Традиції Вашківці в

Добрий день, шановні гості! Радо вітаємо вас і запрошуємо на перегляд звичаїв,
обрядів та традицій вашківчан.

Вашківці з сивої давнини діляться на п’ять кутів:

Старий кут. Він розташований поблизу річки Черемошу. Це найдавніша частина міста.

Затепличний кут. Розташований за річкою Теплиця.

Гнатишин кут. Назва його походить від прізвища першої родини Гнатишинів, що поселилася
там.

Горішній кут. Це кут, який знаходиться на височині.

Долішній кут. Ця назва походить від того, що він розташований в нижній частині міста.

 

      Храм

Свято, яке  святкують у кожному куті у різний час – це храм.

Гнатишин кут, 1996 рік

Починаючи від свята Юрія(6 травня) і до Богородиці (28 серпня ) у Вашківця святкують храми. У кожному куті обирають старшого парубка «калфу», як правило того, що відслужив у армії, який керує храмом.
Калфа з своїм помічником збирають з молоді гроші, щоб наймити музики. Завчасно для них роблять сцену (відповідне місце для музик), яку прикрашають. В той день, коли святкується храм, збираються  хлопці та дівчата на толоку, де вони «зчинають данець».

Храм у кутах святкується у різний період:

6 травня – в Старому куті;

На Зелену неділю – в Затепличному куті;

12 липня – В Гнатишному куті;

2 серпня – в Горішному куті;

28 серпня – в Долішному куті.

Перший танець, яким повинен розпочинатися Храм, називається “ Верховинка ”.

Для цього танцю підключаються ще декілька пар.Коли музики починають грати, пари сходяться на толоці, кланяються одні другим, розходяться і танцюють.

 

Як тільки перший танець закінчується, тоді вся молодь йде до танцю.

 

Гурт молоді йде на толоку “зчинати данець”
Горішній кут, 2009 рік

Кількість пар коливається від 5 до 15, і чим більше тим гоноровіший кут, і кращий храм.
В сиву давнину калфа запрошував одну дівчину «зчинати данець».

Старий кут, 1999 рік                                                                           Затепличний кут, 1999 рік

Затепличний кут, 1998 рік                                                                           Долішній кут, 2010 рік

 

Горішній кут, 2010 рік                                                                            Гнатишин кут, 2008 рік

Калфи з дівчатами                                                                                  Калфа з дівчиною, 1999 рік
Горішній кут, 2009 рік

Дівчата на храму                                                             Парубок запрошує дівчину “зчинати данець”

 

    Свято Маковея

  Вранці на Аннину гору нескінченним потоком йдуть і їдуть прочани, священики.
Сьогодні свято Маковея.

Його відмічають 14 серпня.
І присвячене воно матері Соломеї та її семи синам-великомученикам, які з благословення
своєї матері постраждали за віру Христову.
І де капала їхня кровиця, там сходила велика червона полум’яна квітка, яка одразу зацвітала.
Її назвали маком, бо хлопці були з родини Маковеїв.Тому-то мак наші бабусі наділяли особливою
силою.

Люди несуть мак, уквітчаний квітами, Васильчиком.
Хто немає, може придбати на підході до Анниної гори.
На Маковея мак освячують у церкві. А свячені головки дають корові, коли телиться, аби молоко
мало животворну силу. Мак розсипають на хрестинах перед тим, як мають новонародженого
винести до хресту, а би щастя в нього було, як макового зерня, обсипають під час вінчання
молодих на добре життя, на злагоди…

 Голівонька, як маківонька, кажуть про акуратну дівочу голівоньку.
Хлопець, як маків цвіт,- прижилося і таке порівняння

На Маковея люди навзаєм обдаровувалися маком, як на Великдень писанками.
– на тобі мій, дай мені свій, бих ми жили в мирі та злагоді, – символізував дружбу.
А про друзів, що були нерозлийвода, казали:
“ Такі злучені, як би їм, хто маку на дорозі розсипав…”

 

 Мама, якщо хотіла, щоб в дівчини було багато женихів, у першу купіль розбивала макову
голівоньку, освячену на Маковея. А якщо бажала хлопцеві прибутків у господарстві,
обсипала освяченим маковим зерням голівоньку перед першою купіллю.

