Історія Киселиці

КОВАЛЬ АЛЛА ЮРІЇВНА,

педагог-організатор, вчитель української мови та літератури

_______________________________________________________________

ІСТОРІЯ СЕЛА КИСЕЛИЦІ

Моя земля, мій край, моя кохана сторона – мовить кожна людина про свою Батьківщину. Певне, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертає до рідного гнізда. Це Божий закон любові до роду – прароду, до місця, де ти пустив своє коріння у чисті джерела рідної землі. Такою рідною землею для нас є земля нашого села, яке має свою історію.

Село Киселиці розташоване на південному заході по обидва боки річки Путилки в гірській частині Буковинських Карпат, в західній частині Чернівецької області, Путильського району.

 

Географічне положення: 480  пн. ш., 250 05’ сх. д., середня висота над рівнем моря 591 м.  Межує на заході із смт. Путила , на сході з селом Дихтинець, на півночі із селом Самакове, на півдні із селом Усть-Путила. Територія складає – 1006,74 га. Киселицькій сільській раді підпорядковані населені пункти: с. Киселиці (центр), с. Площі, с. Поляківське, с. Соколій, с. Гробище.

Час заснування села точно не встановлено. Перші згадки про село Киселиці знаходимо в документах XVIII століття. Як подають статистичні дані з другої половини XIX століття, Киселиці у 1869 році було присілком містечка Путила (тоді Сторонця), а вже в 1890 році Киселиці являлися самостійним селом.

Назва села Киселиці походить від словосполучення «кислі яблука». Розповідають, у давнину в цій місцині були рясні сади, де родили переважно зимові сорти яблук. За іншою легендою, в селі колись жив пан Киселя, який володів великими територіями полів і лісів.

В 1869 році в Киселицях було 179 хат, в яких мешкало 628 людей, а в 1880 році тут було 155 будинків, в яких проживало 687 осіб. За віросповіданням було 646 греко-уніатів, 6 римо- католиків та 35 євреїв. За національним походженням тут було 685 русинів(українців-гуцулів), 1 німець та 1 мадяр. Римо-католики із села Киселиці на той час належали до своєї парафії у Вижниці, а греко-католики мали свою парафію Св. Миколая у містечку Путила, греко-уніати тоді мали свою парафію в селі Киселиці. На підставі церковного тематизму греко-уніатської архидієцезії.

Як відомо, у нашому селі набирався грамоти Юрій Федькович, відомий поет буковинського краю. Навчався в сім’ї дядька Івана Ганицького, який наймав учителя для своїх дітей. Три роки тут (1842-1845), а два в Чернівцях, у нижній реальній школі з німецькою мовою навчання(1846 – 1848). Оце й уся офіційна освіта Федьковича. На 1885 рік село Киселиці мало на той час народну однокласову школу, яку було спалено фашистами.

Жителі села займалися господарством тваринницького напряму, переробкою лісу, килимарством та вишивкою.

Умови життя трудящого населення були важкими. Складність їх становища посилювалась постійними чварами власників села з діючою владою ХVІІ ст., в ході яких господарства селян привласнювали собі та заставляти працювати і сплачувати данину.

Під проводом Лук’яна Кобилиці мешканці села Киселиці брали в 1843 і 1848 роках активну участь в боротьбі за свої права проти австрійської влади.

1941-1948 роки були важкими для села Путили і в тому числі Киселиці окупували німецько-румунські війська. Чорні сліди в історії села лишили й українські буржуазні націоналісти. Частина села була спалена вщент. Людей катували, ув’язнювали та відсилали в концтабори до Сибіру.

15 вересня 1945 року війська 1-го Українського фронту визволили від фашистських загарбників села Путили. Відразу почали відновлювати господарство в селі. На той час працювала восьмирічна школа, клуб на 220 місць, бібліотека, а також у 1948 році був створений колгосп «Дружба».

На даний час в селі проживає 2214 чоловік з них пенсіонерів – 505, дітей віком до 16-ти років – 560. В Киселицях налічується близько 665 двори, де проживають 650 сімей.

