Видатні особистості Вали

Бойчук Тетяна – лікар-дерматовенеролог, викладач шкірних та венеричних хвороб.

Народилася 14 листопада 1976 року в с. Вали Вижницького району Чернівецької області.

Закінчила Карапчівську СШ (1993). Навчання в Буковинській державній медичній академії (1994-2000) з отриманням спеціальності «лікувальна справа». З 2001 р. працює в Чернівецькому медичному коледжі Буковинського державного медичного університету викладачем шкірних та венеричних хвороб.

З 2007 р. голова предметної циклової комісії санітарно-гігієнічних та лабораторних дисциплін.

Неодноразово нагороджувалась грамотами керівництва навчального закладу.

З 2006 року працює над науковою роботою на здобуття вченого ступеня «кандидат медичних аук».

Єремійчук Степан – кандидат технічних наук, доцент, полковник у запасі. Має більше 100 наукових публікацій, з них 17 винаходів. Нагороджений 9 урядовими нагородами.

Народився 8 листопада 1941 р. в с. Вали. 1959 р. закінчив Ульяновське військове училище зв’язку і Ленінградську академію зв’язку ім. С. М. Будьоного. Військову службу проходив у науково – дослідному інституті Міністерства оборони СРСР. Працював доцентом у Курському державному технічному університеті. Викладає предмети «автоматизація технічних процесів і моделювання технічних процесів».

Князький Дмитро – активний просвітний діяч, селянин-оратор, організатор будівництва читальні та церкви Петра, Павла на Валах, позичкової каси, керівник Карапчівського осередку «Руська Рада», кошовий Січі на Валах, громадський радний в Карапчеві, дописувач до періодичних видань.

Дмитро Князький з 1896р. неодноразово захищав інтереси громади навіть у Чернівцях. Залишившись сиротою у 12 р., він самотужки навчився читати і писати. Згодом у своїх промовах часто і влучно наводив багато біблійних порівнянь. Віддав частину землі під забудову читальні та церкви Петра і Павла на Валах. Відзначався багатьма пожертвами на різноманітні українські товариства, видання.

Князький Орест – медик, педагог, поет, співак.

Народився 26 січня 1944 р. в с. Вали (нині Вижницького району Чернівецької області).

Навчався у Карапчівській СШ, Вашківецькому медучилищі, Чернівецькому держуніверситеті (заочно).

Працював фельдшером у медичних установах Путильського району Чернівецької області. З 1970 р. вчитель у Білоберізькій ЗОШ І-ІІІ ступенів Верховинського району Івано-Франківської області, яку з 1983 р. очолював як директор.

Автор поетичних збірок «Оминути не смію» (1988), «Непроминуща таїна» (1994), «Таємниця спалаху» (1998), «Коли з доріг вертаюся далеких» (2003, 2006), збірників авторських пісень, гімнів та маршів «Розмова з матірю» (2000, 2004), «Де три ріки гуцульські» (2004), «З батьком наодинці» (2007). Численних поетичних публікацій у всеукраїнських альманахах, журналах та газетах.

Лауреат літературно-мистецьких премій імені Марійки Підгірянки, Володимира Сосюри, Дмитра Загула, Міжнародної літературної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого, Сидора Воробкевича.

Як автор і виконавець є учасником та призером багатьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних пісенних конкурсів і фестивалів.

Учитель вищої категорії. Нагороджений знаком «Відмінник освіти України».
Член Національної Спілки письменників України.

Кузик Валерія – вчитель французької мови.

Народилася 24 травня 1953р. в с. Вали Вижницького району Чернівецької області. Закінчила Чернівецький державний університет у 1975 р. Під час навчання в університеті закінчила школу громадських професій і отримала диплом організатора позакласної роботи та диплом профспілкового активіста.

Працювала в Карапчівській ЗОШ І- ІІІ ступенів та Валівській ЗОШ І-ІІ ступенів вчителем французької мови, вчителем історії, організатором позакласної виховної роботи (1990 – 1992), педагогом-організатором (1994-1997), заступником директора з навчально-виховної роботи ( з 17.02.1997 по 17.08.1997), директором Валівської ЗОШ І-ІІ ступенів (1997-2008).

Депутат районної ради (1998-2006). Відмінник освіти України (1994). Вчитель-методист.

У період 1975-1992р.р. була керівником районного методобєднання вчителів французької мови. Її учні – постійні призери районних олімпіад, а в 1987 р. – призери обласної олімпіади.

Вона вихованка Лазара Миколи, Кудринського Хризонта. Серед її вихованців Бойчук Тетяна, Козоглодюк Галина.

