Освіта Вижниця

Освіта

У часи Київської Русі у Вижниці діяли ремісничі школи, де вчили юнаків виготовляти діжки, бо було вдосталь дерева. При цій науці учням давались і математичні знання: рахунок, креслення, що в сукупності дає геометрію. Також вчили робити дерев’яні вікна, двері.   З глини виготовляли посуд. З вовни овець пряжу робили (артільне виробництво). Були ремесла, які переростали у промисли (виготовляння кінської збруї, жіночих прикрас). Вижницькі кушніри займалися вичинкою шкір диких тварин, що здавали їм мисливці.

Отже, в часи Київської Русі освіта носила прикладний характер: де потрібні були знання математики, фізики, хімії, біології, там по ходу навчання вони й надавались учням. Не забуваймо, що в часи Київської Русі  на Буковині було багато волхвів (дохристиянських жреців), які були володарями знань з медицини, фізики, астрології. Вони набирали учнів в науку і вчили їх від 5 до 10 років, поки ті не опанували знаннями досконало.

У Галицько-Волинському князівстві (куди входила й Буковина і Вижниця) шанувались лікарі, астрологи, вчені. Вони були під опікою князів, не сплачували данину, але відповідали за підготовку своїх учнів.
Світських рис освіта стала набувати в часи середньовіччя, коли почали створюватися школи.
                   Перші громадські школи почали створюватися з 1785 року рішенням Австрійського уряду.
  У Вижниці таку школу для хлопчиків було збудовано в 1870 році. Ю.Федькович проживав у м. Вижниця і був інспектором народних шкіл. Нашу школу він відкрив 1870 року і доклав багато зусиль для її функціонування.

У школі працює 70 педагогів. З них:

заслужений працівник освіти – 1

вчитель-методист – 11

старший вчитель – 11

спеціаліст вищої категорії – 27

спеціаліст І категорії – 13

Нагороджено:

Нагрудним знаком «Василь Сухомлинський» – 1

«Відмінник освіти України» – 12

Премією імені О.Поповича – 3

Премією імені Ю.Федьковича – 7

Почесною премією Міністерства освіти і науки України – 13

Структура школи:

Початкова школа – 11 класів (256 учнів)

Основна школа – 13 класів (268 учнів)

Старша школа – 3 класи (53 учні)

 

Історичні віхи Вижницької ЗОШ І-ІІІ ступенів

ім. Ю.Федьковича

Грудень 1870 р. – відкриття народної публічної школи для хлопчиків;

1877 р. – відкрито класи для навчання дівчат;

1895 р. – почалося вивчення русинської (української) мови, розпочато будівництво нової школи;

1915-1916 р. – закрито школу у зв’язку з воєнними подіями Першої Світової війни;

1920 р. – введено нові навчальні плани;

1921- 1924 рр. – румунізація школи;

1940 р. – відкрито середню школу;

1942 – 1945 р. – у приміщенні школи знаходився госпіталь;

1944 р. – школі присвоєно ім’я Ю.Федьковича;

1947 р. – перший випуск середньої школи;

1955 р. – організовано методичний кабінет;

1965 р. – проведення предметних олімпіад;

1968 р. – добудовано корпус школи;

1974 р. – школа – учасник ВДНГ у Москві;

2000 р. – відзначено 130-річчя школи;

2001 —2010 рр. — школа на шляху реформ.

 

 

Школа гордиться своїми випускниками:

Н.Яремчуком — народним артистом України, О.Ангельським — академіком, професором ЧНУ, Т.Бойчуком — композитором, С.Яремою, Н.Кибич — поетесами, А.Руснаком — заслуженим артистом України.