Заснування та діяльність колгоспу

 У 1947р. в с. Тораки заснований колгосп який називався Всесоюзна Ленінська спілка Молоді ВЛСМ. Господарсво було невелике і налічувало близько 20 корів. У 1948р. на на території с. Киселиці почав працювати колгосп імені Т.Г.Шевченка, який також був невеликий. Основною галуззю було тваринництво. Формування колгоспу відбувалося за рахунок відібраних і заможних селян корів, коней та овець. Підлягали колективізації і селянські угіддя. Першим головою колгоспу був Іванюк Іван Іванович, а головою сільської Ради у 1948 р. Сорохан Власій Петрович.

У 1965р. відбулося об’єднання колгоспу в с. Киселиці і перейменовано його в                «Дружбу». За ним було закріплено 3394га землі, в тому числі 1261 га сіножатей, 571га пасовиськ. Господарство тваринницького напряму, але розвивалось рослинництво і бджільництво. Допоміжна галузь – переробка лісу. Після утворення колгоспу у 1950-х р.. розпочалося « народне будівництво». Силами жителів села побудовано сільський клуб на 220 місць, і бібліотеку, ФАП, приміщення восьмирічної школи, розбудували корпуси ферм. З 1949-1964рр. — за роботу в колгоспі оплату грішми не проводили, а підраховували трудодні за рік. Оплата праці здійснювалась у кінці року. Близько 50% грішми, а 50% – натуральними продуктами (олія, мука, цукор тощо). Один трудодень приблизно оцінювався 50 копійками. В залежності від виду роботи людині могли зараховувати 3 трудодні, або тільки половину дня. Люди, які працювали в колгоспі до 1960р. удержували від держави присадибну ділянку у розмірі 0,5га на одну особу, з 1960р. – новос твореним членам колгоспу виділялось для користування 0,25га, а ті які не працювали в колгоспі утримували 0,15га.

У 1965-1966рр. відбулася розширення, будівництво тваринницьких приміщень у центрі села, всього 5 приміщень, поряд побудовані 3 великі силосні ями і будівля до соломи. Ферми були механізовані, що покращувало умови праці колгоспників.

Киселицькій сільській раді підпорядковані населені пункти Гробище, Соколій, Площі, Поляківське, Ходівський, де також були побудовані тваринницькі приміщення, там розводили велику рогату худобу були телятники, вівчарські ферми і бурхливо вирувала полонина в літньо-осінній період. Літування худоби проводилося і на хуторі Кукудзівка, Широкий, Тораківський. Глеюватий, де були створені умови для колгоспників, а саме електрифікація, побудовані гуртожитки.

З 1969-1975рр. в середньому в колгоспі за рік вигодовували 3-5.5тис. овець, 1200 – великої рогатої худоби, 800 телят, 80 коней. Корми заготовляли колгоспники : косили сіно, вирощували буряки, кукурудзу, картоплю і мокву. На центрі села розміщувались колгоспні поля. Колгоспники забов’язані були відробити 280 робочих днів на рік. Сезонні роботи для чоловіків становили 180 днів, для жінок 160. Якщо були малі діти до 6 років – жінки повинні були як обов’язковий мінімум відпрацювати 80 днів. На протязі періоду існування колгоспу до 1975р. для населення села, яке не працювало в колгоспі, було облишення в утримання худоби у підсобних господарствах. Доводилося мати одну корову, одне телятко і три вівці, решту потрібно було віддати до колгоспу. Коня взагалі заборонялося тримати у підсобному господарстві. У колгоспі ніши звозили у бідонах молоко до центру з полонин, а також їх використовували як засіб пересування при об’їзді полонини.

