Видатні особистості
Микола Василько
(1868 – 1924)
М. Василько народився в селі Лукавці в родині багатого дідича Василька, яка зробила багато для розвитку шкільництва у цьому селі. У 1898 році був обраний двірником села Лукавці, потім був керівником Вижницького повіту. Зробив дуже багато для розвитку шкільництва в селі Лукавці та в місті Вижниці. З нашого села починається його громадська та політична діяльність.
Визначний громадський і політичний діяч Буковини, дипломат, посол до буковинського сойму і віденського парламенту (1898 – 1918).
З поміркованими румунами та жидівськими послами зоорганізував у 1903 році у буковинському соймі Вільнодумний Союз, за допомогою якого українцям вдалося досягти в адміністративній і культурних ділянках, зокрема відкликання, небажаного президента Буковини Бургіньона (1905) та заснування української гімназії у місті Вижниці (1908). Організатор гуцульського буковинського куреня (1915 – 1916) співзасновник Загальної Української Ради у Відні (1915) та Української Національної Ради у Львові (1918). У Віденському парламенті Василько був заступником головного Українського Клубу й оборонцем українських прав, з яким рахувався парламент та Австрійський уряд. У Палаті Послів і в так званих спільних делегаціях виступав у загальних українських справах: зміни виборчої ординації (1901), відкриття українського університету у Львові (1901), рільничих страйків у Галичинні (1902), був завзятим противником москвофільства, висував так звану австро – українську концепцію, за якою, в разі перемоги у світовій війні центральних держав, відлучені від Росії Волинь та Поділля увійшли б до складу відродженої Галицько – Волинської держави, як національно – автономного краю Австро – Угорщини. Був дипломатичним представником ЗУНР в Австрії (1918 – 1920)і послом УНР у Швейцарії й Німеччини.
Помер у 1924 році.
Олексій Іванович Киселиця
(1884 – 1950)
Значне місце на ниві розвитку шкільництва у селі Лукавцях належить учителю, громадсько – культурному діячеві Лесеві Киселиці.
16 квітня 1884 року у родині Івана Киселиці народився син Олексій. Сім’я була багатодітна: чотири сини і дві доньки. У цій шанованій у селі родині, завжди в пошані була книга, наука. З поміж шести дітей освіту здобув лише Олексій. Закінчивши Чернівецьку учительську семінарію, стає учителем – шанованою і поважною людиною. Свою учительську роботу О.Киселиця розпочав у мальовничому буковинському селі Мамаївці.
З 1909 по 1910 рік працює редактором видавництва «Діточа бібліотека» товариства Українська школа у Чернівцях. Тут з його участю видається багато літератури українською мовою. У Чернівцях він займається перекладацькою роботою. У 1909 р. вийшла у світ книжка «Казки Карла Евальда» (переклад з німецької мови на українську зробив Олексій Киселиця). Він досконало володів декількома мовами: німецькою, французькою, румунською, латинською.
1911 – 1912 рр. працював директором Берегометської народної школи, а також на громадських засадах головою «Читальні» у Берегометі. Звідси його забирають на фронти першої світової війни.
Повернувшись з фронту, він продовжує учителювати, але румунська влада забороняє займатися учительською роботою. Олексій Киселиця змушений у Бухаресті здати екзамени румунською мовою і лише після цього одержує право навчати буковинських дітей. Свою педагогічну роботу продовжує у рідному селі В.Лукавці.
На той час у селі В.Лукавці ще не було збудовано приміщення школи, діти навчалися у найманих будинках. Були роки, коли громада не мала коштів, щоб найняти приміщення, тоді Олексій Киселиця навчав дітей у власному будинку, він не тільки навчав дітей читати, писати, рахувати, але й формував у них дух українства. У такий важкий час гоніння всього українського він читав дітям твори українських письменників, відзначав Шевченківські дні. Колишні учні, нині старші люди у селі з великою вдячністю і любов’ю згадують свого вчителя.
У 1934 році у Чернівцях відбувся суд над членами видавництва «Самостійність», де Киселиця виступав захисником.
3 1938 року був членом товариства «Руська бесіда».
У Олексія Киселиці була велика домашня бібліотека, якою користувалися його учні та їх батьки.
З 1941 по 1944 роки Олексій Іванович працював у домашньому господарстві. З 1945 року і до кінця своїх днів Лесь Киселиця навчає дітей німецької мови та працює завідуючим сільської бібліотеки у селі Лукавці. Ця бібліотека була створена ним на основі власної бібліотеки і була найкращою у краї.
