Історія Черешенька

 Над розділом працювали: вчитель історії Боднарашек Дмитро Васильович, учень 11-Б класу Боднарашек Олексій, учениця 10 класу Товарницька Оксана

   

 

                                          «Моє обвітрене село

                                            в душі черешнею зросло»

                                         (Нарис з історії с. Черешенька)

 

 

1.  Одна Батьківщина, двох не буває
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.

2.  Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала, малому, коли засинав ?
Чи можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав.

3.  У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, мов струни течуть.

4. Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах
Під вікнами мальви, в саду – материнка
Оспівані щедро в піснях.

5. Тут мамина пісня лунає і нині –
Її підхопили поля і гаї,
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.

6. І я припадаю до неї устами
І серцем вбираю, мов спраглий води
Без рідного краю, без пісні, без мами
Збідніє земля назавжди.

7. Так, справді, село – наш дім.
Наше коріння і доля,
Наша кревність.

Наше село – це розбуджені досвітки
і духмяні пахощі літа,
Село – часточка нашого серця
Вона наша сповідь і турбота.

 

 

Черешенька за часів Австрійської імперії

 

В книзі Г. Балана “Документи Буковини” записано: “12 січня 1644 року в описі меж Вижниці згадується місцевість Черешанка, яка в той час була ще, очевидно, незаселена. Століттям пізніше, у 1753 році ця місцевість /поляна/ знову названа на межі між Вижницею і Луківцями. А в письмовій згадці 1774 року про Берегомет говориться, що село складалось з багатьох присілків: серед них Черешенька, Катарінендорф та Александердорф. Ці присілки існували як самостійні поселення, хоч входили до складу земель берегометського феодала графа Васілка.

У 1774 році Буковина згідно договору з Туреччиною була приєднана до Австрії. Цісарський уряд всіляко заохочував переселення на Буковину німецьких колоністів, тому що був зацікавлений в колонізації спустошеної війнами Буковини, на території якої відчувалася нестача робочої сили для обробітку землі, 17 вересня 1781р. був оприлюднений Патент про переселення. За яким проголошувалися пільги всім іноземцям, які побажають переселитися на територію Австрійської імперії. Приплив німців з різних австрійських провінцій у міста і села Буковини тривав від початку австрійського управління на Буковині до Першої світової війни включно. Німецька сільськогосподарська колонізація не оминула і нашого села, вона тривала понад сімдесят років (1782-1850).

Так виникла колонія Катарінендорф /150 душ населення/ – сучасна вулиця Головна с.Черешеньки по трасі Вижниця – Берегомет та колонія Александердорф /кут “Старе село”/.

Місцеві німці розмовляли десятьма різними діалектами. Деякі з них були католиками, а інші-протестантами. З часом місцеві жителі почали називати їх ’’німцями’’ (мешканців міст) і ’’швабами’’ (тих, хто жив у селах).

Загалом до Буковини переселилось до 3 тис. сімей із Швабії, Баварії, Саксонії та Богемії через проблему малоземелля.

Колоністи одержували від держави землю, роботу, худобу, необхідний інвентар та звільнялися від всяких податків на 10 років. Обидва села вели своє розмірене життя. Мали свої парафії, школи. Приміщення німецької церкви і школи збереглися до наших днів. В них переселялись українські селяни, після виїзду колоністів в 1914 та 1939 роках.

У 1914 році 11 сімей, жителі колонії Катарінендорф повернулися до Австрії, у зв’язку з подіями Першої світової війни, напередодні вступу російських військ на Буковину.

У колоністів Катарінендорфа та Александердорфа чоловік був главою сім’ї, його всі поважали і цінували. Поряд із чоловіком особливе становище в домі займала дружина, вона вела все домашнє господарство. Діти виховувались в дусі моралі і релігії, вони зобов’язані були відвідувати школу.

У нашому селі, неподалік від школи, знаходиться поховання німецьких колоністів, так званий “швабський цвинтар”.

У центрі нашого села розташована Кірха, яка була збудована німецькими колоністами.

  Спогади очевидців про німецьких колоністів:

” Німець був найкультурніший з усіх… У него порядок був у городі, і у сараї, і скрізь… Вони були найпрацьовитіші з усіх. Жили люди з німцями у злагоді…”. 

