Історія Вовчинець в

ІСТОРІЯ СЕЛА ВОВЧИНЕЦЬ
Село, котре народило десятки хороших, працьовитих людей (науковців, вчителів,  лікарів, інженерів, військових, службовців різних категорій, а також підприємців), дуже мало згадувалось в історичних роботах. Що вже казати про давно минулі часи, наприклад, XVII століття, коли так мало написано про ХХ століття. Світ стрімко прямує у ХХІ століття. Несе туди історичний багаж великих подій.
Здавалося б, що важить таке маленьке село у вирі історії? А воно важить немало. Адже із нашим селом пов’язані події російсько-турецької війни 70-х років XVIIІ століття, події Першої і Другої світової воєн. Адже ці війни проходили через наше село і жителі села були безпосередніми учасниками цих подій. Доля наших односельчан залежала від економічно-політичної ситуації, яка складалася у різні часи і по-різному у Буковинському краї, який належав і Київській Русі, і Галицько-Волинській державі, Молдавському господареві, Турецько-Османській, Австрійській та Радянській імперіям. В різний час землі краю, в тому числі нашого села, спустошували татари, турки та інші завойовники.
Від самих горбів до долини правого берега Серету місцевість з давніх-давен була покрита гущівниками. Туди мало хто заходив і тому на тім терені виводилися вовки. Найбільше вовчих лігвищ знаходилося навпроти луків, що були через ріку, де паслася людська худобина і можна було нею часом поживитися. Ті гущівники пастухи називали Вовчинцем. Через цей Вовчинець тік потічок. З нього вовки пили воду. Це люди бачили не раз,  тому цей потічок називали Вовчинчиком.
Існує версія, що в ті далекі історичні часи першими мешканцями таких небезпечних і віддалених гірських територій буковинського краю могли бути люди, які були небезпечними для існуючих держав, яких називали злочинцями і намагались відселити подалі від міст, сіл, де проживали знатні люди.
Так з’явилися перші кути поблизу сіл Лукавці, Мигове, Берегомет. Частина дослідників схиляються до думки, що, можливо, так і з’явилися перші жителі села Вовчинець. Чи правда це, чи ні, але факт, що людей, які були першими поселенцями, можна порівняти з тими козаками, які освоювали колись дикі українські степи, адже умови гірської лісової місцевості, яка була наповнена дикою звіриною, вимагали сміливості, відваги, працелюбства.
Найкраще історія села Вовчинець прослідковується в тому, як на даній території з’являлися кути, що отримували назву від перших поселенців.

 

Кут Гнатюки

Одними з перших на території села з’являються люди з Галичини, які тут купували землі. Так з’являється кут Гнатюки. Першим жителем на куті був Гнатюк Микола.

 

 

 

 

 

 

Кут Коструби (Костриби)

 

Як на луках виникло село Лукавці і людям ставало все тісніше, то вони почали поселятися і за Серетом. На Вовчинець першими прийшли родини Іпатія і Гнатюка. Чисельність їхня збільшилася і утворилося декілька гуртів хат. Їх називали Гнатюки та Іпатії. Люди з цих хат на лівому боці Вовчинчика рубали на будівництво і паливо дерева. Більші і кращі вирубували, а гірші залишалися. На місці зрубаних дерев росли нові, тому ліс мав кострубатий вигляд. Його називали Коструби. Аби не возитися з платвами, дехто будувався на безпосередньо біля того лісу. Так на Вовчинці виник ще й третій гурт хат, котрий так і назвали – Коструби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кут Колісники

 

Сім’ї, які проживали на Кострубах (Кострибах), збільшувалися, необхідні були нові території. Як нам відомо, переважна більшість місцевості була лісиста, необхідно було вирубувати ліси і освоювати нові землі вверх від річки Серет.

 

У 1894 році на високому горбі Федір Колісник збудував хату. Згодом почали будуватися поблизу Боднарюки, Олексюки. Так з’явився кут Колісники. Видатною пам’яткою і села Вовчинець, і кута Колісники є каплиця Івана Купала.

 

 

 

 

Кут Дрищі

 

Село розширювалося і далі. В першій половині ХХ століття з’явився кут Дрищі. Першим жителем кута був Танасій Дрищ та його брати. Цей кут має біля ста років.

