Історія Лопушна

Люблять Батьківщину не за те,

що вона велика, а за те, що своя.

                 Луцій Анней Сенека.

 

 

 

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»,–  стверджував класик української літератури Максим Рильський. Та  чи й можливо творити майбутнє, не знаючи своєї хоч і невеликої історії Буковинського краю, свого коріння.

Кожен народ має багато місточків, що  допомагають йому поєднувати день учорашній і день завтрашній. І одним з них є наука, яку ще Тарас Шевченко називав матір’ю історії – археологія. Це завдяки їй цеглинка за цеглинкою, від самого фундаменту ми відбудовуємо свій український історичний дім, дістаємо з – під покрову століть надбані попередніми поколіннями скарби духовні і матеріальні. А нам, українцям, є на що озирнутися, є чим гордитися, і є що берегти. Адже у нас Буковина  багата своєю особливою з геополітичної точки зору територією, своїми родючими землями, своїми людьми, є гори, є ріки. Все це є, і треба знати, скажімо, чому річки  обміліли, або чому прийшла вода. Упродовж десятків століть усе в природі змінювалося, приходили інші народності, людина удосконалювала себе і світ довкола. І ми повинні як, в принципі, кожна цивілізована країна, цивілізований народ, знати і поважати свою історію, з усіма її «негативами» і «позитивами».

Звідки ми? Хто ми? Яка історія нашого роду?

Лопушна – це село, яке тільки переглядається декількома фразами у дослідженнях. Адже тут ми будемо зосереджувати свою увагу, що саме звідси продовжується рід Косованів, Грабів, Карпанів, Долінських, Гузаків, Романів. Щоб  знайти ключ від «дверей минулого» краю, потрібно нам допомога жителів – старожилів, котрі багато років свого життя, свої знання і таланти віддають на те, аби лишилося якомога менше незаповнених сторінок нашої історії села Лопушна.

Старожили села:

Косован К.Т. (1921 р.н.);

Косован В. (1932  р.н.);

Стратій М.(1937р.н.);

Гузак В.Г. (1936 р.н.);

Гузак М.В. (1938 р.н.).

 

 

 

Село Лопушна розташоване у долині річки Сірет, яка протікає із заходу на схід. Його захищають від північно – західних вітрів високі гори Пі голова, Дудишина, Затинь, Згар. Гори увінчані віковими буками, вічнозеленими ялинами і смереками. Ця гірська територія тривалий час була незаселеною.

Село розташоване в межах Вижницького району Чернівецької області, на крайньому Пд. – Зх. області; крайньому Пд. Вижницького району.

Клімат Лопушни зумовлений його розташуванням у помірних широтах і впливом гірських систем Карпат. Він суворіший ніж на рівнині  у наслідок прохолодного  короткого літа.

Найбільша кількість опадів у Лопушні припадає на весняно – літній період, найменше – в осінньо – зимовий.

Упродовж зими (у зв’язку з відлигами) нерідко спостерігається руйнування та зникнення снігового покриву.

Упродовж усіх місяців року, крім зимових, можливі грози. Найбільше їх у червні – липні.

На території села протікає річка Сірет з протоками Лопушна, Арджів, Бабино, Збараж, Дмитрівська, Антофіївка. Переганка, Сигла, Перехід. Вона має явно виражений гірський характер: вузька, глибока  річкова долина з крутими залісненими схилами. По території області протікає верхня частина Сірету довжиною 100км. Розглядувану частину річки можна розділити на дві характерні ділянки: гірську (20км) та передгірно – рівнинну (80км). Русло помірно звивисте шириною в межах 7 – 10 м. і глибиною 0,20 – 0,70 см. Середня швидкість течії змінюється від 1,5 до 2- 3м/с. при високих рівнях води ширина русла збільшується по 50-80м, а глибина до 2- 2,5 м, а швидкість до 3-4 м/с. Середня річна витрата води за багаторічний період дорівнює 2,4 м/с , біля с. Лопушна. Найменша витрата спостерігається 31.01.1962р, і становила 0.08 м/с, а найбільша 8.06.1969р. і дорівнювала 220 м/с.

При проходженні паводків ширина річки збільшується до 100 м, глибина 2-3м, а швидкість течій становить 2-3 м/с.

На території села поширені бурі гірсько – лісові ґрунти, що залягають на заліснених схилах гірських хребтів, вкритих  добре дренованими кислими материнськими породами карпатського флішу. Вони мають низьку потенційну родючість. Ефективно використовувати їх можна після внесення високих норм добрив та вапнування.

Основним багатством Лопушни є ліси, що займають 90% його території. Найбільші площі зайняті під ялицево – буковими лісами. Полонини займають порівняно невеликі площі на схилах.

У 1859р. розкрито цілющі властивості місцевої природи, а тому регулярно на відпочинок почали приїздити люди , мешканці багатьох міст і містечок Австрійської імперії , а згодом і боярської Румунії.

У нас можна лікувати велику кількість хвороб на основі мінеральних джерел, та, на жаль, не  збудовано жодного санаторію.

На господарську діяльність населення впливають водні ресурси басейну річки Дунай. Найбільшими є річки Сірет і Черемош, які приваблюють багатьох любителів – екстремалів підкорювати непокірну річку з весни до осені. З 1816р. і до кінця 70-х років ХХ ст. по річках сплавляли ліс, що давало можливість заробляти лісорубам, плотогонам не проживання. По  сьогоднішній день заготівлю і обробкою деревини займається чимало підприємців малого та середнього бізнесу.