“Німці найманих робітників не просили до їжі. Поклали хліб отакий, масло, сир… Та край кільки хоч. Як не укроїв, то голоден став. У них не було такого, щоб припросювати, як в нас… Своїх робітників годували 5 разів на день, щоб добре працювали: рано(каву з кулешом), 10 година,12 година,вечеря. Додому йшли ситі. Дома можна вже було не їсти…” 

(Фраюк Марія, с.Черешенька Вижницького р-ну, до 1940-Катарінендорф).

Після вступу Червоної Армії на територію нашого краю розпочалася масова евакуація німців. Евакуація німців регламентувалася міждержавними документами, підписаними СРСР та Німеччиною від 15 листопада 1940 р. На території Катарінендорфа під час евакуації розміщувалися територіальні органи Німецьких Уповноважених. Сума вартості майна залишеного евакуйованими, підлягала опису та оціненню станом на 1липня 1940р. в леях становила, з переведення в рублі по курсу 1 рубль = 40 леям, згідно взаєморозрахунку між СРСР і Німеччиною, у відповідності до Домовленості про торгівельний та платіжний оборот від 31 грудня 1939р., із розстрочкою платіжки за це майно на 10 років. Згідно інструкції про перевезення залізничним транспортом евакуйованих німецьких колоністів із Північної Буковини: “Кожному переселенцю дозволяється провозити при собі ручного багажу не більше 35 кг на дорослого та 15 кг на дитину.

 

Черешенька у міжвоєнний період

 

Питання територіальної приналежності Буковини було вирішено на Паризькій мирній конференції 1919-1920 роках. Румунська делегація намагалася довести право Румунії на приєднання Буковини, посилаючись на рішення “Сфатул церій”, Генерального конгресу Буковини та серпневу угоду 1916 р. між країнами Антанти та Румунією.

Виходячи із геополітичних міркувань та, боячись розповсюдження більшовизму, лідери Антанти на Паризькій мирній конференції прийняли рішення задовольнити територіальні вимоги Румунії.

10 вересня 1919 р. Сен-Жерменським мирним договором Австрія відмовилася від Буковини на користь Румунії.

Так почалася нова доба нашого села Черешенька вже в складі Румунського королівства. Румунська влада принесла великі зміни в життя наших односельчан. Було відмінено навчання українською мовою в народній школі, а натомість запроваджено румунську мову. Саме на цей період: кінець Австро-Угорщини і румунської окупації припадає діяльність в Черешеньці вчителів-просвітителів Віктора Танасійчука та вчительки Пантелейчук, дружини поета Остапа Вільшини (Юрія Пантелейчука-1899-1925 pp.).

Вільшина в останніх роках свого життя жив і творив у нашому селі. Немалу роль у просвітительстві відіграли священики: отець Степан Шпитко, отець Василь Мардак та Борис Арійчук.

Румунські власті після анексії краю встановили в селі високі викупні платежі, щоб селянам було невигідно користуватися поміщицькою землею. Селянам належало тільки 47% сільськогосподарських угідь. Решта перебувала у володінні поміщиків, церкви, держави.

Середній розмір ділянки, яку одержували черешенські селяни, не перевищував одного гектара. Колоністи одержували, як мінімум, пів гектара під садибу, гектар пасовища і 4,5 га ріллі.

В економічному житті нашого села переважали дрібні селянські господарства. Але разом з тим в нашому селі були впливові і багаті господарі: Бойко Іван Тодорович, який мав 6 га землі, Бойко Дмитро Фокович мав 10 га орної землі і 3 га пасовиська “березина”.

Деякі господарі брали землю в оренду у графа Васілка. Так, Боднарашек Степан Онуфрійович орендував близько 50 га землі. Мав у своєму господарстві – 15-30 голів великої рогатої худоби, стадо породистих овець. Бідніші селяни брали в оренду 1-5 га землі з оплатою до 200 леїв за 1га. Більшість селян не могли виплачувати таку суму, тому наймались у колоністів на сезонні роботи за мізерну суму грошей.

Декілька чоловіків, наших односельчан, брали участь у першій світовій війні. Румунська влада залучала чоловіків до служби у війську, будівництва доріг, валки лісу, як у Вижницькому повіті, так і у Сучаві.

У 1924 році при збільшенні населення в селах Катарінендорф і Александердорф були створені примарії. З приходом “другої” Румунії в 1941 році посилились переслідування українців. За розмову українською мовою в присутності румунів карались палицями, арештами.

