Духовність Мілієве

Духовність

Гірські орли шугають у високості та сили беруть від земних джерел. Пшениця колоссям тягнеться ввись та міць черпає від землі. Так і людина має те життєдайне джерело, яке живить її протягом всього життя. Це родинне вогнище, батьківська домівка, село чи місто. Знати історію свого роду, краю – це обов’язок кожної людини, яка дійсно живе, а не існує і хоче добра і щасливого майбутнього для свого народу.
У 1994 році в газеті “Вижницькі обрії” під рубрикою “Збережемо наші духовні скарби” друкувалася підбірка матеріалів наукового співробітника Львівського Інституту “Укрзахідпроектреставрація” пана І.Губика про деякі церковні храми нашого краю.
Міліївська церква святої Параскеви його увагою чомусь була обділена. Правда, завдяки старанням жительки села Славнич Василини, були надруковані спогади, що збереглися в пам’яті старожитців села про нашу церкву.
Ця стаття спонукала до дальшої пошукової роботи і було вирішено більш досконало дослідити історію храму Святої Парасковії .
Отже, робимо короткий екскурс в минуле. XIX століття в Історії Буковини, характерне тим, що вона входила до складу Австрійської (потім Австро-Угорської з 1867 року) імперії. Европейська “весна народів” 1848-1849 років не минула безслідно і для Буковини. Вона мала вплив на розвиток культурного і церковного життя.
“Хоч великих проявів українського руху в краї не спостерігалося, але позитивні зрушення мали місце зокрема, збільшується кількість священників з числа українців, зросла кількість народних шкіл1 .
Завдяки старанням православної буковинської консисторії на чолі з Евгеном Гакманом (був єпископом з 1834 по 1873 рр)2, його референта Якова Воробкевича, відомих професорів: Івана Томюка, Миколи Гакмана, Івана Калинчука, Сидора Воробкевича, кафедрального проповідника Василя Продана та ін. почалося згуртування свідомого українства, запровадження української мови в школах.
Західноукраїнські землі в цей період Михайло Грушевський назвав “П’ємонтом” українського національно-визвольного руху. Саме в такий час і розпочалося будівництво храму святої Параскеви в нашому селі.
Освячення місця і закладка храму відбулися в 1855 році. На будівництво церкви були офірувані кошти та будівельний матеріал від православної громади та поміщиків села Мілієво Михайла Флондора Алботи та його дружини Касандри Джурджуван – Флондор, за що вдячна сільська громада виявила честь поховати їх на прицерковному кладовищі, могили яких збереглися до цього часу

Будівельні роботи проводилися 5 років, і в 1860 році були завершені. Про це свідчить грамота Буковинського єпископа Евгенія, яка зберігається у вівтарі храму. Грамота гласить: “Божою милістю православний Епископ Епархії Буковини схвалює храм цей, преподобної матері нашої Параскеви, і з Божою поміччю, невтомним трудом і коштами православної громади і їх священника Стефана Хусатинського та благодатних панів села Милій створили і освятили. Заради цього хочемо послати його високопреподобіє Миколая Гакмана, протоієрея кафедральної церкви й професора теології, яким освячення храму цього відбулося і на престол його в ім’я наше, святий Антімінс положено. Збулося це в селі Милій, в літо, від народження Господа, 1860.. місяця жовтня 14, в день преподобної матері нашої
В цей день з того часу, кожного року в нашому селі, 27 жовтня за новим стилем, в день святої Параскеви відбувається храмове свято.
Хто ж така свята Параскева, покровителька нашого храму? Вона народилася в Сербії в містечку Епивать.
Після смерті своїх батьків вирішила присвятити себе служінню Богові.
Обійшовши відомі їй святі місця, в т.ч. в Царгороді, вона попрямувала в Палистину. Там жила в пустині, відрікшись від мирського життя. Весь час проводила в молитвах. Перед смертю повернулась повернулась в рідну Епивать, де продовжувала постити і молитись. Там і померла в першій половині XI століття. Але похована була не на загальному кладовищі, а окремо на околиці містечка, де, за звичаєм, були поховані старці і мандрівники. Згодом нетлінне тіло Параскеви було перенесено в церкву. Мощі мали чудодійну лікувальну силу. В 1238 році вони були перенесені в місто Тирново (столиця Болгарської землі), в 1396 – в Белград, в 1521 – Константинополь. В 1641 році – в жовтні 14 дня святі мощі було покладено в храмі Трьох Святих в місті Яссах1.
Ось так дуже коротко можна розповісти про життя цієї сербської великомучениці Параскеви. Відомості про це ми взяли із стародруку “Життя святих. Октябрь”. Ніяких відомостей про видавництво та рік видання не збереглося.

Міліївська церква розташована в центрі села на рівнинній місцевості. Збудована на місці ще давнішої дерев’яної церковці, яка діяла вже в другій половині ХУІІІ ст. про.; існування її в цей час свідчать могили прицерковного кладовища, які датуються І795, І799 роками.

