Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Слово про вчителя.
Іванова Ольга Степанівна.
Серед високих пагорбів і вічнозелених смерек милує око і зігріває душу своєю неповторністю, звичаями мальовниче село Плоска. Рідний край, рідна земля! Батьківщина, Україна… Які це прості і разом з тим прекрасні і святі для нас слова. Рідний край починається з історії, з знатних людей села. Мова піде про вчителя нашого села. Учительська справа – особлива. Вона одна з найтонших і найделікатніших у повному розуміння цих слів. А ще – надзвичайно складна і найвідповідальніша… недарма кажуть, що силу і здоров’я людині дає земля, а мудрість – учитель. Саме до таких вчителів належить вчителька російської мови і літератури Северин-Іванова Ольга Степанівна.
Народилася Ольга Степанівна 27 грудня 1933 року в селі Талалаєвка Ніжинського району Чернігівської області в селянській родині. В сім’ї було дев’ять дітей, п’ять хлопців і четверо дівчат. Але четверо хлопців померло. Перші життєві уроки Ольга Степанівна отримала від батьків. Вони дали їй ніжне серце і добру, чутливу душу, що передала вона дітям у школі. В перший клас пішла в 1942 році в Талалаївську середню школу. У 1952 році закінчила десять класів. Батько Ольги Степанівни учасник війни, загинув 2 березня 1942 року на фронті, похоронений в Московській області. Мати сама виховувала п’ятеро дітей. Було важко, але четверо дітей здобули вищу освіту. 10 вересня 1952 року Ольга Степанівна поїхала в село Селятин Путильського району Чернівецької області до старшої сестри, яка працювала в Селятинській семирічній школі. І зразу, 17 вересня цього ж року, почала працювати в школі вчителем німецької мови. Ольга Степанівна добре знала німецьку мову, але перш ніж приступити до роботи в районній раді здала екзамен. Вчителів в той час не вистачало. Тоді Ользі Степанівні було дев’ятнадцять років, а учні були на рік молодші.
У 1953 році поступила в Чернівецький Педагогічний інститут на філологічний факультет. Через рік даний інститут закрили і Ольга Степанівна перевелася на третій курс Чернівецького державного університету, де навчалася заочно і закінчила в 1959 році.
1 травня 1955 року вийшла заміж за Іванова Володимира Никифоровича. Згодом народилися дочка Тетяна (у 1956 році) і син Сергій (у 1960 році). Але і далі продовжувала працювати в школі на різних посадах.
Учитель! Горде і славне звання. Нелегка праця вчителя, із зернини добра і справедливості вирощує душу людини, із цеглини знань складає розум дитини.
З 1959 році працювала Ольга Степанівна в Селятинській середній школі. Два роки (з 1965 по 1967 рр.) – директор вечірньої школи в Селятині . В червні 1967 року була призначена директором Плосківської восьмирічної школи.
Прекрасні здібності і організаторські вміння, певна частка везіння стали для неї стартовим майданчиком реалізації себе в педагогічній діяльності. Вся її праця підпорядкована єдиній меті – навчити, розвинути, виховати.
Ольга Степанівна була не тільки директором школи, але і гарною господинею. Також викладала в школі російську мову і літературу, вела історичний гурток.
За час роботи директором школи, під її керівництвом було побудовано пришкільний інтернат, а у 1976 році нову середню школу.
Педагогічне кредо Ольги Степанівни виражається в любові до дітей, у безперервних пошуках ефективних методів роботи.
За творчу і віддану працю в царині науки була нагороджена грамотами і подяками. У 1976 році присвоєно звання “Відмінник народної освіти” та вручено знак “Відмінник освіти”. Нагороджена знаком “Ветеран праці”. Неодноразово обиралася депутатом сільської ради різних скликань.
У 1981 році Ольга Степанівна захворіла і перевелася на посаду заступника директора Плосківської восьмирічної школи, пропрацювала на цій посаді до 1987 року. У 1987 році вийшла на пенсію, але продовжувала працювати в школі на різних посадах вчителя до 1997 року. Зараз Ольга Степанівна на заслуженому відпочинку, але школярі часто відвідують вчительку, несуть її мудре слово…
Любов Фошка, вчитель історії.
