Духовність Банилів

Духовність “Церква – життя духовного основа” під такою назвою зібрані матеріали історії церкви. Як цитується в журналі “Candela” (журнал Буковинської митрополії, редактором українського відділу був Сидір Воробкевич, у Банилові Руськім парохіальна Успенська церква була збудована у 1882 році. Освячена цього року архієпископом і митрополитом Аркадієм. В документах архівного фонду Митрополії Буковини за 1823 – 1829 рр. є відомості про те, що великий землевласник з Банилова Руського (нині с.Банилів Вижницького району) Андреас фон Гаффенко в своєму духовному заповіті від 5 вересня 1823 р. дарував 2,5 тис. дукатів золотом для будівництва нової кам’яної церкви в громаді на місці старої, де й заповідав себе поховати.

Будівництво церкви було розпочато у 1867 р., проте невдовзі призупинено та відновлено у 1877 р. за новоствореним проектом затвердженим технічним департаментом на пропозицію великих землевласників Иогана та Міхаеля Богосієвичів. Поруч з церквою споруджувалася дзвінниця. Керував будівництвом Вінценц Коритинський, розпис іконостасу здійснював художник Епамінонд Бучевський; столярні роботи по іконостасу, нанесення позолоти та роботу лаком проводив Карл Кляйн. Будівництво церкви Успіння Богородиці завершене у 1882 р. Розташована посеред села на рівнинній місцевості при головній дорозі.

 

Рицар Андрій Гафенко. Засновник храму Успіння Пресвятої Богородиці. Нар. 1814 року. Помер 20.02.1891 р. Це була друга церква. Перша церква дерев”яна, яка знаходилася під лугом, у долішному куті, згоріла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місце на якому до пожежі стояла Миколаївська церква.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще одна церква та цвинтар знаходилися у горішній частині села. На жаль відомостей про неї немає. Зараз на тому місці побудована велика каплиця. Та залишилися хрест та стара каплиця. (Передчасно ти сонце світу мого зайшло, торвариш залишився.Любі мої діти, з вами жити – щастя, збігло життя згасло.Але дума моя завжди в тиші до вас летить.) Чималий внесок у розвиток матеріального стану церкви с. Банилів вносили жителі села: родина Лінецьких (брати Георгій, Яків, Іван), родина Сенітовичів, поміщики Богусевич, Польова та інші. Господарську роботу як старости вели – Петро Осташек, Василь Ільчук, Василь Гавриляк, Василь Гаврилюк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 1923-1925 pp. Церква Пресвятої Богородиці зазнала капітального ремонту. Керував роботою Юрій Сележан. За рішенням Сторожинецької управи від шосейних доріг із відділом у Вижниці було постановлено всім дорожнім майстра забезпечити посадку дерев твердої породи довкола цвинтаря і церкви. Велику роботу проводив староста Георгій Бойчик 1985 році в Успенській церкві поновлено стінопис_інтер”єру. В період 1992-1997 років пофарбована зовні, зроблено відмостки навколо церкви, покладено паркетну підлогу. Встановлено нові люстри. Багато церкві допомагає Андрюк Василь Семенович. Зараз старостою Кузяк Михайло. У 2010 році почали перекривати церкву бляхою з позолотою. Церква побудована у стилі триконхових храмів, які зустрічаються на території Буковини та Галичини. Споруда мурована, потинькована, однонефна, однобанна. Стоїть на низькому цоколі. Збудована з ламаного каміння ( цоколь) і цегли (стіни і склепіння). В плані має форму трилисника, утвореного видовженим по осі схід-захід прямокутником основного об’єму і трьома екседрами, які примикають з півдня, півночі і сходу. Прямокутний у плані об’єм накритий низьким двосхилим дахом, екседри – сплюснутими сферичними дахами. Над двосхилим дахом виступає зміщена на схід шоломоподібна баня, яку вінчає масивна цибуляста маківка з перехватом, посаджена на високому, мурованому, круглому, світлому ліхтарі. Із західного боку бані і над східною екседрою височать висоти, гранчасті деревинні ліхтарі з такими ж цибулястими маківками з перехватом внизу. Стіни споруди завершені розвиненими профільованими карнизами і аркатурним