Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Про археологію села
Протягом 1999–2011 рр. учні Шебутинецької школи під керівництвом вчителя історії і керівника археологічного гуртка Якубини С. І. проводили археологічні розвідки, під час яких було зібрано велику кількість матеріальних пам’яток історії, які відображають їх приналежність до різних археологічних культур
Археологічні пам’ятки села:
Урочище Сокира (поселення трипільської та черняхівської культури)
Урочище Батирівка (укріплене поселення трипільської культури)
Центр села – Панський город (поселення трипільської культури)
Урочище Панський ліс (знахідки епохи бронзи)
Урочище Кодрі (укріплене поселення трипільської культури)
Урочище Балкани (поселення трипільської культури)
Трипільські пам’ятки: Поселення
Поселення в уроч. Сокира розташоване і на площі 8га (800х100 м) на правому березі струмка. Дана територія злегка нахилена в напрямку струмка. Трипільські старожитності відносяться до середнього періоду розвитку. На поверхні виступають більше десяти залишків жител. Серед зібраних матеріалів багато уламків кераміки, обмазки, кремінних знарядь праці. Кераміка з поселення здебільшого неорнаментована. Вона темно помаранчевого кольору. В глиняній масі простежуються домішки, в основному органічні (полова). Посуд добре випалений.
Ще одне трипільське поселення знаходиться в центрі села в урочищі Панський Город. Знахідки сконцентровані на території шкільного стадіону і в сусідніх господарствах мешканців. При проведенні впорядкування шкільної території на місці стадіону було знято шар землі глибиною до 0,5м, внаслідок чого залишки жител виходять на поверхню у вигляді скупчень кераміки та обмазки. Також пам’ятка була частково зруйнована під час газифікації села. В 2006 р. тут було виявлено більшу частину посудини грушоподібної форми. Вона виготовлена з добре відмуленої глини, добре випалена. Висота становить 62см при такому же діаметрі. Це типовий зерновик, в якому зберігалося збіжжя. Привертає увагу добре збережений орнамент, який вкриває всю поверхню посудини. Він нанесений чорною фарбою на помаранчевому фоні. На верхній частині зерновика чітко виділяються солярні знаки та свастика. Над останніми зображені подвійні чорні смуги, поміж якими розміщені трикутники. Нижня частина орнаментована довгими поздовжніми лініями та стрічками.
Ще одне поселення розташоване в східній околиці села, в урочищі Сухий Горб. Площа становить понад 20га (700х300 м). Пам’ятка в основному знаходиться на городах місцевих жителів, Прослідковано залишки більше десяти жител. Кераміка добре випалена і відмулена. Її можна поділити на дві групи: розмальовану чорною фарбою та орнаментовану заглибленим орнаментом у вигляді рядів паралельних ліній. Примітно, що заглиблення на кераміці акуратно нанесені, ймовірно прямокутним в перерізі предметом. З даного урочища походить майже ціла антропоморфна статуетка. Маса, з якої виготовлена фігурка, сірого кольору. Її висота 8см. Невеликими наліпами зображені груди. На животі невеликим виступом передана вагітність. Чітко виділені плечові виступи. Ноги виліплені, очевидно, з єдиного шматка, а потім, розділені лінією. Закінчувалися вони, скоріше за все, веретеноподібною ніжкою. На задній частині теракоти в районі лівого плеча зроблено прокол.
Ще два поселення знаходяться в урочищі Балкани.
Перше розміщене за 0,2км. на південний захід від сільського цвинтарю. Пам’ятка розташована на високому пагорбі, з якого відкривається панорама майже на все село. Знахідки трапляються на невеликій площі (60х50 м), по обох боках ґрунтової дороги, що веде в село. Кераміка неорнаментована. Виявлено досить багато крем’яних відщепів та інших відходів кремінного виробництва. Зібрані фрагменти обмазки, яких, однак, не значна кількість.
Друге поселення виявлене за 500м. на північ від сільського цвинтаря, на орному полі. Знахідки розташовані по обох берегах грунтової дороги. Площа поселення 1,2га (100х120 м). Зібрана кераміка неорнаментована, виготовлена з добре відмуленої глини, вона добре випалена. Слід підкреслити велику кількість кремінних знарядь праці та відходів виробництва. Привертає увагу майстерно виготовлений наконечник стріли трикутної форми. Його довжина 3,5см, найбільша ширина – 1,8см. Краї добре оброблені шляхом ретуші. Місце для прикріплення древка дещо тонше від іншої поверхні. Також з цього урочища походить кремінний наральник, довжина якого 32см, ширина лопаті – 8см, її довжина – 7см, максимальна товщина – 6см, мінімальна ширина черешка – 4,4см
В урочищі Батирівка – виявлено поселення, що займає високий мис на повороті глибокого каньйону Шебутинецького яру, захищене із трьох сторін крутими схилами, з напільної сторони можливо було укріплене. Місце розташування поселення зручне для захисту, до того ж за 100м на схід є вихід підземних вод – близько 10 джерел. На поселенні зустрічаємо невеликі ділянки обпалених будівельних решток, великі куски обмазки стін, а також досить великі фрагменти керамічного посуду раннього Трипілля.
