Історія Виженка

Історія

Виженка. Таку назву має моє рідне село,   яке пригорнулося до крутих пагорбів Карпатських гір. З кожного пагорба збігають струмки. Біжучи вниз крутими схилами, вони вливаються в стрімкі потоки і несуть свої води у Виженку. Так також називається і річка, яка протікає селом. Іноді вона буває примхливою, виходячи із берегів, а іноді тече спокійно, несучи свою правду у даль, крізь віки.

  На березі Виженки можна стояти годинами, дивлячись на прозорі, дзеркально-чисті хвилі, які грають на порогах ріки, як на цимбалах.
Вздовж річки можна помітити джерела, які по краплинах спадають на землю, мов  дівочі сльози – чисті та прозорі. З кожним роком їх стає менше. Так само і міліє наша ріка. А колись, за часів Румунії, тут налічувалося більше десяти млинів. Тепер є лише один. Сюди зайти може кожен і попробувати змолоти зерно. Кожен може стати мірошником, мірошником своєї долі.
Неповторне село своєю чарівністю природи, своїми краєвидами. Стоїш у долині, а кругом тебе гори: одна гора вища другої. У верхів’ях синіють смереки, трохи нижче – вікові буки та граби.
Тут зупинилась могуть, тут оселилась краса, яку  Ти,  Господи вибрав для світу, щоби всі знали, що є на Буковині маленьке село незвичайної краси, частинка раю, моє рідне село Виженка.

   Виженка є  суцільною історичною пам’яткою. Тут кожен камінь, кожне дерево, деякі будівлі  мають історичне коріння. У Виженці побували українські письменники: Ольга Кобилянська, Леся Українка, Юрій Федькович, Іван Франко та Василь Стефаник. Тут народився відомий лікар та скульптор – Опанас Євгенович Шевчукевич.

Поміж горами стрічкою в’ється ріка,
І здіймається в небо смерека струнка,
Там садочки зелені цвітуть
На поляні стежини ведуть
Ту долину  Виженкою звуть.
Тарас Дебрин
Вперше село Виженка згадується в документах 18 століття. За легендою, на злуці ріки Виженка з рікою Черемош першим осів чоловік на ім’я Клим. Він тут збудував собі ґражду  і нагнав сюди багато худоби. Ріку називав потоком, а річку – поточиною. Потік був зарослий буйною черемхою і Клим називав його Черемошем. Поточина стікала з виднішого місця порівняно з потоком і її прозвав Клим Виженкою. Місце нижче від Климової ґражди, де тепер Вижниця було рівніше і щороку заростало буйною травою. Ближче до своєї ґражди господар насадив багато вишень. І сад цей назвав Вишницею. У нижній бік поточини Клим виганяв свою худобину і називав це пасовисько так як і поточину – Виженкою. Мав Клим сина і доньку. Доньку віддавав за доліського парубка Ярему. Любив Клим худобину і з сином посунувся на Виженку. Ярема більш любив городи, і Клим подарував йому Рівню. Тому нині у Виженці найбільше Климів.
     За переказами, тут, на злеті Виженки й Лісківця, було зупинено татарським ордам шлях у Карпати. Тоді на цьому пам’ятному місці наші предки поклали хрест, а згодом звели капличку, яка збереглася й досі. А 1570 році на цьому місці було збудовано ще й церкву, яку назвали Свято – Іванівською в честь виженського Івана, який допоміг горянам здобути перемогу над загарбниками. Як ненажерлива гусінь, –  каже легенда, – сунула татарва, нищачи все живе». Людям доводилось відступати все далі і далі в Карпати. І ось тут, де гірський потік Лісківець впадає у Виженку, волелюбні горяни вирішили або відбити ворога, або загинути.      А тим часом   завалили проходи і лази буками та смереками, притаїлись в лісах понад річкою, чатуючи на непроханих гостей. Пропустили в пастку передові загони ворога, а тоді перекрили їм шлях до відступу. Розкопали загату, і вода ринула на чужинців. Топірцями і ратищами гуцули перебили ординців. Не змогли врятувати зайд ні луки, ні швидкі степові коні. Рештки переляканої орди почали відкочуватись назад. На цьому місці побудували каплицю, а згодом,  у 1792 році –  церкву, причому звели її  без жодного залізного цвяха. Стоїть вона і  по нині – стара Іванівська церква…

Понад Лісківцем можна піднятися до царинки (поля) з такою ж назвою, а потім плаєм – праворуч, на гору Берізку. Тут знайдете утворене з величезних валунів печеру, яку  називають Довбушевою, на честь народного месника Гуцульщини – знаменитого Олекси Довбуша. Ця печера в давнину мала сполучення з галицьким берегом. Коли жандарми дуже насідали на Довбуша і його побратимів, месники добиралися до печери і тут мали завжди надійний порятунок.