Колгосп працював за планом виробництва продуктів рослинництва і тваринництва, і з року в рік був у числі перших району, йому здалося виконувати основні плани та соціалістичні забов’язуіання, які на 10-15% були випущеними від плану. Щомісячно та поквартально робились підсумки виконання планів та налагодження передових колгоспників. Серед доярок це: Торак Фрозіна Василівна, Денис Віра Іванівна, Мосоряк Євдокія Іванівна, Мацьопа Мехайліна Михайлівна, Генцар Олена Юрівна, Бечко Катерина Андріївна, Лихавчук Катерина Пантелівна. Ці жінки все своє життя присвятили колгоспу. Серед скотарів передовими були Яновський Олексій Миколайович, Фірчук Ганна Юрівна, шофери Циганюк Григорій Васильович, Тимуш Василь Івнович, тракторист Торак Іван Іванович були в числі передовиків механізаторів. Заробітня плата цих людей була від 300-500крб., а в кінці року доплата від 1-6 тисяч крб. в залежності від виконання плану. У галузі вівчарства сумлінно працювали Ончул Ганна Михайлівна, почесними чабанами були Кравчук Василь Васильович та Дроняк Іван Михайлович. У колгоспі « Дружба» провідною галуззю було рослинництво. Люди заготовляли сіно, і здавали його до колгоспу. Із земної маси (дикоростучих трав), кукурудзи заготовляли силос,який зберігали у спеціально побудованих ямах, які були майже біля кожної ферми у центрі і на хуторах. Виготовляли муку із хвої, дикоростучої трави на АВМ-агрегаті по виготовленні вітамінної муки, який був власністю колгоспу і розміщувався в с. Тораки. Також вирощували буряк, кузік, кукурудзу. Оплата здійснювалась за всі періоди обробітку і в кінці- за збір урожаю. Передовими у галузі рослинництва були Повшин Гаврило Савович, Мойса Василь Іванович, Дугін Микола Олексійович. З 1979 по 1995 рр. в колгоспі « Дружба» була пасіка, котра у середньому налічувала 90 сімей і була розташована у Яловичорі, Лісковачах. Цікавою сторінкою також було створення звіроферми(1980), де розводили лисиці-чорнобурки. Цей вид діяльності був досить рентабельним, адже кормити цих звірят потрібно було лишень раз на добу. Кормили відходами з м’ясокомбінату,; яблуками, капустою. Жили лисиці у великих клітках. Забоєм звірят займався М.О. Томнюк. Готові шкірки відправлялися у Івано-Франківськ на фірму « Одяг».Вартувала одна така шубка 170-400 крб. Обслуговували звіроферму всього четверо чоловік.

Ще однією ідеєю колгоспу стало розведення породистих корів « Пінсгау», котрі були зав’езені з Австрії. Це племенні бики і телиці темно-червоного кольору, стійкі до гірського рельєфу і клімату. Стадо налічувало 100 голів. Бики важили 1,5 т., а корови давали у рік 5-5300 л. молока жирністю 3,8%.  Колгосп завжди виконував план по заготівлі молока, яке перероблялося на маслозаводі у с. Сергіях. М’ясо транспортували у м. Чернівці на переробку на м’ясокомбінат. Вовну переробляли на фабриці імені «40- річчя Перемоги».

Колгосп « Дружба» був визнаним школою передового досвіду, а його колектив уперше на Путильщині нагородили перехідним Червоним прапором і проіснував 45 років (1949-1994). З ініціативи П.Д. Чепіля правонаступником колгоспу стала Кооперативна спілка селян «Дружба».

Одним із яскравих особистостей, котрі головували у колгоспі, можна назвати Петра Даниловича Чепіля. Людина неординарна, вмілий керівник і просто хороша людина , яка зуміла завоювати довіру у людей. В цей період побудовано в селі нову школу, дитячу установу. Також було відведене фінансування на будівництво нового продуктового магазину, добудоване гаражне приміщення. Також було удосконалено відгодівлю ВРХ за новими технологіями. Колгосп ініціював будівництво двох приміщень для телевізійного і передавального центру на х. Соколій , був збудований медпункт на х.Гробище.

У 1989 році за рахунок колгоспу було побудовано адміністративно-побутовий центр у с. Киселиці. Проведені електролінії на віддалені участки. Це Ходівський, Поляківський, Мочарка, Бисків. Побудована вівцеферма в урочищі Трав’яному.

Для покращення умов життя також були побудовані лазні в с. Киселицях та хуторах Гробище, Худівський, Ракови. З’явилися нові житлові будинки у престарілих громадян села Чечул Павліни Федорівни, Мацьопи Марії Григорівни; Процюк Аксенії Юрівни ( Широкий).

Колгосп « Дружба» брав участь у будівництві фабрики імені « 40-річчя Перемоги», Яблуницької ГЕС.

Нині в  Киселицях працює фермерське господарство «Урожай».