Пам”ятаймо поета.
Михайло Ревуцький
В переддень одного із найвеличніших православних свят – престольного празника апостолів Петра і Павла, на 93 році життя догоріла свічка переконливого гуцула, добропорядного сім’янина, знаного журналіста і краєзнавця Гуцульщини, публіциста, фольклориста, члена Національної спілки журналістів України, відомого письменника та радіоведучого, Почесного громадянина села Плоска –
Михайла Олександровича Ревуцького. Пішла із життя людина чий внесок у розвиток культури та мистецтва гуцульської Путильщини важко переоцінити.
Михайло Ревуцький народився 13 грудня 1925 року в селі Плоска, що тоді відносилася до Румунії. Закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету, відділення журналістики Вищої партійної школи в Києві. Обирався секретарем Путильського райкому ЛКСМУ. З 1956 року працює в засобах масової інформації: редактор Путильської «Зоря Карпат» та Глибоцької районних газет, старший редактор обласного радіо, заступник головного редактора, головний редактор Чернівецького телебачення. Керівник прес-служби обласного центру здоров’я в Чернівцях.
За життя Михайло Ревуцький видав ряд книг і публікацій. Про перші книги «Путила: путівник»(1979,1985) побутує особлива згадка, яку друг Михайла Олександровича Коцюба Андрій Васильович згадував з неабиякою гордістю, як на черговому з’їзді керівників КПРС у Києві, за презентацію цієї книги всі присутні аплодували стоячи, на той час аналогів такого путівника не було в Україні та і в Радянському Союзі.
Згодом побачать світ книги «Річенька дитинства» (1995), «Гуцульські співаночки»(1996), у співавторстві з М. Поляком, «З семи плаїв: легенди та перекази Буковини» (1997), «Край шовкової косиці: Присвячується 500-річчю першої писемної згадки про Путилу» (2002), «І радість, і печаль…: поезії» (2002), «Ой, заграв би на флоярі» (2003), «Вінчую, Вас друзі!» (2005), «І зацвіла калина навесні: поезії, колядки, літературні молитви, легенди, перекази» (2008), «Храм мого дитинства»: (До сторічного ювілею (1911—2011) церкви апостолів Петра і Павла в селі Плоска Путильського району) (2010), «Троянда для дружини (В серці — навіки)» (2011), «Там, де гори сині: Штрихи до родоводу» (2013), «Мов росички з неба падають сльози» (2016), «Я сміюсь на повні груди» (2016). Одна із останніх книг, яка вийшла друком, присвячувалася покійній дочці Любі, художниці із Чернівців – «Під блакитними небесами» (2018).
У свої 93 він ще був повний сил та енергії, презентуючи чимало рукописів, ніби натякав, що має ще багато планів на життя. Та не судилося, невблаганна смерть забрала від шанувальників Гуцульщини найвідвертішого гумориста, життєлюбця, палкого шанувальника звичаїв та обрядів, закоханого у Карпати гуцула, Людини з великої літери,який серцем і душею завжди співпереживав за рідну Путилу, яким присвятив більшу частину своєї літературної діяльності.
У вічному боргу перед Михайлом Олександровичем, адже саме з-під його пера вийшло чимало публікацій, книжок про нашу рідну Путильщину. Іменем Михайла Ревуцького названа літературна світлиця, яка гостинно відчинила двері для родини Ревуцьких і шанувальників його творчості 14 жовтня 2014 року в Плосківському ЗЗСО І-ІІІст. Селятинської ОТГ.
За життя отримав заслужені відзнаки та нагороди:
- Член Національної спілки журналістів України (НСЖУ);
- Почесний громадянин села Плоска Путильського району;
- Стипендіат премії Президента України;
- Лауреат премії Фонду пам’яті журналіста Григорія Шабашкевича;
- Почесна грамота НСЖУ;
- Грамота Української православної церкви (2013).
“Це може бути великий роман або кінострічка з багатьох серій від Карпат аж до Дністра, а може й за межами Буковини”, – Михайло Ревуцький так визначав обшири власного життєвого шляху.
Такі життєлюби народжуються і живуть для того, щоб інші відчували радість життя. Пам’ять про цю видатну людину ще довго житиме в серцях багатьох поколінь Путильщини, однодумців, родини, односельчан, друзів, колег, вчителів та учнів школи.