фризом, арки якого заповнені розстами, роги підкреслені лопатками. Прорізані на бічних фасадах і в екседрах високі арочні і круглі вікна оформлені профільованими мандриками і обрамленнями. Головний фасад підкреслений двоколонним (колони з композитними капітелями) арочним порталом, великим круглим вікном для освітлення хорів і круглим годинником на причілку. В інтер’єрі внутрішній простір центральної частини храму розкритий до зеніту ліхтаря, в якому прорізано шість видовжених віконець. Масивна баня опирається на підпружні арки і сферичні паруси. Бабинець перекритий парусним склепінням, нар текс – циліндричним, екседри – конховими склепіннями. Арки екседр, а також арка, якою з’єднаний бабинець з центральною частиною храму, опирається на парні пілястри стилізованого тосканського ордеру. Влаштовані над нар тексом хори відкриті прорізаною в стіні широкою аркою і двома вікнами – біофоріум обабіч неї. В південно-західному куті нафтексу влаштовані дерев’яні спіральні сходи, які ведуть на хори і горище. Територія навколо церкви огорджена кованою металічною решіткою. Дзвінниця розташована з північно-західного боку від церкви. Споруда квадратна в плані, двохярусна (четверик на четверику), з сильно зрізаними рогами на обох ярусах, через що нагадує восьмигранну. Стрїть на низькому цоколі. Характеризується стрункими пропорціями. Перший ярус мурований, потинькований, всередині розділений дерев’яним перекриттям на два яруси. У стінах прорізані і видовжені арочні вікна, оформлені складними фігурними мандриками на імпостах. Завершений профільованим карнизом. Другий ярус деревяний, каркасний, трошки вужчий від нижнього, накритий низьким, але широким восьмигранним наметовам дахом, над яким височить видовжена цибуляста маківка на стрункому гранчастому світловому ліхтарі з вузькими арочними віконцями. У стінах, оббитих оцинкованою бляхою, прорізані спарені арочні вікна з деревяними профільованими обрамленнями. Церква і дзвіниця утворюють органічно цілісний, одностильнимй ансамбль. Праворуч від церкви побудовано хрестильницю для освячення води, а в 1981 році викопано обрядову криницю. В 2007 році жителем нашого села Штефюком Танасієм було оновлено інтер’єр хрестильниці. Крім цього ще у 1936 році у Банилові проживало 62 вірмено-польські родини (дані А. Данілевич) , 224 особи. Тому у кінці 70-х років 19 ст. родиною Богосевичів було побудовано костьол. Зруйнований на початку 60-х років 20 ст. Костьол був вдало розташований вузькою стороною примикав до головної дороги, а ширшою до залізниці. Костельний будинок був деревяний, зсередини потинькований, побілений, а ззовні був шальований уздовж дошками, помальованими у темно-вишневий колір. Вікна були білі в білому обрамлені. Вхідні двері також білі. Вкритий костьол був бляхою. По лівому боці в прибудові знаходилося захристя. В правому куті від входу на площі стояла дзвіниця. В наступному куті по цьому ж боці стояла «костніца». Обгороджений костьол штахетником помальованим теж у вишневий колір. У 2000 році у Бавнилові було збудовано ще одну церкву «Святомиколаївську». Яка належиь до Московського патріархату. Священником працює Горюк Орест. Перша згадка про місцевого пароха є у спогадах І.Т. Дощівника, що у 1855 -1865 роках місцевим парохом( священником) був отець Дмитро Симака. (Батько Євгена Симаки – професора з релігії). Згідно щорічника (шематизми) буковинської православної митрополії за 1883 рік Парохом у 1865 році був призначений Василь Харинович, 1832 р.