Освіта Киселиці

КОВАЛЬ АЛЛА ЮРІЇВНА,

педагог-організатор, вчитель української мови та літератури

_______________________________________________________________

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ  

Рідний край завжди відігравав важливу роль у житті кожної людини. Адже саме там, де ми народились, провели більшу частину свого життя, вважається найближчим серцю місцем на землі. Тому, потрібно знати, вивчати, берегти історію тієї землі, яку ми називаємо рідною.

Освіта в Україні має багатовікову історію, яка тісно пов’язана з історією нашої країни. Вона  мала важкий, тернистий шлях.

У давнину шкіл не було, особливо, у горах і в нашому селі Киселиці також. Учителями для дітей були їх батьки. Основною наукою для дітей були батьківські заповіти, яких не можна було порушувати, прадідівські звичаї, обряди, традиції, які несли в собі великі цінності, а обов’язком дітей було не лише дотримуватись їх, а й зберігати й передавати їх наступним поколінням.

У ХV – ХVІІІ  ст. на Буковині було порівняно небагато освічених людей. У перші роки прилучення Буковини до Австрії робляться спроби покращити стан освіти в нашому краї. На Буковину поширено закон «Політична устава шкільна», виданий 11 серпня 1805 року, в якому вказано, що в кожній місцевості, де знаходяться парафіяльний священик, повинна бути парафіяльна школа або дяківка. Зважаючи на складні умови, в яких опинилося українське шкільництво Буковини на кінець ХІХ ст. не писемність. Будучи на правах Австро-Угорщини освіта на Буковині, особливо в горах сягала нищівного стану. Австрійські власті не дбали про освіту українських селян.

З досліджень Авксентія Мироновича протоієрея Свято-Троїцької церкви стало відомо, що 1840р  в нашому селі на хуторі Соколій  жив  священик Іван Ганніцький, який при своєму дворі наймав приватних вчителів для своїх дітей і не тільки. Учнем цієї школи був Юрій Федькович, який здобув початкову освіту у парафіяльній школі дяка Івана Ганніцького.

Ми гордимося тим , що така видатна людина як Юрій Федькович вчився у селі Киселиці.

Юрій Федькович народився 8 серпня 1834 року в селі Сторонець-Путилові у родині управителя панського маєтку. Сторонячись батька, який з погрозою ставився до простолюду, Юрій всім серцем горнувся до матері, старшого брата Івана та сестри Марії.

Початкову освіту дістав Федькович у дяка Івана Ганніцького у с. Киселиці, а в 1846 році вступив до Чернівецької нижчої реальної школи з німецькою мовою викладання. Схоластичне навчання, палична дисципліна мало дали майбутньому педагогові, хіба що викликали у ньго відразу до тодішніх шкільних порядків, а в майбутньому – бажання боротися за народну освіту. Справжньою його школою стало життя рідного краю. «Моя школа була Чорногора,»- писав він пізніше. Природа гуцульської землі вклала в нього все, що мала наймудрішого, найсердечнішого і найщедрішого. Ю. Федькович був свідком великого селянського руху боротьби проти австрійських колонізаторів, до якої була причетна його мати й активну участь брав його брат Іван як соратник Лук’яна Кобилиці. Тому родина зазнала знущань з боку цісарських можновладців. Про це пізніше Ю. Федькович писав: “Брат мій був дуже буйний. Удався він 1848 року з Кобилицею та й попав у нещастя. Нашу хату зруйнували, наше господарство спустошили, сплюндрували. Неня утекла до зятя, а я пішов світом блукати”. Він слідом за братом виїхав з Буковини в Молдавію, де жив чотири роки, працюючи на різних роботах.

У 1852 р. Ю. Федькович повернувся у Чернівці, але ненадовго. Щоб ізолювати сина від повстанців, батько віддав його до австрійського війська, де той прослужив понад десять років. Вийшовши на пенсію за станом здоров’я, у 1863 р. він переїхав до рідного села і цілком віддався просвітницькій та літературно-громадській роботі. У 1869-1972 pp. працював на посаді інспектора шкіл Вижницького повіту, пізніше (1872-1873 pp.) — редактора львівського видавництва при товаристві “Просвіта”. З 1885 р. і до кінця свого життя — редактор першої української газети “Буковина”. Названий часопис значною мірою був перейнятий педагогічними мотивами: боротьбою за розвиток Українського національного шкільництва, проти румунізації Українців, темряви, неуцтва, забобонів, виявом уваги до збирання золотих розсипів народної педагогіки.

