Традиції Карапчів в

 Традиції села

Багато цікавих миттєвостей було в житті карапчівців. Одна з таких -“шляхотський баль”. Його безпосередні учасники і організатори, Теофіл Йосипович Мозбауер, Антон Іванович Литвинчук, Ганна Владиславівна Крізор, Євгенія Василівна Кейван, розкрили ще одну сторінку життєпису односельців. І ще раз довели, що і раніше люди гарно проводили своє дозвілля. А систематизував їх розповіді голова Карапчівського осередку Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка Ярослав Кузик. Для організації цього дійства стихійно створювався “комітет” в складі двох-трьох парубків. В обов’язки його входило отримати ПИСЬМОВИЙ дозвіл у двох примірниках. Спочатку в Сторожинці у префектурі, пізніше такий дозвіл можна було вибрати і у Вашківцях. Отримавши дозвіл, треба було узгодити в префектурі і дату балю. Один примірник і заносили в жандармерію, другий – залишався в комітеті. “Комітетчики” наймали музику в Глиниці. Число музик коливалося від 5 до 7. Бувало й три скрипалі (дві перших і одна друга скрипки), цимбаліст, контрабасист, тромбоніст. Міг бути ще кларнетист, два трубачі – перша труба, тромбон. Часто грав на балі відомий скрипаль Алеко зі своєю капелою. Бували в Карапчеві Додко і Дмитро – скрипалі з Глиниці. Наймали Шварців, Гелтів з Волоки. Музикантів треба було привезти з Глиниці, а після закінчення балю відвезти додому. Це теж входило в обов’язки “комітету”. Інколи балі грали і карапчівські музики Микола Тесліцьий, Олександр Вакарюк, Йосип Мілімонко та інші. Балі були загальними і за запрошеннями. Запрошення старались оформити на картках. Текст мав бути друкованим. Користувались послугами пошти : розсилали у Вашківці, Вилавче, Станівціі, Волоку, Банилів та інші села. Вибирали людей поважних, хто вмів набутись, чемних, щоб не бешкетували. До 19 років ні хлопець, ні дівчина не мали права приходити на баль. Приміщення здебільшого орендували. Балі проводились у «Польському домі», в Лековій стодолі та ін.. Приміщення заздалегідь готували. Прикрашали зал, або, як казали, “салю” дзеркалами, килимами, ялицею. Декорували паперовими прикрасами, квітами, по можливості і живими.Підлогу воскували. Підбирали відповідне освітлення (велика висяча лампа, малі настільні лампи). Музика грала на спеціальному підвищенні в кутку залу. Комітет доручав 2-3 досвідченим дівчатам заздалегідь підготувати букет для «Реґіни» – королеви балю – з живих або декоративних квітів та «блуми» і “ордера” – відзнаки – для хлопців.Для решти учасників балю відзнаки теж робили з квітів. До кожної відзнаки обов’язково додавали шпилечку. Для хлопців могли бути і такі відзнаки – з різнокольорового паперу вирізували серце. Тут був простір для творчості. Такі відзнаки старались урізноманітнювати. Взимку теж могли бути живі квіти. Купували в оранжереї пана Криштофовича. Баль міг починатися і о 15-й год., і о 17-й, і о 21-й, в залежності від рангу. Адже найголовніших балів, на запрошення, могло бути до 4-х в році. Загальних і «полумискових» балів було більше. Хлопець приходив на баль сам. Дівчата – здебільшого з матерями. Міг приходити хлопець з дівчиною, а дівчина – зі старшим братом. Хлопці старалися бути одягненими в костюми, дівчата – у довгі або короткі сукні. Музики грали до приходу або надворі, або вже в приміщенні. Здебільшого це був «Ракоча-марш». За нього музикам ніхто не платив. «Ентре» (вхід) збирав хтось із “комітету”. Якщо йшов хлопець з дівчиною – бралося дорожче, а з мами з дівчиною – дешевше. Інколи з дівчини зовсім не брали вхідне. При вході було обладнано гардероб. Виділяли окрему людину, щоб брати речі і верхній одяг та видавати номерки. Ця ж людина вкінці віддавала все прийняте. Танці продовжувались до півночі. Найбільш популярні танці – “гора”, ‘фокстрот”, «вальс» (відео), «танго», “полька”, “сирба”. Рідше звучали “верховина”, «коломийка», “коломийка з думкою”, “краков’як”, “коса”, танці давнішого походження – “зібеншріт”, “лендер-полька”, “глазир-полька”, «енглет-вальс». Опівночі, в паузі, сідали за столи, годували і музикантів. Якщо була корчма, то хлопці запрошували дівчат, трактували їх (вгощали) водичкою, пивом, цукерками, шоколадом. Пили дуже мало. Сторонські їли, пили теж. У паузі хлопці купували “своїм” дівчатам “блуми”. Міг для одної купити й 2-3 квітки. Купував і для інших дівчат. Міг і десятьом купити, щоб потім запросити в танець. Після цього відбувався продаж букета для “королеви балю”. Клався стілець посередині залу. Один з хлопців ставав на нього і оголошував: «Ліцитується букет!» Першу ціну називав і давав гроші хтось з членів комітету. Хлопці ставали колом. Дівчата сиділи на лавках. Далі ціну підвищували. Нарешті той, хто дав найбільше грошей, купляв “букета”, інколи доходила й до вартості корови. Парубок, що купив букет, вклонявся перед своєю дівчиною, давав їй квіти. Вона ставала “королевою” балю, а він – “королем”. Спеціально для них музика грала вальс. Посипали “королеву” і “короля” різнокольо¬ровим конфетті, серпантином. Згодом музиканти грали “блумен-вальс”, протягом якого хлопець мусив танцювати зі всіма тими дівчатами, котрим купив “блуми”. Після цього дівчата відкупляли “відзнаки” хлопцям. Коли музиканти грали “дамен-вальс”, дівчина теж за один танець мусила танцювати зі всіма тими, кому купила “відзнаки”. Так закінчувалися урочиста частина. Баль тривав аж до ранку. На храмовий день бувало до 5 балів на село. Якщо в один день в селі відбувалося 2-3 балі, то музика грала надворі. Це вже контрабаль. Близькими до балю були “складки” або “полумисковий” баль. На них приходили вже подружжями. Жінки домовлялись про їжу, а чоло¬віки про напої. Відтворити елементи «Шляхотського балю» спробували учні Карапчівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів для учасників ХІІ зльоту творчої учнівської молоді Гуцульщини у травні 2009 р.