 

 

 

Кут Одотюки

 

Варто згадати ще один чудовий куточок села, розміщений в лісистій місцевості. Людей тут проживає небагато, але всі вони Одотюки. В народі кут так і назвали. Справедливо буде згадати Одотюк Катерину Костянтинівну, 1929 року народження. В цієї жінки доля важка, тому що в молодому віці вона залишилася без батьків. Батько загинув на фронті, мати померла від тифу, а чотирнадцятилітня дівчинка залишилася з молодшими братами, один з яких також помер від тифу пізніше.

 

Зі слів Катерини Костянтинівни ми зрозуміли, що, не дивлячись на те, що батько її загинув на фронті, радянська влада цієї сім’ї не пожаліла. Звинувативши дівчину в тому, що вона давала їсти воякам УПА, її засудили на 25 років сталінських таборів.   

 

 

Центр

         В кінці ХІХ століття через село проходила дорога, яка з’єднувала Лукавці з гарним мальовничим селом Меґа – Велике. З обох сторін дороги люди будували хати. Так з’явилися родини Проданюків, Мицканів, Дрищів, Іпатіїв. Ця дорога сходилася ще з двома дорогами, які сполучали Стару Жадову та Руський Банилів. Місце, де ці дороги сходилися на підвищенні, звідки видно території всіх навколишніх сіл, має назву «Три могили».

Існує легенда, що там захоронені останки козаків. Люди-старожили розказували, що в роки Першої світової війни там були захоронені солдати. На жаль, поки що не досліджено, які, чи австрійські, чи російські, чи українські. Дорога розділяє село на дві частини. Саме цю дорогу прийнято називати

Центром.

 

 

 

 

 

 

 

 

Кут Фальоси

 

Протягом ХІХ-ХХ століття на землях, де зараз знаходиться цей кут, поселилися перші жителі – Фальоси, Ткачуки, Романюки, Шутаки. Поблизу місця, де люди працювали, і яке жартома називали «Канадою», поставили хрест і по ньому його розпізнавали. Трохи вище хреста утворився кут Фальоси, який межував з селом Мигове.

 

 

 

Кут Канада

 

Кінець ХІХ століття знаменувався в Австро-Угощині великими перемінами. Під впливом політичних процесів, що відбувалися в Європі, економічної кризи, яка потрясала Європу, відбулися зміни і в наших селах. Частина людей, в тому числі і нашого села, вимушена була емігрувати на заробітки до Америки, Канади, а частина заробляла, важко працюючи на своїх багатіїв, в тому числі і в нашій окрузі.

 

Так в 1902 році землями, що на правій стороні села, володів єврей Єцко, який почав продавати ці землі зажиточним селянам. Ті, хто купили землі, вирубували ліси і для цього наймали людей. Люди, які йшли працювати по найму, жартуючи казали: «Ідемо працювати у свою «Канаду». «Ідемо корчувати пні в «Канаду».

 

На розчищених полях облаштовувались селянські господарства.

 

 

 

 

 

 

Кут Бозник

 

В цьому ж 1902 році з’явився кут Бозник, яким також володів єврей Єцко. В нього був вірний слуга, який називався Бозником. Він собі також купив частинку землі. Старожили кажуть, що цей слуга там побудував колибу і тривалий час проживав в ній. Хто проходив повз неї, казав: «Ідемо через Бозник». Так і з’явилась назва кута.

 

Є ще одна версія, що поряд з лісом Бозника була гарна квітуча частина землі, яку називали «Петраші» (від назви першого жителя Петра). По кордоні цих земель постійно квітла бузина. Звідси і назва «Бузник». Перші жителі Бозника Кочерган Онуфрій, Косован Іван, Генцарюк Петро, Шутаки, Данки.

 

 

 

 

 

 

Матеріал підготували випускники 2005 року Татарен Оксана, Калинчук Алла, Ткачук Аліса, Калинчук Оксана; випускник 2007 року Калинчук Надія; Козубовський Богдан і Кермач Галина – випускники Вовчинецької школи 2011 року випуску

 

 

 

 

 

Керівництво розділом: вчитель історії, учасник бойових дій у Афганістані Татарин Василь Миколайович,

 

 

 

 

 

вчитель географії Вишинська Людмила Борисівна.