Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Видатні діячі міста
Іван Бажанський
просвітитель, письменник, педагог
(1863 -1933)
Передові учителі Буковини, несучи освіту народові, водночас активно поширювали полум’яне слово Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки – слово, яке виховувало почуття людської гідності, закликало «кайдани порвати», здобувати «хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Кобзарем і Каменярем натхнені, Дочкою Прометея окрилені, вони й самі вдавались до гострої зброї – «вогню в одежі слова»
Серед них, невтомних сіячів розумного, доброго, вічного, виділяється Іван Бажанський – людина, чиє ім’я вписане в історію українського народу, бо сприяло його духовному, культурному відродженню. Ще в юності взяв він собі за кредо вірою і правдою служити людям і до останніх днів многотрудного життя засівав ниву, що не раз була зрошена
«дрібними росами-сльозами».
Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 року. Його рідне село Дорошівці, що на Заставнівщині, ніби чайка, вдарилося крилом об груди голубого Дністра і застигло у непорочній мальовничості. Сама природа розписала його, гейби писанку. А хата сільського кушніра Микола Бажанського була на ній, ніби цяточка, бо той, хто розписував, не від скупості поставив її таку маленьку, а через нестатки. Такою вона на все життя і запам’яталася Іванові.
Отут і проминуло босоноге дитинство майбутнього педагога та письменника. Свої перші естетичні враження він брав звідси, з навколишньої природи, з народної пісні, яку вечорами наспівувала мати. Більшість з них були журними, як сама доля, знівечена на чужих гонах. Єдиному селянському синові жилося нелегко. Постійний нестаток у хаті примушував і маленького Івана натруджувати руки за десятий сніп. Але ота щоденна скрута, ота непогамована жага пізнання і пробудила в хлопцеві ранній потяг до знань. Уже в дитинстві він складав пісні на народні мотиви. У сільській православній народній школі вчився добре, говорив: «Наука в школі йшла мені легко і скоро, за три роки надігнав я тих, що ходили 6 років». Та про продовження освіти не могло бути й мови. Злиднів у сім’ї Бажанських вистачало і на десятьох, а от віддати сина на навчання грошей не було. І все ж з любові до сина, з надією, що хоч він виб’ється в люди, батьки стягнулись, як то кажуть, до останньої нитки і віддали таки в 1880 році його вчитися до Чернівців, в учительську семінарію.
У 1886 році І. Бажанський, успішно склавши іспити з української, німецької і румунської викладових мов, дістає диплом педагога.
Нарешті – школа. Здавалося, мети досягнуто, мрія здійснилася. Навіть потішав себе тим, що влада почала трохи більше дбати про шкільництво, і на Буковині стали відкривати по різних селах школи. «Але було ще багато сіл, які про школу й не снили,- зазначив І. Бажанський в автобіографії,— а мене кортіло в однім з цих послідніх сіл учителювати, тому і подався я на Боянчук, де того року мали створити однокласову школу». Але в повітовій шкільній раді в Кіцмані сказали, що «кандидатові з трьома мовами належиться посада в Лужанах, а не в Боянчуку».
І ось 13 вересня 1886 року І. Бажанський перейшов туди і почав працювати вчителем. Наступного року його переводять у село Вікно Заставнівського повіту, де він був спершу старшим учителем, а згодом директором школи. Виховуючи дітей, працював з їхніми батьками, безкоштовно навчаючи грамоти. Широку освітянську роботу талановитий педагог поєднував з плідною громадською і літературною працею. У буковинській періодиці з’являються його вірші, оповідання, публіцистичні статті, в яких порушувалися гострі соціальні та морально-етичні проблеми того часу. Найпомітнішими з-поміж них є віршоване оповідання «Пропасть» (у 1900 році видане окремою книжкою), поезії «Похід», «В окопах», «Кривава весна», «Війна», «Надія», «Милі діти», поеми «Розлука» (1897) та «За морем» (1909), оповідання «Мертвецька Єлена», «Три дукати», «Жебрачка», «Рідна дитина», «Як Іван Дикий шукав правди», «Як старий Микола відвертав тучу», п’єси «Переконалися». «Горівка», статті «Русини а москалі», «Виховання дитини через дім і школу» та ін. Друкувався в часописах «Буковина», «Каменярі»,
«Українська ластівка» та ін.
27 липня 1911 року І. Бажанського переводять на посаду надучителя (директора) дівочої школи у Вашківцях. Пізніше він став інспектором українських народних шкіл Вижницького повіту.
Працював тут до осені 1926 року, до виходу на пенсію.
20 травня 1933 року перестало битися серце педагога, який плідно працював і як письменник, і як автор низки педагогічних статей. Щедрим, чесним, відданим людям і своїй справі залишився він у пам’яті тих, з ким спілкувався, кому передав тепло і ніжність своєї душі, свого серця.
|
Іван Бажанський з дружиною
|
Іван Бажанський
|
Лауреати обласної літературної премії
І. М. Бажанського
2001 р. – Гнеп М. (с. Вікно, Заставнівського району);
2002 р. – Михайловський В. (м. Чернівці), Колотило З. (м. Вашківці, Вижницького району), Лазорук М. (м. Чернівці), Колодій В. (м. Чернівці), Попадюк М. (м. Вижниця);
2003 р. – Бабух В. (м. Чернівці), Косяченко В. (м. Чернівці), Червінська І. (м. Івано-Франківськ), Масловська С. (м. Заставна), Черкач Н. (м. Вижниця);
2004 р. – Дерда І. (м. Чернівці), Петричук Ю. (м. Вижниця), Щербанюк Л. (м. Заставна), Кушнірик І. (м. Заставна);
2005 р. – Шевчукевич Я. (м. Чернівці);
2006 р. – Косович В. (м. Вижниця);
2007 р. – Огуй О. (м. Чернівці), Мінченко Т. (м. Чернівці);
2008-2009 рр. – Римар В., Римар Г. (м. Вижниця), Березовська Б.;
2010 р. – Бунчук Б. (м. Чернівці), Руснак І. (м. Чернівці), Гусар Ю. (м. Чернівці), Стратій П. (м. Вижниця), Ісопенко М. (посмертно).
Дослідники творчості І. М. Бажанського |
Георгій Гарас
художник-орнаментист
Заслужений діяч культури Народився майбутній митець у бідній селянській родині Марії та Олексія Гарасів 27 лютого 1901 р. у містечку Вашківці. Батьки любили первістка і намагалася у вільний час спільно з ним розібратися у всіх його дитячих проблемах. Георгія цікавило все, що оточувало їхню хату: поле, ліс, люди…
Любив спостерігати за сонечком , змінами пір року .
З народженням братика Костянтина, а невдовзі сестрички Василини зрозумів, що тепер вся увага меншим, а він буде їм допомагати. Тоді йому було 6 років.
Ще більше клопотів стало, коли пішов до школи, але радів, що більше можна дізнатися, від учителя, ніж від батьків. Учитель не один раз залишав його з учнями, які за малим Георгієм змальовували з шкільної дошки різноманітні візерунки.
Одного разу на уроці малювання, він малював учителя, який писав за столом. Захоплений своєю роботою, не помітив як той підійшов і дивився, що робить його учень на уроці. Коли заговорив і почав сварити, то малий Гарас не встиг сховати малюнка, який відразу опинився в руках учителя. Зі страху заплакав. Перед директором школи взагалі не міг говорити, хоча той похвалив і заохочував малювати далі.
Взагалі учням того часу пощастило тому, що в них завідував народною школою прекрасний педагог, письменник, драматург Іван Бажанський, який був відданий справі, і намагався, щоб так само працювали інші учителі.