    Хто буває у Виженці, той не може обминути й іншої пам’ятки – каплиці, на кам’яних стінах якої карбовані літери розповідають про знущання «ляхів» над трудовим людом:  «Браття милі! Року 1820 толоки, ліси і всі добра були людські: Року 1822 інжиніри записали їх ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити 3 дні на тиждень панщини. Як не прийшов на панщину, то давали 50 – 70 буків, що кров юшила». А далі ще свідчення , що у 1866 році гуцули пережили голод і холеру.
Капличка — чудова ілюстрація до старої легенди про скасування панщини, яке на теренах Австро-Угорщини відбулося 16 травня 1848 р. Начебто вижницькі пани, користаючись з віддаленості краю від столиці і необізнаністю селян, заставляли їх відробляти  панщину й після її скасування. Цісар Австро-Угорщини дізнався про це — і відправив свого сина перевірити ситуацію. Цісаревич, перевдягнутий  кріпаком, запізнився двічі на відробітки, за що отримав 24 удари буками. Так цісар дізнався, що в Карпатських горах все ще панує рабство. Напис на капличці розповідає також про епідемію холери і голод.
Жителі Виженки брали участь в Другій світовій війні. Виходець з цього села М.М.Симака загинув 13.02.45р. в Калінградській області Росії, а житель Виженки П.С.Тихонов за героїзм на фронтах Другої світової війни нагороджений орденами і медалями СРСР та Чехословаччини. Як командир партизанського загону, що діяв на   території      Чехословаччини, він удостоєний звання почесного громадянина Чехословаччини, а також вищих військових орденів – “За боротьбу з фашизмом”, “Партизан Чехословаччини” 1-го ступеня.
Активну участь брали виженчани в боротьбі за українську державність у 1944-1949 роках. З цього маленького села загинуло майже 20 осіб. Серед них: вояки УПА Дмитро Гулей, псевдонім “Бук”; Іван Гулей, псевдонім “Меч”; Василь Кпим, псевдонім “Довбуш”; Петро Клим, псевдонім “Східняк”; ройові УПА Олексій Ґонтар і Авксентій Клим; чотовий УПА Марко Скоропадюк, псевдоніми “Ступа”, “Сагайдачний” та інші.
Як в межах села, так і в долині Малої Виженки природа утворила численні мальовничі водоспади, скельні каньйони. Геологів, без всякого сумніву, зацікавлять виходи на денну поверхню у правому борті долини Виженки тріасово-юрських олістолітів, серед яких можна зібрати непогану колекцію різнобарвних мармуризованих вапняків. А на південному схилі гори Виженка виявлені унікальні тектонічні рови-западини, свідки сучасних процесів горотворення.
На території села виявлено декілька джерел мінеральної води типу “Нафтуся”.
В басейні річок Виженка і Мала Виженка знаходиться заповідна частина Національного природного парку “Вижницький”. На його території численні водопади, скелі, печери, ущелини. Є цінні джерела мінеральних вод, зокрема відоме джерело мінеральних вод рідкісного типу “Лужки”.
З давніх-давен жителі села займалися переробкою лісу, народними промислами, організацією відпочинку і лікуванням водою. У селі до цього часу зберігається купальня одного із засновників релігійної течії хасизму Баал Шем Тови, яка для послідовників хасидизму є місцем паломництва. За хасидськими переказами, ця Купіль освячена причетністю до неї чудодійних цадиків, тож дарує всім, хто вірить у її чудесну силу, зцілення духовне й оздоровлення тілесне. Тому належить скупатися голяка.
Така своєрідна ритуальна лазня-міква просто неба облаштована норовливим характером річечки, яка в цьому місці вимила породу, утворивши маленький басейн. Влітку в цьому плесі залюбки купаються місцеві дітлахи та відпочивальники, ті хто оздоровлюються в будинку відпочинку матері й дитини “Зелені пагорби”. Купатися у студеній воді річки Виженка, насолоджуватися гірською природою та запашним повітрям, настояним на квітках карпатських полонин і букових лісів, ходити на екскурсії стежками О.Довбуша запрошують підприємці, які займаються зеленим туризмом: Настасія Смук, Ілля Черней, Параска Гулей, Костянтин Хромей, Сафроній Клим, Вікторія Гулей  та інші.

 Сторінку підготували: учениця 8 класу Попадюк Наталя

та вчитель історії Федин Зінаїда Михайлівна