Олексій Киселиця помер у селі Лукавцях і похований на кладовищі біля церкви святої Параскеви.
На окреме слово заслуговує і дружина Олексій Киселиці Аделаїда з роду Зибачинських, яка також була учителькою, доброю до дітей і українською патріоткою за своїми поглядами.
У сім’ї Киселиців було троє дітей: дочка Одарка – відома художниця, дочка Орися – дружина буковинського поета Ореста Масікевича, син Тарас – навчався у Берліні, трагічно загинув.
Понині у селі Лукавці живе добра згадка про цю родину, мудрий образ учителя Олексія Киселиці.
Аделаїда та Олексій Киселиця
Одарка Олексіївна Киселиця
(1912 – 1999)
Народилася 1 квітня 1912 року в селі Берегомет у родині педагогів Олексія та Аделаїди Киселиців. Пізніше батьки переїхали працювати в школу рідного села Лукавці.
З раннього дитинства дівчинка мала здібності до малювання. Добрі батьки не підтримували її в цьому прагненні. Сльозами вона виплакала право на здійснення своєї мрії.
О. Киселиця у 1928 – 1930 рр. студіювала малярство у майстернях Рацького та Видинівського, у 1930 – 1939 рр. навчалася у Празькій академії мистецтв, у класі найвизначнішого чеського портретиста В’ячеслава Нехлиби. Для робіт академічного періоду притаманна свіжість сприйняття, бо тоді все було першовідкриттям – колір, лінія, контур.
З 1949 року – працювала у чернівецькому художньому фонді. У 1954 році стає членом спілки художників України.
Пензлю художниці належать такі роботи: «Відпочинок на поваленому дереві», «Золота осінь у с. Рівня», «Осінній вовчинецький етюд», «Польові квіти», «Буковинський натюрморт», «Гуцульський натюрморт», «Солом’янки», «Чорнобривці», «Безсмертники», «Смуток», «Вічне», цілий ряд портретів своїх земляків, батьків та інші роботи.
У 1996 році Одарка Киселиця стає лауреатом літературно – мистецької премії ім. С.Воробкевича, з 1997 року – заслужена художниця України.
У 1999 році Одарка Олексіївна відійшла у вічність, вона похована у селі Лукавці, біля церкви святої Параскеви.
Мистецькі шедеври О.Кисилиці
Аделаїда Кіндратівна – мама О.О. Киселиці.
м. Чернівці 16. IV. 1968 р.
Лесь Киселиця, педагог і бібліотекар
в с. В. Лукавець 1948 р.
«Польові квіти»
Недописаний вовчинецький натюрморт
Микола Георгійович Костриба
(1932 – 2010)
Народився в с.Вовчинець Вижницького району. Закінчив Лукавецьку семирічну школу, протягом 1952 – 1955 рр. відбував військову службу, де також займався улюбленою справою – малюванням. Після мобілізації юнак навчався рисунку і живопису у Буковинського художника Я.О. Очеретька. У 1957 р. вступив до Кишинівського художнього училища, де навчався на відділі художньої кераміки.
Микола Костриба не лише професійний художник, але й талановитий педагог. Він 15 років працював викладачем кишинівського художнього училища на відділі художньої кераміки, 27 років по сумісництву – викладачем скульптури в Унгенській художній школі. Він же і активний організатор відкриття цієї школи. Професійну діяльність і педагогічну працю мистець, завжди вважав і вважає творчою справою. Йому притаманна велика любов до дітей, які мають нахил до художньої творчості, і багато його вихованців стали професійними художниками.
М.Г. Костриба – член Спілки художників республіки Молдова, Почесний житель міста Унгени. Учасник багатьох виставок – міжнародних промислових, художніх і педагогічних . Заслужений художник Молдови. Великий патріот свого села. Почесний житель села Лукавці.
Мазуряк Степан Никифирович
(1929 – 1992 )
В 1947 році закінчив Лукавецьку семирічну школу.
1947 – 1950 рр.- навчався у Чернівецькому медичному училищі.
1950 – 1956 рр. – навчався у Чернівецькому медичному інституті.
З 1959 по 1973 р. працював у Кіцманській районній лікарні на різних посадах (хірургом, отоларингологом, головним лікарем).
З 1973 по 1992 р. – директор Чернівецького медичного училища.
Іванущак Дмитро Олексійович
Народився 5 червня 1955 р. у селі В.Лукавці, Вижницького району.