Дирекція Плосківського ЗЗСО І-ІІІст., вчителі та учні висловлюють щирі співчуття з приводу непоправної втрати рідного батька, дядька, дідуся родині Ревуцьких із Чернівців, Киселиць, Путили, Сергіїв, Плоски та Вінничини.
Олеся Юріївна Воробець,
вчитель, засновник літературної
світлиці ім.М.Ревуцького
Плосківського ЗЗСО І-ІІІст.
НА ПОКРОВУ В «ЛІТЕРАТУРНІЙ СВІТЛИЦІ…»
Михайло Брозинський, лауреат Літературної премії ім. Дмитра Загула
Символічно, що саме на Покрову Пресвятої Богородиці у Плоскій Путильського району відкрито «Літературну світлицю ім. Михайла Ревуцького» – почесного громадянина села, відомого у краї журналіста, літератора, фольклориста.
– Нам хочеться, аби Свята Богородиця своїм покровом огорнула подальшу долю Михайла Олександровича на довгі роки життя, і сприяла його міцному здоров’ю та творчості, – сказав при відкритті світлиці директор місцевої школи, в якій вчився іменинник і в якій нині відбулося торжество, Роман Фіцич.
Хлібом-сіллю зустрічали мешканці Плоскої свого відомого земляка Михайла Ревуцького та гостей із Чернівців і Путили. Іменинник з господарями свята перерізає стрічку, і в просторій світлій кімнаті «Літературної світлиці…» відвідувачі знайомляться з нелегким життєвим і трудовим шляхом хлопчика-під-паска з Карпат, котрого доля повела у світ широкий. Народившись 13 грудня 1925 року у сім’ї сільського бідняка Олександра Ревуцького, Михайлик змалку привчився до роботи – виходив з татом із отарою овець на полонину, прислуговував панотцеві у місцевій церкві Петра і Павла, чим міг допомогав батькам утримувати велику сім’ю братів і сестер. Юність гуцульського парубка випала на важкі воєнні і повоєнні роки, але і у них зумів проявити себе – оскільки був грамотний, то працював у школах Путильщини, організовував різноманітні культосвітні заходи у клубах і бібліотеках, пішки сходив сотні кілометрів до карпатських сіл, ніс туди знання і взагалі добре слово. І записував стародавні пісні, прислів’я, коломийки від гуцулів. Відтоді фольклор і служіння його величності стало справою життя Михайла Олександровича Ревуцького.
Оженився на вчительці Валентині Іванівні, яку нова Радянська влада прислала з Київщини нести дітям-гуцулам розумне, добре, вічне, і разом утверджували у Карпатах грамотність. Згодом закінчив Михайло Ревуцький історичний факультет та факультет журналістики у вузах Чернівців і Києва. Працював редактором Путильської, Глибоцької районних газет, завідувачем відділу Сторожинецької міжрайонної газети, старшим та головним редактором Чернівецького державного телебачення. Журналістиці віддав понад півсотні літ, і нині вважається старійшиною у цій сфері. Його шанують колеги, численні читачі газет, слухачі радіо, глядачі телебачення. Він – автор тисяч публікацій у пресі, сотень передач у ефірі. Навіть, коли пішов, як кажуть, на заслужений відпочинок, не полишав улюблену роботу – працював керівником прес-служби в обласному центрі здоров’я, вів рубрики: на радіо «Буковина» – «Шанс на життя» та «Вікно у природу», у газеті «Крайова освіта» – «Диво-ліки від природи» (про лікувальні рослини) та «Скарби малої батьківщини» (легенди рідного краю).
Видав майже два десятки книг, які поповнили літературну та фольклорну палітру України. У його доробку – тисячі світлин (все своє життя носив з собою фотоапарат), які засвідчують історичний шлях Буковини. Вони ввійшли у книги-путівники, у фотоальбоми. Він автор путівника «Пугала», що перевидавався і є дороговказом туристам у мандрівках по його мальовничому рідному краю.