н. Висвячений у 1860 році. Протопоп з 1882 року. Помер у 1903 році похований на цвинтарі у с. Банилів. Одночасно у щорічнику подаються дані ,що на 1883 рік у Банилові Руському було 916 номерів де проживало 3429 осіб, з них: 1779 чоловіків та 1650 жінок. Управителем школи був Василь Штефюк. Дітей шкільного віку було 296 з них 160 хлопчиків та 136 дівчат. До школи ходили 73 дітей 58 хлопців та 15 дівчат. У щорічнику за 1892 році читаємо, що парохом є Василь Харинович. Номерів у селі 897, жителів 3663, з них: чоловіків 1848, жінок 1815. школою керує Василь Штефюк. Всього дітей 502, хлопців 254, дівчат 248. До школи ходили 150 дітей, з них: 114 хлопців та 36 дівчат. У щорічнику за 1914 рік парохом є Константін Данілевич. Школа вже пятикласова. З паралельними класами 3 з яких були з німецькою мовою викладання, а 9, -відповідно з українською. Налічувалося 663 дитини шкільного віку. (346 хлопців та 317 дівчат). Дітей вчили 13 вчителів. Номерів 1065, жителів 4581, з них: 2426 чоловіків, та 2155 жінок. Константін Данілевич, 15.08.1847 р.н. Висвячений у 1873 році на парафію призначений 1877 році. Кавалер ордена Стефана Романії. Помер 16.10. 1930 року, похований на цвинтарі у с. Банилів. На цвинтарі у селі Банилів похований Антоній Таран екзарх й парох в Руському Банилові. Народжений 17.01 1869 року помер у квітні 1932 року.(Даних немає) У щорічнику за 1934 рік митрополії Буковини читаємо, що для утримання священника виділялося поле (сесія) так для старшого панотця 12 га, для молодшого 8 га, даскала 3 га. Старшим панотцем був Іоан Ісописку, молодшим Ілля Проданек. Номерів було 1350, жителів 4564. Школа семи класова. Вже у щорічнику за 1939 рік маємо номерів 1275, жителів 4670. Іоан Ісописку, народжений 1872 році, висвячений у 1896 році. Призначений на парафію у 1907 році, кавалер ордена «Корона Романія». Отець Проданник Ілля Народився 1890 року. Призначений на парафію у 1922 році. Служив у Банилові до приходу Радянської влади.. Аркадій Леко нар.13.08.1906 р. Помер 1983 року. Служив настоятелем церкви «Успіння Присвятої Богородиці» з 1944 по 1957 рік. Отець Коцюба служив у Банилові з 1959 року по 1975 рік Коцюба Олексій Дмитрович 1919 р.н. Українець. Митрофорний протоїрей Кігніцький Ілля Іванович. Народився 31 липня 1944 року. В Свято-Успенській церкві служить з 25 серпня 1975 року. Багато наших односельчан пов”язали своє життя з служінням Богу. Серед них: архієпископ і митрополит Володимир (Репта) народився 25 грудня 1841 року в с.Банилів-над-Черемошем. Світське його ім’я було Василь. Його батько Михайло належав до резешів, тобто збіднілих шляхтичів, які самі займалися селянською господаркою, його родичі були бідними “шляхтичами” і не знали іншої мови, крім української. За допомогою банилівського пароха о.Семаки Василька влаштували у школу в Чернівцях. У 1865 році він закінчує вищу німецьку гімназію, а в 1868 році теологічний інститут. Потім студіював у Відні, Мюнхені, Бонні й Цюріху. Повернувшись на Буковину, деякий час працював шкільним інспектором і викладав у середніх школах. Працюючи у середній школі, Репта вчив Омеляна Поповича латинської мови. Потім викладав українську мову в чоловічій гімназії. У 1875 році він призначається професором у Богословському інституті, який через два роки перетворився на богословський факультет при заснованому тоді університеті в Чернівцях, де чотири рази обирався деканом, а протягом 1883 –1884 року ректором університету. Як показав час, молодий Репта готував себе до духовного життя, тому не був одружений. У 1875 році у віці 34 років постригся в ченці, 1890 року став архімандритом, 1899 року – єпископом радовецьким, а 1902 – по 1924 рік митрополит Буковини. Обирався депутатом австрійського парламенту. Основні праці Володимира Репти: «Психологія та її значення у пробуджені, вихованні і розвитку релігійного життя», «Психологія і релігійне життя», «Звичаї, обряди і релігійні вірування та їх значення у розвитку культури» ( всі 1888 рік) « Чернечі установи» (1885), « З історії церкви Буковини» (1898). Щодо національності, вважав себе щирим українцем. /Коли його сили з причини поважного віку ослабли, він добровільно поступився архієрейським престолом і жив у митрополичій резиденції до самої смерті (помер у віці 85 років). Поховання всіма улюбленого й поважного архіпастиря Володимира відбулося 27 квітня 1926 року дуже урочисто і з великою пошаною. Шанованого небіжчика з усіма почестями проводив сам патріарх Мирон з двома митрополитами, трьома єпископами, священиками, величезною кількістю парафіян. Похований він на Чернівецькому центральному кладовищі. Є почесним членом Румунської Академії Наук. Мати Володимира Репти похована на кладовищі у с. Банилів у 1883 році. 23 жовтня 1974 року передчасно пішов із життя архієпископ Омський і Тюменський Мефодій (в миру Михайло Мензак). Народився 28 жовтня 1914 року в селянській сім’ї в с.