У 1970 році закінчив Лукавецьку ВШ та вступив до Чернівецького медичного училища, яке закінчив у 1974 році.
З 1974 по 1976 роки служба у лавах Радянської Армії.
1976-1982 рр. – навчався у Чернівецькому медичному інституті за спеціальністю лікар-педіатр.
З 1983 року по 1988 рік працював лікарем у ДСО ВДФСО профспілок.
У 1986 році був головним лікарем хокейної команди України на Спартакіаді народів СРСР, де збірна команда України посіла ІІ місце. Майстер спорту СРСР.
З 1988 року працював дитячим лікарем ортопедом-травматологом у міській дитячій поліклініці м.Чернівці.
З 1989 року по теперішній час завідувач хірургічним відділенням міської дитячої поліклініки. Лікар вищої кваліфікаційної категорії.
Депутат Чернівецької міської ради 1998 – 2002, 2002 – 2006 років
(ІІІ-IV скликань).
Має багато грамот, подяк, лауреат премії ім. Б.Л.Радзіховського.
Дмитро Олексійович – лікар від Бога, лікує відомих людей – артистів, дипломатів, депутатів та всіх тих хто потребує його допомоги. Багатьом людям, а особливо дітям, він подарував радість вільно рухатися.
Василь Костянтинович Бідений
Народився в 1944 році в с.Лукавці Вижницького району. У 1961 р. закінчив Лукавецьку середню школу. Служив у лавах Радянської армії. Закінчив Хотинський сільськогосподарський технікум та Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут.
Працював на різних посадах (бригадир тракторної бригади, головний інженер, секретар парткому) в колгоспі «Росія» з 1983 – 2002 рр. – голова колгоспу в с.Мигово.
Депутат Верховної Ради України першого скликання (1990-1994 рр.)
З 2002 – 2006 рр. – голова Вижницької районної ради. Зараз на заслуженому відпочинку.
Почесний житель села Лукавці.
Сафроняк Василь Танасійович
Народився 12 червня 1959 року в с.Лукавці Вижницького району Чернівецької області.
З 1966 – 1976 рік – навчався у Лукавецькій середній школі. З 1976 – 1978 р. – студент ТУ-3 м. Чернівці, після закінчення якого працював наладчиком технологічного обладнання заводу «Гравітон» м. Чернівці.
З 1978 – 1980 р. – служба в Радянській армії в НДР.
З 1980 – 1981 р. – слухач підготовчого відділення Чернівецького медичного інституту.
З 1981 – 1987 р. – студент Чернівецького медичного інституту. З 1987 – 1988 р. – лікар-інтерн по хірургії Світловодської центральної районної лікарні Кіровоградської області. З 1988 – 1993 р. – лікар-хірург, з 1993-1995 р. – заступник головного лікаря, з 1995 – 2010 р. – головний лікар Путильської центральної районної лікарні.
З квітня 2010 року до цього часу – голова Путильської районної державної адміністрації. Державний службовець третьої категорії, сьомого ранку.
Депутат Путильської районної ради 3 та 5 скликань, Чернівецької обласної ради 4 та 6 скликань.
Бойчук Тарас Миколайович
Тарас Миколайович Бойчу́к — Вчений у галузі хронобіології та хронотоксикології, доктор медичних наук (1999), професор (2002), ректор Буковинського державного медичного університету (2010).
Народився 17 березня 1966 року в с. Луківці Вижницького району Чернівецької області. У 1989 році закінчив Чернівецький державний медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа».
Після закінчення інституту пройшов шлях від старшого лаборанта до завідувача лабораторії гігієни води і санітарної охорони водойм науково-дослідного інституту медико-екологічних проблем МОЗ України. Після захисту кандидатської дисертації (в 1994 році) працював асистентом, згодом — доцентом кафедри медичної біології і генетики Буковинської державної медичної академії В 1999 році захистив докторську дисертацію. В 2002 році отримав вчене звання професора. З 2000 р. по 2003 р. працював деканом педіатричного і медичного факультетів Буковинської державної медичної академії.
У 2004—2007 роках працював в Міністерстві охорони здоров’я України на посаді заступника начальника відділу освіти і науки Департаменту кадрової політики, освіти і науки. З 2007 р. — ректор Київського медичного університету Української асоціації народної медицини, завідувач кафедри нормальної фізіології та медичної біології. Кандидат медичних наук з 1995 р. Доктор медичних наук з 1999 р.
Автор 102 наукових праць, в тому числі 6-х навчальних посібників.
Підготував трьох кандидатів наук, одного доктора наук.
