Видатні особистості Коритне

Вихідцями нашого села є: народний артист України Петро Єпіфанович Ончул, поет Василь Степанович Лелек, професор Василь Омелянович Ластовецький, владика Чернівецький та Буковинський Онуфрій, професор Василь Іванович Курик, професор Василь Семенович Колотило та інші.

ОНЧУЛ ПЕТРО ЕПІФАНОВИЧ — оперний співак Донецького академічного театру опери та балету, професор Донецької державної консерва­торії, заслужений артист України (1972), народний артист України (1980), секретар Спілки театральних діячів України.

Народився 30 грудня 1936 р. в селянській родині. У 1952 р. закінчив сім класів в рід­ному селі. В 1954—1957 pp. працював на Вижницькому деревообробному комбінаті.

У 1961 р. закінчив Чернівецьке державне музучилище, у 1966 — Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. З 1966р. працює в Донецькому академічному театрі опери та балету. В його репертуарі твори з опер: Дж. Верді «Ріголетто» (партія Ріголетто), «Отелло» (партія Яго) «Травіата» (партіяШермон); О. Бородіна «Князь Ігор» (партія Ігора); Дж. Пуччіні «Тоска» (партіяСкарпія) та інші – всього понад 30 провідних партій оперної спадщини. Виступав у США, Англії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії Румунії, Польщі тощо.

ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ ЛЕЛЕК народився у затишному куточку Буковини, в с.Бережонка, на святвечір, 24 грудня 1946 року

Талант до нъого прийшов від самого Господа Бога.

Василь був першою дитиною у Лелеків, а всіх дітей – восьмеро. Сім’я зберігала давні українські традиції. Від матері Марії Дмитрівни, сільської вчительки, хлопчик перейняв палку любов до української культури, народних звичаїв, повір’їв, до української казки, пісні. Від батька, Степана Васильовича, – твердий характер і горду вдачу. Василя оточували дотепні і життєрадісні люди, які й у горі вміли жартувати, їхнє мудре слово, задушевна народна пісня, мамині і дідові казки та розповіді стали тим цілющим джерелом, яке надихало на творчість, давало духовну наснагу.

Освіту Василь Лелек здобував спочатку у Бережонській восьмирічній школі (1953-1961рр.), а потім у Коритненській СШ, яку закінчив 1964 року. Був дуже здібним учнем, від природи допитливим, запальним, непосидючим хлопцем, любив полемізувати, вступав у дискусії не тільки з ровесниками, а й зі старшими, учителями.

Перший вірш написав у четвертому класі. В одинадцятому класі Василя потрясла смерть Симоненка. Він, порадившись зі вчителем української мови та літератури Григорійчуком Іваном Тарасовичем, вирішив відгукнутись і написав вірш “Василю Симоненку”:

Друкуватися В.Лелек почав 1965 року в журналі “Жовтень”. 1965-1968 роки – служба в армії. Служив у Москві, займався в літстудії, друкувався у військових газетах,   звичайно, російською мовою. В 1969-1975рр.     навчався   на   вечірньому   відділенні філологічного факультету Чернівецького університету. Навчання поєднував з працею. Спочатку на заводі “Кварц” (1975-79рр.), потім на Чернівецькому художньо-виробничому комбінаті, бо мав неабиякі здібності як художник. З 1983 по 1984 рік працював в управлінні культури Чернівецького облвиконкому. З 1985 року – знову на художньо-виробничому комбінаті. У 1996 році переніс два інсульти. Після хвороби працював науковим співробітником в музеї О.Кобилянської. Його твори друкувалися в газетах “Радянська Буковина”, “Київська газета”, “Молодий буковинець”, “Буковинське віче”, в журналах “Дзвін”, “Буковинський журнал”, друкувалися вірші й за кордоном: в Австрії, Канаді. При жодній владі поет не лицемірив, говорив тільки правду, чисту і чесну.

Поезія Лелека – то вільний творчий дух, який живиться і наповнюється реальним життям. Він ніколи не писав на замовлення.

Поезія Василі Лелека дещо похмура, в ній відчувається і смуток, і туга, і скорбота, і навіть розпач.

1997 року вийшла збірочка “Жертовна ватра” у видавництві газети “Молодий буковинець”. Довго йшов до цього Василь Степанович. Давно міг би мати книжки віршів, якби не горда гуцульська вдача. У часи застою не писав “паровозів”, а тільки те, що витікало з душі.

14 жовтня 1997 року Василя Степановича нагороджено премією ім. Дмитра Загула. Поезія Лелека – це та “жертовна ватра”, що очищає наші душі, дає сили і терпіння вижити в цей складний час, заставляє задуматись, чи так ми живемо, чи на правильному шляху, чи не розминулися з совістю, з правдою, чи завжди пам’ятаємо свій родовід, своє коріння.

