Освіта Селятин

З історії освіти с. Селятина
( до 1939 року ).

По «Історії Гуцульщини » Миколи Домашевського , доктора економічних наук : Селятин ( Селєтин ) – село лежить над річкою Сучавою . Це одно із найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини … Уперше Селятин згадується в грамоті Молдавського князя Стефана III – з 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря … В 1912 році в селі Селятин було 973 хати , в яких мешкало 4900 українців, 3000 євреїв . Сьогодні там є 1200 мешканців .
За І. Карбулинським , в с. Селятин в 1864 р. була відкрита школа, в якій навчалося незначна частина селятинських дітей . У 1937 році тут було 520 дітей шкільного віку , але вчащало до школи лишень половина з того . У 1912 році тут була «пятикласова школа» .
По даних Чернівецького архіву перша школа була відкрита першого вересня 1864 році. Вона мала 5 класів . Навчалося в ній 238 хлопчиків, 222 дівчинки . Далі додається ряд цифр , але невідомо в яких це роках : 137 хлопчиків , 125 дівчат ; 123 хлопчики ,115 дівчат.
Цікаво, що подаються дані кількості учнів по конфесіях :
Греко —католики -29 ;
Православні -359;
Євреїв -64 , 49 , 50 .
Для не румуномовного населення здобуття освіти було не обов’язковим , здобували її діти із заможних сімей. Більшість дітей із бідних сімей віддавали служити панам, щоб заробити на прожиття .
В селі була початкова семирічна школа ,яка працювала у дві зміни і розміщувалася у приміщенні школи – інтернат . Початкова освіта була безкоштовною. Викладання велося включно на румунській мові, українською мовою в стінах школи говорити заборонялося. Не лише у школі а й на селі ішла повна румунізація.
Директором школи до 1937 року був Отілло Айсгольц . Вчителі: Цурпан, Теллча, Рамер , Вольчинський , подружжя Конетантінеску , Грібовская.
Вчитель користувався глибокою повагою на селі. Це була людина, перед якою перехожі знімали шапку і кланялися. В румунській школі вчитель обов’язково повинен був грати на музикальному інструменті. Усі предмети до 7 класу читав один вчитель. Заняття починалося з уроку релігії. Крім релігії викладалися румунська мова та література, математика, історія природознавство, гігієна, хімія, географія, фізкультура. Українська та іноземні мови в школі не вивчалися.
На високому рівні була поставлена гурткова робота, зокрема робота гуртків художньої самодіяльності.
Школа часто давала благодійні концерти, зароблені кошти від яких ішли на утримання дітей – сиріт, на допомогу інвалідам .
Школа не забезпечувала учнів ні підручниками, ні зошитами, ні харчуванням Всі ці піклування лягали на плечі батьків . Поруч зі школою знаходився приватний продуктовий магазин ,в якому можна було купити свіжі булочки , цукерки, маслини, тощо.
Проте лише окремі учні мали можливість відвідувати його . Вдячні учні з теплом згадують свою вчительку – пані Юдіт Рамер ,яка за власні кошти годувала на перерві учнів — гуцулят , які в торбинку з собою не мали що брати Продовжити навчання можна було у Радівцях в ліцеї чи в гімназії. Проте навчатися могли лише діти із заможних сімей , що досконало володіли румунською мовою. Плата за один семестр коштувала близько двох тисяч лей Коштовними були і підручники, які гімназисти купували самі. Вартість одного комплекта відповідала середньомісячній платі службовця, що становила близько трьох тисяч лей.
Хлопці і дівчата навчалися у різних гімназіях. Гімназисти носили однакову форму . Дівчата – гарну сукню з білим мереживним комірцем та метеликом на грудях , гарні шкарпетки , гарне взуття ,на волоссі сіточка ,синє пальто і такого ж кольору берет . Хлопці — костюми захисного кольору , білі сорочки і захисного кольору фуражки з нашитою назвою ліцею.
Навчання велося за 10 – бальною системою . Термін навчання у гімназії— 7 років . По закінченні гімназії здавали гімназисти бакалауріат. Тоді вони мали змогу вступити до вищих навчальних закладів. В жіночій гімназії до обіду заняття проводились за розкладом, з 14. 00 до 15.00 обід , а потім класне приміщення готувалося до позакласних занять, які також проводились за розкладом . Парти, за якими сиділи гімназисти одягались у білі чохли , гімназисти одягали білий костюм, халат і на голову білу хустину. До позакласних занять входили рукоділля , крій та пошиття одягу , догляд за новонародженим сервіровка стола, кулінарія , мистецтво приймати гостей та інше .
Гімназія готувала дівчаток до майбутнього життя . Кожне заняття носило завершену форму роботи з майбутніми господинями . В кінці року з кожного виду занять здавалася курсова робота. До прикладу, щоб здати курсову роботу з рукоділля, гімназисти готували до кінця року альбом у якому на приклеєних клаптиках матерії показували своє уміння вишивати хрестиком чи гладдю, робити мережки , петлі, різного виду шви, тощо .
По закінчення навчального року в гімназії влаштовувались випускні бали, у яких приймали участь, усі без виключені класи. На ці бали гімназисти приходили в румунських національних костюмах, якими гімназія забезпечувала своїх слухачів . Під час балу у залі працювало декілька буфетів з різного роду кулінарними виробами, які готували самі гімназисти . На ці бали їм дозволялося запрошувати хлопців з чоловічої гімназії. Кошти виручені із балу, використовувались у благодійних цілях .