Руський Банилів (Вашковецького району Чернівецької області). В 1930 році, після закінчення сьомого класу румунської школи, поступив послушником у монастир Буковинської митрополії – скит Кошна в Південній Буковині, де був управителем скиту його рідний вуйко о.-ієромонах Михайло Мирон-Мензак. 10 листопада 1932 року для відновлення в с.Хрещатик Іоанно-Богословського монастиря (територія теперішньої Чернівецької області) був переведений з першим новоіменованим управителем св. монастиря о.-ієромонахом Михайлом Мироном-Мензаком послушник Михайло Миколайович Мензак. У 1942 році Михайло Мензак був пострижений у монахи з іменем на честь рівноапостольного Мефодія і 24 грудня того ж року рукоположений в ієродиякона. 22 квітня 1945 року єпископом Чернівецьким і Буковинським Феодосієм рукоположений в ієромонаха і призначений настоятелем Михаїлр-Архангельського храму в селі Підлісне Чернівецької єпархії.(В 1952 році вступив у третій клас Московської духовної семінарії, а в 1954 році – в Московську духовну академію, яку закінчив у 1958 році зі ступенем кандидата богослов’я. Був залишений професорським стипендіатом і тоді призначений помічником інспектора та викладачем церковного Уставу і літургії в Московській духовній семінарії. З серпня 1959 року був інспектором Саратовської духовної семінарії і викладачем Священного Писання Нового Заповіту, з 9 грудня 1959 року – ректором Волинської духовної семінарії. 19 грудня того ж року возведений у сан архімандрита. 29 серпня 1962 року відбулося наречення в єпископа Волинського і Рівненського. Хиротонію звершували митрополит Ленінградський і Ладозький Пімен, архієпископ Ярославський і Ростовський Никодим, архієпископ Алеутський Північно-Американський Іоанн, архієпископ Можайський Леонід, єпископ Дмитрівський Кіпріан, єпископ Костромський і Галичський Никодим і єпископ Виборзький Никон. 3 22 грудня 1964 року преосвященний Мефодій був єпископом Чернівецьким і Буковинським, а з 7 жовтня 1967 року – єпископом Вологодським і Великоустюзьким. З 2 лютого 1972 року був архієпископом Омським і Тюменським. Стринадко Василь Тодорович, народився у с. Банилів 1920 р. Після посвячення отримав ім’я Володимир. Монах Хрещатинського монастиря. А також в останні роки був настоятелем у Черешенці та Слободі Банилів Вижницького району. Схиархимандрид Митрофан Нар. 1885 році помер 7.12.1963 на 78 році життя Ієромонах Сучавського монастиря, пізніше румунською консисторією був направлений настоятелем Хрещатинського монастиря. Де і похований. . Кобилюк Василь Васильович 1930 р.н. У1947 році був репресований. Після повернення у 1954 році був висвячений на священника Митрофорний протоїрей Зозуля Георгій Георгійович Митрофорний протоїрей Радул Василь Іванович Кузь Іван Іванович (1958-1990) Кузь Іван Петрович, Чорнокожа Микола Георгійович Дрищук Василь Степанович Протоірей Мензак Віталій Георгійович Шенкарюк Григорій Іванович Капличка побудована в урочище Чепаш Капличка побудована по вул. Нечуя-Левицького ( Меглей Михайлом) Капличка по вул.. Гребінки (Побудована Танасієм Зозулею) Капличка по вул.. Галицькій Капличка по вулиці П. Полуботка. Біля садиби Кузя Миколи Вас. Капличка по вул.. Гостинець. Біля Танасія Осташика. Капличка по вул. Гавалешко, біля Паренюка В.Т. Капличка побудована по вул.. Гостинець Зваричем Танасієм Васильовичем Капличка по вул. Гостинець Капличка Капличка по вул. Кобилянській, побудована Маковійчуком Василем Керівники проекту: Андрюк Микола Васильович – колишній директор школи Андрюк Майя Миколаївна – випускниця ЧНУ ім.Ю.Федьковича Андрюк Ольга Петрівна – вчитель українознавства