На життєвому шляху мав Михайло Олександрович дуже великі втрати – пішли у вічність синок Володя, донечка – талановита художниця і поетеса Люба та дружина – відмінник освіти України Валентина Іванівна. Великий біль за рідними людьми ятрить душу. Але він працює, працює в ім’я рідної України, рідної родини, сім’ї – доньки Нелі і зятя Валерія, онуків Вадима і Павла, численних родичів, що нині проживають у селі Плоска, у Путильському районі, у Карпатах і в усій Україні. Видав книги «Троянда для дружини. У серці навіки», «Річенька дитинства» (про доньку Любу), «І радість, і печаль…» (пам’яті рідних), «Там, де гори сині…» ( штрихи до родоводу). Нині працює над новою книгою про доньку Любу.
Стареньку друкарську машинку, як і «допотопний» фотоапарат, залишив Михайло Олександрович у своїй «Літературній світлиці….», аби нащадки бачили, з якими приладами працювали їх батьки, діди, прадіди.
І господарі, і гості «Літературної світлиці….» з цікавістю розглядали експонати, стенди з книгами Михайла Олександровича, публікаціями про нього, «листали» сторінки життєпису, які демонстрували на екрані. І звучали вдячні слова за титанічну працю журналіста і літератора в ім’я України. Їх висловлювали завідувач районним відділом освіти Дмитро Фрей, заступник директора Плосківської школи з навчальної роботи Сільва Ліска, секретар Плосківської сільради Галина Ліска, сільський бібліотекар Катерина Ткачук.
І звучали пісенні та віршовані посвяти знаменитому родичеві від членів родини і племінників Галини та Олександра Ревуцьких, Любові Шевчук, Галини Андрієвич. А наймолодші члени родини теж долучилися до привітань для поета – Сергій та Давид Ревуцькі, Ольга та Марина Пилип”яки, Юрій та Андрій Григоряки, Микола Кимович.
Щиро вітали господаря «Літературної світлиці….» численні побратими по перу, друзі Юрій Терон, Юхим Гусар, Віктор Обду-ленко, Валентина Буняк, Євгенія Брозинська, Іван Сандуляк, онук Вадим.
Гарний подарунок зробив автор і видавець багатьох книг з краєзнавства Михайло Поляк – він передав у «Літературну світлицю …» видання, в яких розповідається про земляка і друга, колегу Михайла Ревуцького.
Завершилось торжество освяченням «Літературної світлиці…» протоієреєм Святославом.
Ініціатор створення «Літературної світлиці ім. Михайла Ревуцького», вчителька української мови і літератури, ведуча імпрези Олеся Воробець висловила мрію про те, щоб невдовзі у Плоскій з’явився музей села. І вже у ньому, як нині у школі, вони зможуть проводити у день народження почесного громадянина урочисті лінійки, заходи, приурочені знаменитим плосківчанам.
Сподіваємося, Богородиця покриє мрію своїм благословенням.
Творчість
Михайла Ревуцького
Михайло Ревуцький – член спілки журналістів України , корінний буковинець з села Плоска Путильського району , народився 13 грудня 1925 року , закінчив Чернівецький держуніверситет та відділення журналістики вищої партійної школи в Києві .
Перші творчі набутки Михайла Ревуцького стола помітними на посаді редактора Путильської районної газети “ Зоря Карпат “. Відтак його запросили у регіональну міжрайонну газету у Сторожинець , а після кількарічного редакторства у Глибокій працював старшим редактором Чернівецького обласного радіо , займав високі творчі посади на обласному телебаченні , де був і головним редактором .
Працював , понад десять років , – керівником прес – служби обласного центру здоров’я . І ось впродовж п’ятдесяти років його постійними супутниками є блокнот , ручка , аудіомагнітофон , фотоапарат і добра пам’ять на цікаві життєйські історії , перлини народної мудрості , які збирає , записує і дарує людям зі сторінок журналів, газет , літературних альманахів. Легенди Буковини у записах Михайла Ревуцького , у яких звучить духовна романтичність , часом якось древня невідомість , життєйсько – філософська мудрість , спонукають уяву переноситись у віковічну далечінь і перейматися любов’ю до високо духовності наших предків .
