Історія Вижниця

Історія

Історичні аспекти Історія Вижниці, як передгірського містечка, «прочитується» тільки в контексті історії Буковини. А Буковина є взагалі феноменом в українській історії.

Скільки народів тут не проживало, починаючи від ІХ століття до Різдва Христового, скільки народів не переходило цими землями в часи Великої Мандрівки народів, а культура збереглася від часів Трипілля. І особливо це відчутно у міфології гуцулів – жителів Буковинських Карпат. Це свого часу відчув український письменник Михайло Коцюбинський, гостюючи в Івана Франка у Криворівні. Вражений красою Карпат, він створив повість «Тіні забутих предків», де природа персоніфікована і передана як невід’ємна частина життя гуцулів. Вірування гуцулів такі ж, як і давніх оріїв-праукраїнців. І молилися вони одним і тим же богам у дохристиянські часи. Недарма волхви (беси ) знайшли тут свій пристанівок після хрещення Русі, (бо ж були переслідувані). А сусідня з Буковиною Волощина так і стала зватися «Бессарабією» (країною волхвів, (бесів).

Ми всі є дітьми свого часу і своєї нації, то й мусимо знати свою правдиву історію. Я запрошую Вас до історичної мандрівки за 900 років до народження Христа і допоможе нам у цьому «Історія Буковини» Аркадія Жуковського.

Перший відомий народ, що заселяв цю землю, – гети. Це про них писав Гомер у третій пісні «Ілліади», а Геродот казав: найправедніший і найхоробріший народ серед трактів (історики доводять трацьке походження гетів).

Проживали тут, на землях Буковини, і даки. Першим дако-гетським королем був Бурівста, про якого Страбон писав: «Коли Бурівста з роду гет став володарем свого краю, застав він народ немічним, обездоленим довголітніми війнами; вправами, призвичаюванням до тверезості і безнастанною працею зрушив він народ так, що за кілька років заснував могутню державу і більшу частину сусідів підкорив владі гетів… Даки і гети говорять однією мовою». У період найбільшої могутності даки і гети мали 200 000 війська (от що значить мудрий правитель!). За часів Бурвісти Дако-Гетська держава досягла найбільшої потуги і мала 2млн. населення. Гети вірили в Білобога (пізніше стане Дажбогом), обожнювали Афродіту-Ладу (богиню весіль) Ардеміду (богиню мисливства) і Купалу. Як войовничий народ, плекали культ бога війни Ареса (Арея), уважаючи його верховним вождем краю та війська. І дуже вірили в реально існуючого Зельму, який був волхвом-віщуном, став помічником короля у державних справах, а після смерті став головним богом гетів.

І нині про Зельму співають у великодніх гагілках (веснянках), що є одним із доказів нашої пов’язаності з гетами. Ось таку гагілку про Зельму свого часу записав Іван Франко:

Їде ,Їде Зельма,їде,їде його брат,

Їде ,їде Зельманова ціла родина.

-Чого хоче Зельма,чого хоче його брат,

Чого хоче Зельманова ціла родина?

-Гречних панів-Зельма.

Гречних панів його брат,

Гречних панів Зельманова ціла родина.

-На який грунт Зельма?

На який грунт його брат?

На який грунт Зельманова ціла родина?

-На терновий –Зельма

На терновий його брат,

На терновий Зельманова ціла родина

-А ми лапоть не маємо,

На такий грунт не даємо-

Преч,преч з нашого двора

(Далі так само співають про грунт глодовий, свербиусовий, дубовий, грушевий, вівсяний, пшеничний. На останій грунт дівчата дають пану) :

-А ми лапоть маємо-

На такий грунт даємо.

Йдіть до нашого двора

Гети самі обирали собі королів за такими критеріями:

• Справедливість

• Хоробрість

• Скромність

Минуть віки і ці критерії проявляться в опришках – захисниках буковинців від знущань панських зайдів- визискувачів.

У мирні часи королі були суддями а в період війни вождями. Після того, як Троян завоював Гетію, він так сказав про гетів: «Я вигубив гетів – людей найхоробріших, які коли-небудь жили на світі. Хоробрі вони не тільки завдяки тілесній силі, але передовсім тому, що глибоко в свою душу вкоренили науку бога – Зельма».

Отже, гети, які заселяли Буковину перед слов’янами, були народом хоробрим, справедливим, працьовитим і глибоко віруючими.

