Над сторінкою працювали:

Троєцька Мар’яна Юріївна

вчитель інформатики

Євдощук Лариса Василівна

заступник директора з ВР, вчитель української мови та літератури

——————————————————————————————————

“Отут я, брате мій, родився”

Тут, у самому центі Сторонця-Путилова (так колись горяни називали своє селище), серед зеленого маєва дерев, на березі швидкоплинної Путилки стоїть у задумі гуцульська хата, наче виглядає невеличким віконцями свого господаря — буковинського соловія Юрія Федьковича, самобутного поета, прозаїка і драматурга, фольклориста і просвітителя.

Господь Бог дарував Юрію Федьковичу самобутній талант, нагородив сердечною любов’ю до людей, яка покликала його до справи просвітництва та служіння рідному народові, вселив у його душу непохитну віру, що додавала сил і допомагала вистояти у духовній боротьбі з іноземними поневолювачами.

Федькович воїстину увібрав у себе силу путильських смарагдових гір, велич цих гір і бездонного неба над ними.

Він не тільки був у нашому краї, він і нині є, а завтра буде ще більше. Нам тільки треба до нього йти, щоб відтворити дух того генія, який утверджував наш народ на цій землі.

Великий поет німецького народу Гете мудро сказав: “ Для того, щоб пізнати поета, треба помандрувати в його країну”. Тому всім нам необхідно приходити сюди, до родинної садиби митця, як прийшов сюди 139 років тому великий українець Михайло Драгоманов. Він приїхав до цієї садиби і мав розмову з Юрієм Федьковичем, щоб переконатися, як так сталося, що в цього чоловіка, вихованого в німецькій школі, в німецькому дусі, перші твори якого написані німецькою мовою, переміг дух українськості, “український первінь”, як називаває його доктор філологічних наук, професор Львівського університету імені І.Франка Михайло Гнатюк? Звідки це йшло. І переконався М.Драгоманов: все йшло генетично, від молока матері, бо ж глибоко закорінений у національне коріння, той первінь все одно прорветься і розквітне справжнім національним талантом.

І хоч небагато літ прожив Федькович у рідному краї, але тих вражень, які він набрав у своє чуле серце, йому стало на все життя. І де б він не був, його серце і душа летіли в рідний край. Він оспівав цей рай, прославив його кращих синів – Довбуша і Кобилицю. Він возвеличив красу цього краю, духовну велич горян – гуцулів, які в тяжкі часи неволі пригноблені, але нескорені, вірили у своє світле майбутнє. Тому і називаємо його “буковинським Кобзарем”. Це велика шана, велика почесть, що Федькович у буковинському краї продовжив традиції Тараса Шевченка. Він увібрав у свою душу полум’яне Тарасове слово, переплавив у горнилі своєї творчості і вернув своєму народові нові діаманти, нові перлини. Скарби його творчості розкривають для себе нові покоління, тому що, як говорив Шевченко, раз добром нагріте серце вік не прохолоне. А це добро Юрій Федькович черпав з рідної землі, з палкої любові до неї. І цю любов, надію і віру в щастя свого народу він проніс несхитно через усе своє життя – тяжке, складне, але сповнене віри в те, що прийдуть кращі часи, бо ж писав: “Нові часи, нову силу душа моя чує”.

Так і стоїть він біля своєї родинної хати, відлитий у бронзі, мудрим і світлим поглядом зустрічає гостей, які йдуть до нього з близьких і далеких країв.

Він завжди любив, коли до нього йшли люди. Влітку 1863 року після важкої десятирічної служби у цісарському війську він повернувся до рідної хати, щоб жити разом з людьми і для них. І горяни ніколи не минали його ошатне обійстя, йшли за добрим і щирим словом і слушною порадою, а він запрошував: “А сьогодні хто йде в наш окіл Путилівський, най же не минає й нашу хату, бо Бог Святий Великий — а ми хліб свій та Божий ні перед ким не ховали і не будемо ховати.

На родинному обійсті в окремому будинку розташована літературно-меморіальна експозиція. Тут зібрані експонати, які розповідають про життя і творчість митця під час його перебування у Путилі. Розпочинається експозиція пророчими словами буковинського соловія: “Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде”.

У вітрині представлені старі фотографії хати Юрія Федьковича і фотокопія надпису:

Отут я, брате мій, родився,

Отут діточий вік згуляв,

Отут я плакав і молився…

Тут ми можемо побачити цікаві матеріали про дитячі і юнацькі роки письменника, про матір письменник Анну Федькович, уроджену Ганицьку, про боротьбу гуцулів за свої права під проводом народного ватажка Лук’яна Кобилиці, соратником якого був брат митця Іван.

У Путилі письменник написав свої кращі твори: “ Стефан Славич”, “Побратими”, “Сафат Зінич”, “Опришок”, цикл поезій “З окрушків”.