Саме з їхньою допомогою хлопчик більше і більше хотів малювати на перервах, на толоці, коли пас корову у вільний час. Нерозлучними друзями у нього були олівець і папір.
Тому і картина до вірша Шевченка «Мені тринадцятий минало…» так вдало відтворює образ малого Тараса, бо дитинство художника Гараса і художника Шевченко було однаковим.
До картини східного українського села він додає чудовий буковинський орнамент, як символ єдності і співдружності українців усіх куточків України.
Пізніше, поетеса Зоря Колотило, яка є внучкою Івана Бажанського напише вірш – присвяту художникові Гарасу, учневі свого дідуся:
Своїми вмілими руками,
Творив прекрасне для людей,
Тепер воно живе між нами,
Благословімо ж геній цей.
Руки митця – святі це руки,
Їх пам’ять, люди, бережімо.
І зачаровані красою
Їм вдячні голову схилімо.
Для того, щоб стати професійним художником, він з дозволу батьків вступає до реальної гімназії у Вашківцях. Поряд з ретельним виконанням домашніх завдань продовжує малювати жінкам та дівчаткам на сорочках квіти, візерунки, віночки. За це вони платили гроші. Склавши певну суму грошей купив фарби, а решту віддав мамі, бо тато вже поїхав у Канаду на заробітки Мрії та сподівання були перервані першою світовою війною. Багато чоловіків забрали на фронт в австрійську армію. Солдатки намагалися якось полегшити службу своїм чоловікам і писали їм листи, які були розмальовані квітковими орнаментами юного художника. Таких замовлень було по кілька щодня.
Коли через Вашківці проходили російські війська, в їхньому домі були розквартировані декілька чоловік. Один з офіцерів дуже зацікавився малюнками і сказав, що коли повернеться, то забере в Київ на навчання,
але він більше не повернувся.
Дуже радів Георгій, коли мама малювала писанки на пасху. В неї виходило це дуже гарно і швидко, а в нього ні, але згодом, спостерігаючи за вишиванням і тканням нитки, почав пробувати малювати геометричні орнаменти. Вже закінчувалась війна і треба було думати про навчання. Хтось порадив піти вчитися у Чернівці. Тільки в 1919 р. був прийнятий в художню школу, яку очолював Крутохвіль. За кожен місяць навчання платив 200 леїв.
З нетерпінням чекав листів від батька, який обіцяв, що скоро повернеться з чужини.
Через 9 літ зустрілася родина Гарасів.
У 1923 р. Георгій закінчує навчання, і його призивають на службу до румунської армії. Муштри він не зазнав. Протягом двох років виконував різноманітні замовлення офіцерів. Вони приносили папір, пензлі, а за їхнім бажанням виконував ту роботу, яку вони хотіли мати.
Звістка про повернення з армії сина Олексія Гараса облетіла швидко всю околицю, Вашківці, а потім всі навколишні села. З перших днів приходили додому власники крамниць, учителі, лікарі, селяни замовляли різні картини, орнаменти. Власник адвокатської канцелярії Зіклер запросив Гараса працювати у нього секретарем.
На посаді він перебував до 1939 р.
З часом закохався у веселу і приємну дівчину Одокійку. Вона відповіла йому взаємністю і 28 вересня 1928 р. вони побралися. Для неї він виконав багато узорів, і зробив для неї ткацький верстат.
Георгій починає малювати дуже гарні орнаменти. До встановлення Радянської влади ним намальовано і оформлено більше 200 узорів.
Великою втратою для художника була втрата дітей Михайлика та Наталочки.
Туга за ними, яка наповнила серце художника і його Одокії перейшла у вірш “Ми калиноньку зрубали”. На надмогильні й плиті написані ним зболені поетичні рядки, які не можна читати без сліз:
Ми калиноньку зрубали, що до ніг схилилась,
І до Бога за вас, діти, так щиро молилась.
Ми калиноньку зрубали, ягідки зірвали,
а на тому місці Збудували із бетону вам, діти, могилу,
І посадили у головах червону калину.
А в ногах буде рости плакуча верба.
Буде вам шуміти, яка нам туга.
Щоб на калиноньку пташечки сідали,
І вам, діти, наші пісеньки співали.
А на вербі зозуленька, буде вам кувати,
І про нашу гірку долю буде вповідати.
Прочитав їх і чомусь вони мені нагадували своєю складністю і співзвучністю вірші Тараса Григоровича Шевченка, який він написав на вічну пам’ять Котляревському:
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину;
Над водою гне з вербою
Червону калину.
Гортаю сторінки біографії, слухаю спогади очевидців і знову дізнаюсь про життя Георгія Гараса.
У 1940-1941 році працює бухгалтером у міському споживчому товаристві. Йому доручають виготовити дві картини, на яких він зобразив агресорів війни. Коли Вашківці окупувала фашистська Румунія, то за ці картини він був засуджений на 2 місяці в концентраційний табір у Єдинцях.
Після визволення краю продовжував малювати, бере участь у виставках обласних, республіканських.
Провідною темою його творчості були картини на історичну тематику. Шевченко ж займає особливе місце. До 150 – річчя з дня народження великого Кобзаря виготовляє чотири портрети Шевченка.
В 1965 році Георгію Гарасу присвоєно звання Заслужений майстер народної творчості. Його твори все частіше почали прикрашати великі журнали.
Поховали його поблизу могили дітей, але душа його живе у барвах візерунків і його картин, які зберегла для людей його дружина Одокія.
Працював для людей. В той день, коли у Києві видавався альбом його робіт і вийшов сигнальний примірник, 31 січня 1972 року митця не стало. Він так і не побачив його. Згодом тиражем 25 тисяч вийшов альбом, що передавався двічі, бо мав дуже великий попит.
Поховали його поблизу могили дітей, але душа його живе у барвах візерунків і його картин, які зберегла для людей його дружина Одокія.
Він став одним з перших лауреатів премії ім..С.Воробкевича (посмертно).Щорічну премію імені Георгія Гараса встановлено на Вижниччині. Вручення цієї премії відбувається в садибі – музеї Георгія Гараса в нашому
містечку Вашківці.
В душі бринить мелодія пісні, яку мріяв заспівати Назарій Яремчик після відвідин садиби музею у жовтні 1987 року. Але вірш відомої поетеси Тамари Севернюк передає чуття кожного, хто хоч раз відвідав це заповітне місце:
УЗОРИ ГАРАСА
Він смуток барв,
що гасли у долоні,
В узори клав,
і звільнював їм даль.
Ті хрестики- і чорні, і червоні,
– Сподобали собі його печаль.
Ті хрестики співали,
що не вмерла Душа землі,
що втрапила в узір.
Вона була висока,
як Говерла
І напувала небом
людський зір.
Не раз те небо
пив недобрий вітер.
Але… терновий всесвіте, затям:
Ніхто не годен віщі барви вбити,
Даровані митцю
святим чуттям.
Перелік малярських робіт художника
- Портрети
Тарас Шевченко
Художник за роботою над портретом Великого Кобзаря
/хрестик/
Портрет Т.Г.Шевченка. 1964 рік.
До 150 – річчя з дня народження
Портрет молодого Т.Шевченка. 1961 рік.
Портрет Т.Г.Шевченка для вишивки хрестом.
/До 150 – річчя з дня народження Т.Г.Шевченка/
Леся Українка
Художник за роботою над портретом автора «Лісової пісні»
Портрет Лесі Українки. 1973 рік
Василь Стефаник
Георгій Олексійович за роботою над портретом. 1971 рік.