По розгрому траків ( в тому числі і гетів) римлянами (у 3 р.н.е.) з’явились даки на північ від Дунаю. Відомо, що свого часу пророк Діккеней умовив Бурвісту прийняти у свій край даків, які прийшли з Тракії після розгрому держави Бессів (бесси – це і даки).

А в 181 році серед гетів з’явився новий народ – бастарни. Сусідами їх були двоє гетських племен гети і карпи. Бастарни відомі ще й як галати (мабуть, кельтського походження, бо були войовничим народом), але жили в злагоді з гетами і завжди виступали як їх вірні союзники та обороняли спільно край від сарматів і римлян.

Римляни не чіпали даків 150 років. (В 44році н.е. сам Ю.Цезар вирушив проти Дакії. Але змовники вбили Бурвісту, загинув і Ю.Цезар).

То ж згодом проти даків вирушив Троян. Чому? Бо римляни платили данину дакам до 98 року н.е. і поставляли їм ремісників.

Для чого нам це треба знати? Це історія наших далеких пращурів. Історія повторюється, і не можна не зважати на її уроки.

Дорогі краяни! Зупинімось на мить і задумаймось над тим, що ми ходимо не тільки по землі своїх предків, а й по їхніх кістках, що покояться у цій землі. А тому перебуваємо в їхньому біополі повсякчас, бо воно з’єдналося з біополем буковинської землі, її рослинністю.

Можливо, від них ми успадкували витривалість, упертість, рішучість, справедливість.

Минуть віки- і саме на Буковині з’являться «народні месники – опришки». Їх вчинки стануть легендами. Олекса Довбуш, Мирон Штолюк, який був страчений у Вижниці, Дитинка, Муха, Лук’ян Кобилиця ходили вижницькими дорогами, тут у знайомих ґаздів гостювали взимку. А влітку опришки ставали дітьми лісу, який заміняв їм рідну домівку, а печери в горах ховали від переслідувачів. Найбільше опришки нападали на панів, лихварів, орендарів, корчмарів.

Багато артефактів, які б могли засвідчити на території Вижницького району і самої Вижниці, вивезено у різні часи загарбниками до Румунії,Австрії,Польщі Угорщини. Проводячи забудови, вони копали котловани під фундамент і знаходили круглі опуклі глечики- календарі, обрядові чаші, статуетки з глини, бронзи, заліза і навіть золоті прикраси. Кожна із країн – завойовниць вважала, що прийшла назавжди, то ж розпоряджалася історичними пам’ятками на свій розсуд.

Багато буковинських знахідок є антикварним товаром за кордоном сьогодні. А ми й не здогадуємось про це

Землями Буковини у часи Великої Мандрівки народів переходило багато різних племен і народів. Одні нищили все на своєму шляху, інші забирали за собою все цінне, а ще інші залишали на наших землях сліди своєї культури. Так, приміром, армяни будували на землях Буковини церкви на відстані ходьби в 12 годин. Церкви слугували їм «готелями» укріпленнями в часи битв з нападниками. Така церква знаходиться в смт. Кути, що через річку від нас. А інша – у Вашківцях. Отже, з Вашківців до Кутів армяни долали пішки шлях за 12 годин.

А тепер розглянемо детальніше, які ж народи переходили землями Буковини, торуючи і наші, вижницькі стежки. У часи панування Австрії Вижниця була повітовим містечком, де працював повітовий суд, пошта, лікарня, школа, гімназія та крайова школа різьби по дереву.

Діяла залізнична станція. У місті було багато фірманів, які знали по п’ять мов з власними фіакрами. Національна строкатість населення спонукала всіх спеціалістів і бізнесменів до вивчення п’яти мов: німецької, польської, єврейської, румунської, молдавської, окрім української і російської. Старші люди до сих пір вільно володіють усіма цими мовами. Це є мовною особливістю Буковинського регіону. У час гуцульських фестивалів, які проходять у Вижниці 1 раз на 4 роки, а на Гуцульщині – щорічно, тут спілкуються без перекладачів.

Племена, що переходи Буковину в час Великої мандрівки народів

З 127 року по ІХ ст. (з перервами) – час Великого переселення народів, внаслідок якого з карти світу зникло багато держав, що вже існували, і з’явились нові.

Першим кочовим народом, що прибув на терени України, а також Буковини, були готи – германське плем’я. Під час переселення на захід готи переходили через Буковину. Прийнявши християнство, вони почали ширити цю віру й на наших сучасних просторах за 6 століть до хрещення Київської Русі.