 

Школа  дала світові багато відомих людей. Нашій школі восени виповниться 145 років. На даний час у ній навчається біля 560 учнів, працює 63 вчителя. Навчання безплатне.
На місці сучасного Вижницького  коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка спочатку була Крайова школа різьби, заснована в 1905році Василем Шкрібляком (1856 – 1928), який був першим її викладачем разом з Василем Девдюком (1873 – 1951). Це була перша художньо-промислова школа на Буковині.
За часів румунського панування школу різьби перетворили на гімназію «Індустріал», де вчили робити вікна, двері, оздоблення, вчили креслити (готували інженерів). А також було відкрито гімназію в 1908 р. для хлопчиків і дівчаток, де навчання було платним, а з приходом радянської влади – на її місці відкрили російську школу, де вчились діти військових, що з сім’ями переїхали на окуповану ними Буковину.
Першим директором гімназії був Антін Клим, який у 1912 році став краєвим шкільним інспектором. До гімназії було зараховано 134 учні, в тому числі 116 українців, а решта – німці, євреї, поляки. Гімназисти проживали в бурсі (гуртожитку) у с. Виженка. Нині там один з навчальних корпусів коледжу.
Навчання в школах    було припинено у часи І і ІІ Світових воєн – приміщення шкіл були відведені під госпіталі. Учні не навчались, але збирали для фронту каштани, які сушили і мололи на каву солдатам, а також лікарькі рослини і садовину, яку сушили і у вигляді сухофруктів відправляли на фронт.
Буковина завжди приваблювала до себе людей первозданною красою, величчю й надзвичайністю. Протягом багатьох віків Вижниця чарувала суцвіттям духовності.
На початку II половини XIX століття пан Джорджован здійснив подорож до цієї квітучої землі. Його надзвичайно вразила краса вічнозелених лісів, шум швидкоплинних річок Черемошу та Виженки. Він стояв до без тями уже закоханий у чудовий краєвид. Пан Джорджован одразу відчув, що серце його знаходиться тут і він вирішує оселитися у Вижниці.  Спочатку пан побудував цегельню, склепи, конюшні, підвали та інші споруди, а в 1866 році збудував великий і розкішний будинок для себе. Так і виникло багате панське помістя.
У 1910 році наступним власником панського маєтку стає Граб Ярей. Він збудував велике приміщення (сучасний навчальний корпус Вижницької школи-інтернату), в якому розмістилися суд, поліція, тюрма, адвокатура.

Вже в 1913 році адвокат Гамбургер за дозволом тодішнього власника маєтку пана Сполинського, на його землі побудував прекрасний будинок (нині спальний корпус учнів старших класів), який чарує і досі своєю незвичайною архітектурою. Будівля представляє собою унікальну споруду, виконану у тодішньому популярному стилі. Пізніше тут була відкрита школа раввінів.

Таким чином, маєток переходив від одного власника до іншого. У 20-х роках XX століття помістям заволодів пан Більграй, який помер у 1932, а новим господарем став його син Даніел. Тепер на землі шовкової трави та квітучого саду встановлював свої порядки Даніел Більграй аж до 1940 року. До речі, син останнього власника зі своєю дружиною  у серпні 1996 року  відвідав школу і залишив запис у книзі відгуків. Нині він та його сім’я проживає у США.
Час плинув… З  1940 до 1959 року в приміщеннях нинішньої школи розміщувалися різні радянські адміністративні органи.  І лише у вересні  1959 р. Чернівецьке облвно видав наказ  про відкриття  в м. Вижниці  школи – інтернату. Саме тоді з’явився вогник надії на те, що малозабезпечені та  діти з неблагополучних сімей знайдуть місце, в якому почуватимуться комфортно і захищено.

11 січня  1960 року  – це знаменний день  в історії школи. 280 діток з різних  сіл, районів та областей знайшли нову домівку, яка і досі зігріває маленькі серця українців.
Школа –інтернат – це не тільки школа, а й друга домівка для знедолених дітей. Для багатьох із них це єдиний надійний куточок, в якому панують взаєморозуміння, піклування та любов. У нашій школі створені всі необхідні умови для проживання і розвитку справжньої особистості, яка небайдужа до болі ближнього, до проблем держави та суспільства.
 