Боротьба за створення української національної школи з рідною мовою навчання була провідною метою педагогічної діяльності Ю. Федьковича. Освіту і рідну школу він вважав “найдорожчим добром народу”. Це підтверджують його статті й виступи на педагогічні теми та інспекторські звіти. Ще в 1868 р. у листі до редакції журналу ” Правда” він писав, що йому “блиснула надія наші школи на народнім язиці основати”. Відзначаючи особливу роль рідної школи в житті нації, Ю. Федькович писав:

Дитина без школи; що рільник без поля,

Що рілля без плуга; що гола стодола.

Дитина без школи — є вівця без околу,

А риба в безводдю, а без цвіту пчоли .

Видатний український педагог закликав будувати рідну школу й національну систему виховання своїм розумом і своїми руками, виявляючи при цьому громадську активність. Він постійно боровся за справді народну українську школу, яка б сприяла піднесенню культурно-освітнього рівня та національної свідомості народу, дбала про плекання історичної пам’яті поколінь та справжнього патріотизму через вивчення рідної мови й україно-буковинства.

Мрії поета збулися у наш прекрасний неповторний час. Возз’єднавшись в єдиній, нерозривній братерській сім‘ї український селянський народ, як і всі українські люди з вдячністю згадує ім‘я письменника-демократа, який крізь все життя проніс любов до скривджених і знедолених у темну ніч поневолення рідного краю плекав надії на світлий день визволення.

1944 – 1986 роки

Під час Першої та Другої світової війни на території села Киселиці навчання не відбувалося. Лише з 1944 року почала розвиватися освіта в нашому селі. Навчання проводилось по хатах.

Зі спогадів старожилів стало відомо, що перший клас був на хаті Дроняка Василя Івановича, другий – Іванюка Івана Івановича, третій – Ткачук Настасії Петрівни. Класи формувалися за різними віковими категоріями. Навчання проводилося українською та російською мовами. Першою вчителькою була Надія Іванівна, а директором школи – Осетинська Тетяна Дмитрівна.

У 1947 році було відкрито нову народну школу (сьогодні це корпус початкової школи). У будівництві цієї школи брали участь усі мешканці села. Люди будували як могли, хто давав бруси, дошку, покрівлю, двері, вікна. Школа будувалася за кошти людей села.

В 1949-1950 році здійснювався перехід на загальне семирічне навчання. Був уведений 5 клас. Вечірня школа була семирічна. Основними предметами була арифметика, українська мова, читання, домоводство. Директором на той час був Василь Андрієвич, який пізніше виїхав на батьківщину.

В 1961 році Киселицька 7-річна школа реорганізована у восьмирічну. На той час було охоплено навчанням більше 360 дітей. Вчительський склад становив біля 20 чоловік. Із них 4 вчителі з вищою освітою, а решта навчалися заочно в університеті. 1962 р.– перший випуск 8-річної школи. Директором школи був Торак Василь Федорович, народився 1938 р. в с. Киселиці Путильського району Чернівецької області.

Василь Федорович – вчитель першої категорії, нагороджений грамотами району, області. Він був хорошим спеціалістом. У школі була дисципліна і порядок. Саме за керівництва Василя Федоровича була побудована нова школа, яка стала середньо загальноосвітньою.  План школи обирав сам. Школа побудована у два поверхи та підвальне приміщення. Вона велика з гарними просторими коридорами та класними кімнатами, спортивний зал, їдальня. На той час обладнано кабінети фізики, географії, хімії, біології та кабінет обслуговуючої праці, майстерня. Зміцніла матеріально-технічна база школи, відкрито  пришкільний інтернат, обладнано ігровий і спортивний майданчик. Нова школа була побудована за рахунок колгоспу “Дружба”, головою якого був Петро Данилович Чепіль.

Василь Федорович був хорошою людиною, користувався повагою і авторитетом серед батьків, учнів. Брав активну участь у житті школи та села. Помер 2011року.

1986 рік

У 1986 році була відкрита Киселицька середня школа.

