Історія Іспас

Над сторінкою працювали:
Керівник: Мазуряк Тарас Петрович
Пошукову діяльність здійснювали: Горюк Дана, Ковальська Ілона,   Палій Марія, Івоняк Юліана. 10 клас

Населені пункти, як і люди, мають свою життєву історію, історію, яка є неповторною за своїм колоритом, зі своїми радощами й печалями.  Вона манить у минуле, зове сучасників доторкнутись до святої спадщини предків, пробуджує інтерес до незвіданих пластів життя рідного  народу. Чим дальше віддаляє нас час від подій минулого, тим більш величними постають вони в нашій уяві. Час може загладити рани від пережитого, але не в силі применшити велич подій минулого. Досконало зрозуміти сучасне не можна без знання історії рідного краю. Не можна бути справжнім громадянином своєї країни, коли ти не знаєш багатовікової історії свого рідного села, своєї родини. Чимало віків прошуміло і над моїм рідним   Іспасом.

У 1999 році, в травні місяці, жителі села святкували 500- річний ювілей писемної згадки про село. Було би помилково вважати, що саме стільки  років селу, але археологічні розкопки, проведені в 50-60 рр. ХХ ст. в урочищі Долішній Кут, свідчать, що люди  поселилися тут  десь 1500-1700  років тому назад. Черепки давнього посуду, кам’яна шліфована сокира  доводять, що тут поселення було ще за часів неоліту. Як село тоді називалося, ніхто  того не знає.
Маленький екскурс в історію дає можливість дати відповідь на питання, з якого часу офіційно бере початок назва села, як територіальна одиниця.
У 1345 році угорське військо розгромило татар і вигнало їх із правобережжя Дністра. Північна Буковина перейшла під зверхність угорських феодалів. Народ не мирився з поневоленням і весь час піднімався на боротьбу проти гнобителів. Внаслідок народного повстання під проводом воєводи Богдана всередині 14 століття було створено Молдавську державу. Їй підпорядковувалась Північна Буковина. З 1340-1349 року на півночі краю існувала автономна територіальна одиниця під назвою Шипинська земля, яка в 1349 році була загарбана Польщею, а в 1499 році, в результаті укладеного миру між Молдавією й Польщею, увійшла до складу Молдавії. Іспас не входив до складу Шипинської землі. Село в той час підпорядковувалось королівській Польщі. Але якраз в цей період у літописі І.Некулче зазначено, що польський король з нагоди укладення миру з Молдавією наприкінці 15 століття подарував Іспас разом з іншими населеними пунктами, розташованими на правому березі Черемошу, уповноваженому молдавського господаря  логофетові Іону Теутулу.
Помилково було би почати офіційний відлік віку села з першої згадки про нього, адже воно існувало раніше, якщо вірити легенді про часті наскоки на нього татар, які були вигнані з краю в 1345 році. .
У 1642 році село спалили турки. З того часу східна частина села називається «Згар».
Протягом своєї подальшої  історії село було в складі:
– Київської Русі – ІХ-ХІІ ст.
– Галицько-Волинського князівства – ХІІ-ХIV ст.,яке  у  XIV ст.  захопила Польща.
– Молдавського князівства –  з кінця XIV ст.. до XVIII ст.
– Австро-Угорщини  – 1774-1918рр.
– Королівської Румунії  – 1918 – 1940 рр.,1941-1944 рр.
– УРСР – 1940 рік, 1944-1991 рр.
– Незалежної України – з 1991 року.
Після спалення  село поступово відбудувалось. 1784 року в ньому проживало вже 203 родини. Напередодні селянської реформи у володінні 15 заможних селян знаходилось від одного  до дванадцяти дворів.  Селяни сплачували поміщикам натуральні податки та відбували панщину.
У 40-х рр. XIX століття феодальні повинності іспаських селян значно зросли. Вони давали поміщику по одній курці, одному возу дров, одному мітку прядива та відробляли по 84 дні панщини на рік. Крім того, працювали по  6  днів  на  ремонті  панських  будівель. Селяни зазнавали від поміщиків жорстоких насильств і катувань. Особливо тяжким було становище тих селян, двори яких здавалися поміщиками в оренду. Нові власники, прагнучи якнайбільше нажитися, різко збільшували повинності селян. Важко відбивалися на становищі селян непосильні державні податки. Доведені поміщиками до розорення, іспасчани не могли вчасно сплачувати їх, а тому завжди були боржниками.       Справжнім лихом для жителів села були часті неврожаї. Лише на початку XIX століття вони пережили чотири неврожайні  роки. Переважна більшість селян голодувала. За даними, зібраними окружним управлінням Буковини, восени 1815 року в Іспасі тільки шоста частина селян мала запаси хліба до нового врожаю, п’ята частина селянських родин могла прохарчуватися власним хлібом до весни, а решта уже в листопаді місяці не мала ніяких запасів.