Юрій Федькович
Орнаменти Гараса прикрашають портрет Ю.Федьковича.. 1968 рік.
Іван Франко
Портрет Великого Каменяра.. 1967 рік.
Автопортрет і портрети родини художника
Святая Трійця /ікона/
Картини:
«Мені тринадцятий минало…» Хата лісника
Вашківецькі мотиви
Історична тематика, природа:
«Виїхав козак на могилу». «Устим Кармелюк» та інш» (1963 р.)
Орнаменти: /із фондів музею/
Євдокія Петрівна та Георгій Гарас за творенням орнаментів на полотні і на папері
Орнаменти для рушників
Орнаменти для вишивки чоловічих та жіночих сорочок
Орнаменти для килима
Творчі задуми у візерунках
ЛАУРЕАТИ РАЙОННОЇ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ГЕОРГІЯ ГАРАСА
1995 РІК
1.Кириляк Степан Васильович – журналіст, поет
2. Гулей Фрозина Тодорівна – вишивальниця
3. Римар Володимир Дмитрович – скульптор, викладач
1996 РІК
4. Жаворонков Валерій Павлович – педагог ВКПМ
5. Петричук Юрій Михайлович – журналіст, поет
6. Ковалюк Михайло Корнилович – режисер народного аматорського театру
7.Гарас Євдокія Петрівна – вишивальниця, дружина Г.Гараса
1997 РІК
8.Гасюк Олена Онуфріївна – вишивальниця, викладач ЗКПМ, Заслужений майстер народної творчості України 9. Ярема Світлана Михайлівна – педагог, поет
10. Сірецький Орест Ілліч – хореограф, керівник НААТ»Черемшина»
11. Козубовський Дмитро Онуфрійович – директор ВКГІМ
1998 РІК
12. Жуковський Едуард Федорович – Заслужений працівник культури, викладач ВКПМ
13. Шутак Микола Васильович (посмертно) – журналіст
14.Іванюк Михайло Васильович – педагог, краєзнавець
15Мойсей Ольга Семенівна – директор Іспаської музичної школи
1999 РІК
16. Косович Віталій Якович – викладач Винницької художньої школи
17. Михайлюк Василь Пилипович – композитор. Заслужений працівник культури України
18. Попадюк Манолій Манолійович – поет
2000 РІК
19. Ворончак Володимир Іванович директор Вижницької художньої школи
20. Кибіч Ярослава Василівна – редактор газети «Вижницькі обрії»
21. Киселиця Микола Ілліч директор Берегометської школи мистецтв, керівник народного аматорською духового оркестру с . Заріччя
2002 РІК
22. Бабичева Інна Іванівна – викладач ВКГІМ
23. Свиридюк Аніфатій Арсенович – поет
24. Цебрин Тарас Корнилович – керівник хорового колективу тов. «Просвіта»
2003 РІК
25. Курик Дмитро Миколайович – викладач ВКІ ЇМ
26. Максимчук Віктор Петрович – поет
27. Мойсей Микола Георгійович начальник відділу культури
2004 РІК
28. Коліщук Василина Прокопівна – вишивальниця
29. Черкач Наталя Іллівна – педагог, краєзнавець, автор підручників
30. Мазуряк Василь Миколайович – культпрацівник, керівник народного аматорського фольклорно- етнографічного колективу «Банилівська голока»
2006 РІК
31.Косович Любов Іванівна – викладач Вижницької художньої школи
32. Василькевич Марія Юріївна – ткаля, член Буковинськогоосередку Спілки майстрів народної юрчості України 32. Смаль Кузьма Антонович фольклорист , композитор
33. Іванюк Михайлина Степанівна – завідуюча і організатор створення Вижницького краєзнавчого музею 34. Козубовська Марія І Іетрівна – викладач ВКПМ
35. Бродовінський Олександр Миколайович – композитор
2008 РІК
36.Михайлюк Лідія Василівна – бібліотекар
Неповторний у своїй творчості, як неповторимі своїй красі карпатський край.
З усіх куточків України, країн світу у це тихе містечко приїжджають шанувальники великого таланту, щоб вклонитися йому, почерпнути наснагу таланту, який пробуджує світлі почуття, велику любов до рідного краю.
Сюди не заростає стежка, що втоптана шанувальниками великого митця…
Василь Михайлюк
композитор
Заслужений діяч культури України
Збігли неспинним струмочком літа,
Осінь стоїть золота-золота,
Понад осінніми кроками лине
Знана на весь білий світ “Черемшина”.
Музика виткала крилечка слову,
Слово злетіло у вись барвінкову,
Перекроїлись дороги і долі.
Пісня ж і далі гуляє на волі.
Стукає ласкою в зболене серце,
Понад степами і горами в’ється,
Перелітає вертепи й облуди,
Слухають пісню і вірять їй люди.
Що їй дощі, листопади, морози?
Крутиться колесо вічного воза.
І у світи через всю Україну
Знову і знову летить “Черемшина”.
Тамара Севернюк, поетеса, член Національної спілки письменників України,
Лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка
Василь Пилипович Михайлюк народився 13 січня 1929 року в містечку ‘Вашківці Вижницького району-Чернівецької області.
Його прізвище добре відоме в мистецькому світі. Хто сьогодні не знає славнозвісної л “Черемшини”, яка пішла у світі широкий з нашого краю, яку співали і співають у Токіо і Варшаві, в Буеносі Айресі і Монреалі.
Квіт травневий черемшини то, образно кажучи, нинішнє обличчя; розвесненого краю, замаєного білосніжним цвітом садів. Мабуть, й саме звідси і слід шукати витоки величезної популярності пісні вашківецького композитора, Заслуженого працівника культури Україні лауреата літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича Василя Пилиповича Михайлюка.
Його дитинство було голодним, сірим і безрадісним, обпалене вогненним грозами війни. Рано помер батько, важко хворіла мати. Хоч був у сім’ї наймолодшим, як тільки міг, допомагав родині. Випасав багацьку худобу, збирав картоплю на городах, ходив у ліс по хмиз. Частенько змерзали тендітні хлопчикові рученята, які писали потім таку чудову музику. А як мріяв він про справжні шкіряні черевички, крокуючи по снігу в холоднючих дерев’янках.
Добре запам’ятались Василькові і румунські різки, якими щедро “пригощали” учнів їхні вчителі. Потім була
війна, на яку потрапив, маючи всього 11 років. Там же став улюбленим сином полку. Не раз зустрічався
віч-на-віч із смертю. Усе бачив, пережив він у смертоносному вихорі, спові спізнав життєву науку.
Далі – строкова служба. Саме тут і полюбив музику всім серцем, ставши грати у військовому духовому
оркестрі.
Тут написав свій перший музичний твір “Марш Богунського полку”. Пізніше демобілізувався і
приїхав у рідні Вашківці.
Коли ж повернувся у Вашківці, йому доручили хор і оркестр.
Виступали наші хористи і на столичній сцені (палац “Жовтневий”), де всім глядачам дуже сподобались “Вашківецькі коломийки” молодого автора В.Михайлюка.
Так крок за кроком йшов завзятий вашківчанин до слави. Хор у 1952 році став одним з кращих у
республіці.