Учасник обласного конкурсу «Вчитель року – 2003» (ІV місце в номінації «Іноземна мова»).

Нагороджена Почесною грамотою МОНУ (2005) та різноманітними Почесними грамотами Вижницької районної ради (2003), Вижницької райдержадміністрації (2003), відділом освіти РДА (2003, 2008).

Лазар Микола – нотар, вчитель французької мови, директор школи, мисливець, квітникар, пасічник, зв’язковий між ОУН-центром у Чернівцях та бандерівськими осередками в селах, розташованих з правого боку Черемоша, голова сільського комітету на Валах та товариського суду в Карапчеві.

Народився в 1910 р. в с. Карапчів з загостреним почуттям комусь допомагати.
Педагогічну діяльність почав з 1947 р. в Коритненській семирічній школі. З 1950 по 1974 рр. директор Валівської школи.

У 1942-1943 рр., будучи членом української націоналістичної організації (фракція бандерівців) був зв’язковим між центром у Чернівцях та сільськими осередками. Мав зв’язки з націоналістичним рухом Галичини.

Завдяки зусиллям Миколи Лазара як директора школи в 1960 р. розпочато будівництво нового приміщення школи на Валах. З його ініціативи дорога на Вали одержала тверде покриття, було продовжено автобусний маршрут з Карапчева на Вали. У 1968р. домігся електрифікації с. Вали та школи.

Помер у 1993 р.

Липованчук Марія – кандидат у майстри спорту СРСР з бігу на 200 і 400 метрів, чемпіонка України з бігу на 200 метрів у фіналі V республіканських сільських спортивних ігор, володар золотої медалі в естафеті 4х100 метрів.

Випускниця Валівської школи у 1973 р. За один рік подолала відстань від чемпіона району до володарки золотої нагороди у змаганнях на першість Радянського Союзу серед юних сільських спортсменів. Її було визнано однією з кращих легкоатлеток України з бігу на 200 і 400 метрів. У фіналі V республіканських сільських спортивних ігор з легкої атлетики Марія подолала 200 метрів за 25, 1 секунди. У складі молодіжної збірної СРСР вона брала участь у товариській зустрічі легкоатлетів Радянського Союзу та США, у інших змаганнях.

Марчук Теофіл – художник.

Народився в 1921 році в с. Карапчів.

Професійної освіти не мав. Та рідна природа, прагнення пізнати світ прекрасного спонукали його до творчості.

Пейзажі Марчука експонувалися в будинку Вашковецького лісництва (с. Карапчів), зокрема: «Гурт оленів», «Лісова поляна».

У приватних осіб зберігається багато його картин чи копій картин інших художників, а саме: «Три богатирі», «Лісовий пейзаж з риссю. Сутінки».

Малював іконостас для Дмитрівської церкви с. Майдан.

Помер у 2000 році. Похований на Валівському цвинтарі.

Микола Терновецький – протоієрей, викладач семінарії, співавтор книжки «Історія Свято-Пантелеймонівського храму» (2003 р.).

Терновецький Миколай Васильович. Народився 26 липня 1954 р. в селі Карапчів Вижницького району Чернівецької області в сім’ї православних християн, Терновецького Василя Миколайовича і Терновецької Сильвії Михайлівни.

У 1971 р. закінчив середню школу. З 1973 р. по 1975 р. служив в рядах Радянської Армії. Закінчив Московські духовну семінарію і академію. З лютого 1979 р., архієпископом Харківським і Богодухівським Никодимом, був висвячений у сан диякона, наступного дня – в сан священика.

У 1979-1982 рр. служив на різних парафіях Харківської єпархії.

З 21 жовтня 1982 р. по 26 травня 1995 р. – клірик Свято-Благовіщенського Кафедрального собору м. Харкова.

У 1987 р. – зведений в сан протоієрея.

У 1988 р. був делегований від Харківської єпархії на Помісний Собор РПЦ, присвячений 1000-літтю Хрещення Русі, де нагороджений хрестом з прикрасами.

З 1993 р. є викладачем Харківської духовної семінарії.

З 26 травня 1995 р. по теперішній час – настоятель Свято-Пантелеймонівського храму м. Харкова.

5 серпня 1996 р. – 26 січня 1998 р. – секретар Харківського єпархіального управління.

З 26 січня 1998 р. по теперішній час – на посаді обласного благочинного Харківської єпархії.

22 травня 2003 р. – удостоєний права служіння Божественної Літургії при відкритих Царських вратах до молитви «Отче наш».

За період служіння Святій Православній Церкві відмічений різними державними і церковними орденами і іншими винагородами.

