Видатні особистості Бережниця

Над сторінкою працювали:
Керівник: Павлюк Анатолій Степанович
Пошукову діяльність здійснювали: Івоняк Марина

 

Видатні особистості

Івоняк Василь Васильович

(1922- 2001)

Івоняк Василь Васильович – людина – патріот, громадський діяч, трудівник, фольклорист, поет, народний умілець. Справжня людина, яка віддала всі сили для того, щоб наше село було красивішим, багатшим, добрішим. Його доля нерозривно пов’язана з життям села Бережниця.

Народився Івоняк В.В. 5 вересня 1922 року у мальовничому селі Бережниця, де між зеленими крутими берегами в’ється тиха річечка і ховаються невеличкі хати за пагорбами. Пізніше в своєму вірші “ Ви гори Карпати” він пише:

…Ви мене кохали,

 Красою наділяли,

                                                Дали мені вроду,

 Гуцулом назвали.

      Сім’я жила бідно, оскільки мати не могла забезпечити всім необхідним дочку і сина. Івоняк В.В. згадує: “Маленька хатина, біля якої нічого не було, тільки сорок соток землі!”.

У 1929 році мати віддала сина до школи. Після уроків доводилось малому Василеві працювати у Колотила Михайла, щоб заробити картоплі чи інших продуктів. А з 14 років пішов служити до заможного селянина Івана Миронка, а згодом – до Василя Стринадка. Після закінчення семи класів – знову тяжка праця у лісі та на полі. Заробляючи мізерні гроші, на які неможливо було щось купити, Івоняк В.В. в 1940 році пішов на службу до Марії Ткач “за свого”.

З 1942 року призвали в армію. Повернувся додому в 1946 році, бо довелось працювати ще в Дніпропетровську. Коли прийшов до рідної хати, “… то ніщо їсти, ніде сісти, бо мати стара, а війна була”.

 У 1946 році Івоняк В.В. одружився з Василиною Василівною:

 “Не багато ми ще жили, п’ятеро дітей виростили:

                                Івана, Михайла, Григорія, Ольгу, Петра “.

          У 1949 році був створений колгосп і Василь Васильович один із перших працює у будівельній бригаді. З 1955 року його обирають головою сільської ради. Після об’єднання Бережницької та Банилівської сільських рад з 1959 по 1982 рік Івоняк В.В. очолює у колгоспі ім.. Ю. Федьковича будівельну бригаду.

Вийшовши на пенсію у 1982 році, Івоняк. В.В. збирає по крихітці народні легенди і перекази, стародавні обрядові пісні, прикмети і прислів’я, записує їх.

У його збірниках також знаходимо вірші, оповідання, складені ним про минуле і сучасне свого краю, “про те, що боліло людству, про ті скорботи, той гніт, які давили народ”. Івоняк В.В. навчає: “Не багатий той, хто має скарби, а багатий той, хто має добре серце, щирість, повагу до ближнього. Добре слово. Добрі діла дорожчі для людини. Не падайте духом, не будьте байдужими, кріпіть своє серце, свою надію, і все буде гаразд!”.

Пригадуючи розповіді своїх предків-старожилів, Івоняк В.В. описує нелегке і злиденне життя тодішніх жителів села: низькі врожаї, голод, хвороби..,але, прагнучи до кращого майбутнього, почали з 1900-го року навчати дітей у сільській хаті, і тільки в 1907 році збудували першу школу, де навчалися різні за віком діти в одному класі.

Перша світова війна (1914–1918рр.) …Розрух, голод, зміна влад… залишили слід в пам’яті бережничан.

Друга світова війна (1941–1945рр.). Частина жителів воювала на фронтах, захищаючи рідну землю. З них не повернулися у село: Граб Сава С., Варварюк В.М., Андрич В.І., Осташик В.М., Пріц Т.І., Димчук В.Ф. На честь їхньої слави височить в центрі села обеліск.

