Культура Чорногузи

Над розділом працювали:

Керівник

 

Паладій Жанна Олександрівна

    вчитель історії

Дослідники

Мицкан Михайло учень 9 класу		Дмитрюк Василь учень 11 класу

Бібліотека 

Ішов 1909 рік. У хаті жителя села Чорногузи Івана Огродюка проходить перше засідання читачів «Руської бесіди». Та вже у 1914 році читальня мала власний будинок і поля. І ось під час Першої світової війни у 1916 році читальню було зруйновано. Пройшло небагато часу і в 1920 році роботу читальні «Руська бесіда» було відновлено в с. Іспас-Діброва, головою якої був Юрій Шпетко.

Книг у читальні було небагато і у 1928 році створено книгозбірню, яку у 1930 році з невідомих причин було ліквідовано, але читальня продовжує діяти і десь у цей час власником читальні, а далі бібліотеки, стає Георгій Колотило.

У 1945 році у хаті отця Івана Шорша була офіційно відкрита бібліотека. Селяни приносили свої книги, які за часів панування королівської Румунії були заборонені.

Найбільше книг принесли жителі села Чорногузів Козлан ПараскаАмбросіївна, Огродюк Палій Амбросійович.

Першим бібліотекарем був призначений фронтовик Романов, який після важкого поранення пересувався за допомогою милиць. На той час у бібліотеці було близько 150 книг. В основному це були книги українських класиків Юрія Федьковича, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, а також наукова та господарська література. У післявоєнні роки фонд бібліотеки продовжує поповнюватись за рахунок населення.

Так, жителька села Чорногузи, Параска Козлан принесла до бібліотекиблизько 60 книг, які вона зберігала закопаними у себе у дворі, а коли прийшлирадянські війська, відкопала їх і першою віддала їх у бібліотеку.

Поки в селі не було бібліотеки до Параски Козлан приходили люди з усьогорайону, щоб взяти прочитати якусь книгу так як всі знали, що вона виписувала книги з Бухареста і Відня.

У 1945 – 1946 роках повертались наші односельчани з фронту і бібліотеку прийняв Гаврильчук Степан Йосипович.

1952 – 1955 роки – завідуюча бібліотекою Оксана Девда.

1955 – 1957 роках – зав. бібліотекою Потаковська Наталія Романівна.

1957 – 1959 роки – Любов і Тамара Гулей.

У 1961 році у бібліотеці працювала Г.Ільченко.

1970 – 1973 роки – Чорногуз Наталія.

1973 – 1977 р.р. – Овадюк Марія Миколаївна та Олексюк Марія Степанівна.

1977 рік – Кіндратяк Марія Дмитрівна.

1978 рік – Загул Тетяна.

З 1983 року бібліотека знаходиться у сільському будинку культури. Тутзатишно, широко і світло. Є абонемент і читальний зал площею 140 квадратнихметрів. З 1987 по 1988 рік зав. бібліотекою працювала Ковалюк М.М.

Починаючи з 1988 року і по даний час завідуюча бібліотекою Овадюк Марія Миколаївна. Саме за час роботи Марії Миколаївни робота цього осередка культуриу с. Чорногузи набула високого рівня. Тут збільшилась кількість читачів і зараз становить 620 чоловік.

У читальному залі бібліотеки працює сільський краєзнавчий музей. Постійні експозиції музею:

Роде ти наш красний, роде наш прекрасний

(присвячено народній майстрині Гулей Фрозині Тодорівні)

Оживає сива давнина (з історії рідного села)

Предмети побуту

З історії ткацтва

Традиційний народний одяг

Наші ремесла

Тут постійно проводяться уроки з українознавства місцевої школи, різні засідання та екскурсії, виставки картин місцевого художника Михайла Хащового та членів фольклорно-етнографічного ансамблю “Молодички-жартівнички”.

Справжньою гордістю Марії Миколаївни є створений нею читацький клуб “Бесіда”, куди входять вчителі та працівники сільської ради та ФАПу. МаріяМиколаївна дуже вміло проводить засідання клубу, тому що досвіду їй не позичати, адже вона бібліотекар за фахом і має стаж роботи 25 років.