У церкві, при монастирі, ніде маковому зернятку впасти. Люди слухають Божу службу, яку
правлять по черзі священики, владика. Слухають стоячи, сидячи  “обліпивши гору”,
як бджоли мед. Аж ось доріжка устелена квітами.
Ця доріжка перед церквою монастиря.
З обох сторін прочани чекають на освячення маку.
Виходять священики і як  на Великдень чи Преображення Господнє святять макові букети, мед,
дістає свята вода і голів прихожан. Цей мак потрібно зберігати в господі як оберіг.

 Свято Маковея сягає сиву давнину.
А що було колись в цей день?
Отож на Маковея дівчата уквітчували маком голівоньки. Для такої оказії висівали трохи пізнього
маку. Хлопці затикували макову квіточку за капелюшок.
Маковея вважалося святом ВОЯКА, а тому його шанували всі – і старі, і малі,як дівчата,так і
хлопчики:
“ Аби не дай Боже, не було війни, би не вкоротилися діточки через войну, аби хлопець, як си
прийде бути жовніром, десь від кулі не погиб ”.

Тож на це свято не  соромились прикрасити себе маковою квіткою і старенькі бабусі і дідусі,
а прив’ялу квітку у вечері  клали за образи.
У цей день вбиралася дівонька-маківка, відбувалося щось схоже на сьогоднішній конкурс краси.
В цей день, на Маковея не танцювалось, так як з цього дня розпочинався піст.

Спеціальними маковіївськими квітами
уквітчувалися криниці, “би вода мала велику силу ”    
Напередодні Маковея дівчата збирали
найрізноманітніші квіти, які у той час
цвіли, а в центрі ставили квітку соняшника.
Такий букет теж освячували в церкві і опускався
до криничної води, таким чином,
освячуючи криницю.

І ще квіти кидали у джерела, річки, струмки зі
словами:
“ Я тобі даю, ти – мені дай. Зле віджене, добре наверни.
Би усім твоя сила на мою судьбу перейшла…”.

 

  Свято підходить до кінця. Але вашківчани гостинні люди. Тому тих, хто приїхав здалека
пригощають пісною їжею. Адже це свято – перший день Богородичанського посту.
Так проходить свято Маковея у Вашківцях,  і всі чекають наступного.
Нескінченний  потік прихожан відвідують  монастир , так як монастир має цілющу
силу і на Маковея особливо.

 

 

 З Анниної гори відкривається чудова панорама не лише Вашківців, але й майже всієї долини
Черемошу від Вижниці на південному заході до його впадіння у Прут на півночі та гори
Цецино на сході. А на півдні тягнуться сині буковинські гори та їх долини.

 

 

 

Весілля

Ой, розвіяв вітер зілля,

Прийде осінь, будуть весілля.

Стелися барвінку віночком і зіллям.

Ласкаво, вас просим до нас на весілля!

 

Найвеселішим родинним святом у Вашківцях було, є i завжди буде весілля. У давиину день перед тим, як мали молоді вінчатися, називався заводинами.

До полудня цього дня намагалися закінчити усю роботу по підготовці до весілля. В обід сходилися молодиці, дружки, вінкові, i починався обряд шиття весільного віночка. Жінка, яка шила вінок, називалася свашкою. Шили віночок лише з листочків барвінку i червоною ниткою.

3 цим обрядом пов’язують чимало прикмет: нитку брали такої довжини, щоб вистачило на пошиття віночка, аби життя було довгим i щасливим. Шили так, щоб нитка не путалась, бо життя буде “гудзаве”.

Шиття мали завершити до заходу сонця, “щоб ніч за очі не брала”. Весь обряд супроводжувався веселими піснями та вигуками.

Обряд «Заводини».

Не желій бервін, барвінковий він,

До нас, Боже, до нас,

Бо в нас тепер гаразд.

Бо в скрипки грают –

Віночок зачинают.

Віночок зачинают.

Ми би мамку просили.

Би нам віночок зачили.

3 бервінку зеленого i шовку червоного.

Сходіться, браття, сходіться, сестри

Та й ви, маленькі дiти.

Подивітци, надивітци

На молодої квіти.

Сходітця браття, сходітця сестри,

Коли музика грає.

Бо це лиш тепер, та й завтра трошки

Та й уже си минає.

Та й сегодни суботонька, сумний день.

Сумувала молоденька цілий день.

Сумувала, сумувала – заснула

Прийшов її рідний ненъко — не вчула.

Зірвав би я винограду, не вмію,

Збудив би я свою дочку, не смію.