Весь час жив хоровим мистецтвом. До останньої можливості керував Іспаським народним хором,
уявіть собі в критичний час збирав до пісні молодих і не дуже чоловіків. якось на одному відповідальному
концерті – у 1999, коли Буковина готувалась до концерту в палаці “Україна”, вже на сцені хтось із хористів
розхвилювався і взяв не ту ноту. Василь Пилипович зупинив хор, щоб не фальшивити далі, дав камертоном
чистий звук. І хор знову зазвучав…
Весь час В.Михайлюк перебував у пошуку, зростав, самовдосконалювався, розуміючи, як потрібні
народові нові українські пісні. Йому завжди вдавалось бути в центрі життя, йти в ногу з часом, але не відриваючись від рідної землі. Тому його пісням притаманна особлива ліричність, легкість, свіжість нотних барв.
“Черемшина”, що увійшла у десятку найкращих пісень України, народилась 5 травня 1965 року. У ній є все:
довершеність, первісна краса, срібний передзвін двох закоханих сердець… І щось таке просте, близьке, що навік западає у душу. Тут безперечно красиві і мелодія, і слова, які написав близький товариш, співавтор багатьох пісень,
також вашківчанин поет-патріот Микола Юрійчук.
Нове життя нової прагнуло пісні. У вирі повсякденних будні в складних подій В. П. Михайлюк не загубив людської доброти і щирого людського слова.
Пропагуючи кращі зразки української пісенної культури, робить сам чималий внесок у її скарбницю. Творчість полонила його. На слова земляка поета Миколи Юрійчука пише пісні “Черемшина”, “Смерічки», які згодом облетіли майже весь світ. “Черемшина” зайняла достойне місце в репертуарі японської вокального квартету “Ройял Найте”, ансамблю “Запорожці” французького міста Шалет-сюр-Люсн, незабутньої і неповторн співачки Квітки Цісик зі США. її співають у Польщі, Болгарії…, Босні’ Герцеговині.
Широкою популярністю користуються і нові пісні композитор ” Білі журавлі”, “Заспівай, Назаре”… Різноманітна жанрова палітра буковинського митця.З джерела народної пісні, сучасного життя черпає своє натхнення композитор. Це приносить йому творче задоволення, а шанувальникам його таланту – радість зустрічі з новою мелодією.
Пропрацював В.Михайлюк до виходу на пенсію через інвалідність у 1970 році,
та творча робота не припинялась до останніх його днів. 2 травня 2003 року відійшов у Вічність великий Талант.
Ім’я В.Михайлюка навічно занесене на Алею Зірок митців Буковини(Чернівці, 2000рік)
Саме цей чорний Віденський рояль вперше відтворив щойно народжені звуки “Черемшини”
Черемшина
Слова М. Юрійчука
2. Йшла вона в садок повз осокори.
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Приспів.
3. Вже за обрій сонечко сідає,
З полонини їй вівчар співає:
– Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.
Приспів.
4. Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемоша п’ють холодну воду.
У садочку вівчара, стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
Приспів.
Часті гості в оселі Михайлюка – хористи Іспаського чоловічого хору
Пам’яті Василя Михайлюка
(Петро Штеф’юк)
Писав ти музику,
Учив, співав пісні,
Та сталося непоправиме –
Й ми низько голови схиляємо усі.
Так рано ти ідеш від нас,
Пора весняна, гарна днина,
Карпатський край на мить затих,
Прощається з тобою черемшина…
В присутніх сльози на очах.
Хор Іспаських пісні співав,
За тебе Господа просив,
Щоб між святими спочивав.
Посадимо ми на могилі черемшину,
Щоб кожгої весни тобі цвіла.
Бо довгі роки за життя твоєго,
Вона у серці твоєму жила.
Сумні лишаються усі:
Онуки, діти і дружина.
Несуть утрату іспасчани,
Несе утрату Україна.
Микола Юрійчук
поет-пісняр
Народився 1 вересня 1937 рокуу Вашківцях в бідній хліборобській родині. Його батько загинув на війні.
Семирічну освіту Микола здобув 1954 р. у рідному місті.
У 1954 – 1956р. навчався у Львові на дворічних курсах майстрів – будівельників.
1956 – 1957- працював на будівництві Чернівецької шахти в Донбасі, де отримав виробничу травму.
У 1957 р. служив в армії і був звільнений за станом здоров’я.
1958 – 1964р. – працював у Казахстані на Джезказганських рудниках, після чого повернувся додому
інвалідом 2-ї групи.
З 1964 р.працював у домашньому господарстві у Вашківцях, кілька разів виїжджав на сезонні роботи до Архангельської області.
Написав понад 100 віршів, більшість з яких ніде не друкувалось.
На його слова В. Михайлюк створив пісні “Черемшина”, “Смерічки”, “Білі журавлі” та ін., а М.Лучик –
“Оксана”, “Як любив Івась-вівчар” та ін.
30 листопада 1997р. після тяжкої хвороби на 61-у році життя помер поет-пісняр,
громадсько-політичний діяч, член районного проводу Української Республіканської партії.
Ми пишаємося ними…
Хореографічне мистецтво
Сірецький Орест Ілліч
Керівник НААТ “Черемшина”,
старший вчитель, вчитель методист вищої категорії, Лауреат літературно-мистецької премії ім..Георгія Гараса та освітянської премії ім. Юрія Федьковича, відмінник культурно-освітньої роботи та відмінник освіти України, Почесний громадянин міста Вашківці, Заслужений працівник культури України
Аматорське мистецтво розвивалося паралельно з професійним, з одного боку, і фольклором – з іншого. Воно належить до наро䬬ної художньої творчості, де, як і у фольклорі, суб’єктом художньої діяльності є не професі¬о¬нал, а людина, що творить безкорисливо, тобто у вільний час, тобто діяльність, що не нав’язу¬єть¬ся ззовні, а зумовлюється внутрішніми потребами, інтересами, бажаннями особи.
Існування української народної хореографії, як виду мистецтва, пов’язано з реалізацією саме естетичних запитів. Окрім естетичної функції народна хореографія виконує і інші соціально значущі функції: комунікативну, інтегруючу, регулятивну, інформативну, розважальну. Всі вони тісно взаємозв’язані і переплетені між собою і впливають на молодь комплексно.
Хореографічне мистецтво – один із самих масових і дійових засобів естетичного виховання, який має ефективний вплив на всебічний гармонійний розвиток особистості. Танець – найулюбленіший і найпопулярніший вид самодіяльного мистецтва – сприяє естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей. Навчаючись у хореографічних гуртках, діти знайомляться з мистецтвом хореографії, набувають певну танцювальну підготовку, розвивають пластичність, вміння красиво рухатися, зміцнюють організм, виправляють деякі фізичні вади. Народний танець витворювався протягом віків і був тісно пов’язаний із життям народу, його побутом, працею, певним художнім смаком.
Танець називають своєрідним літописом життя не дарма. Народ сам зберігав і розвивав свої танцювальні скарби, передаючи від покоління до покоління форми танців, їх характер і манеру виконання. Танець – це яскраве, багатобарвне творіння народу, що є емоційним художнім специфічним відтворенням його багатовікового життя. Фольклорні танці в умовах сьогодення стали великою хореографічною цінністю, яка має не лише естетичне, але й велике пізнавальне значення як для учасників художньої самодіяльності та професійних артистів, так і для народу взагалі. Своєрідною мовою фольклорні танці відображають історію розвитку країни й наповнюють душу кожної людини гордістю за свій народ, викликаючи глибоке почуття патріотизму. Народний танець – це душа народу, його краса і велич. Зворушливі, ліричні хороводи, запальні побутові танці, образно-тематичні, сюжетні танці розкривають побут, обряди, традиції, буття волелюбного українського народу. Народний танець – це один з найдавніших видів фольклору. Це танець створений народом і поширений у побуті, який виконувався, скажімо так, «для себе». Поняття ж «народно-сценічний танець» з’являється з тої миті, коли народні танці почали виконувати не для самих виконавців, а для глядачів, тобто народний танець зійшов на сцену.