 

Черешенька за часів Радянської влади

 

Північна Буковина опинилася в сфері геополітичних інтересів СРСР в кінці 30-х років. В 1940 р. СРСР висунув претензії на північну частину Буковини. Це було пов’язане з близькістю Буковини до Галичини, яка уже була “возз’єднана” з СРСР у 1939р. В червні 1940 р., після капітуляції Франції, з точки зору СРСР випала нагода для приєднання цих земель. 26 червня 1940р. Румунії була пред’явлена нота з вимогою повернути Бессарабію та Північну Буковину. 28 червня 1940 р. на територію нашого краю вступила Червона Армія. З червня 1940 р.Черешенька разом з іншими містами і селами Буковина ввійшла до складу Української РСР.

По різному віднеслись до нової влади селяни. Декілька сімей емігрували до Румунії, це сім’я Фраюка Івана та інші. В той час народились ось ці рядки:

На чужині тяжко жити.
Мов той камінь підоймити.
Камінь здійму – відпочину.
На чужині марно згину,
Бо чужина – не родина,
Плаче серце, мов дитина,
Плаче воно, знає чого
Нема правди ні від кого
На родині сонце гріє,
На чужині вітер віє
Вітер віє, траву хилить,
За родиною серце болить.
Ой чужино, ти чужино
Чого в тобі так студено ?
Хоч не вітри, не морози
Та все в очах гіркі сльози.

Більша частина жителів с.Черешенька з радістю зустріли Червону армію 1940 році, в якій пізніше воювали на фронтах Другої світової війни, біля 20-ти з них віддали за волю своє життя. В селі їм споруджено обеліск.

Одночасно чимало мешканців села брали участь в боротьбі ОУН за незалежну України. У боротьбі українська державність у 1941-1945 роках полягло понад 10 осіб. Серед них: вояки УПА Василь і Микола Бойки, Василь Кордяк (1900), Дмитро Маніовський (1908), Василь Мачужак (1913), Петро Мойсюк (1906), Василь Пугач, Василь Чикан (1923), Микола Чокан (1905), Георгій Чокан (1921), Дмитро Чорней (1924).

Жертвами політичного протистояння у 1941-1950 рр. стало 20 осіб. Серед них: листоноша Дмитро Пердейко (1890); завідуючий сільським магазином Микола Пердейко (1915); активіст сільської ради Митрофан Лазоряк; секретар комсомольської організації Дмитро Цикул (1928); секретарі сільської ради Іван Мачужак (1917) і Петро Пердейко (1924); голови сільської ради Юрій Мельничук (1914) і Степан Пердейко та інші.

Багато наших односельчан воювали в Червоній Армії. Закінчилась друга світова війна, відгриміли гармати, затих плач родичів тих, хто безвинно загинув на мінних полях, сумували вдови над похоронками. А в селі повним ходом йшло встановлення радянської влади, людей насильно записували до колгоспу.

Примусовій колективізації, мобілізації до Радянської Армії, арештам і вивезенню населення до Сибіру протистояло українське підпілля, УПА. Значна частина цих людей загинула в сутичках з НКВД, інші були засуджені і виселені.

У 1948 році на зборах селян було прийнято рішення про створення колективного господарства під назвою “Радянський селянин”, членами якого стало 40 селян. Першим головою правління був обраний Пердейко Степан.

У 1951 році три сусідні колгоспи об’єднались в одне колективне господарство під назвою “Шлях соціалізму”, куди входили села Черешенька, Багна, Чорногузи. Але ще погано забезпечені технікою, сільськогосподарським реманентом, без досвіду в організації праці, без належних кваліфікованих кадрів не могли забезпечити підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва.

Тому вже через рік у 1952 році відбулося роз’єднання і в нашому селі Черешенька створено колгосп під назвою ”Радянська Україна”,  що існував до часів проголошення незалежності України, основними напрямами господарювання якого було тваринництво і льонарство.

Головами правління колгоспу в різні роки були: Фраюк Ілля Григорович, Довгань Василь Леонідович, Нахамко Іван Мартинович, Сорокан Юрій Ілліч, Чокан Микола Петрович і Колотило Богдан Юрійович.

За часів радянської влади село змінило своє обличчя. Було споруджено приміщення середньої школи, медпункту, будинок управління колгоспу, будинки тваринника та механізатора, 6-ти квартирний житловий будинок, 2 магазини.

В 1969р. було посаджено біля доріг фруктові та декоративні дерева, відбудовано біля 1000 м. нових огорож, власними коштами і силами громадськості викопано 10 криниць.