Та най рве її миленький,

Бо він вміє.

Та най буде їй миленький, бо він сміє.

Сумувала, сумувала – заснула,

Прийшила її рідна ненька, не вчула.

Збудила би свою доньку – не смію

3ірвала би винограду – не вмію.

Та най рве її миленький, бо він вміє.

Та най буде їй миленький, бо він сміє.

Сумувала, сумувала – заснула.

Та й прийшов її миленький, вона вчула.

Нарву її винограду, бо я вмію.

Розбужу я свою милу, бо я смію.

Готовий віночок кладеться на тарілочку i калач. Тато з мамою хустинками беруть віночок за кінці. Тато на тарілку кладе гроші, тобто “купує” його. Гроші роздають усім присутнім у xaтi.

Я ввійдіт, мамко, я ввійдіт, татку

До новенького двору.

Приступіт, мамко, приступіт, татку

До тесового столу.

Відкупіт, мамко, відкупіт, татку

Віночок від свашечок.

Відкупіт, мамко, відкупіт, татку

Віночок від свашечок.

Віночок зелененький, від свашок молоденьких.

Не калина си ломе,

Не калина си ломе.

Татко віночок клоне.

Білими ручечками,

3 добрими гадочками,

3 добрими гадочками.

Що би си гаразд мали,

Що би нам дякували.

Що би нам дякували.

(Кладуть віночок на голову молодій)

Та й дворі ясний місяць

Гарно світи.

Та й час тобі, молоденька

Надвір війти.

Бо на дворі товаришки чекают

Молоденьку у таночок визирают.

 

Молода йде до шлюбу                                             Вінчальні батьки

 

Обряд переливання водою дороги молодій перед виходом із родинного подвір’я

 

Обряд вінчання

 

Молода з дружками

 

Молоді з вінчальними батьками

 

 

 

Обряд розплітання коси

Весільно-обрядовий танець “Скорца”

 

 

   День міста

У Вашківцях щороку святкують день міста. Дата припадає на третю неділю вересня.

 

В цей день проводяться концерти, різні турніри,  конкурси та веселі розваги.

 

Містечко моє…
Віки пройшли.
Не раз спадали щедрі роси
578 вже літ ми стрічку Черемоша
Вплітаємо в коси.
Були усе – біда й розбій
І лихоліття, ми голодували
Та все ж завжди ми всі  були стійкі
Хто ми завжди всі пам’ятали.
Маленькі Вашківці мої
Піщинка рідної Вкраїни
Обі щедрі й дорогі
Для кожної, хто тут, людини.
Зоря Колотило 

 

 

    Різдвяні свята

З давніх- давен у час різдвяних святкувань вашківчани особливу роль віддавали Святій вечері.
Про початок Святої вечері сповіщала перша вечірня зірка, що зійшла на небі.
Як тільки засяє вечірня зоря, до хати заходить господар  і  урочисто сповіщає про початок Святого вечора.

Починаючи від Свят – вечора і аж до Водохреща всі  ходять колядувати та щедрувати.
Першими ходять колядувати діти. Ці дні є веселі та незабутні для кожного з вашківчан та гостей міста.

Головним дійством Різдвяних свят в українців
вважається ритуальна вечеря на Свят- вечір,
на яку збираються вся родина.
Різдвяне меню у Вашківцях  зазвичай
складається з 12 страв.
Обов’язково варили кутю, яку у нас
називають пшеничкою;
її підсолоджували медом і додавали
горіхи та  перетертий мак.

Страви, які готуються до святкової вечері:
пшениця, тобто кутя, галушки, боби, пироги,
квасоля, печериці, сливи (чорнослив),
риба,  сушені овочі,  а також пекли пироги,
книші з маком, із капустом, із горохом та ін.

 

 

 

 

 

 

ВАШКІВЕЦЬКА ПЕРЕБЕРІЯ

 

Вашківці – невеличке містечко на порозі зелених Карпат, де бурхливий Черемош несе свої води назустріч тихому, спокійному Прутові, де «всюди буйно квітне Черемшина».
Одним з багатств нашого містечка є Переберія. Якщо слово «Маланка» ви зможете знайти в словниках, то слово «Переберія» не знайдете в жодному словнику. Це слово вживається тільки раз на рік напередодні релігійного свята Обрізання Господа нашого Ісуса Христа, св. Василія. Звідки з’явилося слово «Переберія» напевно не знає ніхто, але його знають всі вашківчани. Переберія – це перевдягання. Це дійство відбувається в Чернівецькій області, Вижницькому районі, в містечку Вашківці.
Кожен вашківчанин хоча б один раз в житті перевдягався. Але не кожен знає традиції, та історію виникнення Переберії.