У 375 році на зміну готам прийшла найжорстокіша орда монголів з Азії – гуни. Вони нищили все на своєму шляху. Тому від них населення втікало у ліси й у гори.

За гунами переходило Буковину германське плем’я гепідів.

Болгари перейшли мирно нашими буковинськими землями, скориставшись просто ними для зручності. Після них переходила через Буковину дика орда аварів (племена тюрського походження).

У ІІ половині ІХ століття через Буковину в Панонію переходила азійська орда угрів (мадярів).

У Х столітті нашими землями пересувалася орда печенігів, які були витіснені на захід куманами (половцями). Половці перебували в наших краях з ХІ століття. Вони займалися хліборобством. Пізніше разом з місцевим словянським населенням половці стануть боротися проти татар. Останніми кочівниками були татари (1214р.).

Коли золотоординці зруйнували Київську Русь на сході, то на наших землях ще 100років тримались Київська Русь як Галицько-Волинське князівство.

З середини V століття н.е. в Передкарпатті поселилися склавіни- племена, що належали до слов’янської групи, і почала формуватися ранньослов’янська культура (до ІХ століття). На території Буковини маємо 250 пам’яток слов’янської культури 7-14 століття.

У часи Київської Русі Буковина була її складовою. На наших землях діяли ті ж устави (закони), що і в Києві. Проводився збір данини переважно пушниною і рибою, сіллю, дичками (груші, сливи, яблука) медом, грибами та деревом. Про це записано в Київських літописах. Вказується, що тут проживали карпи і дається опис (портретний): довге темне кучеряве волосся, темні очі, густі чорні брови, довгі темні вуса і кругла борода з ямкою посередині. Нині ми знаємо, що цей опис збігається з портретним описом гуцулів. Згадаймо, як виглядав О.Довбуш.

Було на території краю багато обгороджених дворів – граджі, бо кругом ліси, і звірина йшла до людських садиб. Все це було збудовано з дерева яке завойовники палили. Тому збереглися лише погреби – підземні частини будівель. Ці погреби слугували криївками для бійців ОУН-УПА де могли проживати, ховаючись від лап НКВДистів, 10-20 бійців.

Коли на Київ напала Золота Орда, престольний князь Київський наказав ремісникам, майстрам переселитися в Карпати, бо знав, що ординці туди не підуть. А схильність до ремесла передається від батька до дітей.

Тому в горах так багато талановитих майстрів і в нашому місті також. Не випадково саме у Вижниці було відкрито школу різьбярства. Такого великого розмаїтого скупчення ремесел, як на Буковині, немає ніде в Україні. А раз ремесло передається генетично, то живуть у виробах майстрів традиції майстрів Київської Русі і до сьогодні. Про це свідчать виставки мистецьких витворів в час гуцульських фестивалів, що проходять у Вижниці.

Відомо, що в ІV столітті вся Буковина звалася Шипинською землею зі столицею в Шипинцях і складалася з трьох волостей: Хмельницької, Цецинської, Хотинської.

За цю землю вели бої Молдавське князівство із Польщею. Після поразки Польщі Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У Вижниці теж було дуже багато молдавських будівель, які згоріли в часи І Світової війни, бо у нас пролягала лінія фронту. У часи молдавського панування відновлюється будівлі градж і Вижниця стає торговим містечком де роблять вози, сплавлений ліс сортують, торгують пушниною, рибою, грибами, сіллю, молоком, м’ясом, шерстю.

Вірмени продають килими, тканини, східні прянощі і солодощі. У часи Австро-Угорщини, коли в Бориславі було знайдено поклади нафти і земного воску, єврейські общини заколонізували і Буковину. Вони завели тут шинки, збудували аптеки, швейні майстерні, готелі і стали багато жити, розуміючись на бізнесі. А оскільки вірилось їм, що прийшли назавжди, то й стали будувати церкви, адмінбудинки-стали господарями краю. Тому в документах фігурують саме вони, як господарі краю. Місцеве населення було безправним, працювало на чужих зайд і ніхто довгі роки ні в які реєстри їх не вносив. Тому румуни дотепер твердять, що Буковина – то земля румунська, євреї можуть відповідно претендувати на наші землі. Тому нам потрібно знати і дітям переказувати, що землі ці – споконвічно наші. Кріпаччину на Буковині було відмінено 1 січня 1766р. «Золотою грамотою» господаря Г.Гіки. Панщину було ліквідовано 9 серпня 1848р. рішенням австрійського уряду.

  Історичні фото Вижниці