Історія Бережниця

Над сторінкою працювали:
Керівник: Павлюк Анатолій Степанович
Пошукову діяльність здійснювали: Павлюк Діана, Осташик Анна

Село Бережниця розташоване у Передгір’ї Карпат

Географічні координати: 48°17′54″ пн. ш. 25°21′08″ сх. д.

Протяжність села з півночі на південь – 4 км, із сходу на захід – 2,3 км.

Населення становить: 636 жителів.

Найбільш ранні письмові відомості про село Бережниця Вижницького району Чернівецької області належать до XVIII століття. “Приблизно в 1700-х роках село було заросле лісами, чагарниками…”- так починається рукопис старожила села Івоняка Василя Васильовича.

Першими жителями села вважаються монахи, які змушені були тікати від переслідувань турецьких загарбників. Як свідчать перекази, вони, шукаючи затишного місця, збудували невеличкий монастир (скит).

Згодом, тут, у віддалених і не доступних місцях, почали поселятися люди,які втікали від панського свавілля і непосильної солдатської служби:

Горюк Георгій з Іспаса,

Назарій Малай з Банилова,

інженер Тимкович, Гаврилюк, Радул та інші.

Колотило Георгій із Чорногори, справжнє прізвище якого Вінгородський, втік з Галичини через організований заколот.

За народними переказами Вінгородський у 1872 році почав будувати церкву, яка згоріла 12 лютого 2006 року.

Пригадуючи розповіді своїх предків-старожилів, Івоняк В.В. описує нелегке і злиденне життя тодішніх жителів села: низькі врожаї, голод, хвороби.

Друга світова війна (1941–1945рр.). Частина жителів воювала на фронтах, захищаючи рідну землю:

Андрич Василь Іванович

Варварюк Василь Миколайович

Граб Сава Семенович

Димчук Василь Філипович

Осташик Василь Миронович

Пріц Петро Григорович

Мотрюк Петро Федорович

Мороз Макарій Андрійович

Гуцул Георгій Іванович

Іванчук Іван Оленович

Колотило Степан Тодорович

Ткач Георгій Васильович

Загул Петро Онуфрійович

Як пам’ять про подвиг вої височить в центрі села обеліск.

Після закінчення війни у селі було збудовано:

у 1966 році млин;

у 1971 році – міст через річку Бережниця;

у 1974 році почали будівництво нової типової школи, яке закінчилось у    1975 році;

у 1977 році – медпункт, автобусну станцію, сільський магазин;

у 1982 році завершили будівництво поштового відділення.

У 2005 році розпочато будівництво нової церкви, яке завершилося у 2008 році.

Над сторінкою працювали:
Керівник: Павлюк Анатолій Степанович
Пошукову діяльність здійснювала: Ткачук Катерина Степанівна

Кути села Бережниця в переказах та легендах.

У нашому красивому і надзвичайно мальовничому селі є багато історичних і пам’ятних місць.

Чекань, Дикунки.

Центральна дорога веде у Бережницю з Банилова. Вона зветься «турецькою». Вас, певно, зацікавить, чому вона так зветься….Кажуть, що приблизно в 1600-их роках цією дорогою втікали турки, які до цього часу на Чекані збудували шахту і там деякий час жили. Те місце називається «Чеканки» і є турецького походження. Опісля цю місцевість тримав пан Мільо Богасевич. Він збудував там хату, тримав охоронця і запрошував туди інших панів на відпочинок. На Чекані є так звана місцевість Дикунки, де під час війни були вириті протитанкові окопи.

Цікаво знати, що на Чекані є найвища гора села. Ще за панування Румунії була збудована висока вишка – військовий знак висотою десять метрів. Вона ще існувала до 80-их років ХХ ст.

Мотрина

Поряд з Чеканю – Мотрина. Походження цієї назви від жіночого імені Мотря. За переказами тут проживала жінка Мотря, яка була грамотна і її називали письменницею. Вона мала дар від Бога ясновидиці і пророчиці. До неї приходили люди, щоб дізнатись про своє життя, здоров’я і долю. Зараз на цьому місці велике поле і розсада, куди ходять по гриби.

Глибочок, Ворсулянка, Пастівник, Хрест

Протилежно куту Чекань знаходиться кут Глибочок.   Назва його походить від того, що там «глибокі криниці». Вище від Глибочка знаходиться кут Ворсулянка . Назва походить від прізвища пана Ворсула, який там жив. А ще у Ворсулянці була шахта, де видобували вугілля. Але поклади були незначні і копальню невдовзі закрили.

За Ворсулянкою розташований кут Пастівник. Це було і є велике пасовисько, на якому випасають худобу, коні, вівці. Це поле належало Михайлові Колотилу. Воно було обкладене живим плотом терену. Розповідають, дід Михайла,

Георгій Колотило, був опришком у Довбуша. За ті гроші, які отримав від опришків, зробив такі пожертви: купив у Розтоках церкву і тут у селі спорудив, а син Василь побудував школу у 1900 році.

Розповідає старожил Колотило М.О., що у Пастівнику до приходу румунів був загін УПА.

«Хрест»

Таку назву це місце дістало тому, що тут справді стоїть Хрест. Відомо кілька версій його появи саме тут. По-перше, перехрестя двох доріг, по-друге,тут дуже давно була капличка, яку згодом зруйнували й залишився самий Хрест.