Наше життя у стінах рідної школи повноцінне і цікаве. Вона обладнана для навчання та проживання якнайкращим чином. Ми маємо змогу вчитися у світлих, просторих класах, проживати у затишних та естетично оформлених спальнях, займатися спортом у прекрасних спортивних залах, повноцінно харчуватися у новій сучасно обладнаній їдальні.
Ми дуже пишаємося випускником нашої школи, соловієм буковинського краю-Народним артистом України Назарієм Яремчуком, чиє ім’я носить наша школа.

 

Зокрема, ми з наполегливістю займаємося боксом у новозбудованому боксерському залі.  Його відкриття стало справжнім святом для багатьох хлопців, які давно мріяли  займатися цим видом спорту. І хоча тренуємося ми недовго, вже досягли певних результатів. Щиро вдячні нашому спонсору Р.В. Поп’юку, який сприяв розбудові спортзалу та  тренеру М. І. Гакману, адже він  вкладає душу в кожного майбутнього боксера.
Треба сказати, що у школі активно діє учнівське самоврядування. А його головою є шанований всією інтернатською родиною учень 11-го класу Гожда Михайло. Школа пишається ним, адже Михайло не лише високо інтелектуальна особистість, він подає іншим учням приклад того, як потрібно навчатися, поводити себе та наполегливо йти до омріяної мети.
Цього року Гожда М. став призером III етапу та учасником IV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади та переможцем першої інтернет-олімпіади з інформатики. Цей учень сяє яскравою зіркою на “небосхилі” інтернату.
Щира посмішка, доброзичливі слова та безмежна турбота – це те, що ми спостерігаємо у рідних стінах щодня. Компенсацією нестачі любові та розуміння стає щире спілкування між учнями та вчителями, вихователями. Тендітний духовний місточок, який зводиться у дружньому середовищі інтернату, стає міцним підгрунтям, яким ми впевнено крокуємо у майбутнє!

Вже багато років у Вижницькій ЗОШ-інтернаті І-ІІІ ст. ім. Н.Яремчука  плідно працює Мала художня академія, яка сприяє розвитку нашому творчому потенціалу, нашій духовності та глибокого розуміння тонкощів мистецтва. Саме тут, у МХА милують око та торкаються  струн людських сердець витвори мистецтва вихованців школи. Кожен, кому випало щастя побачити дивосвіт прекрасних творінь, був глибоко вражений красою та неповторністю робіт учнів інтернату.

Ми, гуртківці, раді, що для поглибленого  вивчення  художніх предметів, крім  уроків живопису, малюнку, композиції у нас проводять і цікаву позакласну роботу. Ми маємо змогу  працювати  у  гуртках вишивки, малюнку, ткацтва, писанкарства, флористики. Це підносить наші почуття та допомагає втілити найсокровенніші задуми.

Для розвитку наших творчих здібностей, змістовно  оформлені  кабінети малювання, вишивки, ткацтва, живопису , писанкарства.
Керівники гуртків сприяють нашому багатому духовному і культурному розвитку. Саме тому в наших душах живе любов та повага до традицій рідного народу, до мистецтва.
Завдяки таким заняттям у нашій свідомості формується  національна самосвідомість, повага до скарбів нетлінного мистецтва. Ми поглиблюємо свої   знання про  свій народ, його історичні  корені, постійно переконуємося у необхідності любові  і поваги до  України, її символів.
Гуртківці МХА є постійними учасниками й переможцями районних, обласних та всеукраїнських виставок, конкурсів, фестивалів.  От уже багато років  ми є активними  учасниками зльоту гуцульської  обдарованої молоді, де традиційно займаємо перші місця.
У школі  щороку  проводиться  традиційний  конкурс-виставка дитячих робіт  та творчих робіт педагогів. Частину  наших творінь  використовуємо  для  оформлення  навчальних та спальних приміщень. Ці виставки  перетворюються на справжні свята і ще раз  переконують у тому, які таланти квітнуть у шкільному середовищі.
Мала художня академія дає школярам широкі можливості формувати національну та людську гідність, патріотизм, доброту й милосердя, давати міцні знання про свій народ, його історичні корені, виховувати любов і повагу до України.