На початку 1970 року в нашому селі функціонує ФАП, завідуюча Власійчук С.О., пізніше Шешуряк А.В.

Робота медичних працівників в нашому селі була спрямована на постійне покращення медичного обслуговування і лікувально-профілактичну роботу. Проводилася робота по обслуговуванню жителів села, по наданню першої необхідної допомоги. Налагоджена робота сан-активістів, проводився патронаж дітей до одного року, налагоджений облік відвідувачів.

За радянських часів у 1989р. було розпочато будівництво нової школи в селі, яке завершилося у 2007 році.

На посаді сільського голови працювали: 

– Данко Степан Петрович (1967-1989);

– Шевчук Микола Онуфрійович (1989 – 1996р);

– Воротняк Олексій Іванович (1996-2002);

– Чорней Василь Іванович (2002-2009);

– Іванюк Георгіна Іллівна (з 2010 по даний час).

 

 

 

Черешенька за часів незалежності України

 

З великим піднесенням зустріли односельчани проголошення незалежності України. Справдились надії бути самостійними господарями на своїй землі. Після розпаювання колгоспу створено товариство з обмеженою відповідальністю “Україна”, яке з кожним роком добивається значних прибутків. Головою правління товариство з обмеженою відповідальністю “Україна” став Колотило Б.Г., який і дотепер очолює ТОВ ’’Україна’’.

Стрімко почали будуватися нові добротні будинки, багато жителів отримали можливість провести газ до своїх осель із черешенського родовища.

В різних кутках села з’явилися нові магазини та пилорами, що спричинило появу нових робочих місць.

14 листопада 2006 року в нашому мальовничому селі Черешенька Вижницького району Чернівецької області відбулося відкриття пам’ятника “Борцям за волю і незалежність України в XX столітті”. Гостей з’їхалося багато–пребагато зі всієї України: народні депутати України різних скликань: Заєць І.М., Кияк Т.Р., Манчуленко Г.М. Приїхали гості із м.Балти, Одеської області (народний хор), з м.Чернівці (хор ЧНУ), та багато інших аматорів. Відбулося прекрасне пам’ятне історичне свято.

Але всі з сумним поглядом дивились на незавершену новобудову – школу, на яку більше 20 років чекали діти і односельці.

Та ось настав 2007 рік і справи у будівництві пішли краще: кожного місяця темпи будівництва прискорювалися. Взялися за завершення будівництва ТОВ “Облагробуд” на чолі з генпідрядником Гулей Марією Василівною. Будівельники зізнавалися, що працювали вдень і вночі, допомагали їм батьки, вчителі, учні, спонсори, односельці.

Будівництво велося найінтенсивніше з травня місяця до жовтня.

І ось недільного ранку, 4 листопада 2007 року, відбулась історична урочиста подія не тільки для жителів сіл Черешенька і Багна Вижницького району, але і всього Буковинського краю.

До села прибули очільники обласної і районної влади, керівники будівельних організацій, окремих служб області, освітяни з кожної школи району, депутати різних рівнів, батьки.

Голова облдержадміністрації Володимир Куліш разом з іншими посадовцями приймають від учнів та вчителів хліб-сіль на вишиваному рушникові.

Право підняти національний прапор було надано кращим випускникам школи Наталії Шешуряк та Івану Корпану. Гордо звучав Гімн України.

Настала урочиста мить перерізання стрічкипредставниками обласної і районної влади та кращими учнямишколи.

У нашій школі є 17 навчальних кабінетів, спортивний зал із роздягальнями і душовими, актовий зал, їдальня, гардероб, прекрасні холи, кімната для сну найменших діток, оснащена двоярусними ліжками.

Тут чудові кабінети для адміністрації школи: директора, заступників, педагога-організатора, приймальня.

Світла і ошатна учительська, естетично оформлена бібліотека, кабінет голови профкому, вчителя фізкультури, методичний кабінет, кабінет для технічних працівників.

Облаштовано святе місце – куток державних символів України.

У всіх кімнатах, класах, коридорах нашої школи тепло і затишно. Радує око фонтан із підсвічуванням.

 

Школа розрахована на 320 учнівських місць.

В школі працює 30 педагогічних працівників.

Радісно і приємно працювати нашим учням і вчителям у такій школі. Вона залишиться на сторінках історії на довгі літа і століття.

В 2009 році почалося будівництво нової дошкільної дитячої установи, яке на даний час ще триває.