Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
ДАНИЛО ХАРОВ’ЮК (1883 -1916)
Данило Юрійович Харов’юк народився 25 грудня 1883 року в селі Підзахаричі, Вижницького повіту в Карпатах.
Закінчив Чернівецьку учительську семінарію, в якій українську мову й літературу викладав відомий український письменник Осип Маковей. Він помітив потяг Д. Харов’юка до літератури і порадив йому писати оповідання з гуцульського життя.
Після закінчення семінарії Д. Харов’юк з 1905 по 1914 роки учителював по карпатських селах Розтоки, Іспас – Велике Поле тощо.
1907 р. в «Літературно – науковому віснику» було опубліковано його оповідання «Палагна». Відтоді його оповідання й нариси друкувалися в різних періодичних виданнях.
Помер Д. Харов ‘юк 14 жовтня 1916 року в Тешині.
Майстриня – художниця
декоративно-ужиткового мистецтва
КСЕНІЯ ІВАНІВНА КОЛОТИЛО
Ксенія КОЛОТИЛО народилася 5 квітня 1916 року в селі Підзахаричі Віжницького повіту (тепер Путильського району) Чернівецької області в родині священика і просвітителя івана Калинчука.
У 1922 році вступила до 1-го класу у рідному селі. Учителькою в неї була Ірина Лакуста, дружина письменника Данила Харов’юка. 1925 р. навчалась у Чернівецькій гімназії, де знайомиться з О. Кобилянською. 1935 р. одружується зі студентом Чернівецького університету В. Колотило. 1939 р. виїжджає до Відня, де її чоловік навчався в аспірантурі.
У селянок рідного села навчалася вишивати хрестиком, низинкою, гладдю, стебнівкою, яворівкою і багатьма видами мережки. Вишивала сорочки, рушники, подушки, доріжки, скатерті, фіранки, серветки, а також натюрморти і пейзажі. Найбільш відомі її візерунки: «Золоті долі», «Жнива», «Сунички», «Осінні мотиви», «Гуцул очки», «Полонини»; картина «На березі Черемошу».
Виставляти свої твори почала ще в Чернівцях. У Відні весь час вишивала й організовувала кожного року в серпні «Культурні тижні», де експонувала свої роботи. Брала також участь у мистецьких виставках Бельгії, Голландії, Німеччини, Швейцарії. Понад 50 років популяризує українське мистецтво з вишивки. 1990 і 1992 рр. у Київському видавництві «Мистецтво» вийшли альбоми її праці, в яких є понад 600 кольорових творів.
У 1995 р. удостоєна літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, з 1996 р. – член Національної спілки художників України.
19 січня 2007 року Ксенія Колотило пішла з життя. Похована у Відні.
ФАЛАФІВКА Микола Васильович
Народився на Буковині у 1964р.
Закінчив — Вижницьке училище прикладного мистецтва у 1984р. і Львівський поліграфічний інститут ім. І.Федорова в 1992р. Мав виставки своїх робіт на батьківщині та за кордоном: Польщі, Великобританії, Франції. Картини автора — в галереях і приватних колекціях США, Канади, Німеччини, Швеції та Норвегії.
Мешкає і творить у Львові.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ДОБРОМУ НАСТРОЮ
Хіба тільки дуже наївна людина сьогодні може думати, що художник – це той, хто вміє правильно намалювати вулицю у перспективі, а людину – схожою… Винахід фотографії позбавив митця потреби вимальовувати дійсність такою, як вона є. Натомість йому залишились емоції, фантазії, ідеї, сни…
Тож головна риса сучасного художника – чутливість до «вібрацій» світу, здатність вловити настрій миті, відчути особливість фактури…і показати нам: дивіться, ось він, новий ракурс вічної форми. Який знак стоятиме перед цим меседжем – плюс чи мінус – залежить від того, чи художник є оптимістом чи песимістом. Тобто, як у тому анекдоті, вважає він наш світ найкращим зі світів чи підозрює, що так воно і є. Львівський художник Микола Фалафівка – «сонячна людина » . Йому подобається світ, у якому він живе. Сюжети полотен Миколи складаються з «вершків» класичної естетики: звабливих жінок, старої архітектури, ніжно-соковитих квітково-плодових натюрмортів… Але професійна орієнтація в асортименті пластичних здобутків мистецтва XX століття, добрий смак і почуття гумору не дозволяють художнику потрапити на територію банальності. Сюжет для нього є на другому місці, на першому – настрій, переважно грайливо-іронічний, а часом і меланхолійно-романтичний, інколи – лагідно-лінивий, як сонечко влітку надвечір.