За тиждень після Коляди, напередодні Нового року – Щедрий вечір. За християнським календарем це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єдналися.
Вже з обіду господиня починає готуватися до Щедрої вечері. Обов’язкових страв, як на Багату вечерю, немає. Здебільшого готують м’ясні та мучні страви: смажене порося, ковбаси, млинці, пироги з сиром, м’ясом, вареники, книші, паляниці, квасок.
У верхньому Буковинському Попрутті (села Вашківщини та Кіцманщини) господиня обкурювала худобу або розкладала жаринки по підлозі біля порога, «щоб відьми молоко не брали».
День 14 січня у християнському відліку часу – це перший день Нового року. У цей день моляться, щоб новий рік був усіма християнами присвячений Господу та щоб вони в новому році, в своєму щоденному житті приділяли найбільшу увагу тим духовним і моральним принципам, які проповідував Ісус.
Оскільки Новий рік за старим стилем збігається зі святом Василія, то багато коляд пов’язано з цим іменем. Здебільшого його застерігають на мати справ з дівчиною Маланкою, котра може заманити у свої сіті і спричинити різні неприємності. За християнською легендою, Маланка – дочка знатних батьків, яка після заміжжя разом з чоловіком присвятила себе Богу. Подружжя поселилось у монастирі, а все майно віддало на благочинні справи: викуп полонених християн, спорудження церков тощо. Під час святкувань Нового року лунають голоси щедрівників. Характерним є те, що коли колядувати ходять усі, то щедрують лише діти, дівчата і молодиці.
Як правило, щедрівка складається з трьох частин: власне колядки, приспіву і по коляді – поздоровлення. Приспів і поколядь мають небагато форм, що мандрують від колядки до колядки. Саме у приспіві щедрівок часто лунають побажання на зразок: «Щедрий вечір, добрий вечір», «Добрим людям на здоров’я», «Святий вечір».
Коляди і щедрівки виконують конкретній особі, а після їх виконання співаки отримують якусь нагороду. Підійшовши під вікно, щедрівники гукають: «Дозвольте колядувати!» або «На кого співати?». Господарі відповідають, називаючи ім’я хлопця чи дівчини, господаря чи господині. Тоді починає один, інші підхоплюють, а в кінці всі разом вигукують: «Добрий вечір».
Двері на ніч на Новий рік не замикали, чекали посівальників, що на світанку ходять від хати до хати. Хлопчики ходять дуже рано, щоби всюди заглянути, бо засівати годиться до настання вечірніх сутінків. Діти бігають з рукавичками, в яких насипано повно зерна. Засівати оселю годилося лише житнім зерном (як виняток – пшеничним). Інші злакові не використовувалися.
З характерних дійств у новорічну ніч треба відзначити «Водіння кози», перевдягання на Маланку і Василя – маланкування. Цей маскарад відбувається як на Новий рік, так і у ніч на Маланку. Звичай маланкування був у наших предків ще до прийняття християнства.
За повідомленням Ю. Федьковича маємо опис Маланки на Буковині кінця ХІХ ст..: «Котре найкраща й найчесніша дівчина перебиралася на Маланку. Один парубок за Василя (Чильчика), другий за короля (Місяця), а третій за Діді – Змия з білов та довгов бородою. Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти і мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (оратая), с чепігами або серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і луком. Решта леденів була то за плугатарів, то за мисливців оленя або сокола, а Змий-дід нарешті, убраний у буйволову шкіру і оперезаний гадюками, водив з собою тура або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з рискалями за поплічників.
Так ходила Маланка хата від хати».
Коли і за яких обставин зародилася Переберія у Вашківцях – достовірно невідомо. Легенди розповідають, що колишній власник містечка Вашківці, граф Петріно, був великим шанувальником старовини і перетворив Вашківці на Василя у карнавальний вир. Кожен чоловік (жінки до переберії не допускаються) намагався виготовити такий костюм, щоб граф був уражений. Петріно виставляв кожній команді перебраних бочку пива, а особливо відмічав володаря найкращої маски…
Традиційно гурт перебраних у Вашківцях складався з “дідів”, “баб”, “ведмедів”, “циган”, “жидів”. То були типажі, взяті з народного життя. “Діди” кропили зустрічних васильком і наливали кожному порцію, “Баба” вимітала віником злих духів із хати. Кожного “ведмедя” водив на ланці “циган” – адже в ті напівлеґендарні часи буковинськими селами ходили правдиві цигани, ведучи за собою правдивих ведмедів. Обов’язковим учасником переберії був “жид”-крамар – то ще один спомин про веселий народ, який колись жив на Буковині.
Кожен гурт перебраних мав свій провід, до якого входили “козак”, “вулан”, себто улан, “бук-шандарь” і, власне, сама Маланка – перебраний молодицею парубок. Із-поміж перших трьох учасників обирався найстарший – калфа (слово походить від східного каліф, халіф – себто “старший”), який скеровував переберію за певним маршрутом. Крім того, на нього покладалися обов’язки збирати “коляду”, а на заколядовані гроші після свят калфа організовував забаву, коли, як казали, “п’ють коляду”. Характерно, що у переберії міг брати участь будь-який бажаючий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки “після війська”.
У Вашківцях був і чи не єдиний на всю Буковину костюм “бук-шандаря”. Його історія – це своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців. Колись давно служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку – до двох метрів, менших ж бо і не брали на таку службу. Відслуживши, привіз із Відня додому розкішну парадну форму – шапка з “павою”, “полети”, себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну ношу – так і виник костюм “бук-шандаря.
Справжньою окрасою переберії були маски і костюми, які ставали предметом гордощів учасників карнавалу і темою обговорення вашківчан аж до наступного Василя. Костюми маланкарі шили самотужки. Ось як готувався костюм “ведмедя”. “Тулубом” слугував кожух навиворіт, “лапами” – рукави зі старого кожуха, які перев’язувалися плетеною із соломи кіскою. Маску на голову виготовляли переважно з морди кабана чи теляти. “Ведмідь” підперезувався ланцюгом, який слід було стягнути якомога щільніше – щоби під час боротьби з іншим “ведмедем” суперник не зміг просунути під ланцюг руку і кинути на землю.
Костюм “козакові” чи “вуланові” обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. За Австрії “козаки” підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом “Січ у Вашківцях”. Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям доводилося пов’язувати зверху на такий пояс традиційну народну крайку.
За радянських часів Переберію забороняли. Але люди, наперекір тодішній владі, що не терпіла критики і народного гумору, все одно перевдягалися. Найзапекліших маланкарів навіть кидали до в’язниці на п’ятнадцять діб за те, що висміювали пихатих партійних босів, чинуш, сексотів, хабарників, пристосуванців, бюрократів. Але, попри гоніння, Маланка вижила й залишилася народним дивом, після якого омолоджується душа.

