його збірки « У пустирі», «Бриндушки», «Польові квіти».

Помітним явищем у творчості стали новели «Кривозілля», «Кирило Медвійчук», «Стріча з самим собою», «Сніжник», «Клініка душі», «Землетрус», «Шовкові кроки».

Несприйняття радянського режиму після приєднання Північної Буковини до СРСР змусило О.Вельничука емігрувати на Захід, до Німеччини.

Нужденним було його життя на чужині. На прожиття змушений був заробляти фізичною працею. Відчув на собі  тягар воєнного лихоліття, ставлення корінних націй до чужинців.

Вже після війни отримав посаду викладача німецької мови в Мюнхенській Богословсько-Педагогічній Академії УАПЦ.

У 1949 році переїхав до США. З середини 50-х років його супроводжувала важка хвороба серця. Зцілення митець знаходив у образотворчому мистецтві. У 1957 році його полотна здобули першу премію серед художників-самоуків, митець отримав право на безплатне навчання з малювання.

Впродовж 1956-1959 років його твори виставлялися на художніх виставках у Нью-Йорку. Персональна, вже посмертна,  виставка О.Вельничука  у 1966 році нараховувала 60 робіт. Всі вони проникнуті ностальгією за рідним краєм, про що свідчать ці назви: «Гість з Вижниці», «Дівчина з Багни», «Гуцул з Путильщини», «Молодиця з Мамаївців», «Парубок з Зеленева у цурканці», «Молодиця з Шепота Великого», «Буковинець з Підгір’я», «Молодиця з Путилова», «Гуцулка» та ряд інших.

Хворе, але завжди невтомне мистецьке серце Олександра Вельничука перестало битися 12 листопада 1959 року в Нью-Йорку.

Далеко не в повному обсязі нам відомо про його внесок в культурно-мистецьку скарбницю України.

Нам належить сьогодні увіковічнити пам’ять славетного земляка, життя якого віддане вірному служінню рідному народу.

  

Чіпріан Порумбеску

Чіпріан Порумбеску (1853-1883 рр..) Народився в

Шіпотеле-Сучевени, Сучавського повіту Буковини, в сім’ї румунського письменника і священика польського походження Іраклія Голембіовского, який змінив своє прізвище на Порумбеску.Музична освіта Чіпріан отримав у Кароля Миколи, Ш. Носіевіча (теорія музики), С.Майера, В. Шлетцер (скрипка) і Сидора Воробкевича (гармонія, хорове диригування). Саме Воробкевич допоміг юнакові розкрити свій талант, удосконалити майстерність. У Чернівцях початківець композитор написав свої перші мелодії, в 1875-1877 рр.. був диригентом хорового товариства “Аброраса” керівником студентських та робочих гуртків і хорів, а також брав участь у національно-визвольних рухах проти австро-угорського гніту і був заарештований. 

Його пісні, а також оперета “Кандидат лінте” написані в Чернівцях, гостро викривали чиновників і панів Австро-Угорської монархії. Серед творів Порумбеску, які виконувалися в Чернівцях, німецька і румунська преса тих часів згадує оперету “Новий місяць”. По закінченні Чернівецького університету Чіпріан Порумбеску вступив до Віденської консерваторії. Там побачили світ його “Студентські пісні” (до деяких з них зробив ілюстрації видатний буковинський художник Епамінонд Бучевський). Після консерваторії Порумбеску виїхав в Брашов, де викладав в гімназії. Помер Чіпріан Порумбеску в 1883 році від туберкульозу (йому було лише 29 років). 
За своє коротке життя маестро написав понад 200 музичних творів, які виділялися мелодикою, яскраво вираженим національним колоритом і хвилюють серця слухачів і сьогодні. У музичній спадщині композитора, крім пісень, є оперети, а також інструментальні твори, романси, хори та музика для драматичного театру, які принесли йому світове визнання. Частину своїх патріотичних творів (“Плевна”, “Сержант”, “Пенеш Курканул”) Порумбеску присвятив бойовому побратимові російських і румунських солдатів у війні 1877-1878 рр.. проти турецьких загарбників, в результаті якої Румунія вперше отримала свою національну незалежність. Його патріотична пісня “Trei culori” (“Три кольори”), до якої він написав слова і музику, зазнавши ідеологічні зміни в тексті, лягла в основу гімну Румунії проіснувало, з 1977 по 1989 роки. Інша відома патріотична пісня, яку також написав Чіпріан Порумбеску «На нашому прапорі написано – Об’єднання» (рум. “Гуркіт nostru STEAG е scris Unire”), в даний час є національним гімном Албанії “Hymni я Flamurit”. 
Сьогодні ім’я Ч. Порумбеску присвоєно Бухарестської консерваторії, Румунському музичному ліцею в Кишиневі (Молдова).