В урочищі Кодрі – в лісі знаходиться поселення, розташоване на вузькому мисі, що височіє над яром на 70-80 метрів. Це поселення займає площу близько 1,5га, було укріплене двома кільцевими ровами та валами, які захищали його з південно-східної напільної сторони. Довжина першого валу – 88м, а другого, який знаходиться за 5-6м від першого близько 70м. В одному місці є прохід через обидва рови. Глибина ровів, що мають лійчасту форму сягає 1 -1,5м, а висота валів близько 1,5-2м, при ширині близько 4м. Можливо , що він також був захищений частоколом.
Трипільські пам’ятки: вироби з каменю
Всього на території села Шебутинці виявлено 13 невеликих трипільських поселень. Як правило всі вони знаходяться на берегах струмків, відкритого типу і належать до раннього і середнього етапу існування трипільської культури.
Ще два поселення Батирівка та Кодрі були укріпленими, про що свідчать матеріали обстежень та розвідок.
Зібрані на поселеннях в Шебутинцях кременеві знаряддя праці, які зберігаються в шкільному краєзнавчому музеї відображають велике різноманіття виробів:
Кремінний наральник, дві мотики, 4 долота, понад 80 клиноподібних сокир та їх заготовок виготовлених з білого непрозорого кременю способом ретушування і шліфування, 4 нуклеуси , з яких 3 – з білого кременю і 1 – з чорного кременю,10 відбійників різного діаметру, 1 наконечник дротика з чорного кременю, 10 скребачок з білого і чорного кременю, різної форми і довжини,5 ножів, 5 гостроконечників з білого і чорного кременю, 5 бойових сокир-молотів виготовлених з сіро-зеленого каменю, серп з чорного кременю виготовлений шляхом сколювання.
Трипільські пам’ятки: вироби з глини
На трипільських поселеннях в Шебутинцях виявлено велику кількість фрагментів різноманітного посуду, що відноситься до всіх трьох стадій розвитку культури. Майже всі вони були знайдені під час збору підйомного матеріалу по виораних полях в урочищах Батирівка, Балкани, Сухий Горб, Сокира.
Серед форм, які тут зустрічаються є денця горщиків ,мисок , глечиків тощо. На особливу увагу заслуговують два денця з прокресленим орнаментом. Одне із них ймовірно належало кратеру. Ознакою цього денця є чітко виражений символ сонця, на його нижній стороні у формі двох заглиблених кіл в центрі та чотирьох променях, що розходяться в сторони. Діаметр піддона 10см, а висота 2,5см .
Інше денце ймовірно належало горщику і також знизу воно має чітко виражений символ у вигляді спіралі, що починається в центрі , робить два оберти і закінчується на краю, який в свою чергу по всьому діаметру має 23 заглиблення близько 0,5см діаметром кожне..
Та найцікавішою нашою знахідкою є досить великий фрагмент амфори її можна охарактеризувати так . Це амфора без ручок з лійчастим вустям діаметром в 12см , шийка злегка вигнута .Висота амфори становить 62см . Вона має реберчасте черевце із заокругленими плечима, на яких є кілька стилізованих „горбиків та пухлинок”. Щодо орнаменту то посудина покрита повністю. У верхній частині бачимо концентричні лінзи з’єднані зубчастими стрічками спрямованими знизу зліва уверх направо, у центрі таких лінз бачимо також солярний знак – хрест, між стрічкою та лінзою знаходяться темні трикутні заповнення. В нижній частині посудини бачимо вертикальні хвилясті лінії – символи дощу та перехрещені лінії, які ніби з’єднують денце із плечима амфори.
Черняхівські пам’ятки
Черняхівське поселення займає пологий схил правого берега струмка що тече в напрямку річки Дністер займало площу близько 1000м. в довжину і 150м. в ширину. В ньому знаходилися наземні житла та напівземлянки каркасно стовпової конструкції про це зокрема свідчать фрагменти перепаленої обмазки стін з слідами переплетеної лози і соломи.