Кулинич Тетяна Іванівна – завбібліотекою Вашківецької ЗОШ І-ІІІ ст.Над сторінкою працювали:
Нищук Ольга Павлівна – вчитель історії
Присунько Галина Василівна – вчитель історії
Попович Олексій Васильович – вчитель історії
Усик Ольга Григорівна – вчитель математики та  інформатики
Гиршвельд Наталія Іванівна – вчитель інформатики

Гнатишин Галина – учениця 10 класу
Сащук Роман – учень 11 класу
Макара Дмитро – учень 11 класу
Рощибак Андрій – учень 11 класу

Список використаних джерел та літератури
1.    Кирчів Р. Українські колядки і щедрівки / Колядки і щедрівки; Упор. М. Глушко. – К., 1991. с. 6;
2.    МЕЕ ЧНУ, 1986. – Т. 1. – с.8;
3.    МЕЕ ЧНУ, 1998. – Т. 3. – с.2;
4.    Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. – Т. 1. Поезії Осипа Юрія Федьковича. Перше повне видання з першодруків і автобіографів зібрав, упорядкував і пояснення додав Др.. Іван Франко. – Львів, 1902; курочки А. Календарне обычаи и обряды / В кн..; Украинцы. – М., 2000. – с.655, 657, 658-659.
5.    Кожолянко Г. К. Етнографія Буковини. Т. 3. – Чернівці: Золоті литаври, 2004. с. 126 – 151;
6.    Інтернет ресурс: http://www.castles.com.ua/vaszkowce.html.