Home / Вижницький район / Іспас / Традиції Іспас

Традиції Іспас

радиції

Весільний обряд села Іспас.

Над сторінкою працювали

 

 

 

 

Луців

Галина Кузьмівна

Учитель народознавства

 

Весілля! Слово – це, мов той хміль, хвилює і веселить людські серця: юних – чеканням щастя, посивілих – згадкою про незабутню днину своєї молодості…
Шлюб – це серйозно, це – на все життя», – люблять казати старші люди в нашому селі. Тому і наказують своїм дітям, онукам молитися до Пресвятої Богородиці за добру долю. А на весіллі співають:

Проси донько (синку) щиро в Бога,
Щоби тобі добра доля,
Бо лиху долю, бо лиху долю
Ні дати, ні продати.
Лиш з лихов долев, лиш з лихов долев
Будеш вік свій вікувати.

Весільний обряд села Іспас поділяється на три етапи: передвесільний, весільний, післявесільний.
Передвесільний – це заручини, які в нас називаються «Злагода», коли знайомляться батьки хлопця і дівчини. Це знайомство відбувається завжди в будинку майбутньої нареченої. Напередодні дівчина запрошує родину свого хлопця на «Злагоду»: «Просили тато і мама, і я вас буду просити прийти до нас на «Злагоду». Зазвичай «Злагода» відбувається за пів, а то і за рік до весілля. На «Злагоду» ідуть батьки нареченого зі своїми близькими родичами, але, за давнім повір’ям, їх має бути парна кількість, щоб молоді були завжди в парі. Приносять калачі і щось обов’язково солодке: або торт, або цукерки, щоб життя було солодке. Наречений в свою чергу дарує своїй коханій подарунок (останнім часом це золоті прикраси), як символ справжнього кохання. Батьки молодої стараються якнайкраще прийняти дорогих гостей, почастувати та домовитися про майбутнє весілля. Після частування проходить обрядове з’єднання рук молодих на хлібі. Цікавим моментом на «Злагоді» є розламування молодими калача, за повір’ям, хто з них відламає більший шматок, той і буде головним у сім’ї, а якщо однакові шматки – буде рівноправ’я.
Запрошують гостей на весілля наречені або їх батьки. Але існує ряд заборон, яких дотримуються люди нашого села. Не запрошують на весілля на період посту, коли зайде сонце, за тиждень до весілля.
Підготовка до весілля супроводжувалася низкою обрядів, які починалися у середу, коли випікали обрядові весільні калачі. Ці калачі мають назву «Посажні». Випікають ще два маленьких калачики «Прозірнички», які чіпляють молодятам до руки під час вінчання –це символ того, щоб майбутня сім’я була завжди з хлібом і не забувала про батьківський хліб. Випікати «Посажні» калачі просять жінку, яка має добру вдачу, щаслива в шлюбі, гарна господиня. Починають місити калачі обов’язково з молитви і з добрими думками.
У четвер вдосвіта, як тільки зійде сонце, дружки з хлібом ідуть збирати барвінок молодим на вінки. Здавна барвінок вважається символом вічності, кохання і шлюбу. Дівчата стараються знайти стебла з парною кількістю листочків.

Прийнято починати шити вінок в обідній час. Шиє вінок молодятам весільна матка з жінкою, яка має неабиякий досвід у цій відповідальній справі. За традицією, господарі частують жінок, які мають шити його, бо, кажуть, не годиться починати шити голодним. Починають шити вінок батьки.

Шиють його з барвінку червоними нитками, позолоти. Молодому –у формі круга з хрестом усередині, а молодій –у формі стрічки. До вінка пришивають монети, як символ майбутнього багатства. Від початку і до кінця стараються зшити вінок однією ниткою, тому це надзвичайно клопітка робота.

 Шиючи вінок, співають:

Ой на небі три зірниці

В молодої три сестриці:

Одна несе тонку голку,

Друга несе нитку шовку,

Третя несе барвіночок

Молоденькій (молодому) на віночок

Ой увійдіть тату з мамов до хати

Своїй донечці (синочку) віночок почати.

Беріть тату голку з нитков,

А ви мамо барвіночок,

Тай починайте віночок.

Батьки щиро дякують жінкам за те, що пошили вінок їхній дитині і викуповують його, частуючи всіх присутніх медом, щоб солодке було життя дітей. В цей момент співають:

 

Ой увійдіть, тато з мамов, увійдіть

Тай віночок від жіночок викупіть.

Пішли тато до комори

Бутиль пива наточити,

До жіночок си напити

Тай віночок викупити.

 

Особливо святково прикрашають «посажні» калачі квіточками, а зверху кладуть цукор грудочками. Коли готові калачі, співають:

 

            Ой летіла ластівочка ці-ці-ці

Чи готові, моя мамко, колачі?