В експозиції представлені окремі твори автора: “ В день скону батька нашого Тараса Шевченка – Кобзаря Русі”, “Люба – згуба”, цикл поезій “Слава Ігоря”.

Особливе місце займають твори Юрія Федьковича, присвячені боротьбі народу проти засилля гнобителів. В одній із вітрин можемо побачити сторінки драми “Довбуш”, фотокопії рукопису оповідання “Лелії могила або Довбушів скарб”. Експонуються фотокопії текстів пісень про Лук’яна Кобилицю, записаних митцем, його поема “Лук’ян Кобилиця”.

Один із залів експозиції присвячений вшануванню пам’яті письменника.

Та найбільшу цікавість гостей викликає родинна оселя митця, до якої веде стежка від оновленої гуцульської брами. Поруч з хатою, у тіні дерев, стара криниця, минувши яку заходимо на критий гуцульський ґанок. Відкривши важкі тесані двері, заходимо у сіни (хороми), в яких зберігаються побутові речі: кошики, плетені з лози, дерев’яне гуцульське сідло, гарапник, бочки. Праворуч – вхід до світлиці – просторої, світлої кімнати, в якій Ю.Федькович написав свої кращі твори.

Біля вікна – шестиметровий стіл, накритий білою скатертиною. Над столом дві гасові лампи з абажурами, обабіч – довгі лави, софи, вкриті килимами — налавниками. Над вікнами на стіні – оленячі роги, на яких висять крисаня, військовий головний убір австрійського солдата, тобівки, порохівниці.

Під протилежною від дверей стіною, між вікнами – робочий стіл господаря. Біля нього – різьблені крісла. Над столом – портрет Тараса Шевченка, а під ним – полиця з книжками.

На столі – письмове приладдя, чорнильниця, пера, ручки, ножик для паперу, прес. Є тут і фотокопії листів Ю. Федьковича за 1863 -1868 рр. Зокрема до Д.Танячкевича, М.Драгоманова та Горбаля.

На стіні – гуцульські килими. На сволоку (прикріплені до стелі жерниці) –  народний святковий одяг: сардаки, оздоблені кептарі, гуцульські штани – гачі, кожух – ланя, пояс – черес, рушники, скатертини. Поруч із ліжком дві гуцульські різьблені скрині для одягу. Ліжко застелене гуцульським килимом.

Зліва від дверей – шафа, в якій знаходяться зразки посуду ХІХ століття. Стіни прикрашають глиняні і фаянсові декоративні тарелі.

Навпроти світлиці, через сіни, – кухня, три чверті якої займає піч. Посередині – кухонний стіл, застелений скатертиною. На ньому – дерев’яна миска, круг для мамалиги, підсвічники, раква для бринзи.

Над дверима мисник. На полицях – різне кухонне начиння: дерев’яні ложки у своєрідній підставці, скалка – брали для биття бринзи під час її приготування, качалка – тачівка, бербениці, берівки, глечики, пляшки.

З сіней можна потрапити до двох комор – клітей, в яких зберігається різноманітний господарський інвентар.

Пам’ять про нашого славного земляка свято бережуть гуцули – горяни, свідченням чого є щорічне літературно-мистецьке свято “Шовкова косиця”.

Ми – діти України!

 

Ми – українські діти! І ми з того горді,

Що народилися на цій святій землі,

Тож слово даємо, що поки годні,

Усе, що зробим, Україно, ми присвячуєм тобі!

А щоб могли тобі на щось згодитись,

Щоб справді гідними були тобі дітьми,

Нам треба ще учитись і учитись, –

Знаннями ввись здійматись, мов крильми.

Під звуки малинового передзвону, серед різнобарв’я осінніх квітів, осяяна  по-вересневому лагідним сонечком гімназійна родина зустріла День знань.

Шлях до науки і пізнання для гімназистів розпочався щирими вітаннями від директора Світлани Михайлівни Дячук та першого заступника голови Путильської РДА Михайла Івановича Ямницького, напутніми словами Королеви та Магістра знань,  несміливими кроками гімназистів-першокласників та трохи журливими поезіями найстарших учнів. Вже традиційне  коло пошани для відмінників вкотре підтвердило, що наполегливість і старання ведуть до  успіху і варті  гідного пошанівку. А ґрунтовні знання, національне самоусвідомлення і щире прагнення сучасних дітей стати гідними доньками і синами України – це запорука нашого щасливого майбутнього! Щасливого нам нового 2018-2019 навчального року!

Посвята в читачі

Вже стало традицією щорічно відкривати скарбницю знань для нових членів гімназійної родини. Так і цього року 3 жовтня бібліотекарем гімназії Цвеленюк Н.І., за допомогою класним керівником та учнів 4(8) класу було організувано посвяту в читачі гімназистів-першокласників.