Виконавцями його спочатку були любителі, а згодом професіонали. Сучасна українська народно-сценічна хореографія постійно розвивається, збагачується новими темами, новою пластикою. Ускладнюється композиція народно-сценічних хореографічних творів, загострюється форма їх сценічної подачі. За останні півстоліття, завдяки творчості балетмейстерів, з’явилися такі композиційні (музично-танцювальні) форми, як «хореографічна сюїта»,«хореографічна картинка», «вокально-хореографічна композиція». Нам у спадок залишився величезний фольклорний танцювальний скарб, і ми повинні не лише зберігати, але й розвивати цей безцінний здобуток, який необхідно знати й вивчати. Фольклорні танці в умовах сьогодення стали великою хореографічною цінністю, яка має не лише естетичне, але й велике пізнавальне значення як для учасників художньої самодіяльності та професійних артистів, так і для народу взагалі. Будучи мистецтвом справді загальнолюдським, доступним без якого-небудь перекладу людям всіх рас і континентів, танець завжди несе в собі певне національне забарвлення.
Наше місто Вашківці славне своїми давніми традиціями, обрядами, святами, атрибутикою, музикою, співами, танцями,- всіх їх свято бережуть вашківчани протягом багатьох століть .
Жодне свято не обходилося, як не обходиться і сьогодні, без чарівної музики, задушевної пісні та запального народного буковинського танцю. Фольклорно-етнографічне мистецтво Вашківцв, як і всієї Буковини несе в собі характер краю, його думи і почуття, прагнення і сподівання. Народні гуляння на «храмах», весілля, Маланка, «веснянки», так званий по-народному «данець» не обходилися без музик і масових танців молоді та старших жителів міста. Зразком витонченості й краси є буковинський народний костюм, що тісно пов’язаний з характером танців. Кожне з цих свят – то перенесення на сцену тих традицій, звичаїв та обрядів, що побутують і сьогодні у нашому місті . Музика, пісні, танці, костюми, маски, топірці, килими, деревця, рушники, хустки та всяка інша атрибутика – це результат великої копіткої роботи по збиранню цього матеріалу серед мешканців міста та навколишніх сіл.
Ми, у своїй діяльності, намагалися максимально зберегти ту музику, ті пісні, танцювальні рухи та рисунки , слова, примовки, костюми та атрибутику, які віками зберігалися у пам’яті народу і передавалися із покоління в покоління вашківчанами .
Приміром, звичай переодягання – “Переберія” на релігійне свято Меланії, Василія – на Новий рік за старим стилем 14 січня, – зберігся до наших днів у своїй первозданній формі, що ще за язичества існував. Витоки нашої Переберії сягають середньовічних народних карнавалів, які, у свою чергу, опираються, мабуть, і це очевидно, ще на античні звичаї влаштування процесій ряджених та масок на честь Діоніса, Вакха та інших веселих божків. Із прийняттям християнства, такі карнавали прилаштувалися під покровом християнських свят, як, наприклад, в українців – Меланії та Василія . Під час маланкування практично в кожній вашківецькій оселі від хлоп’ят до статечних газд перебираються у традиційні маски та костюми “дідів”, “баб”, “ведмедів”, “циган”, “смерті”, “жидів”, ”пана”, “пані” та новофантастичних “дракул”, “суперменів”, “рембо”, “робокопів” ,”Кінг-Конгів” тощо, та інших казкових, вигаданих і не вигаданих істот та історичних і політичних сьогоднішніх персонажей.
І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить вдень і вночі від хати до хати віншуючи господарів з різдвяними святами і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом – таких наївних і довірливих як на наш прагматичний час . Керують колядою інтелігенція – “козаки”, “вулани”, “букшандер” та справжні господарки свята – “маланка” та “українка” (переодягнені у національний жіночий одяг хлопчики-підлітки 11-13років), яких свято шанують кожен переодягнений, колядник та всі гості, адже костюми у них усіх надзвичайно традиційно давні і дуже коштовні .
Своєрідною кульмінацією свята є купіль перебраних, яка відбувається у річці Глибічок у одному із кутів міста – Долішньому куті. Вашківчани вірять, що завдяки цьому ритуалові перебрані у різні костюми та маски звільняються від усякої “нечистої” сили, яка могла до них випадково пристати протягом року та під час нічних обходів оселями. Учасники дійства заходять на середину плеса ріки і щедро обливають себе та одне одного студеною водою та сідають і лягають посеред води. Від одного такого видовища дрижаки беруть всіх оточуючих. Самі учасники обряду здебільшого трактували ритуальне купання як очисне антидемонічне дійство.
У ритуальному купанні-потопленні ряджених дослідники схильні вбачати відгомін ритуалів жертвоприношення, можливо, первісно й людського . Очевидно, первісно йшлося про вмилостивлення персонажів демонології, потойбічних істот, ймовірно, що й душ померлих пращурів (звідси трактування святочних ряджених як втілення душ ряджених) . Отже, семантику ритуального купання маланкарів, можливо, вбачати у захисному прилученні до сакральної природної стихії, води, освяченої жертвоприношенням – символічним потопленням демонічних образів переберії .
На нашу Переберію щороку збираються сотні а той і тисячі гостей із усього краю і з-поза його меж. Так, кожного року вашківецьку Маланку відвідують жителі багатьох великих і малих міст України, навколишніх областей, гості з Польщі, Канади, США, Франції, Італії, Румунії, Росії, Прибалтики та ін. І всі залишаються щиро і приємно вражені побаченим .
Педагогічний колектив Вашківецької ЗОШ І-ІІІ ст. приділяє багато уваги не тільки оволодінню програмного матеріалу але й естетичному вихованню, формуванню в учнів поваги, любові, гідного ставлення до традицій українського народу та національної культури. У школі діє багато гуртків та мистецьких колективів. Зокрема, це фольклорні гуртки «Червона калина» та «Обереги», драматичний та вокальний гуртки, сольного співу та художнього читання, вишивки та бісеронанизування, «Юний турист», спортивні секції . Але особливою популярністю користуються хореографічні гуртки , яких нараховується у школі аж 10 (десять), що охоплюють учнів з першого по одинадцятий клас включно. Тільки в цих дитячих колективах займається біля 250 дітей, що становить близько 50 відсотків від загальної кількості школярів. З п’яти керівників танцювальних колективів – четверо мають вищу та спеціальну хореографічну освіту, троє з яких являються моїми вихованцями, а в загальному – біля десяти моїх учнів здобули спеціальну хореографічну освіту, більшість з яких працюють за спеціальністю, зокрема останній вихованець в цьому році закінчив Чернівецьке училище мистецтв ім. С. Воробкевича і став артистом балету Заслуженого Академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю. В школі обладнано танцювальний зал зі станками та дзеркальними стінками, за кошти батьків придбано відповідну відео та звукопідсилюючу апаратуру, підібрано відповідні фонограми для репетицій та виступів концертних програм, що значно покращує якість підготовки юних танцюристів.