Михайло Ревуцький – автор багатьох цікавих публікацій у газетах , журналах , альманахах , збірках , видав документальний нарис “Путила”. Збірку поезій “Річенька дитинства “ яка вийшла 1995 році під егідою благодійного фонду пам’яті журналіста Г.Л. Шабашкевича.
“ Річенька дитинства “ – хвилююча сповідь Михайла Ревуцького про своє життя, заклик до чесності в ім’я прийдешнього. Його рядки – то чисті джерела людських душ , дум і діянь , то живі корені зв’язку сьогодення з минулим людини , з життям . з усіма її радощами , печалями .
У співавторстві з фольклористом Михайлом Поляком вийшла з друку книга “ Гуцульські співаночки” 1996р. записані ними в різні часи свого життя . Коли читаєш ці пісні , коли вбираєш їх своїм серцем і розумом , то відчуваєш , як твої груди наповнюються новим диханням , як бринять струни твого серця .
Як то любо , як то мило
На родині жити ,
Рідним словом , в рідній хаті
Нарід свій хвалити .
Рідне слово мені любе ,
Як отець і мати ,
Рідна мова ми дорожча ,
За жовті дукати .
Рідним словом я горжуся ,
Ним говорю , пишу ,
Рідну мову, рідну пісню
Ніколи не лишу .
Рідним словом я заплачу
Рідним пожурюся ,
Рідну пісню заспіваю,
Тай розвеселюся.
Він також зібрав , упорядкував , науково обґрунтував легенди та перекази Буковини . У цю збірку ввійшли легенди про його рідне село Плоску .
Дослідникам народної творчості , а особливо висококарпатським горянам , нам було приємно заглибитися у дивосвіт коломийок ,які Михайло Ревуцький пропонує з рідного села у власному написанні , подає розділ коломийок від свого земляка Михайла Мошулі “ А я співак буковинський …”- Ще одна збірка “ На зрубі ватра горіла” це посвяти пам’яті знаного горянина Михайла Івончі .
Своєрідно і неординарно звучать привітання – коломийки з нагоди днів народження друзів та пам’ятних дат . У цю збірку ввійшов вірш “Шестикласницям Плосківської школи “
А вже весна , а вже красна , весна
білокрила ,
Вона щедро наші гори свіжістю
покрила.
А вже весна , а вже красна дівчат
привітала,
Вона щастя і здоров’я усім
побажала.
І я вас і педагогів із святом
вітаю,
І разом не менш сто років прожити
бажаю!
“ І радість і печаль “… – це збірка , яка дає змогу зрозуміти , що не затихають рани від втрати рідної доньки , але ще є те , заради чого можна жити і творити : особливу наснагу в його житті і творчості дає непомітна любов до своїх онуків .
Вже п’ять років ми ведемо листування з нашим славним земляком . Ми йому повідомляємо про наші здобутки у школі , про зміни в його рідному селі . А він , в свою чергу , вітає нас із святами , та присвячує свої вірші .
26 травня 2004 року в нашій школі була проведена зустріч з письменниками Буковини . Серед них був і Михайло Ревуцький . Про цю зустріч він написав такий вірш :
“ Незабутні стрічі “
Нова школа – два поверхи
Вікнами сміється .
Поруч неї дзвінко – лунко
Путилівка в’ється .
А в тій школі десь дві сотні
Діток ся навчає ,
Колектив там педагогів –
В життя направляє.
І знання дає їм добрі
Й істини духовні ,
Щоб добра і милосердя
Серця були повні.
А якось сюди поети
Раптом завітали
І в святковій шкільній залі
Вірші їм читали .
Я зайшов до тої зали –
Першим запросили ,
А мені юнак і юнка
Калач підносили .
На святому рушникові
Калач , немов сонце,
Й ніби світиться яскраво
Крізь шкільне віконце.
Я вклонився дітям милим,
Цілував дар Божий,
Просльозився в хвилюваннях –
На дитину схожий .
Дари Божі Ви піднесли.
За це щира дяка,
Бо для мене така шана
Висока відзнака.
Коломийки і легенди
Діточки читали ,
А письменники й поети
З того радість мали .
Тут відомі чернівчани-
Мельник і Демченко,
Були Вознюк й Обдуленко ,
Був і Гриць Шевченко .
А ще й Угрин з Усть-Путили
Байкарем озвався
І в бригаді тих поетів
Добре уписався.