Та лиха доля не обминула нашого земляка. Передчасна смерть забрала його на 51 році життя 26 грудня 1997 року.

ЛАСТОВЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ народився 28 листопада 1928 року в селянській сім’ї.

В дев’ять років залишився без матері. Ріс з батьком і мачухою. В школі вчився тільки на «відмінно». Закінчив семирічку і за порадою добрих людей пішов вчитися в бухгалтерську школу. Закінчив і її на «відмінно». А так як знав румунську мову, направили на роботу в Герцаївський колгосп  бухгалтером. В 16 років не стало батька, про що він не знав. На рідному обійсті застав Василь порожню хату. А через пару днів важко захворів тифом. Завдячуючи Богові і людям – видужав.

Пізніше працював в Замостянському та Банилівському сільпо головним бухгалтером.

В 22 роки (вже будучи одружений) пішов служити до лав Радянської армії, про яку завжди згадував тільки добре: бо за його старанність, кмітливість (влучно стріляв: друге місце в полку; був направляючим роти) до нього відносились тільки добре. В армії була велика бібліотека , яку він майже всю перечитав.

Після армії повернувся Банилівського сільпо, згодом працював у Вашківському сільпо, Вашківській заготконторі, Вижницькій райспоживспілці.

Заочно   навчався   і   закінчив   кооперативний   технікум (1959), Львівський університет (1967), захистив кандидатську (1974) та докторську дисертації (1993). З 1974 року Василь Омелянович працював на викладацькій роботі: асистентом у Львівському торгово-економічному інституті, викладачем у Чернівецькому університеті, завідуючим кафедрою бухгалтерського обліку і аналізу господарської діяльності в Чернівецькому філіалі торгово – економічного інституту.

Ластовецького   Василя   Омеляновича,   видатного   вченого,   доктора економічних наук, професора, знали в Україні, Росії, Білорусії, Казахстані. Завдяки його активній участі, його наполегливості був створений економіко – правничий інститут, а згодом – Західний економіко-правничий університет, де він до   останнього працював   завідуючим   кафедрою   бухгалтерського   обліку   і аудиту.

З 2002 року   був членом вченої Ради Тернопільської фінансової академії по присвоєнню вчених ступенів. Василь Омелянович написав сотні наукових статей, десятки підручників, дві монографії.

В 1994 році створив одну з перших аудиторських фірм «Бук – аудит», до якої головні бухгалтери, керівники йшли за порадою, допомогою, підтримкою.

Завжди і у всьому був чесний і правдивий, порядний у всіх відношеннях. добрий   і   співчутливий;   завжди   відстоював   свою   позицію,     в   якій   був переконаний, що це так і не інакше, і вмів переконувати інших. Завжди наполегливо, кваліфіковано йшов до своєї мети.

Був добрим сім’янином. З дружиною Сільвією, своєю односельчанкою і однокласницею, прожив 56 років в любові, повазі, взаєморозумінні, підтримці. Це була зразкова сім’я – приклад для інших багатьох сімей.

ВЛАДИКА ОНУФРІЙ (БЕРЕЗОВСЬКИЙ ОРЕСТ ВОЛОДИМИРОВИЧ)народився 5 листопада 1944р. в с. Коритне, тоді ще Вашківського району, в сім’ї священика Березовського Володимира Івановича. В сім’ї було четверо дітей: троє хлопців та одна дівчинка. Орест був третьою дитиною. Як і старші брати, завжди ходив з батьком до церкви і вже з того часу бачив усі таємниці Богослужіння. Початкову освіту здобув в сільській школі. Закінчивши школу, він поступає до залізнично – дорожнього училища, потім – до технічно – інженерного технікуму. Далі – до Чернівецького університету на інженерний факультет. Після закінчення університету, їде до Росії в місто Загорськ (Московська обл.) і поступає в духовну семінарію. Вирішивши присвятити своє життя служінню Богові, приймає постриг. 18 років отець Онуфрій правив у Сергіє – Радомижському монастирі, де показав смиренність, мудрість, а також наставницькі здібності.

9 грудня 1990р. відбулася хіротонія. Спочатку він служив у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, а пізніше став Архімандритом Чернівецьким і Буковинським. Є головою Чернівецької Єпархії, постійним членом священного Синоду УПЦ, настоятелем Троїцько – Кафедрального Собору в Чернівцях.

Владика Онуфрій організовує хресні ходи по святих місцях нашої області та за її межами. Кожного року паломники звершують хід на Святу гору – Афон (Греція).

На великі свята звершує благодійні акції, відвідуючи будинки перестарілих, дитячі будинки, лікарні, в’язниці.

Вільно володіє англійською мовою, адже часто буває за кордоном, відвідуючи святі місця в Туреччині, США, Греції, Єрусалим, Назарет, Вифлеєм.