Історія Мигове

Історія

Матеріал підготували:

вчитель історії Мигівського  навчально-виховного комплексу

Клим Фрозіна Танасіївна та учні  : Берник Іван., Семеген Юліана.

Історія села

Австрійський період

Якщо Ваш маршрут пролягає до Мигове, то Ви потрапите до нього, перетнувши Сірет між Лукавцями та Берегометом.

Мигове (стара назва Нігава) – це одне з найбільших поселень Вижниччини,а на даний час ще й відомий  туристично-рекреаційний центр села Мигове.

Мигове з’явилося на карті в 1776 році. Знаходиться  у південно-західній частині Вижницького району. Це гірське село, що розкинулося в долині річки Мигівки.

Навколо Мигового ростуть надзвичайно красиві смереково-букові ліси. Великі площі займають пасовища та сіножаті. Орних земель мало. І тому у господарствах наших односельчан переважають лісові промисли, тваринництво, а в останні роки розвивається туризм і рекреація.

Звичайно, наше село має цікаву історію, і ця історія сягає в давнину .

Відокремилося Мигове  в окрему адміністративну одиницю в 1776 році і перебувало у володінні кількох поміщиків. Найбагатшими були Васильки, Флондори та Богусевичі . Селяни відробляли повинності та панщину , посилення експлуатації викликали супротив селян .

Так мигівчани Я. Клим , І. Чорней , Д. Думенко, К. Шутак та інші звернулися до австрійського цісаря зі скаргою на поміщика В. Василька, який жорстоко поводився із селянами.

Мигівські селяни брали участь у повстаннях під керівництвом Л.Кобилиці.

Після скасування кріпацтва 1848 року становище селян не змінилося, і тому у

безвиході багато мигівчан емігрувало до Канади, Бразилії , Аргентини, Румунії. До сьогодні в селі говорять: «Там жила бразилянка, а це хата американця».

Австро-Угорщина стала новою володаркою Буковини з 1774 року, крім визискування, інтенсивних розробок та вивозу сировини розбудовувала і змінювала наш край.

Так, наприклад, в цей час Чернівці виглядали як сільське поселення, приблизно 200 невеликих хатин, покритих очеретом . В умовах 140-річного мирного розвитку міста зусиллями кількох його поколінь , що використали кращий європейський досвід містобудування, допомогою і талантом визначних зодчих Чернівці перетворилося у цивілізоване європейське місто, друге за чисельністю після Львова на західноукраїнських землях. Стало крайовою столицею коронного краю.

У нашому селі Мигове була збудована залізоплавильна піч 1835 року з волі місцевого поміщика графа Василька.  При спорудженні в південно-західній горішній частині села орієнтувалися на місцеві поклади залізисто-колчеданової болотної руди, що наявна тут у досить  значній  кількості.

Ще в селі за Австрійського часу знаходилася  Козацька січ (сучасне кафе),яка слугувала і Народним будинком. Тут у святкові дні збиралися молоді люди в національному одязі, перев’язані синьо-жовтою смужкою , співали січові пісні, залучали до цього своїх дітей . Кошовим отаманом був Костин Штефанюк .

Товариство «Руська бесіда» проводило велику просвітницьку роботу по національному відродженню краю . І в Миговому було відкрито читальню «Руської  бесіди» , яка проводила освітню роботу серед селян.

У 1776 році в селі Мигове відкрито початкову школу, а в 1860 році було відкрито шестирічну школу у найманих приміщеннях. Викладання велося на українській та німецькій мовах.

У 1873 році була побудована перша церква, а в 1902 році громада села вирішила (на місці сучасної церкви) побудувати нову велику церкву.

Кошти на будівництво збирали по селах призначені громадою люди. У 1903 році нова світла церква була збудована. У наступному 2013 році будемо святкувати 110 річницю. У 1910 році громада села збудувала житловий будинок панотцеві.

Пан та громада збудували в 1903 році «муровану школу» , крім цього наймали класні кімнати для навчання в Народному будинку (кафе), в будинках господарів села (Муренків, Йоганів) .

Але половина дітей залишалася поза школою. Учителі одержували платню від громади,  і вона була мізерною, але вони мали певні пільги: звільнення від військової служби, від оподаткування тих доходів, що заробляли приватними лекціями.

14 травня 1869 року австрійський  уряд видав закон для народних шкіл, який давав можливість за короткий час розвиватися шкільництву.

Перша світова війна принесла українському народу чимало лиха, ця війна для   українців була братовбивчою . Більше 120 жителів села не повернулися із фронту додому.

У 1918 році на руїнах Габсбурзької монархії зблиснула зоря свободи і власної національної державності для жителів нашого краю. Чернівці та Вижниця стали центром  волевиявлення українців, саме тут на Крайовому вічі (3 листопада 1918 року висловилися за українську державність , за об’єднання з Великою Україною . І мигівчани брали активну участь у цих дійствах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мигове в часи румунської окупації

У листопаді 1918 року наш край окупували румунські війська.