Зв’язатись з Марією Миколаївною можна за телефоном № 5-77-22, або за адресою: с. Чорногузи Вижницького району Чернівецької області 59206

 

Будинок народної творчості та дозвілля

    Осередком відпочинку є Чорногузівський сільський будинок народної творчості та дозвілля, який збудований в 1984 році. Кількість глядацьких місць – 450. Тут проводяться збори громадян села, виступи самодіяльних колективів, вечори зустрічей з творчими та цікавими особистостями.

.

Не шкодуючи сил і щедро роздаючи перлини своєї душі на благо колективу працювали перший директор І. В. Кузик та перший музичний керівник ансамблю Василь Федоришин. В даний час керівником будинку культури є Ісопчук Марія Онуфрівна.

У 1986 році був створений чудовий колектив “Молодички – жартівнички”, засновником якого була заслужений майстер народної творчості,фольклорист, етнограф, знана вишивальниця Вижниччини Фрозина Тодорівна Гулей. 6 травня 1992 року колективу було присвоєно звання народного. З року в рік писалась історія ансамблю, який продовжує радувати краян своєю творчістю і сьогодні. Репертуар ансамблю багатий та різноманітний. Зараз колектив очолює В. В. Феняк.

В будинку культури працюють різні гуртки:

• Художнього читання (дорослий);
• Художнього читання (дитячий);
• Сольного співу;
• Вокальна група;
• Фольклорно – етнографічний колектив “Молодички – жартівнички”;
• Фольклорно – етнографічний колектив “Школярочка”;
• Тріо;
• Драматичний гурток;
• Любительське об’єднання “Вишиванка”;

Сільський будинок  народної творчості та дозвілля активно співпрацює з Чорногузівською ЗОШ І – ІІІ ступенів, талановитими майстрами села. Вмілі руки виготовляють чудові сувенірні вироби: різьблені з дерева підсвічники, тарілки та шкатулки, плетені з лози кошики та меблі. Талановиті майстрині вишивають сорочки, рушники та скатертини, плетуть з бісеру намисто, пояси, кошики з квітами. Не забуте в селі і мистецтво писанкарства.

Систематично поповнюється репертуар колективу, зокрема:

• “Як у нас на Україні”;
• “Україна понад усе”;
• “Буковино – рідний краю!”;

Крім розповсюдження пісенної творчості та народних традицій колектив проводить широку пропаганду національної буковинської вишивки серед підростаючого покоління.

Народний фольклорно – етнографічний

ансамбль “Молодички-жартівнички”

Мов чисте гірське джерело, наповнює наші спраглі серця своєю неповторністю та колоритністю пісенний фольклор села Чорногузи, що межує з мальовничою Вижницею. Тим духовним джерелом національного відродження в селі і районі є народний фольклорно – етнографічний ансамбль “Молодички-жартівнички”. Вже сама назва колективу підказує нам, що в його репертуарі переважають пісні жартівливого характеру. Проте у виступах ансамблю звучать також твори інших жанрів.

Ой, сиділа я на мості,

А під мостом гуска,

А мій милий з Чорногузів

Та й я чорногузка.

Я до свого миленького

Та й си придивила,

А мій милий чорнобривий,

Та й я чорнобрива.

Коли звучать ці чи інші коломийки у виконанні самодіяльного фольклорно-етнографічного ансамблю “Молодички-жартівнички” з села Чорногузи, то не може бути байдужою жодна людина. Адже ці пісні викохані, вилеліяні цими жіночками, котрі, пропрацювавши в колгоспі чи інших організаціях більшу частину свого життя, ось уже понад 26 років збираються разом в сільському будинку культури, щоб нас радувати своїми піснями, сценками з життя односельчан і принести нам насолоду від почутого й побаченого на сцені.

“Молодички-жартівнички” – чудовий колектив, який прославляє Чорногузи. Заснований в 1986 році. Його створення, з ініціативи члена Національної спілки майстрів народної творчості, носія, збирача та популяризатора української народної пісні, вишивальниці Фрозини Тодорівни Гулей, внесло свіжу сторінку в історію культури Вижницького району.

Від хати до хати, від газдинь до газдів подалась Фрозина Тодорівна Гулей, розповідаючи про свій задум – відродити давні пісні, повернути їм незнищенну красу рідного слова. За кілька днів зібрався справжній співочий колектив. На репетиціях разом пригадували мелодії давно забутих пісень, приносили і ті, що співали у їх родинах.