Теперішня церква нашого села – споруда дерев’яна, триверха. В своїй основі має форму хреста. Стоїть на високому кам’яному цоколі.
Куполи завершені маківками восьмигранної форми, на яких посаджено ковані хрести. Широке піддашшя навколо споруди опирається на кронштейни-“скосаки”, утворені, випущеними із зрубів, кінцями півколод.
В первинному вигляді усі стіни були побиті ґонтами, в 1988-1989 рр. вони були зашиті жестю.
Внутрішній простір церкви розкритий до основи ліхтарів. Усі три зруби скріплені сволоками навхрест, які знаходяться на нижньому рівні восьмериків.

 

З північно-західного боку від церкви знаходиться каплиця, прямокутна в основі. Вона збудована на кошти прихожан в 1968 р.

На при церковному подвір’ї, також збереглися історичні пам’ятки. З північного боку знаходиться хрест, який був поставлений громадою села Мілієве на сільській толоці, де зараз знаходиться середня школа. Під цим хрестом було закопано горілку, в знак того, щоб припинити страшенне пияцтво, яке несло злидні і бідування багатьом сільським родинам 1.

Коли збудували церкву, про яку ми вели мову, то цей хрест із роздоріжжя, щоб зберегти його, як пам’ятку для наступних поколінь, перенесли на місце вівтаря старої дерев’яної церковці. На цьому хресті і до цього часу можна прочитати написи: “Збережи нас Господи від тучі, наглої смерті і пияцтва”. “Молися, поучися, трудися і трезвися”.
При церковний цвинтар займає територію на захід від храму св. Параскеви. На ньому збереглася лише невелика кількість могил.

Найдавніші з них відносяться до кінця ХVIII – початку XIX ст. На цьому цвинтарі хоронили священників, найповажніших людей села. Крім меценатів церкви, поміщиків Флондорів, тут є поховання сімей Харкевичів, Маковієвичів.
Серед цих могил є могила, про яку не можна не згадати. В ній поховано директора Міліївської школи Василя Завадюка, який помер у 1935 році. Саме він своїм власним коштом послав на навчання в Чернівецьку класичну гімназію здібного учня, а майбутнього поета, перекладача, літературознавця, журналіста Д.Ю.Загула.
Окрасою церковного подвір’я є фруктовий сад.
Можливо, саме ця краса природи величавість храму, неповторна музика дзвонів і колядок дитинства назавжди пов’язали душу пані Одарки Криштанович, внучки Василя Завадюка, дочки Григорія Криштановича з Буковиною, рідним краєм.
У свої тринадцять літ вона покинула дорогу Міліївську землю, щоб пізнати світ у далекій Канаді2.  Шануючи пам’ять діда педагога і батька священника, вона назавжди пов’язала своє життя з церквою та справою виховання в дусі християнської моралі. Її щире і лагідне слово дзвенить для нас навіть через океан і стає на захист рідної мови і церкви, землі і родини, духовності нашої і незалежної України:
“Ми вдячні тобі, Ісусе Христе,
За все, що добре, за все, що чисте.
За хліб, повітря, студену воду,
Здоров’я наше та гарну вроду.
За рідну пісню, за рідне слово,
Що так бринить в устах чудово.
За добрих друзів і за родину.1

СПИСОК   ВИКОРИСТАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ.
1. Архів церкви святої Параскеви с. Мілієво.
– Грамота Буковинського Єпископа про освячення церкви
– Список історичних пам’яток  які знаходяться в користуванні релігійної громади села.
– План церкви святої Параскеви.
– Техдокументація на оцінку будов і споруд Параскевської церкви в селі Мілієво.
2. Житіє Преподобної Параскеви // Житія святих. Октябрь.
(стародрук. Видавництво і рік не відомі).
3. Славнич В. Короткий опис подій, визначних пам’яток села Міліємо (
рукопис).
4.Бикова О.Ю., Гриценко А.І. Мілієве // Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька обдасть. – Київ: головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1969, – С. 164,173.
5. Буковина. Історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – с. 416.
6. Жуковський А. Історія Буковини. Ч. ІІ. – Чернівці: Час, 1994. – С.222.
7. Гнеп М. Світло  “Руської бесіди” // Буковинське Віче №60 (487 від 13 серпня 1994 року.
8. Губик І. Збережемо наші духовні скарби. Село Середній Майдан Церква св. Дмитрія // Вижницькі обрії від 10 червня 1994 року.
9. Поляк Л. Невсипуща опікунка. Одарка Криштанович // Буковинське Віче №9 (672) від ЗІ січня 1996 р.
10.Славнич В.П. Церква на вічну пам’ять // Вижницькі обрії № 7-8 (6602-6603) від 22 січня 1994 р.

 

Сторінку  підготували:
“Міліївський храм Святої Парасковії –
архітектурна пам’ятка XIX століття”

Керівник – Маковійчук Катерина Василівна
Заступник директора з навчально-виховної роботи,
вчитель історії

 

Дослідник – Маковійчук Іван Васильович
учень 6 класу

Дослідник – Мікул Марія Миколаївна
учениця 6 класу

Керівник – Мікул Галина Іллівна
вчитель географії