На початок листопада наша земля вже була окупована румунськими королівськими військами. Спочатку прихід румунів справив неприємне враження на населення Буковини. У поводженні з місцевим населенням окупанти були жорстокими,  забороняли рідну мову. Люди за Румунії працювали на полі та лісозаготівлях. Все, що потрібно було для життя, вирощували у своєму господарстві. Багато чоловіків робили у румунських купців (фірма Форосава), які заготовляли і відправляли ліс на продаж. Жінки з дітьми обробляли землю, вирощували коноплі, щоб можна було виткати тканину на сорочку чи штани. Із овечих шкір робили кіптарі, кожухи. З свинячих шкір шили постоли, а в кого і цього не було, робили взуття дерев’яне. Діти теж були зайняті у господарстві: випасали свою худобу та наймалися до панів. Ходили діти до школи. Школа знаходиться у центрі села, там, де і за Австрії, у Горкуті  – у хаті Андрія Гладчука. Навчання було суворе, жорстоко наказували порушників дисципліни, а також тих, хто розмовляв українською мовою. «Говорити тільки румунською мовою»,- таке оголошення було вивішене скрізь, в тому числі у школі і примарії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мигове за часів радянської влади

28 червня 1940 року відбулося віковічне прагнення буковинців- возз’єднання в єдиній українській державі. Хоча Україна в той час входила до Радянського Союзу, справжньої незалежності  вона не мала, проте для буковинців було краще воз’єднатися з Україною, ніж мучитися в румунській неволі.

На час визволення в селі проживало 2762 жителів, із них 2536 українців, 211 євреїв, 9 німців, 6 поляків і 1 румун. Майже всі займалися сільським господарством. Більшість селян була малоземельною. З 889 дворів 36 не мали землі зовсім, 499 – володіли ділянками до 2 га, в 192 – від 2 до 5 га. Мало було робочої худоби. 673 господарства не мало коней. Село мало 21 плуг, 81 борону, 10 віялок і лише 4 молотарки, 5 водяних млинів і 1 олійницю. 5 липня 1940 року було створено сільську Раду. Першим головою сільської Ради був Гладчук Дмитро Петрович. Відбулися зміни у культурному житті села. Було відкрито семирічну школу. При школі працювали гуртки по лікнепу, в яких навчалися  у 1940-1941 н. р. 395 неписьменних і малописьменних односельчан.

Відкрито було клуб, створено гуртки художньої самодіяльності, почала діяти пересувна кіноустановка. До цього односельчани ніколи не бачили кіно.

Почала діяти перша бібліотека. У селі були відкриті медпункт, лісопункт, лісництво. Багато людей отримали роботу. Безземельні і малоземельні громадяни отримали землю.

На початку липня 1940 року село загарбали німецько-румунські окупанти. Почалися репресії, переслідування євреїв. Із села до концентраційних таборів було вивезено понад 200 чоловік. На роботу до Румунії було забрано 145 громадян. Школа знову була перетворена у знаряддя румунізації українців.

Жителі нашого села брали активну участь у боротьбі з німецько- румунськими окупантами. Люди нашого села в час війни збирали кошти на танкову колону «Радянська Буковина», продукти, подарунки воїнам Червоної Армії.

Відразу відновили роботу сільська Рада, головою якої став Д.П. Гладчук.

Протягом 1940-1945  років ОУН-УПА боролися за українську державність, у якій протягом 1941-1945 років загинуло понад 20 осіб. Жертвами політичного протистояння у 1944-1946 роках стали С.Т. Стратій, О.О. Артемійчук, І.М. Семеген ,М.С. Остафійчук, Н.І. Шутак, М.П. Токар.

Активними були мигівчани і при відбудові народного господарства. У 1941 року організували сільськогосподарську артіль. Як згадував                 А. І. Гайдук, його викликав до сільської ради уповноважений з району і сказав, що він буде головою колгоспу, нащо Андрій Іванович відповідав, що не розуміє  такого. Але згодом прийшлося погодитися, і першими подали заяви ще П.Том’юк та С. Романюк.

У 1951році відбулося  укрупнення колгоспу імені Леніна: до нього приєднали артіль « 8 Березня» села Великого.

Укрупнений колгосп успішно працював у галузі рослинництва та тваринництва.

У 1959 році першу продукцію видав цегельний завод .

У 1968 році колгосп виріс у високо розвинене багатогалузеве господарство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятний знак на честь воїна-афганця Васі Токаря, який загинув у Афганістані 1985 року

 

Мигове за часів незалежності України

Бурхливі подї 1991 року, які визначили долю України, уже стали історією. У круговерті тих подій Мигове, його жителі не були на узбіччі, а, навпаки, брали найактивнішу учась у творенні суверенної України.

Серед учасників Руху був колишній директор школи Романюк Іван Максимович. Він, корінний мигівчанин, близько тридцяти років працював на освітянській ниві, десять – очолював місцевий колгосп. До  його думки з приводу подій у країні прислухались люди. А це був голос патріота-українця, який у ті вирішальні місяці роз’яснював ситуацію, кликав за собою небайдужі серця, малював перспективу прекрасного  майбутнього країни – суверенної держави.

Його однодумцем був також учитель-філолог Микола Дмитрович Пігуляк,  високоосвічена і мудра людина, якого шанували колеги, учні і їх батьки. Його глибокі знання з української історії, національно-визвольного руху на Західній Україні зокрема, ширилися серед людей, підносили патріотичний дух, націлювали на конкретні дії. Тому референдум про вихід України з СРСР земляки підтримали майже одностайно.Звичайно, ми називаємо насамперед  постаті, тих непересічних людей, які представляли неупокорений дух народу, а поруч з ними були десятки й сотні однодумців, тому тоді мигівчани  були такі непохитні у своєму виборі першого грудня 1991 року.

В 1991 році голова  колгоспу “Прикарпаття” Бідений В.К. обраний депутатом Верховної ради України. Під його керівництвом розпочато будівництво школи в с.Мигове. Початок  будівництва-1989 рік. Здано в експлуатацію 14 січня 2007 р.  В 1998 році Біденого В.К. обрано головою Вижницької районної ради.

В 2002 році колгосп “Прикарпаття” розпався (розпайовано). Останній голова колгоспу: Гайдук В.О.

В 2005 році в Горкуті  відкрито  курорт “Мигове”, гірсько-лижний комплекс.

Фотовернісаж