приміщення Селятинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів

Приміщення Селятинської ЗОШ до 1999 року

Селятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
Працює з 1999 року.

Історія
Селятинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ступенів

Історія будинку в якому знаходиться навчальний корпус,школа, починається приблизно на початку 20 років.
Тоді за свідченнями старожилів, був побудований цей будинок. Він тоді вже називався школою.
Навчання проводилося на румунській мові. Деякі учні живуть і тепер в с.Селятині. Це Бойчак Касьян Іванович, Поліщук Фрозина Іванівна.
Після закінчення цієї школи декотрі діти заможних батьків мали змогу продовжити навчання в Чернівецькій гімназії.
Після війни в 1947 році на території теперішньої школи розміщається військова санчастина. В першому корпусі – прийомний покій, в другому корпусі і школі – лікарня. В інших корпусах проживали сім’ї військових.
З 1950 по 1959 роки на даній території відкривається санаторій «Селятин», де лікувалися хворі на туберкульоз (спочатку хворі на туберкульоз кісток, надалі на туберкульоз легенів). В теперішньому навчальному корпусі розміщенні всі лікарняні кабінети, лабораторія.

1959 рік – закриття санаторію
1960 рік – відкриття школи-інтернат.
11 лютого 1960 року за парти сіли перші учні школи-інтернату . Директор школи – О.О. Клименко; заступник з навчально-виховної роботи – В.М. Ангельський. Колектив учителів нараховував 17 осіб. Серед них була і місцева дівчина, випускниця Чернівецького педагогічного училища Віра Дмитрівна Костиль (Антемюк), який свій трудовий шлях присвятила вихованню та навчанню дітей.
З першим призовом учителів зі Східної України на Путильщину направили молоду вчительку Катерину Євменівну Хар.
З дня заснування школи працювала Марія Петрівна Потоцька – вихователем, Штефура Петро Антонович – вчителем.
На той час класи налічували по 35-43 учня по класах.
З 2000 року школу-інтернат реорганізовано у загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів.
Зараз у школі навчається 234 дитини. Уже 26 років поспіль школу очолює вмілий керівник Микола Георгійович Хар. Заступник директора школи з навчальної роботи – Михайлюк О.Я., заступник директора школи з виховної роботи – Максімов М.М.
Педагогічний колектив нараховує 34 особи, трудовий колектив школи – 80 осіб.
У минулому році добудували до школи два класні приміщення. У дітей є красивий, зручний одяг, у кожному спальному корпусі є телевізор, супутникове телебачення, дерев’яні ліжка з м’якими матрацами, в кожній кімнаті – килими, нові меблі. На території школи є один спортивний та два ігрові майданчики, сучасним інвентарем оснащено харчоблок. В розпорядженні школи є вантажний автомобіль, автобус та мікроавтобус, трактор.
В школі працюють гуртки образотворчого мистецтва, ритмічного танцю, вокальна група, драматичний гурток, секції волейболу та футболу, туристичний гурток. Діє дитяча організація «Стожари» в яку входять чотири групи: «Веселка», «Помагаї», «Сміховина», «Шкільна прикордонна застава».