Історія Плоска

Історія села Плоска сягає у сиву давнину. Минулого року минуло 300 років з часу його виникнення. Ніхто не відає, коли це було, тільки розповідають, що в цих краях жили трудолюбиві й дуже закохані в природу гуцули. А ще вміли вони доглядати за маржиною.  І такою вже доглянутою та вгодованою вона в них була,  що аж заздрісно ставало.  А у Сторонці раз на рік відбувався великий ярмарок. То газди з цього села не довго застоювались зі своїм товаром – його розкуповували в мить.

А ще й допитувались: “А звідки ви будете, такі  гречні газди?” Гуцули скромно відповідали: “А ми з Плоских гір”.  З часом назва  змінилась, а “Плоска” так і залишилась.

Ці рядочки давньої гуцульської легенди приводять нас до мальовничого села, яке пишається своєю природою і красою, історією та легендами, освітою та працьовитими людьми.

З давніх – давен поселилися в цій місцевості мисливці й скотарі, які рятувалися в горах і лісах від феодального гніту. Тяжкою працею відвойовували вони у лісових хащах землю, розчищали її від каміння. Завдяки наполегливості трударів цей край став придатним для життя людини.

Вперше Плоска згадується в документах  ХVІІ століття, поряд з іншими пунктами. Вже в І  половині ХVІІ століття в гірській частині Буковини, Руському Кимполунзі, феодально кріпосницькі відносини були встановлені феодальним законодавством і довголітньою практикою. Зокрема, грамота молдавського князя В. Лупула 1643 року підтверджувала раніше дані поміщикам права на землі у Руському Кимполунзі, а селян зобов’язували платити встановлену князем  десятину.

Розчищені від лісу ділянки селяни вважали своєю власністю. Вони відмовлялися виконувати повинності на користь панів і платити десятину. Виникали конфлікти, які часто розв’язувалися за участю князя. Наприклад, у грамоті згадуваного В. Лупула від 20 травня 1647 року писалося, що від селян Русько – Кимполунгзької округи надійшли скарги про утиски бояр та монастирів.

На кінець ХVІІ ст. поміщики вже не вдовольнялися повинностями, встановленими грамотами попередніх князів. Знову посипалися скарги князеві на те, що пани вимагають від селян виконання тих  повинностей, які встановлювалися тільки для підданих  в долинах, хоч гірські жителі не мали родючих земель.

З грамоти К. Дуки 1693 р. видно, що селяни, які проживали на території с. Плоска в ХVІІ столітті платили панам данину: заможні давали по 9, середні по 6, а  бідні по 3 курки, а за  кожний квадратний сажень зібраного сіна платили по 2 монети. За невиконання повинностей  селян карали. Селяни платили і державні податки.

Після загарбання Буковини Австрією в 1774 році, повинності встановлені за часів панування молдавських князів були підтверджені. Селяни повинні були платити від кожної хати по 2 флорини за рік готівкою,  десятину овочів  та різного збіжжя – натурою, з кожного сажня сіна  3  крейцери. За полонини платили бринзою.

На всій Буковині пани прагнули збільшити панщину і різні повинності. Різними способами намагалися забрати в селян землю і на ній випасати свою худобу.

В липні 1817 року селяни Плоскої та навколишніх сіл подали скаргу до  імператора Франца І, в якій вказувалося,  що протягом останніх десяти років пани підвищили податок за землю в 10 разів, встановили новий податок вівцями. Проте розслідування  було проведено в інтересах поміщиків, здирства і сваволя яких не знали меж. Особливо жорстокими проявили себе поміщики Джурджуван та Ромашкан, селянам заборонялося користуватися лісом, без якого вони тут не могли прожити. Тому вони вирішили силою захопити його та прогнати панських  лісничих. З цього і почалися заворушення селян. В протоколах нашого часу відзначається, що селяни  Путили, Плоскої  та інших сіл вийшли з послуху, перестали ремонтувати мости, панські будинки, ходити до церкви, не мали ніякої поваги  до своїх священиків і не хотіли слухати їх повчань. Основні вимоги  селян були сформульовані їхнім керівником Лук’яном Кобилицею. Жодна з вимог селян не була задоволена, а повстання жорстоко придушено. У виступі на чолі з Л. Кобилицею активну участь брали селяни села Плоска.

Під впливом буржуазно – демократичної революції  в Росії, трудящі Гуцульщини включилися в рух  за демократичні свободи. 4 лютого 1906 року на віче до Путили зібралося близько 5 тисяч чоловік. На цьому зібранні було майже все доросле  населення с. Плоска. Віче висловило обурення з приводу  “задавленої свободи нашого культурно-національного розвитку“.

Імперіалістична війна важким тягарем лягла на плечі жителів села. Злидні, голод були постійними супутниками кожної трудової сім’ї. На кінець 1916 року село  було охоплене голодом.

В 1918 році Буковина потрапила під владу румунських бояр. Національний, соціальний та федеральний гніт важким тягарем ліг на плечі  буковинців. Але гуцули боролись проти колоніального гніту.

У квітні 1929 року в Плоскій  на лісопильному заводі відбувся страйк. Робітники вимагали 8 – годинного робочого дня  та підвищення заробітної плати. Ініціаторами страйку були робітники Я. Боштога, М. Тріщук та Г.Шпетко.

Рішучим опором зустріло населення прихід королівсько – румунських загарбників, які встановили жорстокий окупаційний режим, проводили політику румунізації, переслідували українську культуру.

Населення голодувало. Про медичну допомогу не могло бути й мови. Часті хвороби, висока смертність характерні для тогочасного с. Плоска. Особливо смерть косила дітей. Із 130 новонароджених 105 помирало.

Приватний лікар був лише один на весь Путильський повіт .

7 червня 1940 року в результаті таємного договору, між Гітлером і Сталіним Буковину було окуповано німецькими і румунськими військами. 5 липня 1941 року було окуповано село Плоска. Почалися важкі дні окупації для жителів села. Вороги забирали у селян худобу, продовольство, ставили на постій солдат, знущалися над мирним населенням.

16 вересня 1944 р. наше село було визволено радянськими військами. Для жителів нашого села почалися нові випробування.

Результатом боротьби між оунівцями та НКВС було загибель десятків ні в чому не винних жителів села Плоска.

Комуністи в 1947 році почали створювати колгосп “Нове Життя“, забираючи в людей землю, худобу, реманент. Частину селян вивезено в Сибір, Донбас. Сім’ї Габура П.З., Том’юка І.І., Мошулі Ю. А. та ін.

Колгоспна система важким тягарем лягла на плечі селян: праця на “трудодень”, відсутність власної землі  прирекла селян на важке існування.

Але довгоочікуваний час визволення настав: Україна  в 1991 році здобула незалежність. Жителі села почали нове життя. Діти мають можливість здобувати освіту, люди  отримують медичну допомогу, вільно розмовляють рідною мовою, отримали свободу  віросповідання. Віра в Бога підтримує плосківчан в дорозі у майбутнє.