Культура Путила

Над сторінкою працювали:

Троєцька Мар’яна Юріївна

вчитель інформатики

——————————————————————————————————

Свято-Миколаївська церква в селищі Путила

Серед величних Карпат, в центрі зеленої Путили, у мальовничій долині, як у колисці, на високім березі, де бринить річка Путилка по білому камінню, чиста-чиста, як сльоза, стоїть Свято-Миколаївська церква.

На лівому березі Путилки, за 60 м. від музею-садиби Юрія Федьковича, розташована ця пам’ятка архітектури.

Ще в 1871 році почали будувати церкву. Під її забудову виділив свою землю Юрій Федькович і ще й віддав свої кошти. Допомагали будувати храм Божий поміщики, купці,  а також простий гуцульський народ.

За 4 роки на скалистій місцевості з’явилась красива дерев’яна споруда. Вважають, що церква має форму корабля, який допомагає людині виплисти з життєвого моря, вигляд кола – як ознака того, що життя людини є вічність. Храм Божий трьохбанний, з вівтарем на схід, увінчаний хрестом з напівмісяцем внизу. Цікавим є те,  що у 1874 році з Австрії привезли іконостас, написаний на залізі. Ця старовинна річ добре збереглася і до наших днів. Будівництво церкви завершено у 1875 році.

Назву пам’ятка успадкувала від старої церкви, на честь перенесення мощей святителя Миколая після благословення Владики Сільвестра.

Недалеко від церкви є дзвіниця з трьома дзвонами, які також привезені з Австрії.  Її побудовано в 1920 році , саме ці дзвони скликають парафіян на церковні служби.

Закладена святиня була у 1876 році, на честь святого Миколая. Це була дуже маленька церква, яка вміщала 60-70 чоловік.

У 1885 році була перебудована на більшу церкву і освячена священником-козаком – вуйком Федьковича. Дерев’яне будівництво церкви відзначається великою майстерністю обробки дерева, воно відрізняється оригінальними мистецькими формами та технічними засобами.

Церква побудована у формі хреста з чотирма рівними крилами. Храм тризубний, триверхий, дводільний. Головний вівтар розташований на схід, де згідно за християнською релігією, знаходиться центр землі – Єрусалим.

Храм для гуцула – це мовби послання з далеких часів. Цілі віки наші предки дивилися на свої храми ясним поглядом, тихо радувалися, берегли їх.