Історія Підзахаричі

Тут, де ми живемо

Тут, де ми живемо, 
Наш рідненький край. Боже! 
Україні щастя, долю дай! 
Тут, де ми живемо, 
Вся рідня, брати
 Боже! Луч любови серцях засвіти!
 Тут батьки за волю 
Лили свою кров - Боже, 
Хай воскресне наша слава знов!
                                                Марійка ПІДГІРЯНКА

ПІДЗАХАРИЧІ (Підзахарич) – село лежить у Путильському районі (колись Вижницький повіт). Воно розташоване уздовж правого берега річки Черемошу.

Село знаходиться на 33 км від м. Путили і на 13 км від залізничної станції – Вижниця. Поблизу села Підзахаричі знаходиться печера О. Довбуша).

Назва села Підзахаричі походить від гори Захарича. (Найдавніші письмові згадки про село подибуємо у документах з XVIII ст..).

У першій половині XIX ст.. мешканці Підзахаричів брали участь у повстанні селян під проводом Л. Кобилиці.

Від заходу воно межує із селом Великий Рожнів та селом, Розтоками (в галицькому Косовському районі). Від півночі та сходу с. Підзахаричі межує з м. Вижницею, а від південного-заходу межують з Розтоками. Західню межу села Підзахаричів творить річка Черемош, а південно-західню – потік Смухар, доплив Черемошу.

Під кінець XIX ст.. північна частина села Підзахаричі носила назву Золотний, а в південній його частині знаходилися скупчення хат, що творили тодішні його присілки Хорови та Смухар, пізніші самостійні села.

У 1869-му році територія села Падзахаричі начислювала 1095 га землі. Мало село 185 хат, в яких на той час замешкувало 797 мешканців (392 чоловіків та 405 жінок). У 1880-му році замешкувало у Підзахаричах вже 887 осіб. Згідно тематизму буковинської греко-уніятської єпархії за 1885-ий рік, в Підзахаричах замешкувало 291 родин – 1048 осіб (502 чоловіків і 546 жінок). На той час було тут 117 дітей (56 хлопців та 61 дівчат), що забов’язані були тодішньою владою вчащати до школи. Була тут в селі римо-католицька парафія, а греко-католицька парафія, до якої належали гуцули з Підзахаричів, знаходилася на той час у місті Вижниці, хоч у селі була й гарна дерев’яна церква св. Василія, побудована старанням громади у 1865-66 рр. В Підзахаричах також знаходилася греко-вірменська парафія.

Ще в 1887-му році село Підзахаричі належало до повітової судової округи та податкового уряду, що приміщувалися у м. Вижниця, а поштова станція – в Розтоках.

Село Підзахаричі вважалося однім із свідомих сіл Гуцульщини. Тут у присілку Хорови народився в 1883 р. в гуцульській родині Данило Харов’як, відомий педагог та письменник. ГІомер він передчасно в 1916 році, і

У селі Підзахаричі на протязі довшого часу громадсько-релігійну діяльність вели о. Іван Калинчук, а після нього – о. Іван Онуфрейчук.

У 1889-му році тут також народився в гуцульській родині Григорій Усик, педагог і український патріот, який віддано працював для українського народу на освітньо-громадському полі. Помер у Румунії в 1971-му році.

За даними з 1971-го року, село Підзахаричі є центром сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Міжброди і Хорови. Село Підзахаричі має 303 мешканців.

Від 1950-го року тут є колгосп, в посіданні якого є 2202 га землі, в тім числі 327 га – пасовиська і 34 – сіножатей.

В селі видобувають камінь, а також займаються деревообробкою. В селі є восьмиклясова школа, бібліотека та клюб.

У старовину село Підзахаричі належало до Руси-України. Опісля до Австро-Угорщини (аж до 1919-го року), коли було включене до Румунії, де перебувало аж до 1940-го року, відколи включено його до УРСР.

 

ХОРОВИ (Хорови) – населений пункт, який тепер підпорядкований сільраді села Підзахаричі. Належить до Путильського району Чернівецької області.

За джерелами з 1887-го року, населений пункт був присілком села Підзахаричі Вижніцького повіту. Він був розташований на південь від Підзахаричів. Його мешканці – гуцули належали до парафії у місті Вижниці, хоч вчащали на Богослужіння до дерев’яної церкви св. Василія, що була побудована силами громади в 1865-66 роках в селі Підзахаричі.