Бо за мною завтра прийдуть паничі-

Візьмуть мою русу косу під мечі.

Буде моя руса коса маяти,

Буде за мнов рідна мамка плакати.

Ой не плачте, моя мамко, за мною,

Бо не все я забираю із собою.

Лиш лишаю дрібні сльози по столу,

Ще дрібніші, жалібніші по двору.

Надвечір у четвер збираються дружки молодої до деревця. Допомагають одягати деревце молоді дівчата. Деревце-ялинку з парними гілками зрубують напередодні дружби.

Починають прикрашати деревце зверху. Косики, пір’я з хвоста півня, позолочений віночок з барвінку, васильчик прив’язують до вершка батьки нареченого (нареченої). Всі присутні співають:

 

 

 

 

Ой щаслива годинонька настала,

А в нашого молодого(молодої) деревце в’ють.

Ой увійдіть, тато з мамов, до хати

Свому синові(донечці) деревце почати.

Ой у місті на риночку з гармат б’ють,

А в нашого молодого(молодої) деревце в’ють.

Від вершечка до сподечка – ялинка,

А хто ж його убирає – родинка.

Від вершечка до сподечка – квіточки,

А хто ж його убирає – дружечки.

 

Перший день весілля – субота, але декілька років поспіль – неділя. Ще до сходу сонця приходять перші гості,сімейна пара,яка щаслива в шлюбі. Господарі їх пригощають, а ті в свою чергу бажають гарного, веселого весілля та щасливого життя молодятам.

Особливо трепетною,урочистою є мить, коли батьки кладуть вінок молодим.

Наречений(наречена) сідає на подушку,батьки з «посажними» калачами,на яких зверху лежить вінок,обходять тричі молодого(молоду),кладуть на коліна калачі,молодому чіпляють квітку на костюм,а молодій –віночок із фатою.

Співають обрядові пісні:

 

 

Не папороть в саду паде,

Тато з мамов вінок кладе.

А мамочка поправляє

Тай до шлюбу виряджає.

Носи, донько, ти здорова

Та й за нас всіх проси Бога.

Ой зацвіла калинонька кранками-

Засіяла молоденька з дружками.

Ой зацвіла калинонька багрів цвіт-

Засіяла молоденька на весь світ.

Не обходиться, звичайно, без жартівливих пісень:

Ой казала моя мамка,

Казала, казала,

Коби я си доньки збула-

На боже би дала.

А учора говорила, сьогодні забула

Та й на боже не давала, а си доньки збула.

Ти думала, моя мамко, що мене си збудеш –

Прийде така годинонька, що плакати будеш.

Коло межі пекла коржі,

Один пршмалився,

Який самий, таку взяв,

Добре придивився.

Перед виходом із хати молоді стають на коліна перед столом до сходу сонця, кладуть два пальці правої руки на посажні калачі. Усі родичі заводяться за стіл. Вінчальний батько каже прощу:

Припала панна молода перед вами,

Як світ перед образами,

Склонила свій вінець на срібний стілець

Перед ясним світлом, перед красним світом.

Ясно світ сіяє, всіх гостей благає.

І просить благословіння.

Насамперед у Господа Ісуса Христа,Матері Божої,

У всіх угодників Божих.

У свого тата, у своєї мами, у свого батька, у свої матки,

братів, сестер, вуйків, вуйнів, ближніх і дальніх сусідів,

Щоб простили і благословили

У щасливу дорогу, до Божого дому.

У Божий дім вступити, з паном молодим шлюб узяти,

Многа літ прожити.

Прощайте їй перший раз, другий раз, третій раз.

Наречена встає, хреститься і дякує всім присутнім. Батьки благословляють дочку святими образами, кроплять свяченою водою, обсипають від порога до воріт пшеницею, цукром.

З церкви на порозі батьки зустрічають молодят з посажними калачами, торкаючи голови три рази. Вважають, що після вінчання обов’язково треба вернутися до рідного дому, щоб принести Боже благословення у родину.

А ввечері молодий із весільним поїздом приїжджає за молодою, тут проходить скуповування молодої, дружок, обдаровування рідних і, навпаки.

Прощаючись, свати співають:

 

Ой дали нам подушечки ще й дали нам скриню

Тай дали нам ще до того молоду газдиню.

Вона вміє шити, прясти, гарно вишивати

Вона знає в господарстві порядок тримати.

Не плач, не плач, дівчинонько, гіркими сльозами,

Буде тобі у свекрухи, як в рідної мами.

 

Закінчується весільний обряд покриттям молодої хусткою, розгулюванням вінка.

Післявесільний обряд має назву «від’їдини». Запрошують тільки близьку родину і сусідів. На від’їдинах молодята дякують весільним батькам за їх службу і віддають їм весільний калач.