Іспаські селяни увесь час боролися проти важкого феодального гніту. Вони не лише скаржилися місцевій адміністрації й австрійському цісареві, але й повставали, втікали з села.
Тільки в 1815 році через злидні з села втекло 45 селянських родин. Кріпаки Іспаса одними з перших відгукнулися на заклик Л. Кобилиці виступити проти гнобителів. 17 листопада 1848 року, озброївшись мисливськими рушницями, косами, вилами і сокирами, вони вигнали поміщиків та їх слуг, захопили ліси й пасовища, забрали поміщицьку худобу й хліб. Для придушення виступу власті направили в село військо. Однак і після цього іспасчани продовжували боротьбу.
Як скасували панщину, то селяни  влаштували  всенародне свято.  Між селами Чорногузи та  Іспасом  висипали могилу  на пам’ятку знищення панщини, а після того  три дні підряд бавилися, гуляли, танцювали, тішилися, що вже не прийде панський посіпака та не пожене на панщину, ніхто вже не буде збиткуватися над мужиком.
За звільнення від панщини та інших феодальних повинностей селяни змушені були заплатити величезний викуп. Під час реформи поміщики вчинили нечувані насильства над ними. Вони позбавили селян сервітутів.
У  другій половині XIX століття в Іспасі з’явилося кілька невеликих промислових підприємств. Мідноробний завод, на якому протягом року з довізної сировини виготовлялося близько 100 центнерів мідної бляхи та інших виробів. Обслуговували його 6 робітників. Тоді ж тут діяли три ґуральні, які давали до 5874 відер горілки протягом року. Відходами виробництва власники ґуралень щороку відгодовували для продажу від 200 до 560 голів великої рогатої худоби.
На початку XX століття в околицях Іспаса було відкрито поклади бурого вугілля. У 1913 році навіть організовувалася кампанія по його видобутку. Незабаром вона припинила діяльність у зв’язку з нерентабельністю виробництва. Руїни покинутих шахт збереглись і до наших днів.
За переписом 1910 року, в Іспасі налічувалося 4955 жителів, із них — 4437 українців. Основна маса жителів села займалася землеробством, лише 12 чоловік  —  ремеслом  і  30  —  торгівлею.
З розвитком капіталістичних відносин процес розшарування селянства посилився. В селі постійно збільшувалася кількість безземельних і малоземельних господарств.  На початку XX століття третина іспаських селян мала лише невеликі городи до 0,5 га, а половина — ділянки від 0,5 до 3 га. З кожним роком зростала іпотечна заборгованість селянських господарств. Потрапляючи в кабалу до торговців-лихварів і куркулів, селяни не могли погасити борги й ставали жертвами безперервних екзекуцій. Лише в першому десятилітті XX століття зареєстровано 599 випадків насильного стягнення боргів.
Нестерпні умови життя змушували іспаських селян тікати за океан. До 15 вересня 1913 року з Іспаса емігрувало за кордон 325 чоловік.
У роки першої світової війни ( відео) Іспас опинився в районі боїв між російськими й австрійськими військами. Більшість жителів втратила коней, поля здебільшого лишалися незасіяними. Лісопильний і горілчаний заводи були зруйновані і припинили роботу.
Все це посилювало ненависть іспасчан до цісарських порядків, породжувало революційні настрої.
  З листопада 1918 року мешканці Іспаса М. І. Марфієвич, М. І. Угриновський та інші взяли участь у народному вічі в Чернівцях, де народні посланці одностайно висловилися за воз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною. Та не судилося здійснитись народним мріям через окупацію  краю  королівською  Румунією.
В роки панування на Буковині  Румунії кращими землями, як раніше, володіли поміщики.  Їм належали також спиртзавод, парова пилорама, 2 маслоробні та водяні млини. Понад 200 га орної землі, сіножатей та інших угідь прибрали вони до своїх рук.   Водночас сотні іспаських бідняків тулилися на мізерних клаптиках землі. 104 господарства були зовсім безземельними, 419 — не мали корів, а 805 — коней.
Становище іспасчан стало ще гіршим внаслідок економічної кризи 1929-1933 рр.