Вересень… На дворі терпко пахне осінню. Стишилися звичні пташині голоси, іржа в’їлась у зачіски каштанів, у кронах беріз зажевріли жовті вуглинки. Але сонце все ще розливає над землею надзвичайну благодать, лоскочучи променями останні спалахи айстр, жоржин та чорнобривців, в яких потонула велична споруда – наша нова школа. Виблискує двоповерхова красуня великими вікнами, манить просторими класами, скликає малиновим дзвоном школярів-трударів. І вони, веселі та життєрадісні, стікаються гомінкими струмочками до її порогу з усіх куточків Киселиць, щоб впевнено крокувати країною знань, відчути тепло і підтримку вчителів, зустріти привітні посмішки друзів – однокласників. А ще – щоб здобути впевненість у своїх силах, розкрити свої здібності і таланти і пишатися тим , що навчатимуться в одній з найкращих шкіл району. Як раділи вчителі, учні, односельчани, що навчання почнеться в новій школі. І ось настало 1 вересня. В цей день всі прийшли в школу вранці, адже перший дзвоник покличе в Країну Знань, саме в цій новобудові.

В грудні 1986року директором Киселицької середньої школи призначили Зінича Григорія Васильовича. Народився 13 червня 1954 року в смт. Путилі. У 1962 році пішов у перший клас Путильської середньої школи, яку закінчив у 1971 році.

З 1971-1973рр. працює вчителем математики Підзахаричівської восьмирічної школи.

У 1975 р. вступив на фізико-математичний факультет Чернівецького державного університету та паралельно працював учителем математики у Сергіївській та Путильській середній школі.

З 1977 р. продовжує свій трудовий шлях у Киселицькій восьмирічній школі на посаді вчителя математики та фізики. З 1 грудня 1986 р. очолив педагогічний колектив Киселицької ЗОШ на посаді директора школи.

Григорій Васильович – вчитель вищої категорії, нагороджений знаком “Відмінник освіти України”, преміями ім. Ю.Федьковича та  О. Поповича, грамотами району, області.

Як директор багато зробив для школи, а саме: встановив водограй, придбав і переобладнав економну котельню для опалення.

 

Григорій Васильович брав активну участь у житті села і району, був учасником вокальної групи. Неодноразово обирався депутатом Путильської районної ради. З 2002-2006 обраний сільським головою у с. Киселиці.

На сьогоднішній день знаходиться на заслуженому відпочинку. Займається підприємницькою діяльністю.

Сучасне життя школи

Кажуть, що школа, як і людина, має свою біографію, свій стиль, своє неповторне обличчя. І насправді це так. Та справжньою вона є тоді, коли стає рідною для своїх дітей, коли є такою, як у нашому селі Киселицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яку вже шістнадцятий рік очолює  вмілий керівник Надія Іллівна Романчук

.

З 2002 року директором школи є Романчук Надія Іллівна, народилася 19 квітня 1947р. на Хотинщині. Молодою дівчиною Надія Іллівна приїхала в наш район. Із безкраїх хотинських просторів вона потрапила в мальовничий, але суворий гірський край. Доля покликала, тому дівчина, не задумуючись, пішла за своєю половинкою. Полюбила зелені Карпати, привітних гуцулів, їхні самобутні традиції та колорит.

Починала трудовий шлях із Путильської школи, де працювала кілька років піонервожатою. Згодом трудові будні продовжила в Сергіївській школі, де була вчителем російської мови та літератури, заступником директора школи та директором навчального закладу. З 1986 року, якраз після відкриття нового приміщення Киселицької школи, почала викладати тут російську мову та літературу, а згодом світову літературу. Посаду директора Киселицької і ЗОШ І-ІІІ ступенів обіймає тринадцятий рік. А загалом на педагогічній ниві Надія Іллівна трудиться вже 55 рік.

Очолюючи педколектив школи. Надія Іллівна докладає чимало зусиль для розвитку закладу, уміє згуртувати навколо себе і однодумців. Ій властива і широка ерудиція, професіоналізм, вміння впливати на якість і результат роботи. Директор постійно працює над тим, щоб наша школа була кращою в районі. І це видно за результатами – Киселицька школа вкотре посідає призові місця за підсумками освітнього рівня учнів та підготовки школи до нового навчального року. Надія Іллівна – творчо обдарована, енергійна, ділова людина. Це підтвердить чималий перелік її нагород та звань: спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти України, заслужений вчитель України.