Романович Іван – професор, доктор медичних наук, директор Федеральної державної установи науки «Санкт-Петербурзький науково-дослідний інститут радіаційної гігієни імені професора П. В. Рамзаєва» Федеральної служби з нагляду в сфері захисту прав споживачів і благополуччя людини, головний редактор журналу «Радіаційна гігієна».
Народився 22 вересня 1958 р. в с. Вали Вижницького району Чернівецької області.

В 1974 р. закінчив Валівську восьмирічку і в цьому ж році поступив у Вашковецьке медичне училище. Закінчивши в 1978 р. з відзнакою фельдшерсько-акушерський відділ цього закладу і відслуживши один рік строкової служби, поступив на факультет підготовки лікарів для Військово-Морського флоту Воєнно-медичної академії імені С.М. Кірова і з відзнакою закінчив його в 1985 р.

Наукова діяльність І. К. Романовича почалася з ад’юнктури при кафедрі військово-морської та радіаційної гігієни (1990-1993 рр.). У 1993 р. він успішно захистив кандидатську дисертацію, де вперше під керівництвом професора Г. І. Новожилова були розглянуті питання забезпечення безпеки персоналу, населення і навколишнього середовища при виводі з експлуатації підводних човнів.

З 1993 по 2000 рр. займав посади від молодшого наукового співробітника до начальника НДО «Всеармійський реєстр» Військово-медичної академії, де продовжив роботу к.м.н. Макеєва Б. Л. і д.м.н., професора Шантиря І. І. зі створення та ефективного функціонування медико-дозиметричного реєстру МО Російської Федерації. Як результат цієї роботи у 2003 р. відбувся захист дисертації «Гігієнічна оцінка ризику порушень здоров’я у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС» на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за спеціальністю «Гігієна».

З 2001року після звільнення зі Збройних Сил продовжив наукову діяльність у Північно-Західному науковому центрі гігієни та суспільного здоров’я Міністерства охорони здоров’я Російської Федерації на посаді зам. директора з наукової роботи.

З квітня 2003 р. І. К. Романович працює директором Санкт-Петербурзького науково-дослідного інституту радіаційної гігієни ім. П. В. Рамзаєва.

Під його керівництвом Інститут організував і провів 5 науково-практичних конференцій і 6 семінарів. З 2008р. почав випускати журнал «Радіаційна гігієна».

І. К. Романович є співавтором 5 монографій, більше 130 наукових праць. Під його керівництвом підготовлено і захищено 2 кандидатські дисертації.

Проводить і велику експертну та громадську роботу. Він є заступником голови Російської наукової комісії з радіаційного захисту при РАМН, членом Вченої Ради Росспоживнагляду, членом дисертаційної Ради Санкт-Петербурзької державної медичної академії ім. І. Мечникова, членом Президії Правління Некомерційного партнерства «Національне товариство гігієністів та санітарних лікарів», заступником Голови Північно-Західної експертної Ради по причинному зв’язку захворювань з радіаційним впливом, Головою Вченої ради ФДУН НДІРГ.

Щербан Микола Михайлович

Народився 4 квітня 1941 року в селі Вали Вижницького району Чернівецької області.

Працював у Чернівецькому культосвітньому училищі з 1967 року. За роки роботи у відділі народних інструментів показав себе, як досвідчений профе¬сійний музикант. Гастролював як виконавець і артист ансамблю по Чернівецькій області, а також по Україні, Румунії, Польщі, Литві, Росії.

Зробив вагомий внесок в українську культуру як органі¬затор та керівник оркестру народних інструментів училища.

Більше всього проявляв себе Микола Щербан як викладач. Результат його праці – в успіхах його студентів. Це – народний артист України, професор Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського Агратіна Г., лауреати республіканських конкурсів Панцьо В., ФедорюкО., Лобачук В., Войчук В., Паланюк В., лауреати Міжнародних конкурсів: Нікіфорук М., Панцьо В., Попельницький А., Польовчик В., Войчук А.

Все своє уміння, свою любов до цимбал Микола Щербан намагався прищепити своїм студентам. Привчав їх до наполегливої, детальної праці, поваги до обраної професії.

Обласну літературно-мистецьку премію імені С. Воробкевича присуджено у 2001 році.

Заслужений працівник культури України.

Помер 28 лютого 2003 року. Похований у Чернівцях.

Проект підготували:

Кузик Ярослав Олексійович – вчитель української мови і літератури

Кузик Ярослав Ярославович – вчитель інформатики та фізики

Дячук Тетяна Іванівна – директор школи, вчитель історії

Липованчук Ірина Іванівна – завуч школи, вчитель початкових класів

Чибір Надія Іллівна – учениця 8 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Чибір Софія Іллівна – учениця 7 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.