Недалеко від людських домівок с. Лопушни ростуть ялини, буки, але в той же час можна зустріти березові гаї, а також вільху, модрину, дикі яблуню, черешню, грушу, кущі малини, ожини та інші.

Щоденно приходять з весни до осені в такі місця сотні грибарів на  «тихе полювання», щоб зібрати дари природи: білий гриб, підберезник, сироїжки, опеньки.

 

Лісовими стежками між деревами ходять олені, дикі кози, свині, видри, лисиці, борсуки, вовки, зубри, ведмеді, стрибають рисі, білки. А на гірських полонинах поблизу сіл Лопушна та Долішній Шепіт можна зустріти сотні рослин «зеленої аптеки». Серед них: чебрець, арніка, звіробій, дев`ятисил, афини. Саме серед цього різнотрав’я, вдихаючи п’янкі пахощі духмяних трав, влітку господарюють чабани, випасають отари   овець та великої рогатої худоби, спостерігають за летом орлів, яструбів, соколів.

Долинами з ранньої весни до пізньої осені чаклують ґазди на своїх присадибних ділянках, біля кукурудзи, буряку, картоплі. У зелені груш, яблунь, слив  потопають оселі, оповиті віночкам чорнобривців, троянд, півоній, хризонтем.

Рано – вранці на підліссях, біля водойм можна почути переспів жайворонків, ластівок, синичок, глухарів, рябчиків, кування зозуль.

Природа щедро нас обдарувала мінеральними джерелами, будівельними матеріалами: піском, камінням, глиною, які століттями служать місцевому населенню. Та найбільшими даром є незаймана природа : чарівні краєвиди, чисте озонове повітря, гірські річки з порогами, водоспадами, що залишають незабутнє  враження та бажання ще раз побувати в цих місцях.

Серед цієї чарівної та багатої природи і виникло село Лопушна. Саме на таких місцях любили наші предки робити загороди для худоби. У них худоба мала зелену пашу, чисту гірську воду і добрий відпочинок. Влітку худобу випускали в гори, часто вона і зимувала в такій загороді під відкритим небом.

Та бували і такі роки, переважно через війни, що ця загорода пустувала. Худобина терпіла не менше, ніж люди. Її напасники забирали або вирізували. І поки люди, що вціліли, спромагалися  на нове майно, загорода пустувала. За літо вона покривалася бур’янами.  А як відомо, там, де літує худоба, люблять рости лопухи. Так вище Межибродів над р. Сіретом, деякий час стояла загорода без худоби. З часом  вона заросла лопухами. Люди це місце стали називати Лопушиною , а згодом і Лопушною. Лопухи ростуть на добре угноєній землі. Це помітили люди. Спочатку вони орали тут і сіяли, а потім набудували хат. Так виникло село з назвою Лопушна. (Записано в 1956р від жителів Граба Танасія та Москалюка Івана, 1886р. народження.)

Відомим дослідником , в документах якого згадується село Лопушна з найдавніших часів є румунський історик Теодор Балан. Саме в його збірці документів 1745 – 1760 рр. (видання 1939р. під редакцією Буковинської Метрополії)  згадується село Лопушна, як територія з 1798 року стало належати графу Миколі Васильку (документ-грамота, датується 24 травня 1798року).

31 серпня 1774 року Австрійські війська зайняли Чернівці,а в жовтні 1774 року був визнаний  кордон між Австрією і Росією. 7 травня 1775 року край Буковина був приєднаний до Австрії. Саме в цей період почалося масове заселення прилеглих територій селища Берегомет , народилося й село Лопушна.

Як довідуємося з Географічного словника з 1882го року, Лопушна була присілком села Берегомет над річкою Сіретом, у Вижницькім повіті.

В сиву давнину село Лопушна  належало до Руси – України. Опісля до Австро – Угорщини, від  1919 –го року до УНР, відтак до Румунії (аж до 1940-го року), відколи включено до УСРС.

Під час перепису населення в Румунії 1930 року Лопушна, Лекече, Межиброди були присілками Берегомета. З цих так званих присілків Лопушна могла існувати і уважалася окремою громадою, маючи окрему церкву та школу.

Село поступово розросталося  , на поч. ХІХ ст. в Лопушні проживало вже 21 родина. Рід Косованів, Корпанів, Грабів, Москалюків, Олексюків, Паламарюків.

Перші мешканці селилися на тих місцях, де вони могли збудувати будинок, обзавестися городом, пасовиськом, там де була можливість  зручно користуватися більшою чи меншою частиною лісу. Поселенцю треба було дбати про широке пасовисько. Бо в цій місцевості його могло прогодувати  тільки скотарство. І тому частину лісів було вирубано, викорчувано, щоб використати їх як пасовиська.

Крім того поселенці займалися мисливством і рибальством.

На південній частині Лопушни було підприємство купелів  зимною водою, а також підприємство для продажу жентиці.

Також існувала в той час там вілля для  гостей, лісничівка, тартак та кілька млинів.

 

 

Село Лопушна 80 –х років ХХ ст.

З’їзд мисливців Буковини 30-ті рр. ХХ ст.  с. Лопушна

Мисливців с. Лопушна та гості.

 

Аптечний пункт та половий будинок 50-ті рр. ХХ століття

 

Двокамерна хата 90 – ті рр.. ХІХ ст.. с. Лопушна

 

Чотирикамерна хата 20-ті рр. ХХ ст. с Лопушна

 

Хата 50-ті рр.. ХХ століття с. Лопушна

 

Багатокімнатний будинок 90-х років ХХ ст.. с. Лопушна