Микола – віртуозний рисувальник. Йому притаманне безпомилкове відчуття лінії та бездоганна композиція. Художник не любить багатослівності у своїх роботах, не зловживає деталями, перетворюючи індивідуальну привабливість кожної своєї моделі на «логотип». Напевно, це було б надто по-креслярськи, сухо, якщо б не акварельний, мерехтливо – «місячний» колорит. Його вишукані нюанси врівноважують лаконічну категоричність силуету, залишаючи простір для чуттєвості форми.
Хоча Микола Фалафівка уславився, в першу чергу, як автор вишуканих вигадливих «ню», насправді він – художник універсальний, в одному «форматі» йому нудно. Аби «рука» не забувала академічного вишколу, Микола періодично вправляється у створенні реалістичного портрету, може і пародію під настрій зробити, переодягнувши друзів у костюми відомих персонажів. А ще він кілька разів занурювався у біблійну тематику, зараз – активно працює у сфері поліграфічного дизайну та реклами, займається фотографією. Тобто йому цікаво все, що є цікавого і привабливого в сучасному світі: духовні екскурси і фактурні принади, вічні цінності класики і нові технологічні забавки. Власне, оцей драйв смакування життя, який випромінюють твори Миколи, і є однією зі складових його популярності і «тут», і «там».
Історик мистецтва Наталія Космолінська (журнал «RIA - Львів» № 3, 2009 р.)
МИХАЙЛО СОФІЙЧУК
Михайло Софійчук, син Анни та Матея, народився 25 листопада 1944р. в с.Розтоки, що на Буковині. Закінчив середню школу. В 1963-66 роках служив у радянській армії в м.Баку. Після армії працював на Челябінському металургійному заводі, пізніше в РЕМі с.Путилів, в лісокомбінаті. Закінчив Хотинський та Кам’янець – Подільський с/г технікуми. Працював на БАМі, в Красноярському краї, в Іркутській області.
З політичних мотивів був ув’язнений і перебував з 1980 – 1982 рр. в концтаборах Іркутської області. Після звільнення працював на сезонних роботах по різних теренах Росії. По приїзду із Сибіру на свою Батьківщину, працював у Путильському та Вижницькому лісокомбінатах.
Першу свою книжку «Родовід» написав на Байкалі. Потім зібрав багато матеріалів про політичні репресії 1940-50 років, які вмістив у книги: «Книги пам’яті живих і мертвих», «Жовтий князь», «За Україну, за її волю», «Нескорені» та «Вашилюк».
Михайло Софійчук співав у Вижницькому хорі «Просвіта» ім. Т.Шевченка, брав участь у Вижницькому народному театрі режисера Михайла Ковалюка.
Михайло Софійчук займається пошуково-дослідницькою працею з патріотичної тематики, зняв фільм «Дорогами життя», працює над книгою «Думки, вислови, афоризми». Учасник Кутської хорової народної капели «Черемош» під керівництвом Ковалюка Маркіяна, а також займається музикою.
СТЕПАН МИКОЛА ГАВРИЛОВИЧ
Микола Гаврилович Степан народився на Буковині у вересні 1947 року.
Буковина рідна моя, Мій зелений краю...
Щасливе босе дитинство, школа, Черемош, зелені гори, працьовиті, співучі й жартівливі люди створили в ньому золоту скарбницю, з якої черпає натхнення жити, працювати і творити, яку поповнює щоразу, відвідуючи рідний край.
Життя його цікаве й наповнене різними подіями: будівництво атомної електростанції на Уралі, будівництво зрошувальної системи на Одещині, строкова служба, праця в Кишинівському аеропорту, тривалий час служба офіцером у морському флоті.
Має військову й педагогічну освіту. Опановує знання з психології у Таврійському Національному університеті.
М.Степан живе і вчиться. Вчиться любити все, що оточує його навкруги.
Байки почав складати з першого класу.
З радістю сприймав нагоду бути серед людей і спілкуватися з ними. Тому із задоволенням бере участь у житті різних клубів.
Своїй творчій активності й складанню книжки завдячує високоповажному, веселому, дружному колективу літературного творчого об’єднання «Стапель» Чорноморського суднобудівного заводу.
У більшості своїх творів використовує почуті з уст людей жарти, анекдоти, бувальщини і все, що відбувалося в його житті.
Маю гарну дружину, невістку, двох синів-красенів і росинку онучку. Маю безліч красивих і добрих людей. Маю всю Україну і небо над нею. І ще повну скарбничку нездійсненних ідей.
НАРЕШТІ Трактор курку переїхав... Кури ґвалт підняли, Зібралося все подвір'я, І навколо стали. Курка очі зажмурила, Ноги вверх підняла. - Ой! Як я цього когута Ще й досі не знала?!