Чи злічити всі пісні, які виконує колектив… Ото, як їхали “Молодички – жартівнички”  з концертом до Києва – рушили автобусом з Чорногузів о шостій ранку разом з піснею, то аж о восьмій вечора дісталися до готелю “Україна”. І хоч не замовкали ні на хвилину, але, повірте, багато ще залишилося співанок недоспіваних.

Та чи не найбільше пісень зібрала для колективу сама Фрозина Тодорівна. Їх у неї ціле зібрання, є й чимало авторських.

Спершу виступ фольклорного ансамблю побачили на сільській сцені. То було справжнє свято для кожного. Адже не лише пісню почути випала нагода, а й побачити на власні очі, як цікаво жили колись наші дідусі і бабусі. Бо не лише одяг зманював святою давниною, а й кужіль, і веретено, принесені жінками. А які смачні були вареники в глиняному посуді, а вар з сушениць! Та що там казати, таке ніколи не забувається.

Ой кувала зозулиця,

Кувала, кувала.

Мала баба дві корови,

Тай обі продала.

Сидит баба на оденку

Оденок си хилит,

На бабині бранзолєтка

Ніхто си не дивит.

Про новостворений колектив полетіла звістка по Вижниччині, їх запрошували на концерти. Але остаточної назви колектив не мав. І коли 2 серпня 1987 року відбулось перше фольклорне свято у Чернівцях, присутнім найбільше прийшлись до вподоби саме вони. Привабливі жіночки, котрі, як ті писанки, гонорово пританцьовували під грайливі музики, демонструючи свої вишиванки, оригінальні запаски та заквітчані хустки. Не вщухало оте журналістське: “А звідки ви?”. І коли режисер телебачення запитала, що це за ансамбль, то відбувшись маленьким мовчанням, хтось сказав: “Ну, молодички ми…” А ще хтось додав : “Ну, жартівнички…” Ось так і народилась назва колективу, про який згодом писали на шпальтах багатьох газет. Слава окриляла і надавала наснаги. Згодом їх запросили до Києва, через рік їх знову вітала сцена Палацу культури “Україна” на ювілейному вечорі Д. Павличка.

Ось так з року в рік писалася історія ансамблю. А 6 травня 1992 року колективу було присвоєно звання народного. Стали вони також лауреатами багатьох Гуцульських фестивалів, Міжнародного фольклорного фестивалю “Веселка Буковини”, брали участь у республіканському фестивалі “Доля” (1993 р.)

А ще хочеться колективу не впустити золоту нитку традицій села – народну співанку. Часом у гурті слово до слова і народжується нова пісня. Вони називають це образками Чорногузів. Всі вони дорогі серцю, бо в ньому й зародилися. Але найбільша утіха для них – люди їх люблять. Взяти хоч би “Чорногузівську польку”. Та вона, як струмок бурхливий, що б’ється об камінь, а з нього вже не бризки – живі іскри скачуть…

Чик-чик, цок-цок підківками

Я данцую з парубками,

Я данцую, ніг не чую,

Три дні дома не ночую.

Як не знаєш, що то полька,

Ти не хлопець — бараболька…

Репертуар ансамблю багатий, це правда. Це програми “Посиденьки у Фрозини”, “Чорногузівський ярмарок”, “Великдень”, “Обжинки”, “Заводини”, “Вечорниці”, “Храм”.

Колектив відновлює давню обрядовість, яка, на жаль, так багато втратила. Візьміть сучасне весілля. Надто вже спрощено відбувається. Доходить до того, що на весіллях в карти грають. А весілля – це цілий театр, в якому усі задіяні, усім цікаво. Ось “Молодички – жартівнички” й відтворили обряд чорногузівських заводин, які відбуваються за день до весілля. Чого тут тільки немає: і шиття віночків з барвінку для молодого й молодої, і приготування посажних калачів, прозірників, і похід дружбів у ліс за деревцями, і в’язання татом і мамою чільної чічки (куди входять і гарна коса з хвоста когута, і васильок, і калина) на вершок деревця… Та тут серце у батьків, мов у пташки, тріпоче, бо йшли до цього, можна сказати, життя… Що не подія – то пісня. І яка!

Крутоє і вертоє деревце

У крутім лісі рубано,

З крутої гори спущено,

У нові двори завезено,

На тесові столи покладено.

Від вершечка до сподечка китичка.

А хто вершок закитичив? Мамочка.