На той час мешканці присілка Хорови подібно, як і мешканці сусідніх сіл тієї округи, тобто Золотного Смугара та Підзахаричів підлягали повітовому судові і податковому урядові, що містився у м. Вижниці, а поштовий відділок, що обслуговував ці села, містився в Розтоках.

 

МІЖБРОДИ – населений’ пункт, якій належить до Путильського району Чернівецької області. До 1939-го року це був присілок села Підзахаричі.

У сиву давнину Міжброди належали до Руси-України, від половини XVII століття – до УНР, після прогри визвольних змагань – до Румунії, де перебували до 1940-го року, від 1940-го року належать до УРСР.

 

Символ села Підзахаричі – Гарчик

Окрасою села став Гарчик – це символ Підзахаричів. Задум і робота

належить вчителю трудового навчання, народному майстру по обробці дерева  Томюку Марку Миколайовичу.

Колись підзахаричани у гарчиках густили молоко і носили продавати гулянку в м.Вижницю, через гору Ріжі, звідти на Вижену, а потім у Вижницю на базар.

З тих пір у народі підзахаричан стали називати «гарчиками».

 

Музей етнографії та краєзнавства Гуцульщини

В 1995 році приміщення старої школи було реконструйовано під музей етнографії та краєзнавства Гуцульщини, де зібрано і узагальнено матеріали в

таких експозиціях: „З історії Путильщини”, „Видатні люди нашого краю”,

старовинні речі, посуд, родинні рушники. Впорядковано такі світлиці –

„Освітянська світлиця”, де розповідається про історію шкіл району,

„Гуцульська хата”, „Світлиця писанки”, де зберігаються писанки та узори

писанок всіх сіл Путильського району. Оформлено кімнату ремесел.

9 квітня 2005 року, в приміщенні музею відкрито експозицію Лауреата Шевченківської премії, нашої землячки, поетеси Марії Матіос. Останні дослідження знайшли своє відображення в таких експозиціях: „Творець – народного театру с.Підзахаричі – Семен Гузак” та „Митець – гуморист

Микола Гаврилович Степан”, нині житель м.Миколаїв.

Одинадцять років на базі музею, під керівництвом директора НВК Фрозіни Семенівни Томюк  проводиться фестиваль – ярмарок фольклору та гумору Гуцульщини „Захарецький Гарчик”, в якому беруть участь представники різних регіонів Гуцульщини. Фестиваль сприяє розвитку соціальної активності сільської молоді, пропагує та сприяє розвитку сільському зеленому туризму в регіоні, виявляє шляхи ефективного використання існуючого потенціалу сільської місцевості: унікальних природних ресурсів та об’єктів історико-культурної спадщини

ІСТОРІЯ ФЕСТИВАЛЮ

 «ЗАХАРЕЦЬКИЙ ГАРЧИК»

Жителів села Підзахаричі здавна жартома називають «гарчиками», бо добре вже їм вдавалося гуслити молоко в гарчику (бондарській посудині), яке носили на продаж до міста Вижниця. До того ж місцеві жителі жартівливі, кмітливі та й мають веселу вдачу, а в роботі не лінуються і підбадьорюють себе власними гуморесками та примовками.

Саме тому в цьому краї народився фольклорно-етнографічний фестиваль «Захарецький гарчик», метою якого є розвиток соціальної активності сільської молоді, пропагування та сприяння розвитку сільського зеленого туризму в регіоні, виявлення шляхів ефективного ви користування існуючого потенціалу сільської місцевості: унікальних природних ресурсів та об’єктів історико- культурної спадщини, відродження національної культури, етнічних традицій і ремесел.

Засновники фестивалю:

Фрозина Семенівна Томнюк – директор НВК «Перлина Гуцульщини»;

Марина Петрівна Коняк – ЧОГМЕО «Буквиця»;

Валерій Крошилін – ЧОГМЕО «Буквиця»;

Людмила Чередарик – журналіст.