Багато позитиву в нашій роботі є те, що у 5 х – 7 х класах впроваджено урок хореографії, відвідування якого є обов’язковим для всіх учнів. На глибоке переконання О.Сірецького, урок ритміки треба обов’язково ввести для учнів 1-4 класів, які має проводити спеціаліст-хореограф, адже саме у цьому віці гартується дитячий організм і формується світогляд дитини, закладається основа загальномузичної грамоти, і продовжити урок хореографії хоча б до 9 класу включно, адже, якщо випускник 11 класу на випускному вечорі чи останньому дзвонику зуміє запросити на останній шкільний вальс свою вчительку, матір або батька і відповідно станцювати його.Він впевнений, що над цим треба задуматися і педагогічним колективам на чолі з директором, і райвідділу освіту, і управлінню освіти обласної державної адміністрації та інституту післядипломної освіти вчителів з тим, щоб прийняти відповідні рішення по даному питанні. Повірте, діти будуть цьому тільки раді і щиро вдячні. І чому б у цьому першими не стати Вижницькому району та Чернівецькій області у нашій державі, де традиції хореографії на досить високому рівні, і, головне – вистачає спеціалістів.
Північна Буковина – невід’ємна частина України, а містечко Вашківці – така ж частинка Буковини, перша писемна згадка про нього датується далеким 1431 роком, тож недавно ми відзначали його 580-річчя. Упродовж століть ці землі часто завойовували чужинці, та самобутній волелюбний народ краю не втратив національного духу, гордості за свою землю, і пошани до неї, про що свідчать предковічні народні традиції, звичаї та обряди, які зберігаються та примножуються і нині. Народні гуляння на «храмах», весілля, Маланка, веснянки, толоки та клаки, так званий по-народному «данець» не обходилися без музик і масових танців молоді та старших жителів міста. Зразком витонченості й краси є буковинський народний костюм, що тісно пов’язаний з характером танців. Фольклорно-етнографічне мистецтво несе в собі характер краю, його думи і почуття, прагнення і сподівання. Народний танець – це особливий вид мистецтва, в якому поєднуються лірика і гумор, грація і темперамент, вікові традиції і сучасність .
Традиції місцевих костюмів, атрибутів, музики, співу, танцю, свято бережуть вашківчани протягом багатьох століть . Жодне свято не обходилося, як не обходиться і сьогодні, без чарівної музики, задушевної пісні та запального народного буковинського танцю. У Вашківцях танцювали завжди !
Ще на початку 70-х років, будучи студентом культурно-освітнього училища я почав придивлятися до тих танців, які виконувалися у нас на весіллях, храмах та різноманітних вечірках. У душу запали іскрометна “Гуцулка” , поважна “Дамен гора”, запальна “Сирба”, лірична “Ружа”, з перемінними пісенними перемовками парний танець “Голубок”. Та найбільше вразили і полонили парубоцькі танці “Аркан” та “Кордій”.
Тільки згодом дізнався, що “Кордій”, в такій інтерпретації, виконувався тільки на Буковині, і тільки у Вашківцях .
Як керівник, – за основу своєї творчої діяльності він поставив собі за мету будувати репертуар колективу на базі місцевих, вашківецьких традицій, свят, та обрядів і тому репертуар сьогодні на 90 відсотків складається саме з них . І згодом саме ці танці стали золотим фондом народної хореографії відомого нині Народного аматорського ансамблю танцю “Черемшина” міста Вашківці та такими ж стають для ансамблю народного танцю “Черемош” Вашківецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, колективу-супутника «Черемшини».
В результаті багаторічної копіткої постановочної роботи отримано декілька цілих фольклорних, вокально-хореографічних програм, які умовно можна розподілити на цикли за порами року, куди увійшло більше тридцяти танців, хореографічних картинок та мініатюр, хореографічних та вокально-хореографічних композицій. Вони більше ніде і ні ким не виконуються, бо вони в свій час були створені і збережені до сьогодні саме в нашому місті або в найближчій окрузі.
Це такі концертні програми, як “Ой радуйся земле”, “Сійся, родися”, Ми – з Буковини”, “Барви Буковини”, “Тобі, Україно, наш уклін”, “Добрий день, Карпати”, “На храму, у Вашківцях”, “Вашківецькі забави”, “Скорца”. Вони розподіляються по циклах року :
В е с н я н и й ц и к л :
– програми “Ми – з Буковини”, “Добрий день, Карпати”;
– хореографічні композиції та танці “Веснянка”, “Засівна”, “Писанка”, “Гуцулка”, “Горянка”, “Ой під вишнею”, “Козачок” .
Л і т н і й ц и к л :
– програми “Вашківецькі забави”,“Вашківецький храм”;
– хореографічні композиції та танці “Кордій”, “Аркан”, “Голубок”, “Скакунець”, “Буковинський козак”, “НаІвана, на Купала”, “Буковинські візерунки”, “Буковинське коло”, “Козацькі ігрища”, “Крючок”, “Бріул” .
О с і н н і й ц и к л :
-програми “Тобі, Україно, наш уклін” , “ Скорца” , “Барви Буковини” ;
– хореографічні композиції та танці “Слава Україні”,“Тобі, Україно ! ”, “Молитва за Україну”, “Решето”, “Коломийка”, “Вербиченька”, “Буковинська гора”, “Гуцульські візерунки”, “Дев’ятка”,”Хора і Жок”,
“На винограднику”, “Свято лісорубів”, ;
– вокально-хореографічна композиція вашківецького весілля “Скорца”, куди увійшли композиціЇ “Заводини”, “Ружа”, “Дружба і дружка”, “Викуп молодої”, “Скорца”, “Повниця”, “Колачини”.
З и м о в и й ц и к л :
– програми “Ой радуйся, земле”, “Сійся, родися” ;
– вокально-хореографічні композиції “Ой радуйся, земле”, “Нова радість стала”, “Зажурилася крутая гора”, “Коляда” ;
-фольклорно-етно-вокально-хореграфічна композиція “Маланка”- фрагмент вашківецької Переберії.
Народний танець завжди посідав провідне місце в репертуарі творчих колективів і був мірилом популярності і визнання їх у народі. Дане визнання – це ствердження нашого народу з його самобутньою глибинною культурою, бо вона, воістину, народна і зрозуміла всім.
Своїм натхненним мистецтвом хореографічні колективи школи, народний аматорський ансамбль танцю «Черемшина» звеличують красу рідного краю, дарують людям естетичну насолоду, роблять вагомий внесок у збереження традицій свят та обрядів, у національне відродження та розвиток вітчизняного хореографічного мистецтва. Вони є справжньою мистецькою скарбницею Вижниччини та Буковини !
Народний аматорський ансамбль танцю ’’Ч Е Р Е М Ш И Н А’’
м.Вашківці , Вижницького району , Чернівецької області,
міський будинок народної творчоті та дозвілля,
Міністертво культури та туризму України.
Рік заснування колективу – 1954
Рік присвоєння звання – 11 квітня 1994 р. Постанова Колегії управління культури Чернівецької обласної державної адміністраціїї. № 4.
