Історія Слобода-Банилів

Історія

Слобода-Банилів – центр сільської ради, до якої належить хутір Старий Серафинець. Село має давню і цікаву історію, про яку свідчить його назва. У старі часи кріпак, який відпрацював на панщині 30 років і кріпачка 25 років одержували від пана коня, корову, наділ землі у долині над Черемошем, яку назвали Панською, і той відпускав їх на свободу. Цих людей на панщину більше не брали. Але ж родини їх збільшувалися. Тої землі, що наділив пан, на всіх не вистачало. Тоді у Слободі збудували Бровар, на якому варили горілку. Але цих заробітків не вистачало на прожиття. Тому село розросталося повільно. Невеликим воно дійшло і до наших часів. Колись навіть було прилучене до Банилова, чим і пояснюється подвійна назва.
Село засноване в середині XVIII століття. За переказами, в 1744-1750 роках це був невеликий хутір з п’яти-шести дворів в західній частині теперішнього села. В 1840-1850 роках була збудована церква.
Після Першої світової війни в 1918 році розпочинається новий період розвитку села. В 1927 році пани Ауковський та Елінштейн на місці старої ґуральні, відбудовують крохмало-паточний завод, який дістав назву «Сонце». Цей завод і визначив на довгі роки розвиток села. Розширюється школа до семи класів. Розвивається культура. Офіційно мовою стає румунська.

Селяни в Австро-Угорській армії, 1914 р.

28 червня 1940 року прийшла сюди нова влада, в липні була створена сільська рада.

Націоналізуються землі панів і роздаються селянам, Але репресії швидко притупили радість возз’єднання.
У перші повоєнні роки у Слободі-Банилові діяла сільська рада. У 1948 році тут було створено колгосп “Заповіт Ілліча”. У 1950 році він об’єднався з трьома господарствами, що організовувались на території Замостя в колгосп “1-ше Травня”. Відповідно і село в 1959 році було прилучене Замостянської сільради,
У листопаді 1990 року у виконком Замостянської с/р народних депут, надійшла заява від 9 депутатів села Слобода-Банилів про бажання жителів мати свою сільську раду і в жовтні 1991 року знову була утворена Слобода-Банилівська сільська рада народних депутатів.

Сільська рада 

На щастя, цей населений пункт не зазнав занепаду під час політики «неперспективних» сіл. Тут діють Слобода-Банилівська ЗОШ, сучасна дитяча дошкільна установа, сільський клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, ряд магазинів, барів і кафе. Поступово вирішують проблеми жителів хутора Старий Серафинець.
Після проголошення незалежності України землі села були розпайовані між колишніми колгоспниками і на паях селян утворилося п’ять фермерських господарств: СФГ “Панська Долина”, СФГ “Вікторія”, СФГ “Серафинець, СФГ “Черемшина”, ФГ “Ішхан”.
Колись село Слобода-Банилів називалося Панською долиною і було дуже бідне. Родючі землі належали панові Вайну. Мешканці жили впроголодь. Отака лиха доля на початку 30-х років XX ст, і погнала в Канаду тоді ще молодого хлопця Івана Проскурняка. Але щастя там не знайшов і повернувся.
Долю цього села можна простежити через життєвий шлях заслуженого вчителя України Василя Проскурняка. Бо в його скарбниці літ було те, чого не мають сучасні покоління. Історія його родоводу сягає в часи, коли діди, по мамі й татові, емігрували на заробітки в Канаду і по 12-14 років гнули там спини, аби дати майбутнє дітям. А його вони бачили в землі й в лісі, які й купили після повернення. На той час вони вважалися справжніми ґаздами. Дід Михайло Кошман за австрійської окупації 17 років був війтом села. У 1941 його одним з перших вивезли в Сибір. Двох рідних маминих сестер вивезли в Сибір за те, що в їх стодолях були бункери, де переховувалися вояки УПА. Рідного маминого брата Василя Кошмана, що був зв’язковим між Буковиною і Галичиною, НКВС розстріляв без суду і слідства. Мати пережила жорстокі тортури, щоб тільки розповіла про зв’язок з УПА. Батько пішов працювати в колгосп, аби доглядати коней, яких у них забрали. Він дуже боявся, щоб над ними не знущалися. Мати працювала в ланці.
Про голод, який охопив Бессарабію і Молдавію в 1947 р., пригадує Марія Радул, якій в той час було всього 10 років. Дитиною вона на власні очі бачила жахливі наслідки голодомору. У селі була фабрика, яка виробляла з картоплі крохмаль. Відходи з виробництва крохмалю висипали у великі ями біля фабрики І вони там стояли роками. У голодний 1947р. люди йшли до цих ям і брали «барабулянку». З неї пекли паляниці, але вони були дуже кислі. До ям ходили і місцеві люди. Серед прийшлих було дуже багато бессарабів. Ці Паляниці були отруйні й багато людей від них помирало. Мерці були спухлі, лежали, як снопи на полі.
Жителі села Слобода-Банилова, як і всього району, брали участь у Великій Вітчизняній війні. Мобілізовані визволяли Прибалтику, Польщу, Словаччину, Югославію, штурмували Берлін. 38 з них знайшли смерть на полі брані.
Національне свідомі громадяни брали участь у партизанських боївках, присвячуючи своє життя боротьбі за самостійну Українську державу. В ході чого були вбиті селяни Василь Бурлачок та Григорій Флора.
Багато мешканців села було репресовано і вислано в Сибір, де вони знайшли свою могилу.
В тюрмі обірвалося життя Миколи Іванчука, 1902 р.н. В травні 1944 року він був призваний у Червону армію. Завезли його в Красноярськ у 35-й навчальний стрілецький полк. 5 вересня 1944 року полковий відділ контррозвідки “Смерш” арештував його нібито за активну участь в ОУН у період румунської окупації. Після допитів 9 березня 1945 року, не дочекавшись суду, він помер у тюремній лікарні.
Майже 20 осіб загинуло в результаті політичного протистояння у 1944-1946рр. Серед них: активісти сільської ради Гоян і Моніка Данкевіч; завідуюча клубом Євдокія Кошман; начальник лісопильного заводу М.М.Кибич; секретар комсомольської організації О. Залуцька; секретар сільської ради Дмитро Равлюк (1924); голови сільської ради Василь Різун (1914) і Євгеній Стасюк.

З цього села вийшли: педагог, краєзнавець, громадський діяч Олександр Залуцький; педагоги Ігор і Олег Гавалешки; заслужений вчитель України Василь Проскурняк; лікар-хірург, доктор медичних наук Прокіп Гордійчук; славіст-палеограф, громадський діяч Євген Козак; колишній директор школи, сільський голова Олексій Флора; суддя Шевченківського районного суду м.Чернівці Микола Данилюк; директор школи-гімнаїії № 1 м.Чернівці Віктор Шиманський; лікар Наталя Проскурняк; кавалер багатьох орденів, колишній голова колгоспу “Перше Травня” Василь Проскурняк.
Тут жили і працювали: священик, письменник, композитор Олександр Монастирський; педагог, кавалер ордена “Знак Пошани” Параска Проскурняк; педагоги Марія Кошман, Петро Троцюк, Ганна Борець, Ганна Гавалешко, Костянтин Оленюк.