Директорка – пані Габур ,
Жінка миловидна
Нас стрічала тепло –щиро –
По ній було видно .
Наша Буняк Валентина –
Відмінний куратор,
Друг письменників, поетів
Ще й організатор .
Вона в школах та й району
Стрічі влаштувала ,
А бригада тих поетів
Вірші їм читала
А ще й родичі там мої
З діточками були
І вони на отих стрічах
Й мене не забули .
Всім нам шану вони склали,
Оплески гриміли
І від зустрічі тієї
Всі дуже раділи .
За цю шану Вам спасибі
Я мушу сказати
І сто років без хвороби
Прожить побажати !
Ваш щирий вуйко Михайло (Михайло Ревуцький)
Вісім десятків років визбирував , сповивав і плекав отсей доробок легенд із рідної Гуцульщини Михайло Олександрович Ревуцький . Син вівчарського сина , корінний легінь – гуцул Михайло Ревуцький , трудячись на журналістській ниві , тримав поруч на письмовім столі сей рукопис з народних джерел . Із тих восьми-десяти , які вже прожив у трудах і добрих діях , він , Михайло , майже тридцять з гаком років очікував на щасливий трапунок – аби якось – то видати це дитя народне друком . І весь цей час крутили його на бюрократично – видавничих жорнах чинодрали й спесиві рицензувальники.
Михайло Ревуцький – це людина , якій притаманна доброта і щирість , любов до рідного краю , до людей . Його світ – це світ , де немає місця байдужості .
Творчість
Миколи Гурепко
Микола Михайлович Гурепко народився і виріс у селі Плоска на Путильщині, батьківщині буковинського соловія Юрія Федьковича, Марка Черемшини. Навчався в Селятинській школі-інтернат, закінчив Селятинську середню школу, навчався на факультеті журналістики Львівського Національного університету ім. І. Я. Франка та у Вищій партійній школі у Києві, де здобув професію політолога.
Почав свій трудовий шлях коректором путильської районної газети ″Радянські Карпати″ (тепер ″Карпати″). В цій же газеті працював завідуючим відділом листів і масової роботи, звідси вступив до Львівського університету. Працював завідуючим відділами і відповідальним секретарем ряду районних газет Херсонської області, а також власним і спеціальним кореспондентом херсонських обласних газет ″Наддністрянська правда″ і ″Поле″.
Тепер працює спеціальним кореспондентом найтиражнішої незалежної газети Херсонщини ″Новий день″ по трьох районах.
За останні роки нагороджений Почесними грамотами Херсонської обласної ради, Херсонської облдержадміністрації, Почесною грамотою Нововоронцовської райдержадміністрації та райради, Грамотою МВС України. За висвітлення життя навчальних закладів нагороджений медаллю Міністерства освіти і науки України ″Відмінник освіти Україи″.
У світ вийшли такі книжки і повісті: ″Жорна″, ″Земні боги″, ″Провінціали″, ″Чорний барон″, ″Родом з пекла″ та ″Знакомые лица″ в 1996-2002 роках, а також дві збірки легенд Карпат і Таврії ″Від синіх гір до сивого Дніпра″ та ″Шкатулка гетьмана″.
Вийшов у світ і перший роман ″Суд повісті″ про національно-визвольний рух на Буковині кінця 40-х і початку 50-х років минулого століття та наші дні.
Своєю письменницькою долею зобов’язаний талановитому херсонському поету, прозаїку й драматургу Миколі Братану, відомому українському письменнику В’ячеславу Медведю, поету Михайлові Пилатюку та колишньому редактору путильської районної газети ″Радянські Карпати″ (тепер ″Карпати″) М. С. Крилатому. Багато про нього писала й газета, редагована нинішнім її редактором, членом Національної Спілки журналістів України Іриною Повідаш.
Служив у Радянській армії. Майор запасу.
Під завісу 2003 року до Національної Спілки письменників України прийнято чималий загін літераторів, серед яких почесне місце займає Микола Гурепко. У 2006 році вийшла чергова книга-роман Миколи Гурепки ″Степова царівна″.
Підготувала : вчитель історії Плосківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів
Фошка Любов Миколаївна