Творча діяльність НААТ « Черемшина » : Дипломант та Переможець ІІ-ХVІІІ Міжнародних Гуцульських фестивалів, Переможець районних та обласних Всеукраїнських оглядів народної творчості – 1999р.,2002 р., 2004 р., учасник звітних концертів майстрів мистецтв та художніх колективів Чернівецької області у м.Києві « Мелодії Буковинського краю » – 2002, 2004 , 2006, 2009 рр., учасник V–ХХІ Міжнародних фестивалів фольклору «Буковинські зустрічі » у Польщі, Румунії,Угорщині, Словаччині та Україні 1995–2010рр., учасник V Міжнародного фестивалю національних культур «MUZIKHORIDANSE» м. Тераре Франція та м.Венеція Італія, Дипломант V Міжнародного Слов’янського фольклорного фестивалю « Коляда » м.Рівне, 1999 р., Дипломант УІ Міжнародного «Свята виноград у » м.Се ксард Угорщина, 1999 р., Дипломант V – ХІХ свята української культури « Над Ославою » Мокре, Польща, 2000, 2001, 2003, 2004 рр., Дипломант V-го ( 1996 ) та Х-го ( 2001) Міжнародного фестивалю фольклору « Арканул » м.Радауц Румунія, Лауреат І Міжнародного проекту « Польсько – українські зустрічі з фольклором » згідно Міжнародного Договору фундації Європейського Союзу трансприкордонної співпраці м.Жешов, Польща – квітень 2004 р. та липень 2004 р., Дипломант Всеукраїнського конкурсу « Пані – 2004» м.Донецьк та Всеукраїнського конкурсу Міні – міс Україна – 2005 м.Чернівці, Дипломант Театралізованих свят « День міста Вашківці » (2001-2010) та « Вашківецькій Січі – 100 » (2003) , учасник гала-концертів Заслужених артистів України Марії та Володимира Лобурак – дует « Скриня » (1993-2010) та Народного артиста України Павла Дворського (2003-2008), Дипломант обласного огляду-конкурсу зимового фольклору м.Чернівці, січень 2000-2010 р.Дипломант І –ІІ –ІІІ Міжнародного фестивалю хореографічного мистецтва « Перлина Черемошу » м. Вижниця, квітень 2004 р.,травень 2005 р. , червень 2005 р., участь у зйомках фільму « Вашківецька Маланка » Київського театрального інституту ім.Карпенка-Карого січень, 2005 р. Лауреати І-го та ІІ-го Міжнародного фестивалю національних культур “Букова віть” м.Чернівці (2007, 2009 ), Дипломанти І – IV міжрайонного фестивалю народної творчості «Калинові обереги» с.Іспас, Лауреати ІІ Всеукраїнського фестивалю вертепів «Карпатія-2008” м.Івано-Франківськ, (2008), : «BIKE FEST» Міжнародний фестиваль байкерів- м.Заставна Чернівецької області ;
“Ой радуйся земле” – туркомплекс «Буковель» Івано-Франківська область ; XIV Міжнародне «Свято – зустріч української культури» м.Вальч Польща, відкриття «Свята Української культури в Румунії» – торгівельно-розважальний комплекс м. Сучава РУМУНІЯ ; « ЧЕРВОНА РУТА – 20 » – фестиваль-конкурс української сучасної пісні – музей архітектури та побуту Буковини –м.Чернівці ; «Кубок Європи з мотокросу» – Соборна площа м.Чернівці ; « 20-річчя Народного Руху України» – актова зала медичного коледжу м.Вашківці ; «На сторожі порядку» – обласне урочисте засідання до Дня української міліції – Палац «Академічний» м.Чернівці ; «Ярмарка» – зустріч представників Хотинського та Вижницького районів, – м.Хотин Чернівецька область ; « Буйно квітне «Черемшина» – відзначення 80-річчя від Дня народження В.П.Михайлюка – м.Вашківці ; « Геній нації» – відзначення 100-річчя від Дня народження Степана Бандери – м.Вашківці ;«Їхній подвиг житиме у віках» – до 65 –річчя визволення міста Вашківці –м.Вашківці; переможці районних та обласних Всеукраїнських оглядів народної творчості та ін.
Протягом останніх років колектив працював над підвищенням своєї виконавської майстерності, відробляв весь діючий репертуар, всі танці та хореографічні композиції (біля 30), що входять у цілі концертні програми
Це такі концертні програ ми, як “Ой радуйся земле”, “Сійся, родися”, Ми – з Буковини”, “Барви Буковини”, “Тобі, Україно, наш уклін”, “Добрий день, Карпати”, “На храму, у Вашківцях”, “Вашківецькі забави”, “Скорца”. Вони розподіляються по циклах року.
Танасійчук Наталія Михайлівна
Керівник дитячого хореографічного колективу “Писаночка”,
старший вчитель, вчитель методист вищої категорії,
нагороджена нагрудним знаком “Відмінник України”,
лауреат премії ім. Ю.Федьковича
Дитячий хореографічний колектив “Писаночка” при Вашківецькому БДЮТ (директор Танасійчук В.В.) створений у 2007 році Танасійчук Наталією Михайлівною та Друцул Наталією Василівною. За короткі роки існування “Писаночка” є учасниками різноманітних заходів на теренах Буковини та сусідніх областей.
Дитячий колектив є переможцями обласних, регіональних, міжнародних конкурсів та фестивалів: “Калинові обереги”,”Чисті роси”, “Перлини Черемошу”, “Світ талантів”, “Букова віть”, “Буковинські зустрічі”, “Від Різдва до Йордана”,Міжнародного гуцульського фестивалю.
Колектив складається з двох вікових груп: молодша та середня.
Жанровий напрямок – народні та бальні танці.
При постановці танців, Наталія Михайлівна використовує народні традиції буковинського та гуцульського мистецтва, змалку вчить черпати з народного джерела неповторну принадність і непідробну красу, бо сама закохана в українську народну культуру.
На основі народних традицій, під її керівництвом, колектив “Писаночка” здійснив хореографічні постановки “Забава”, “Храм у Вашківцях”, “Буковинка”, “Маланка”
Майстерність вишивки
Соколович Наталія Михайлівна
Народилась 18 лютого 1966р. Має двох сестер – Октавія та Ольга, які також закохані у вишивку.
З раннього дитинства, мама, Минодора Михайлівна,навчала дочок вишивати. Коли Наталії було 5 років мати дала в руки голку і полотно на рушник, сказавши: “Вчитись вишивати треба на справжньому, а на тряпці ти ніколи не навчишся”
Далі шкільне життя… Так, як за Радянського Союзу не дуже схвалювались народні традиції, намагалась хоч десь, хоч трішечки, але, щоб річ була з вишивкою.Навіть шкільна форма на грудях була з орнаментом. Після школи навчання у профтехучилищі №5. Закінчивши у 1984р. хотіла навчатись далі,та вийшла заміж, народила сина і постало питання “що робити?”
І тут стала у пригоді мамина школа. Потихенько захоплення переросло у професійність. І чим більше бісеру лягало на полотно, тим більше ідей приходило до голови. З кожним разом хотілося вишити щось краще, щоб радувало не тільки моє око, а й подобалося людям.
Учні Вашківецької ЗОШ в гостях у майстрині
Гнатишин Наталія Михайлівна
Наталія Михайлівна народилася 29 вересня 1976 року у місті Вашківці.
Вишивкою із захопленням займається ще із шкільних років. Закінчивши школу у 1993 році, поступила
у Чернівецький Державний університет ім. Ю.Федьковича, на факультет математики.
З 1997 року працює у Вашківецькій ЗОШ І-ІІІ ст., вчителем математики. Будучи відданою своїй професії,
дітям, знаходить час на захоплення вишивкою.
Донька Наталії Михайлівни (Галина),
яка з гордістю вдягає вишитий матусею одяг
Мостбауер Майя Василівна
Вчитель трудового навчання Вашківецької ЗОШ І-ІІІ ступенів
“Калинові обереги”, 2012
Ткацтво
Слижук Марія Юріївна
Із ткацького верстата тече у низ ріка…
Ткацтво – це ремесло, що було поширене на всіх землях України з часів Київської Русі.
У нашому місті такою майстерністю володіє Слижук Марія. Вона почала ткати, коли
їй було 15 років. Це вміння передала її мама, а мамі бабуся.