ГОРИ, КИЧЕРИ, УРОЧИЩА, ПОТІЧКИ, ХУТОРИ,

ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ СЕЛУ ПІДЗАХАРИЧІ

1. Урочище Ріжі – Довбушева печера;
2. Урочище Сигавка – кечера Чуга;
3. Урочище Груні – Трепіть;
4. Урочище Затінь
5. Урочище Затінь – кечера Пасайлова гора;
6. Затінь – Протяте каміння;
7. Урочище Смугар – Соколове каміння;
8. Урочище Німчич – туристичний  комплекс “Німчич”+ вишка «Київ Стар» + турбаза «Черемош»;
9. Хутір Міжброди – скала Калатура, 2 каплички;
10. Хутір Золотний – 1 капличка;
11. Хутір Малинівка – 1 капличка;
12. Хутір Хорови – туристичний комплекс, 1 капличка;
13. Хутір Смугар – 1 капличка;
14. Хутір Затінь – 1 капличка і хрест;
15. Підзахаричівське урочище «Гора» – телевишка.

 

ІСТОРІЯ ПАМ’ЯТНИКА РАДЯНСЬКОМУ ВОЇНУ – ПЕРЕМОЖЦЮ СЕЛА ПІДЗАХАРИЧІ

В зв’язку з підготовкою до 10-річчя звільнення Чернівецької області від фашистських окупантів, виконком Вижницької районної Ради депутатів трудящих вирішив спорудити пам’ятник радянському воїну-переможцю на перевалі «Німчич» Підзахаричівської сільради.

Пам’ятник встановлений на честь воїнів-визволителів частин 138 стрілецької дивізії, яка у вересні 1944 року завершила звільнення румунських окупантів.

Автор пам’ятника – Київська скульптурна фабрика художнього фонду УРСР. Пам’ятник встановлений місцевими майстрами.

Міжнародний туристично-розважальний комплекс

«Перевал Німчич»

Одним із туристичних осередків Путильщини є Міжнародний туристично-розважальний комплекс «Перевал Німчич».

Розміщений на висоті 586 метрів над рівнем моря, куди веде крута гірська дорога, а у підніжжя сріблясто виблискує красень – Черемош, відкривається казкової краси широка панорама гірської долини.

Відпочиваючим пропонують готель, проживання у двомісних номерах разом зі сніданками. Кімнати з усіма зручностями та супутниковим телебаченням роблять відпочинок приємним. Працює ресторан, де пропонують традиційні гуцульські страви, а також страви європейської кухні. Приміщення комплексу оздоблені у гуцульському стилі: дерев’яні меблі, вишивки, ткані килимки, різьблені картини та настінні декорації з природного матеріалу. А подвір’я прикрашають різнобарвні квіти, які затишно цвітуть у підводах, на колесах від возів…

Охочі активно відпочити можуть прокататися на конях, катамаранах, гірських велосипедах, відвідати сауну, пройтися гірськими стежками до печери Довбуша й скелі «Потяте каміння». Взимку гості туристично-розважального комплексу катаються на лижах, сноубордах, санках. Працюють підйомники, а тим, хто захоче оволодіти технікою катання на лижах допоможуть досвідчені інструктори.

ПЕРЕВАЛ НІМЧИЧ

Первал Німчич розташований. на межі двох. районів.: Путильського. Вижницького, 586 метрів над рівнем моря. На перевалі стоїть бронзовий^” пам’ятник Невідомому солдату, як память воїнам, які визволяли Буковинські Карпати від німецько-фашистських загарбників.

Сьогодні Німчич став центром Буковинського туризму. Він оснащений підвісними канатними дорогами, сноубордами. До послуг відпочиваючих  гірсько – лижний комплекс «Німчич» – побудовані комфортабельні котеджі, готель, ресторан «Червона рута».

УРОЧИЩЕ ПРОТЯТЕ КАМІННЯ

Це великі скелі, що вишикувалися частоколом. Час, сонце, дощі і вітер утворили в них тріщини, гроти і печери. Кам’яні велети дуже високі, вони не поступаються багатоповерховим будинкам, дивовижними формами, що могла  створити лише природа. Величезні скелі ніби прорізані (тобто протяті) на окремі шматки, через що і дістали назву Протяті Каміння. Легенди тісно пов’язані з діяльністю Олекси Довбуша та його опришків.