Директор користується великою повагою й авторитетом серед колег, учнів, їхніх батьків, односельців. Та педагога найбільше радують не нагороди і похвала, а теплі щирі слова подяки від колишніх і нинішніх вихованців.

Сьогодні педагогічний колектив школи нараховує 33 педагоги, трудовий колектив – 44 чоловіки.  Серед педагогічних працівників: спеціалістів вищої категорії – , спеціалістів І категорії – , спеціалістів ІІ категорії – , спеціальстів – . мають звання: «Вчитель-методист» – 4, «Старший вчитель» – 6, «Заслужений вчитель України»- 1. Педагоги закладу є учасниками та здобувають призові місця на Всеукраїнському конкурсі педагогічної майстерності «Вчитель року», “Класний керівник року”.

Колектив школи працює над проблемою “Особистісно  орієнтований підхід до навчання і виховання учнів”.

У школі щороку функціонують: педагогічна рада; методична рада; 5 методичних об’єднань; творча група вчителів; учнівська рада.

2014/2015 навчального року в школі навчалося 192 дітей. Учні школи є постійними учасиками та здобувають місця  на Всеукраїнських предметних олімпіадах, а також щороку стають призерами І та ІІ етапів Всеукраїнського конкурсу – захисту науково-дослідицьких робіт.

Школа багата дитячими талантами. Учні займаються у гуртках: народних інстументів “Карпатська тайстра”(керівник Дашкевич Ю.В.), танцювальний (керівник Коваль А.Ю.), флористика і м’яка іграшка (Чокена Г.Ю.), спортивні секції з волейболу, футболу (Мігуца Т.Ю.), туристичний (керівник Мігуца Т.Ю.).

В школі працює учнівське самоврядування з 2002 року. Розгорнута система учнівського самоврядування в школі дає розвивати в учнів такі якості: демократичну культуру, відповідальність, почуття господаря школи, солідарність, здатність висловлювати власні думки, нетерпимість до тоталітарної ідеології, визначення демократичних принципів. При парламенті працює дев’ять міністерств. До його складу входять учні  6-11 класів.

Традиційними в школі стали конкурси  “Міс класів”, української пісні і танцю, “Гуцульської коляди”, “Гуцульські забави”, “Веселі старти”, “Брей-ринг”…

Дошкільний навчальний заклад

Першою  ланкою у системі освіти є дошкільна освіта, яка є не менш важливою у житті і розвитку дитини. У селі Киселицях перший дитячий садок почав працювати з 1975 року, це було відремонтоване старе приміщення медичного пункту. Завідувачем дитячої установи було призначено Танас Марію Іванівну, а першими вихователями –  Монарха Кароліна Миколаївна та Шевчук Любов Іллівна. У садочку була лише одна група-змішана 25-30 дітей. З 1975-1979 рр. наповнюваність дітей збільшувалась. Оскільки старе приміщення не відповідало організації і проведенні дозвілля на території села почалося будівництво нової установи. З 1979 року – завідувачем установи Любов Іллівна Шевчук.  В 1989 роцi вiдбулося вiдкриття нового корпусу. Попрацювавши один piк у новiй ycтaнoвi Шевчук Л. І. створила вci умови для дозвiлля дiтей створено окремо iгровий майданчик, спальнi кiмнати , кухня, кімната ддя проведення заходiв, якi вiдповiдають нормам перебування дiтей у дошкiльнiй ycтанові і працюють у такому режимi по сьогоднiшнiй день. В 1989 роцi Шевчук Л. І. переведена у районний вiддiл освiти. 3авiдувачами Киселицьким ДНЗ були:  Лiкар Марiю Михайлiвну (1989-2006рр.),  Скiдан Любов Володимирівна (2006 – 2013рр.), Торак Мар’яна Мінівна (2014), Полудніцина Оксана Василівна (2014-2015рр.). При дошкільнiй ycтaнoвi працює 14 працiвникiв. Вiдкрито двi групи. Наповнюванiсть дiтей 25-30 у кожнiй групi.