З 1992 року продавала та здавала на виставки свої роботи.
Інструмент на якому Марія Юріївна працює називається верстатом.
Для того щоб виткати виріб,потрібні кольорові та білі нитки. Вони повинні бути шерстяні або
акрилові з льону. У своїй роботі використовує червоні, чорні, білі, зелені і жовті кольори.
Тче різноманітні роботи: рушники старостам на весілля,обрядові рушники, скатерки, дорошки,
серветки на столи та інші речі. Роботи майстрині можна придбати на базарі у м.Косові.
Майстерність ткацтва у пані Марії переймає її донька
Писанкарство
Многодітна Катерина Іллівна
Писанкарство – невичерпне джерело особистості…
Писанка – це яйце, розписане мініатюрним орнаментом за допомогою воску, писачка та барвників. Створення будь-яких писанок приносить людям естетичне задоволення, дає можливість створити щось самобутнє. Кожна писанка містить великий позитивний заряд, тому що це подарунок від щирого серця, людині якій бажаєш добра.
Щоб з Великоднем прийшло щастя у вашу хату,
Щоб у вас завжди було у родині свято!
Хай вам писанки несуть сонечка краєчок,
Хай всміхаються боки золотих яєчок.
Катерина Іллівна – вихователь дошкільного навчального закладу №1, займається писанкарством ще з дитячих років. Навчилася писати писанки від своєї мами, бабусі.
Вміє працювати з розтопленим воском. Придумує свої узори.Організовує виставки для дітей .
Народні звичаї і традиційні обряди, пов’язані з Великоднем, у нашому місті цікаві та різноманітні. Обряди і звичаї є одним із основних засобів виховання дитини.
Многодітна Катерина Іллівна знайомить дітей з писанкою, історією її виникнення. На заняттях вчить розмальовувати, писати чудові писанки.
Має багато зразків саме тих, що пишуть Вашківцях. Це писанки з нескладними рослинними елементами та геометричними фігурами. Виконуючи роботу на яйці, використовує природні барвники, які виготовляє з компонентів живої природи: кори дуба, яблуні-дички, дикої груші.
При написанні писанки використовує такі знаряддя: віск, кісточка, посуд з барвниками, яйця.
Така робота сприяє розвитку творчих здібностей дітей, духовному вихованню, вихованню
цінителів і дослідників традицій рідного краю.
Музичне мистецтво
Мельничук Микола Миколайович
Вірш-візитка!
Я з Вашківців вам шлю привіт!
Співаю я із ранніх літ.
Коли трембіта грає,
на вірші надихає.
Так хочеться співати
про гори про Карпати,
про Вашківці і про красу,
яку у серці, я несу.
І ти у гості завітай.
І полюби мій рідний край.
Якщо захочеш ти почуєш,
як річка Черемош бурлить,
ялина з грабом гомонить.
Вітерець тихесенько шепоче,
а серце щиро твоє хоче
цю мить на віки зупинити,
і закохатись в цю красу.
Яку у серці я несу.
(2010 рік)
Мельничук Микола Миколайович, народився 17 грудня 1993 року, в місті Вашківці.
Музику полюбив ще із раннього дитинства. У 5-му класі почав брати участь у шкільних вечорах та конкурсах де виступав із сольними піснями.
Згодом вирішив спробувати себе в народних танцях, і став учасником шкільного колективу народних танців « Черемош ».
Охоче відвідував гурток « Джерело » керівником якого являється вашківецька поетеса Лідія Василівна Михайлюк, дочка знаменитого композитора Василя Михайлюка. Ця чудова жінка із своїми розповідями про видатних людей і про батька надихнула його на написання віршів. У гуртку отримав свою першу маленьку, але вже найдорожчу грамоту підписану самим заслуженим працівником культури України, батьком музики славнозвісної пісні «Черемшина» Василем Михайлюком У 2006 році написав перший вірш «Рідний край».
У 2007 році познайомився з гарними, добрими людьми: Володимиром Миколайовичем та Марією Миколаївною Лобурак дует «Скриня». Які запросили його до себе займатися вокалом в будинок культури творчої молоді « Автограф », директором якого є Володимир Миколайович , а вчителем вокалу є Марія Миколаївна. Завдяки їм я здобув свою першу грамоту за межами школи, на першому міжнародному фестивалі «Живий вогонь» в м. Чернівці (готель « Турист » організатором якого була директор, художній керівник фестивалю Галина Осадчук 2007 р.).
Цього ж року брав участь у другому всеукраїнському благодійному фестивалі-конкурсі юних талантів сіл України «Рідний край» в якому зайняв III- місце і став лауреатом ІІІ премії (голова журі начальник управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації Остап Савчук та голова оргкомітету президент Чернівецької обласної громадської організації « Буковинська відео-асоціація » Ярослав Унгурян.).
У 8-му класі був зарахований до народного аматорського танцювального колективу « Черемшина » керівником якого являється Сірецький Орест Ілліч.
У 2007 році – отримав III- місце у пісенному фестивалі-конкурсі « Золотий ключик » присвячений пам’яті Назарія Яремчука (м. Вижниця).
У травні 2007 року – був нагороджений грамотою за активну участь у творчому житті Будинку культури творчої молоді «Автограф».
Захоплений красою нашої природи та коханням почав писати свої власні пісні.
У лютому 2008 року – був нагороджений грамотою II- ступеня в м. Вижниця на конкурсі авторської пісні.
У травні 2008 року – отримав II- місце у III районному конкурсі « Зачарований легінь » в номінації вокальний спів.
У 2010 нагороджений Грамотою Дипломанта Всеукраїнського фестивалю-конкурсу авторської пісні та співаної поезії молодих авторів та виконавців ім. В.Івасюка.
2 травня 2010 року організував та провів свій перший дебютний сольний вечір « Я СТАНУ ТВОИМ АНГЕЛОМ » на якому був нагороджений Грамотою як «Соліст КБУ БКТМ «Автограф» за творчі здобутки та активну участь у мистецькому житті краю та міста «Чернівців» директор БКТМ заслужений артист України Володимир Лобурак та Грамотою активного учасника художньої самодіяльності м. Вашківці, міський голова Михайло Сидір . 28 травня закінчив школу. 29 травня отримав Грамоту за активну та багаторічну участь у складі Народного аматорського ансамблю танцю «Черемшина» і пропаганду місцевих традицій, свят та обрядів на вітчизняних та міжнародних рівнях засобами хореографії. Художній керівник Заслужений працівник культури України Орест Ілліч Сірецький . Наприкінці червня побував на Одещині , де прийняв участь у Міжнаціональному фестивалі-конкурсі «Блакитна хвиля – 2010» на якому став лауреатом І премії.
Поступив у медичний коледж .Пробувався на відбірковому турі конкурсу « Червона рута » у м. Чернівці. 18 листопада отримав І місце у конкурсі Студентської пісні .
Над сторінкою працювали:
Нищук Ольга Павлівна – вчитель історії
Присунько Галина Василівна – вчитель історії
Попович Олексій Васильович – вчитель історії
Усик Ольга Григорівна – вчитель математики та інформатики
Гиршвельд Наталія Іванівна – вчитель інформатики
Гнатишин Галина – учениця 10 класу
Сащук Юрій – учень 10 класу
Попович Тетяна – учениця 8 класу
Макара Дмитро – учень 11 класу
Вдячність, за підготовку і систематизацію матеріалу, історико-краєзнавчому клубу “Джерело” , при Вашківецькій міській бібліотеці для дорослих (керівник Михайлюк Л.В.)
Видатні особистості