І до нових обрядів ставляться з душею. Бо інакше не має обряду. Було, ансамбль підготував до Дня Перемоги цілу композицію, в якій звучали старовинні і сучасні пісні, цитати солдатських листів наших односельчан з фронту і листів на фронт. Та коли читали листи солдатів, які не повернулися з війни до Чорногузів – Дмитра Білака, Василя Гаврильчука, чи листи на фронт Фрозини Білак (та чи й тільки їх?!), – серце мліло. Що казати, за 11 днів до кінця війни в Чорногузи одночасно прийшло 6 похоронок.

На базі колективу “Молодички-жартівнички” Укртелефільм та Укррекламфільм зняли цікаві кінострічки: “Мелодії рідного краю”, “Барви Карпат”, “Любов моя і смуток Буковини”, “Роде наш красний”, “Моїй Україні”, “Візит у Карпати”, “Рідна Буковина”, “Мої узори”.

Не варто забувати і про те, що учасниці народного фольклорно-етнографічного колективу “Молодички- жартівнички”, як і їх керівник, єчудовими вишивальницями. Красиві народні костюми села Чорногузи, що створюють неповторне візуальне видовище, створили вони своїми власними руками. До того ж буковинський костюм села Чорногузи Вижницького району Чернівецької області, виготовлений руками Фрозини Гулей, прикрашає музей Інституту Буковини в місті Мюнхен (Німеччина), а за участь цієї майстрині у виставці, що  проводилась в Національному палаці культури “Україна”, коли в рамках Всеукраїнського огляду народної творчості звітували колективи Чернівецької області (1999 рік), Фрозині Гулей присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України.

Хочеться назвати всіх учасників і керівників колективу, адже незалежно від того, чи зараз беруть участь у виступах, всі вони віддали частинку своєї душі, і тому “Молодички-жартівнички” є настільки унікальними і неповторними.

Учасниці: Григоряк Марія, Іванюк Марія, Романюк Марія, Гулей Мальвіна, Іванчук Марія, Іванюк Марія, Григоряк Георгіна, Москалюк Марія, Поп’юк Анна, Дебрин Домка, Фірчук Анна, Трачук Галина, Григоряк Георгіна, Мацюк Анна, Сергій Марія, Фірчук Наталія, Кудрик Георгіна, Москалюк Одарка, Гудима Ганна, Фірчук Георгіна, Більцан Параска, Фрацевір Анна, Плав’юк Сільвія, Стринада Анна, Плав’юк Одарка, Ватрич Євгенія, Кузик Галина, Овадюк Ольга.

У виступу колективу активну участь беруть також чоловіки: Григоряк Григорій, Іванюк Тарас, Юсип Дмитро, Фежделюк Корнелій, Сергій Ілля, Стринада Іван, Сіренчук Петро, Жук Михайло.

Виступи “Молодичок-жартівничок” були б неповноцінними без чудових чорногузівських музик: Володимир Василіка – баян, Григоряк Микола – скрипка, Сіренчук Петро – цимбали і Білак Микола – сопілка.

Не шкодуючи сил і щедро роздаючи перлини своєї душі на благо колективу працювали:

• Фрозина Тодорівна Гулей –засновниця і духовний наставник колективу;
•   Ганна Гудима – обдарований режисер і художній керівник ансамблю;
• Володимир Василіка – музичний керівник оркестрової групи, який до тонкощів розуміє відтінки народних мелодій;
• Василь Федоришин – перший музичний керівник ансамблю.

Це золотий фонд села. Роботящі люди, із своєї волі пішли, із душі зібралися. І ніхто нікого силою не тягнув і не тягне: чи то дощ, чи то сніг, у кого серце болить, а збираються і творять, і в той свій спів вкладають найсвітліше, що мають. Пекельний цей труд – відродження духовності, відновлення незборимого, всемогутнього духу нашого народу.

Пісні народного фольклорно – етнографічного ансамблю “Молодички-жартівнички” зігрівають серця багатьом шанувальникам українського пісенного фольклору та збагачують духовну скарбницю нашої національної культури.

 

Використана література

1.  Гудима Ганна “Ой шо ж бо то в Чорногузах на все село гомін, Так співают і данцуют, що валют хороми …”// Газета “Вижницькі обрії”. – Вижниця, 1995.

2. Гулей Фрозина, Смаль Кузьма “Заспіваймо пісню, гуцули – краяни”. – Вижниця: ВПП “Черемош”, 2006.

3. Черкач Н. І. “Хронологія історичних подій на Буковині”. – Вижниця, 1990.