По-третє, це надзвичайно сумна і трагічна подія. Колись по селах ходили чужинці. Вони грабувати і вбивали. Безжально спалювали будинки і знищували цілі сім’ї. Тіла невинно убитих кидали у яр, який розташований біля місця, де тепер стоїть Хрест. Тому поставили Хрест в пам’ять про загиблих безневинних людей.

Пилипанка, Гатний, Калугирка

Кут Пилипанка часто називають «Телепанка». Він опускається вниз до села до річки Бережниця. Колись давно тут буяли трави, були кущі. Зараз тут виросли ошатні будинки. Розповідають ще таку легенду. Колись була криниця, біля якої вночі з’являлася людина у білому вбранні, люди лякались і тремтіли, а згодом хворіли. На місцевому діалекті телепати-труситись. Отже,   Телепанка походить від слова телепати.

Паралельно Пилипанці, обабіч центральної дороги проходить кут Гатний. На цій території був млин, тому доводилось гатити воду, щоб сильний потік води крутив колеса, а камені розтирали зерно.

Цікава розповідь старожилів про кут Калугирка. Цей кут славний тим, що колись там був монастир і сиділи калугири (монахи). Туди приходили люди молитися. Була землянка і криниця, поля, які вони обробляли. У Калугирці Сава Кузь побудував капличку, яку згодом перенесли на територію церкви.

 

Монастир

Сама назва свідчить, що на цьому місці був Монастир, перша згадка про нього у 1797 році. На цьому куті і була побудована церква.

Зозулина.

На цій території з давніх-давен були гарні ліси і тільки тут вперше кували зозулі. Щасливим і довгожителем був той, кому вони вперше кували.

Інша версія. Кажуть, що там жив пан Зозуля із сім’єю. Потім цю Зозулину купив Танасій Колотило. Після його смерті жінка віддала Зозулине у спадщину дочці Настасії. Її донька і чоловік були народні умільці і виготовляли сувеніри із дерева черешні. Про це зняли документальний фільм «Чіляндра».

Поруч із Зозулиною – Катаманка. Відома назва і в селі і поза його межами. Його знають всі грибарі. Кажуть, там давно жили опришки та злодії, які мали свої печери. Було декілька хат, а тепер – зелена діброва.

 

За цей час село повністю змінило своє обличчя, люди стали справжніми

господарями своєї долі. І слова старожила села Івоняка В.В:

“Дорога хатино,

де я проживаю

правду тобі кажу,

живу, як у Раю”

є є підтвердженням надбань двох століть.

Над сторінкою працювали:
Керівник: Павлюк Анатолій Степанович
Пошукову діяльність здійснювала: Павлюк Марина Сергіївна

Бережниця. Невеличке село на Буковині. Куди сягає етимологія цієї назви? Від слова береги чи берегти? І береги, горби та горбочки, долини та ярочки, зберігають спогади минулого нашого села. А історія сягає у 1790 рік. Так, саме тоді прийшли сюди перші жителі. Згодом між крутими берегами знайшли захисток чимало людей: і втікачі від панського гніту, і борці-заколотники та юнаки, яких силоміць забирали в рекрути.

 

Ой не йти лугами,

 

Не тремтіть, мов листя,

 

Там, за берегами, можна вберегтися

 

Рід свій рятувати

 

Певно ж, не дрібниця

 

То, уже казали:

 

– Йти до Бережниці

 

                               Ярослав Кузик

 

Ось тому Бережниця – наш маленький оберіг, талісман нашої долі, провісник нашого майбуття.

 

Ступаючи тихенькою центральною вулицею нашого села, милуєшся цією красою незайманої природи, вдихаєш чисте повітря, змальовуєш в уяві минуле та майбутнє села. Зелений ряд дерев: дубів, смерек, яблунь, черешень – чітко відмежовують дорогу, ніби турбуються, щоб випадковий прохожий, бува не заблудився, а йшов прямісінько в центр села. А шлях біжить вдолину, то піднімається вгору, знову простує повз невеличкий лісок, минає поодинокі хатини, що притулились подекуди до нього. Та ось доводиться швидше збігати з крутого довгого берега, аж у самісінький центр. Де густішають хати, під самим горбом, з правого його боку знаходиться відділення зв’язку, поряд фельдшерсько-акушерський пункт. Пройшовши ще трохи вперед, ви завітаєте до бібліотеки і клубу, що розташовані в приміщенні старої школи. Минувши магазин, побачите нову школу. А потім пам’ятник-обеліск, що нагадує нам про односельчан, які віддали своє життя за нашу свободу. Навпроти нова Свято-Михайлівська церква, побудована жителями села, за допомоги багатьох людей району.

 

Центр села розкинувся в долині, якою тече маленька річечка Бережниця, обминаючи всі перешкоди.

 

По долині річка

 

Поміж берегами

 

В’ється, наче стрічка,

 

Дівочими плечами

 

Степан Павлюк

 

А там, за берегами, ховаються хатинки, наче червоні намистинки, між лісами. Бережниця! Гарне, веселе село! Тут чути спів птахів та голосний передзвін дитячих голосів! Тут люди працьовиті, майстри на всі руки.

 

Це село мов квітка, –

 

Барви не зникають …

Ярослав Кузик