Гордість колгоспу

          Петро Данилович Чепіль знаний на Путильщині завдяки активній життєвій та професійній діяльності. Нині, перебуваючи на заслуженому відпочинку, він пригадує роки трудової слави. Серед численних відзнак – ордени «Знак пошани» і Трудового Червоного Прапора, медалі та грамоти. Визнання праці в сільськогосподарській сфері підтверджує відповідальний момент обрання Петра Даниловича ватагом районного свята виходу на полонини у 1982, 1983, 1985 роках. У його спогадах – чимало цікавого з життя очолюваного колективного господарства.

«Дружба» міцніла з першого року керівництва. Роздумовую над пройденим трудовим шляхом, який розпочав у 1960 році метеорологом на метеостанції в Селятині. Порівнюю діяльність у різних організаціях, де працював. Вважаю найбільш продуктивним період роботи на посаді голови колгоспу «Дружба» с. Киселиці. Тут я працював з другої половини 1977 року по травень 1992 року.

Із певним острахом за рекомендацією першого секретаря райкому А. В. Коцюби я йшов на цю посаду. Бо близькість розташування господарства до райцентру спричинила величезну проблему нестачі трудових ресурсів, а більше половини працездатного населення села працювало в різних організаціях району. Посилювала цю міграцію і вкрай низька заробітна плата в усіх галузях колгоспного виробництва та слабка матеріально-технічна база. Але при активній підтримці А. В. Коцюби, секретаря райкому А. Й. Ясницької, нині уже покійного голови райвиконкому Висоцького А. І., спеціалістів управління сільського господарства, яке багато років очолював досвідчений керівник В. М. Скрижанецький, мені вдалося сформувати керівний склад господарства за рахунок молодих спеціалістів у поєднанні зі старшим поколінням.

Стиль керівництва районних чиновників був простий та зрозумілий, поряд із вимогливістю у будь-який час можна було отримати належну фахову пораду та реальну підтримку в усіх корисних для суспільства та держави починаннях.

Більшість питань, з якими доводилося звертатися, вирішували негайно. Як наслідок, уже через рік за високі прирости в тваринницькій галузі господарство було вперше на Путильщині нагороджене перехідним Червоним Прапором, а колективу вручили грошову премію у сумі 7 тисяч карбованців. Люди повірили в можливість чесно заробити і почали повертатися до колгоспу.

Для впровадження у життя передового досвіду та наукових розробок започаткували співпрацю з багатьма інститутами України, дослідною станцією та заповідником «Асканія Нова». За результатами спільної праці колгосп «Дружба» був визнаний і затверджений школою передового досвіду району.

З особливою повагою пригадую самовіддану працю колективу доярок та його незмінного керівника, вже покійного Дашкевича Д. В. Взірцем працьовитості та людяності серед 27 доярок були Ф. В. Торак, В. І. Денис, П. Т. Поляк, П. П. Сорохан та багато інших. Надійними і відповідальними були шофери. Завдяки сумлінності механізаторів вдалося механізувати найбільш трудомісткі процеси виробництва, починаючи з машинного доїння.

На потреби господарства виділяли 700 кубометрів лісу разом із дровами. Тому, не маючи достатньої кількості лісових ресурсів, ми вимушені були заробляти гроші на молоці, вовні та м’ясі. Прирости на відгодівлі були не менше 700-1200 грамів за добу. Недаремно скотаря Яновського О. М. (вже покійного) за такі показники нагородили автомобілем «Москвич».

Співпрацюючи з науковцями, ми активно впроваджували в практику їхні настанови та напрацювання. Господарство «Дружба» стало співавтором у виведенні гірськокарпатської породи овець. У нашому господарстві досягли максимального урожаю буряка «Львівський жовтий»: збирали 1200 центнерів з гектара. Агрономом господарства був І. Г. Боштога.

Посів кукурудзи «Абов’ян» із республіки Арменії став для багатьох дивиною. Вона виростала до 2,5 м і давала велику зелену масу для силосу.

Вивчаючи досвід та передові методи управління, я побував в успішних господарствах Закарпатської області. В якості джерела додаткових фінансових можливостей запропонував запровадити абсолютно нову для господарства та району галузь – звіроводство. Цю ідею активно підтримали спеціалісти і, з певною пересторогою, районне керівництво.

