Традиції Підзахаричі

ПИСАНКА

Ще й понині легенди Гуцульщини твердять, що з писанки починався Світ.

У рушниках, в перекликах трембіт,

У писанках, що так милують душу,

 Відбився зримо весь гуцульський світ,

Як у прозорих плесах Черемошу.

Село Хорови називають музеєм – майстернею писанкарства під відкритим небом. Якщо ви завітаєте сюди напередодні Великодня, то ви замилуєтесь розмаїттям писанкарського мистецтва, що представлено народними, майстрами писанки в родинах Бойчуків – Дойчуків, Шпанюків, Матіосів, Плисок, Гавриляків, Оринчуків.

Воскресіння Христове, ПАСХА.

Великдень обходять дуже урочисто, з великими стародавніми віруваннями і звичаями.

Уже в суботу, до заходу Сонця, господар готує дору (великодній кошик) до освячення. Рано на Великдень вмиваються водою з тареля, в якому є срібні гроші та писанка. Зодягаються в гуцульський стрій і несуть до церкви святити дору та пасху.

Біля церкви дають свячене за померлі душі. Із церкви летять кіньми – хто швидше добіжить до хати, той цілий рік буде мати першість між людьми. З цього дня один одному дають писанки, цотаються (стукаються) ними. Молодь провадить всілякі забави аж до дзвонів на вечірню. А малеча втішається тим, що ходить за писанками до сусідів та родичів. У ці дні влаштовується традиційна сільська забава «Камінець». Обов’язковим атрибутом цього набутку є кошики: дівчата за танець з хлопцем дарують писанку.

ПИСАНКАРІ

Села Підзахаричі

1.  Кознюк Домка Танасіївна – 1935 р. н.;
2.  Татарин Варвара Тимофіївна – 1940 р. н.;
3. Дойчук Ірина Якимівна – 1959 р. н.;
4. Журавець Олена Дмитрівна – 1959 р. н.;
5. Гавриляк Зіна Петрівна – 1954 р. н.;
6. Григоряк Олена Василівна – 1948 р. н.;
7. Холеван Калина Юріївна – 1958 р. н.;
8. Труфин Марія Кузьмівна – 1957р. н.;
9. Мицкан Ганна Семенівна – 1962 р. н.;
10. Бойчук       Василина Лук’янівна – 1954р. н.;
11. Бойчук Марія Володимирівна – 1978р. н..
12. Оринчук Світлана
13. Рудікова Софія Михайлівна
14. Граб Алла Петрівна
15. Шпанюк Марія
16. Холеван Лілія Марківна
17. Матіос Олена Михайлівна
18. Труфин Лідія Михайлівна

РОДИННИЙ МУЗЕЙ ВИШИВКИ ВАРВАРИ ТАТАРИН

В родині вишивала бабуся Журавець Фрозіна Іванівна. А Варварка з цікавістю стежила за бабусиними руками, потім сама взялася за голку з ниткою. З того раннього часу і почала вишивати. Адже ім’я «Варвара» з грецької мови означає «та, що вміє вишивати».

В експозиції родинного музею Татаринів понад 150 вишивок, які діляться не лише за давністю, а й за призначенням. В гуцульських узорах використовує Варвара Тимофіївна п’ять основних кольорів: бордовий, чорний, червоний жовтий, зелений.

Варвара Тимофіївна – учасниця різних районних, обасних, регіональних фестивалів, виставок-ярмарок, лауреат Міжнародних гуцульських фестивалів 1997-2011 років, учасниця Всеукраїнських семінарів з українознавства, виставки – ярмарку „Українське село запрошує” у м.Києві (Пирогово). Постійна учасниця І-ХІ фестивалів-ярмарків фольклору та гумору Гуцульщини „Захарецький Гарчик”. Член Буковинської асоціації народних умільців та ремісників.

Варвара Татарин  – одна із членів делегації Путильщини у Румунії під час реалізації проекту «Поцілунок гір» за фінансової підтримки Євросоюзу. Учасниця культурно – мистецьких фестивалів у Сучаві на 6 повітів (Румунія).

Нагороджена грамотою за особистий внесок у розвиток культури Буковинського краю та з нагоди святкування.

РЕМЕСЛА

Намилувавшись карпатськими краєвидами, вклоніться цій землі, яка є щедрою на талановитих рукомесників.

Тут кожна хата – творча майстерня, музей, кожен рід – родинна школа мистецтв: по дереву – Том’юки, Дмитрюки, Труфини, Кушніри, Татарини;

по каменю – Гожди, Власійчуки. А вишивки – то цілі царства, в яких володарюють: В. Татарин, І. Фалафівка, М. Журавель, М. Фалафівка,

О. Герман, Ф. Труфин, С. Боцвин, О. Степан, М. Татарин.

Ткані рушники – то одвічні обереги, які народжуються на світ золотими руками Марії Касіян…

Тут народилась майстриня – художниця Ксенія Колотило, завдяки якій, гуцульське мистецтво пізнав увесь світ. У селі діють чотири музеї: музей фольклору та побуту Гуцульщини, майстрині – художниці Ксенії Колотило та два родинні музеї – Варвари Татарин і Кознюків-Томнюків.

В яких експонується великий пласт духовної та матеріальної культури гуцульського етносу. Напевно вас подивують жіночі вуставки (сорочки) столітньої давності, жорна їхні ровесники, дерев’яний довбаний посуд, череси (шкіряний чоловічий пояс) та тобівки (шкіряні чоловічі торбини), гуцульські музичні інструменти, чималий арсенал бондарських виробів.

У кімнаті ремесел при живому вогні в каміні, ваша душа забажає спізнати радість Творення і сама рука потягнеться до різця чи то кирстки (засіб для розписування писанок), до вісного ножа (інструмент для виготовлення бондарського посуду) чи забагнеться сісти за ткацький верстат.

А гуцульська троїста музика звеселить вас і, можливо, поведе в танок.