Список наукових та навчально-методичних праць.
7 квітня 2010 р. наказом МОЗ призначений в.о. ректора Буковинського державного медичного університету.
12 листопада 2010 на Конференції трудового колективу БДМУ шляхом таємного голосування обраний ректором Буковинського державного медичного університету.
Напрями наукових досліджень: хронобіологія, хронотоксикологія. Сфера наукових інтересів: хронобіологічні особливості впливу малих доз важких металів на організм.
Нагороджений Почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я України (2000, 2005), Подякою Кабінету Міністрів України (2004), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2009), премією ім. Ю. Федьковича Чернівецької міської ради, Почесним знаком «За розбудову освіти» (2009), грамотами Чернівецької міської ради та Буковинської державної медичної академії.
Одружений. Дружина — Ірина, син — Ігор.
Микитюк Василь Іванович
(1953 р.н.)
В 1970 р. закінчив Лукавецьку середню школу.
В 1975 р. – Чернівецький державний університет, фізичний факультет.
З 1975 р. працює в Чернівецькому державному університеті.
Кандидат фізико-математичних наук.
Доцент фізичного факультету, Чернівецькому
національному університеті ім. Ю.Федьковича.
Фисюк (Колісник) Ольга Георгіївна
(1956 р.н.)
В 1973 р. закінчила Лукавецьку середню школу.
В 1978 р. – Чернівецький державний університет, філолог, вчитель української мови та літератури. 33 роки працює на педагогічній ниві.
Нині працює заступником директора з науково-методичної роботи гімназії №1, міста Чернівці.
Автор методичних посібників з методики
викладання української мови та літератури.
Як кажуть учні та батьки, вчитель – від Бога.
Має державні відзнаки та нагороди:
• Почесний знак «Відмінник освіти України»
• Лауреат премії ім. О. Поповича
• Почесне звання «Заслужений вчитель України»
• Грамоти Міністерства освіти і науки України, управління освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації, управління освіти Чернівецької міської ради
Малишевська (Бойко) Василина Семенівна
(1959 р.н.)
В 1977 році закінчила Лукавецьку середню школу.
В 1984 р. – Чернівецький державний університет, філолог, викладач російської мови та літератури.
З 1977 р. працює на педагогічній ниві.
З 1995 р. по 2005 р. очолювала профспілку працівників освіти міста Чернівці.
З 2005 р. – начальник управління освіти Чернівецької міської ради.
За сумлінну працю має нагороди:
• Почесний знак «Відмінник освіти України»
• Нагрудний знак «Антон Макаренко»
• Лауреат премії Чернівецької міської ради ім.Ю.Федьковича
• Лауреат премії ім. О. Поповича
• За заслуги перед українським народом у вересні 2008 р. нагороджена Грамотою Верховної Ради України
Ткачук Василь Миколайович
(1954 р.н.)
В 1972 р. закінчив Лукавецьку середню школу.
Закінчив Чернівецький житлово-комунальний технікум та Чернівецький державний університет, економічний факультет.
Працював на різних державних посадах.
Тепер працює головою Вижницької районної державної адміністрації
Бильцан (Яремко) Оксана Георгіївна
(1983 р.н.)
В 2000 р. закінчила Лукавецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів.
В 2005 р. – Чернівецький національний університет, історичний факультет.
Кандидат історичних наук.
Хома Дмитро Миколайович
(1965 р.н.)
В 1982 р. закінчив Лукавецьку середню школу.
1993 р. закінчив Київський Інститут культури Артист академічного ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України, поет – композитор.
Стрільчук Катерина Іванівна
(1939 р.н.)
У 1946 р. поступила на навчання у до 1-го класу Нижньо-Лукавецької школи. З 1953 року проживала в м.Тамбові, там і закінчила в 1956 р. 10 клас. З 1957 по 1962 навчалася в Тамбовському державному педагогічному інституті на факультеті російської мови та літератури.
У 1962 р. розпочала свою педагогічну діяльність в Лукавецькій СШ на посаді вчителя російської мови і літератури, а з 1975 по 1998 рр. працювала на посаді директора школи.
За сумлінну працю має нагороди:
• Почесний знак «Відмінник освіти України»
• Орден Трудового Червоного прапора
• Лауреат премії ім.Ю.Федьковича
• Почесне звання «Заслужений вчитель України»
• Багатьма грамотами різних рівнів за багаторічну сумлінну працю у справі навчання і виховання підростаючого покоління.
Почесний житель с. Лукавці.