В таких оселях проживали іспасчани в першій половині ХХ століття

Як і всюди на Буковині, румуни проводили в Іспасі політику насильницької румунізації. Українська мова фактично заборонялася. В чотирьох початкових школах села навчання проводилося тільки румунською мовою.
28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. створено Молдавську РСР.
28 червня 1940 року румунські власті покинули  Іспас. Через тиждень тут була створена сільська Рада. Під її керівництвом трудящі села приступили до здійснення корінних соціально-економічних перетворень. Було націоналізовано 994 га землі, житлові і господарські будівлі, спиртозавод, водяний млин, маслоробний та цегельний завод, у місцевих— 84,8 га землі.
Восени 1940 і навесні 1941 років іспаські селяни одержали від держави 376,5 центнерів насіннєвої позики. Безкорівним господарствам було надано кредит для придбання корів, а багатодітним матерям — грошову допомогу по 2  тис.  карбованців.
Сільська Рада організувала 248 супряг, що дало змогу бідняцьким господарствам вчасно обробити землю.
Весною 1941 року в селі виникла перша у Вижницькому районі сільськогосподарська артіль, у якій об’єдналося 56 господарств. Держава передала артілі два націоналізовані  водяні  млини.
Корінні зміни в той час відбулися і в культурному житті Іспаса. Замість румунських шкіл органи народної освіти відкрили українські семирічну і 4 початкові школи. Держава виділила значні кошти для ліквідації неписемності і малописемності серед дорослого населення. Було відкрито клуб, хату-читальню та масову бібліотеку. При клубі працювали політосвітній, військово-оборонний, фізкультурний, драматичний, хоровий і музичний гуртки: проводились тематичні вечори, влаштовувались концерти, читались лекції.

Велика увага зверталася  охороні здоров’я. Вже протягом першого року існування Радянської влади відкрилася сільська амбулаторія та пологове відділення на 5 ліжок, де селянам подавалася безкоштовна медична допомога.
Соціалістичне будівництво на селі було перервано гітлерівською навалою. Німецько-румунські війська 5 липня 1941 року тимчасово окупували Іспас. Настали чорні дні фашистської неволі. Загарбники  пограбували господарство колгоспу, МТС, зруйнували ряд житлових і господарських будівель, відібрали у селян 90 голів худоби, сотні пудів зерна та інших продуктів.
В повторно окупованому Румунією краї, яка була союзницею гітлерівської Німеччини, почали діяти профашистські організації, почалися гоніння на євреїв. У липні 1941 року місцеві «кузисти» (від назви профашистської організації «Кузі») вчинили криваву бійню в сусідніх з Іспасом селах. Однак іспаська влада не дала їм можливості  розправитися  з  євреями. Загін убивць повернув назад. Заради порятунку 100 осіб із 15 єврейських родин, дві тисячі мешканців Іспаса ризикували власним життям.
8 квітня 1944 року, в результаті успішного наступу 24-ї Самаро-Ульянівської Залізної ордена Суворова стрілецької дивізії (1й Український фронт) та 1318-го стрілецького полку (2й Український фронт) німецько-румунські  окупанти  були  вигнані  з  села.  За мужність, виявлену на фронтах війни, 82 жителі села нагороджені орденами і медалями. 80 воїнів-іспасчан загинули в цій війні.
Одразу ж після визволення відновила роботу сільська рада. Після майже трирічної перерви знову почали працювати школи, клуб, медичні заклади. В подальшому розвитку сільського господарства села і особливо в його соціалістичній перебудові велику роль відіграла Іспаська МТС, яка відновила свою  роботу  на  початку  1945  року.
4 березня 1947 року — дата другого народження знищеного  колгоспу їм. Т. Г. Шевченка.  Організований колгосп мав у своєму розпорядженні пару коней, одну корову,  три плуги, два вози. Весь прибуток колгоспу у 1947 році  становив лише 3700 карбованців.
З вересня 1948 року  в Іспасі виникло ще одне господарство — артіль «Перемога». У 1948 році в селі організувався третій колгосп — ім. Орджонікідзе. В 1949 році був заснований  четвертий колгосп  ім. XVI з’їзду КП(б)  на хуторі Майдан. Через рік колективізація була завершена  повністю.
   22 вересня 1950 року всі артілі села об’єдналися в один колгосп ім. Т. Г. Шевченка.  Об’єднане господарство поступово зростало і міцніло. В 1950 році артіль уже мала власний цегельно-черепичний завод. В 1954 році   спорудили колгоспну гідроелектростанцію потужністю 250 кіловат. Артіль придбала 5 автомашин, побудувала ряд господарських приміщень. Однак, майже всю роботу виконували вручну. Це вже потім, в 70-х та 80-х роках, колгоспники зажили краще. Держава почала давати дотації, порівняно дешевими  були міндобрива, техніка. За роки свого існування сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка виросла у високорозвинуте господарство льонарсько-тваринницького напряму. З 1959 року на фермах артілі було введено механізоване прибирання приміщень, приготування кормів, доїння та інші види робіт. Артіль імені Т. Г. Шевченка мала  багато допоміжних підприємств: цегельно-черепичний завод, водяний млин, пилораму, столярну майстерню, майстерню по ремонту тракторів та інших сільськогосподарських машин, гідроелектростанцію.
Особлива увага зверталася на залучення молоді в колгоспне виробництво. Створювались, хоча з великими труднощами, можна сказати в примусовому порядку, комсомольсько-молодіжні ланки. На території села на початку 70-х років окрім колгоспу  було розташовано  ряд державних підприємств: цегельно-черепичний завод,  Вижницьке райоб’єднання «Сільгосптехніка» та Вижницький гравійний завод, на яких працювали  в основному іспаські жителі. На цегельно-черепичному заводі було зайнято близько 100 робітників. Потужність підприємства — 4,5 млн. штук цегли і 160 тис. штук черепиці на рік.
  Найбілшого розквіту колгосп зазнав в період з 1970 по 1990 р.р. Він спеціалізувався вирощуванням нетелів, вирощуванням льону та сільськогосподарських культур.
На кошти колгоспу в цей час була значно змінена інфраструктура села. В 1975 році був зданий в експлуатацію сільський Будинок культури. Заново реконструйований стадіон. Перебудована тракторна бригада, тваринницька ферма. Господарство щорічно продавало 800 голів нетелів та 200 тонн м’яса. На вилучені кошти було збудовано шість магазинів для потреб жителів села

