Історія Кибаки

Над полями, над гінкими

Стеляться тумани й дим

Село. Кибаки пахне ніжно

Зачарований я ним.

 

                                                     Пахне цвітом і травою.

                                                      Пахне місяцем й росою

І зоря в цю стиглу мить,

Мов метелик мерехтить.

Сяє небо, сонце світить…

Ти прекрасний, мій рідний світе!

 

Кисилиця Мар’ян ( учень 7 класу)

 

Село моє має давню цікаву історію. Свій початок воно веде Ще з VІІ – ІХ століття з урочища Флондарівка – давньоруського селища. Знаходиться на правому березі Черемоша.

Цікава його назва. Згідно переказів вона походить від слова „ колобачів”. Поверхня села була горбиста. У западинах довго зберігалась дощова вода. І ці заглиблення отримали  таку назву. Звідси і  Кибаки.

Село було малонаселене. Спочатку знаходилося кілька десятків дворів. З часом з прекрасними умовами для життя люди почали заселяти його.Ми маємо ліс, пасовища, земля, хоча не дуже родюча, але придатна для ведення сільського господарства. Жителі займаються і дерево обробленими промислами.

Цікавою є історія школи. У 1921р. – 1922р. школа знаходилась в невеличкій селянській хатині жителя села Герецуна Василя Георгійовича. До школи ходили діти різного віку. Навчав їх сільський дяк. У 1928 році з ініціативи Герецуна Георгія Івановича і Колотило Фоки Козьмовича  на місці сучасної будівлі розпочалося будівництво чотирьохрічної школи, яка пізніше стала семирічкою. Очолював школу Чернявський І. М. , якого в 1947 р. за ідейні переконання заслали до Сибіру.

За роки радянської влади директорами були Задимінченко Степан Іванович, Ліцман Павло Тихонович, Денис Степан Дмитрович, Федорович Казимір Іванович, Ткачук Уляна Андріївна. Перебудували і добудували вісім класних кімнат протягом 1990 – 1997р.р. У 1998р. вступила в дію двоповерхова споруда, яка функціонує і сьогодні. Очолює школу Фрацевір Віра Анатоліївна.

Село мальовниче, оточене кругом густим листяним лісом, розкидане. Вирізняються п’ять головних кутків : Кибаки, Тильчин, Бережниця, Коритниця, Перелісок. Образно змалював його розташування колишній учитель фізики, любитель художнього слова Леонтюк Дмитро Васильович

 

Плаї квітують маками,

А ми йдемо Кибаками.

А ми йдемо і милуємось

Простором чарівним.

А юність наша з мріями,

З барвистими надіями

Рум’янцями заквітчана

Подібна до весни.

 

          По рідному Переліску,

Що повен сміху – вереску,

Крокуємо в Парище ми,

А потім на Тильчин.

А з нами наша молодість

У сонячному золоті

В майбутнє викроковує

До зоряних вершин.

 

Злітай, злітай жар – птицею.

Аж понад Бережницею

А звідти до Коритниці,

А потім у зеніт.

Весела пісне – горлице,

Розповідай як гарно це:

Стрічати юність райдужну

В свої п’ятнадцять літ.