Розпочали будівництво звіроферми, де особливо складно було організувати кормокухні. За короткий термін закупили 115 сріблясто-чорних лисиць із Кіровоградського племінного господарства. Пригадую, що вчився у цій справі сам, вчилися і люди, які ніколи не бачили, як розводити у клітках цього дорогого і гарного звірка. Два тижні зоотехнік по племінній справі Д. І. Магура навчався звіроводству в Кіровоградському племінному господарстві. Було непросто, але він справився успішно. Результат не забарився. Уже через два роки ми почали реалізовувати шкірки лисиць, що на той час коштували 300-350 карбованців.

Спільно з науковцями та спеціалістами впровадили орендні відносини в усіх галузях виробництва. І час із 1984 тю 1992 рік став періодом прискореного росту економіки господарства та добробуту працюючих. Адже кожна третя сім’я, яка займалася вирощуванням худоби на орендних засадах, могла купити автомобіль.

За цей період колгоспні бригади найбільше побудували господарських приміщень, на всій території колгоспу створили культурні пасовища. Силами господарства за власні кошти побудували контору колгоспу з приміщення для сільської ради, медпункт та приміщення відділення зв’язку, дитячий садок, медпункт та приміщення для бібліотеки в Гробищі. За рахунок господарства виготовили документацію на середню школу.

Побудували найкращий в області будинок тваринника, де функціонували медпункт, обладнані зубопротезний та гінекологічний кабінети, кімната відпочинку, працювали фінська лазня і циркулярний душ. Окрасою будинку тваринника став плавальний басейн довжиною 14 метрів на три доріжки, де діти могли навчатися плаванню.

При спільній ініціативі з тодішнім керівником райвузла зв’язку В. С. Томнюком збудували телевишку з житловим приміщенням у с. Соколій та житловий будинок для працівників телевишки на горі Раково. Саме в цей період розпочали будівництво м’ясопереробного цеху, що з перервами тривало чотири роки.

Найцікавішим для мене та, думаю, і для спеціалістів був вищезгаданий період реформування економічних відносин. Із вдячністю та повагою пригадую керівників середньої ланки, які активно допомагали мені в реформуванні господарства. В очолюваному колективі я отримав практичні навики керівництва та сумлінного служіння людям. Разом ми здобували безцінний досвід праці в різних галузях. Приємно, що сьогодні значна частина працівників колишнього колгоспу «Дружба» працює в різних районних структурах і застосовує в роботі вміння та навики минулих років.

Торак Фрозіна Василівна – жителька села Киселиці передова доярка колгоспу „Дружба”, пропрацювала дояркою 31 рік. В 1992 році вийшла на пенсію. Нагороджена орденом Трудової Слави III ступення 10 березня 1976 року, орденом Трудової слави II ступення 4 березня 1982 року.

Нагороджена медаллю „Ветерана праці” від 17 жовтня 1984 року багаторічну та добросовісну працю імені Президії Верховної Ради СРСР за рішенням Виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів від 17 жовтня 1984 року. Нагороджена медаллю „Ветеран праці” за багаторічну та добросовісну працю та  знаком „Ударник XI п’ятирічки”, постонови облсільгоспуправління та обкома профсоюзу працівників сільського господарства № 114, 22 квітня 1983 р. Нагороджена знаком ударник десятої п’ятирічки, постанови №286/732 облуправління сільського господарства і працівників сільського господарства від 19 грудня 1980 року. Нагороджена знаком „Ударник IX п’ятирічки” та багатьма грамотами і дипломами.

Мацьопа Михайліна Миколаївна – доярка колгоспу „Дружба”, жителька села Киселиці (Худівський), пропрацювала в колгоспі 20 років. В даний час має мале фермерське господарство, домагається високих приростів великої рогатої худоби.

Денис Віра Іванівна – передова доярка колгоспу „Дружба”, пропрацювала в колгоспі 34 роки. В даний час веде домошнє господарство по відгодівлі ВРХ. Нагороджена медаллю «Ветерана праці» та багатьма грамотами і знаками. „Ударник X п’ятирічки”.