     Заможними стали колгоспники, що дозволило вести індивідуальну забудову. Цьому сприяли підсобні промисли, якими займалися всі колгоспники.

В 1982 році на кошти колгоспу була здана в експлуатацію середня школа на 624 місця. В 1988 році розпочата газифікація села, вартість основних газових артерій оплачував колгосп. Під дитячу дошкільну установу було реконструйовано старе приміщення школи.
За високі показники в соціально-економічному розвитку села колгосп імені Шевченка  вісім разів виходив переможцем всесоюзного змагання і заносився на Дошку Пошани ВДНГ СРСР та України. Двічі колгосп нагороджувався пам’ятними знаками «За высокую эфективность и качество работы в десятой и одиннадцатой пятилетке». (1976-1980, 1981-1985 роки). Матерільними заохоченнями були автобуси, легкові і  грузові автомобілі.

Вручення пам’ятного знака «За высокую эфективность  

и качество работы в одинадцатой пятилетке»   1985 рік.

Знак вручає Яблонський

Двічі колгосп нагороджувався Перехідним  Червоним  Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР,  ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ.

Вручення Перехідного Червоного Прапора ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ. 1984 рік Вручає заввідділом сільського господарства Чернівецького обкому партії Загриновський М.В.	Вручення Перехідного Червоного Прапора ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ. 1989 рік Вручає секретар обкому партії Іванеско М.І.

Молодь з охотою йшла працювати в колгосп. Майже цілими класами влилися в колгосп випускники 1978 і 1978 років

Трудові книжки випускникам 1978 року вручає голова колгоспу Сандуляк Микола Милітійович	Колгоспне керівництьво з випускниками в полі

Комуністична ідеологія того часу велику увагу звертала на матеріальне та моральне заохочення передовиків виробництва та молоді.

Більшість колишніх випускників школи, які пішли працювати в колгосп, одержали вищу освіту за кошти колгоспу. Засоби масової інформації широко висвітлювали успіхи трудівників полів і ферм. Прикладом цього може слугувати районна газета  «Радянська Верховина».  В червні місяці 1980 року на сторінках газети було вміщено фото передової ланкової колгоспу Труфин Марії Миколаївни. В наступному році Марію Миколаївну обирали  делегатом 26 з’їзду КПРС. Це був чи  не найвищий прояв поваги до людини праці.
90-ті роки минулого століття  внесли свої корективи в розвиток економіки колгоспу. І вони, на жаль, були спрямовані не на краще. Колгосп було перейменовану в селянську спілку, пізніше – в товариство з обмеженою відповідальністю. Припинилися державні дотації, зросли ціни на техніку, мінеральні добрива, банківські кредити стали непосильними.
Господарство розпаювалося, колгоспники  позабирали свої майнові паї і воно  розпалося. Люди почали вести на своїх земельних паях одноосібне господарство. Значна частина паїв була здана в оренду.