Після закінчення війни Івоняк В.В., як вмілий організатор, трудолюбивий і небайдужий до людських сподівань, стає творцем сьогоднішнього села. Під його хазяйновитим керівництвом було збудовано в 1966 році млин, у 1971 році – міст через річку Бережниця. В 1974 році почалось будівництво нової типової школи, яке закінчилось у 1976 році. А в 1977 році Івоняк В.В із своєю будівельною бригадою збудували медпункт, автобусну станцію, сільський магазин. У 1982 році завершили будівництво поштового відділення. В 1997 році минуло 200-річчя першої згадки про село Бережницю. За цей час село повністю змінило своє обличчя, люди стали справжніми господарями своєї долі.

У своїх творах він звертається поетичним, ніжним, добрим і щирим, але й деколи сумним словом до свого рідного куточка – села Бережниці. У вірші “Тече річка невеличка” Івоняк В.В захоплюється річкою Бережницею, хоч вона і невеличка, але радість нам несе”.

З гіркотою описує Івоняк В.В минуле нашого краю:

По цьому камінню

Багато води утекло,

Багато панів перебуло

На цій Буковині.

(“Багато води утекло”)

 

Панські знущання доводили селян до відчаю:

Ой заплакав селянин

Гіркими сльозами,

Бо не можна в школі вчити

Рідними словами.

 

Але в тяжкі години розпачу і розчарувань все-таки душа переповнюється ніжністю до рідної сторони і виливається у поезіях “Буковино моя рідна”, “Ви гори Карпати”, “Буковино”.

Відгомін Великої Вітчизняної війни знаходимо у віршах “Серед поля край дороги”, “Даруй, пане отамане”.

Після тяжких випробувань війни, розрухи, голоду і на Буковині настав той час, коли:

У зеленім гаю

Там сонце сіяє,

Там пташки щебечуть

У рідному краю.

(“Ой вийду я на ту гору”)

і народ життя будує не на чужій, а на своїй землі.(“Живо Україно”, “Жиймо, браття, веселіш”…).

Творчість Івоняка В.В. не обмежується лише поезіями, є в нього оповідання “народні”, як він їх називає. В кожному із невеличких оповідань таїться глибокий повчальний зміст: про людей добрих і злих, заздрісних і лінивих. Івоняк В.В. вчить: “Не треба робити зло іншим, бо від нього залишається рана на серці, і ніщо не може загоїти її: ні час, ні ліки, ні добрі слова”.

Невмирущим джерелом українського народу є фольклор. Крізь століття проносять і зберігають живе слово наших предків пісні, прислів’я, приказки, прикмети. Ці народні перлини ввібрали щедрість і красу, ніжність і ласку, пошану і гордість багатьох поколінь.

Івоняк В.В. зібрав чимало народних пісень, прикмет, прислів¢їв, щоб прийдешнє покоління пам’ятало про мудрість своїх предків: “Я написав стародавні пісні, в яких зображене життя і можна чомусь навчитись”. І справді, пісні дають змогу відчути рідний серцю голос Батьківщини (“Там, де Ятрань круто в’ється”, “Стоїть гора високая”), уловити відлуння інтимних почуттів (“Ой дубе, дубе кучерявий”, “Ой звідти гора”, “Ой на горі буйний вітер віє”, “Ой гаєм, гаєм”, “Ой летіла сива пава”, “Ой як я ішов від своєї милої”, “Туман, туман по долині”), пережити в мріях родинні стосунки (“По воді білі гуси”, “Ой п’є козак, п’є”), відновити далеке минуле (“Терном, терном, там доріжка йде”, “Розвивайся, старий дубе”, “Ой у місті на риночку”), пожартувати над вадами характеру людей (“На вулиці козу пасла”, “Проти вівці на горівці”)

Івоняк В.В. записав багато зразків обрядової поезії: колядок, щедрівок, весільних пісень, “яких перейняв від малого до старого”. Докладно описав весільний обряд, багатий піснями, величальними і урочистими, сумними і веселими, безтурботними і жартівливими.

Значну цінність несуть записані старожилом народні прислів’я, приказки, прикмети – невеликі за обсягом фольклорні твори із повчальним змістом. Саме в цих творах народ найбільш влучно втілив свою мудрість: “Жити на світі один раз, а залишити за собою десять добрих справ”, “Не радуйся, коли тобі добре є, не смутися, коли тобі зле”, “Ворона вороні очі не видовбе”, “Зійшлося сім бід на один обід” і багато інших.