Дані економічні умови змусили іспасчан шукати вихід із скрутного становища. Вони зайнялися підсобними господарствами і розвитком різноманітних промислів, сфери послуг і стали успішними підприємцями.

В складних умовах опинилися освіта, культура та медицина. Відсутність належного фінансування даних галузей негативно позначилось на соціально-культурному становищі села. Особливо це було відчутно в другій половині 90-х років та в перші роки 21 століття.  Характерними на цей час були затримки з виплатою зарплат працівникам бюджетних установ, проведення взаємозаліків між підприємствами та бюджетними установами. Багато людей в пошуках кращої долі емігрували на заробітки в Європу. Відсутність фінансування культосвітніх установ призвели до зубожіння їх матеріально-технічної бази.
Економічні реформи, які були проведені в державі на початку  21 століття, в певній мірі сприяли поліпшенню умов життя селян. Зросли заробітна плата та пенсії. Дрібні приватні підприємства значно укрупнились. Відчутною стала їх доля в економічному піднесення села. В розвиток житлового будівництва вливались кошти заробітчан. Іспас знову ожив, покращився добробут селян. В селі виросло багато сучасних, побудованих на європейський стиль будинків, розширилась сфера послуг для жителів села та гостей. Особлива увага звертається наданню торгівельних послуг, побутових: пошиття та ремонт одягу, перукарські,  банківські  та обрядові послуги. Виросли  нові будівлі, які виділяються своєю оригінальною архітектурою та зовнішнім дизайном.

Відпочинок, туризм

П.П. Досяк І.І. «Відпочинок у гуцула»
Фітованни, сауна, риболовля, народна музика
59222, с. Іспас Телефон/факс: тел. (3730) 2-47-11, +380975216153

 Готельний комплекс «Едельвейс»
Про заклад
Види відпочинку: сауна, фіто ванни, риболовля Зручності:
Контакна інформація
Адреса: 59222, с. Іспас

 Бар «Фараон» знаходиться в колишньому приміщені сільського клубу. За часів Румунії це була хата священника

  

Кафе «Нагода»                                                                  Кафе «Буковинка»                                                                                    

                                                                                                                                                                                                                                                

Сфера послуг

 

Будинок побуту «Форум».  Побудований в 2008 році. В приміщені розташовано філію «Приватбанку», салон з  пошиття одягу, перукарню, магазин

 

 

Торгівля

   

 

У 2011 році приватним підприємством розпочалась                реконструкція приміщення  колишньої контори            колгоспу

Територіальна громада с. Іспас бере активну участь в різних інвестиціцйних проектах для вирішення соціально-економічних програм.  Так, за останні два роки були успішно реалізовані проекти ПРООН та Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування:

Проект ПРООН “Покращення умов навчання учнів Іспаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів шляхом запрвадження енергозберігаючих технологій”

Проект Всеукраїнського фонду проектів та прогпм розвитку місцевого самоврядування “Модернізація мережі водопостачання Іспаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та дошкільної установи с. Іспас”.

Не все ще сказали про моє село історики. Нові сторінки історичного минулого села будуть ще написані, нові імена славних іспасчан будуть віднайдені. Вони служитимуть дороговказом до добра, правди і свободи для  нинішнього  та прийдешнього  покоління.

Село моє , село!
Живе твій дух усюди,
У скибці хліба,  у ковтку води.
Тут все моє життя, і кращого не буде,
Мій Іспас рідний, в моєму серці ти !

 

Література:

1. А. Жуковський «Історія Буковини», Чернівці – 1993 рік.
2. Історія міст і сіл УРСР, Чернівецька область, К. 1969 р.
3. П.Федорак В. Черкач Н. Історія рідного краю 7-11 клас Чернівці 2000р.

P.S.

Наша дослідницька група продовжує пошук цікавих матеріалів про с. Іспас. Ваші рідкісні  архівні фото та спогадистарожилів стануть цінним надбанням нашої сторінки. Заздалегідь вдячні всім, хто долучиться до цієї великої справи. Ваше особисте фото та подані матеріали знайдуть своє відповідне місце в історичному описі нашого села.
Контактна інформація:
Тел. 03730 2-42-48 Т. П. Мазуряк
e-mail: sir.mazuryak@yandex.ua