Для черняхівців основою господарства було орне землеробство з приселищним осілим скотарством, про що свідчать окремі фрагменти знайдені на поселенні (сліди полови в обмазці, перепаленні кістки і звичайно знаряддя праці).
А на особливу увагу серед їх занять заслуговує гончарство яке поряд з іншими ремеслами, доповнювало і забезпечувало необхідним життя черняхівців.
Місцева кераміка представлена гончарним і ліпним посудом в широкому асортименті. Серед столового посуду виявлено багато фрагментів мисок, чашок, горщиків. Вінчики даної кераміки відігнуті назовні і мають кільцеві і плитчасті підставки.
До кухонного посуду головним чином належать горщики з сірою шорсткою поверхнею та великі піфосовидні посудини для зберігання продуктів. Характерними рисами цього посуду є наявність різноманітних за формою ручок та прямолінійний і хвилястий геометричний орнамент.
Оскільки нам відомо що черняхівська культура існувала в 2 – 5ст.н.е. і займало значну територію, межуючи з Причорноморськими провінціями Римської імперії, за що отримала навіть назву «культура римських впливів». Тож ми дуже швидко з’ясували та індифікували знайдені червоні фрагменти саме як античні. Уламки амфор, а саме денця, ніжки, ручки та вінчики, фрагменти мисок та горщиків можуть свідчити про активні зв’язки жителів нашого краю з цивілізованим світом.
Особливо чітко про це свідчить срібний римський дена рій середини 2ст.н.е. який міг потрапити сюди в ході торгових операцій або ж як трофей військової дружини, яка під час «великого переселення народів» могла здійснити похід на римські провінції.
Знайдені нами денарії були відчеканені за імператора Антонія Пія (138-161р.н.е.) про що свідчать окремі написи та зображення на самій монеті. На аверсі зображено портрет імператора та літери, які засвідчують всі його титули. На реверсі – повернута вліво жіноча постать біля вівтаря, яка опирається правою рукою на жезл. Діаметр монети становить 1.5см
Історичне джерело
У писемних джерелах село згадується двічі: у 1596 і в 1610 році під назвою Шобутинці. За даними кишинівського статистика Джурджі в «Статистичному словнику Бессарабії» , виданого в 1923 році, називається ймовірна дата заснування села – 1596 рік. У середині 17 століття французький інженер-картограф Г.-Л. де Боплан згадує також наше село, як Шобутенці.
Віки говорять
Село Шебутинці з моменту заснування знаходилось в складі Молдавського князівства (1359 – 1715 р.р.) надалі з – 1715 по 1806 рік в складі Османської імперії.
За переказами старожилів перші жителі спочатку оселилися в північній частині села – на Батирівці, тут на високих схилах яру на поверхню виходять багатоводні джерела і також на випадок небезпеки можна було сховатися в лісових хащах.
За переписом 1772 року село Шиботинць належало Марії Кантакузіно і налічувало 58 дворів.
Внаслідок російсько-турецької війни 1806 – 1812 рр. село опиняється в складі Російської імперії, (спочатку Бессарабської області, а з 1873 року Бессарабської губернії Хотинського повіту, Романковецької волості).
Впродовж XIX століття село значно зростає як територіально так і по кількості населення. У 1873 році його чисельність становила 1340 чоловік, а вже на початку ХХ ст. тут проживало 1886 шебутинчан.
В роки Румунської окупації
11 листопада 1918 року Хотинський повіт був захоплений румунськими військами, які запровадили жорстокий окупаційний режим.
У січні 1919 року жителі села прийняли активну участь у Хотинському повстанні, дізнавшись про події в повіті, селяни напали на жандармський пост роззброїли солдатів і вигнали їх із села, але через кілька днів повстання було придушено, повернувшись у село румунські карателі розстріляли чотирьох мешканців Шебутинців.
З 1918 по 1940 рік румунські власті проводили політику румунізації місцевого населення. Навчання в школі було переведено на румунську мову і викладали в ній Сумневич Г. та Мудрик Р., в установах заборонялось розмовляти українською мовою, не можна було співати також українських пісень. в селі постійно діяла комендантська година.
В 1923р. румунська влада розпочала аграрну реформу, в ході якої були розподілені колишні поміщицькі землеволодіння. Більшість селян отримало змогу придбати в користування наділ землі, і вже в 30-х роках спостерігалося значне піднесення сільськогосподарського розвитку краю.
В цей час в село було переселено більше 30 родин з Північної Буковини, які отримали тут землю і назавжди залишились в Шебутинцях
У складі королівської Румунії село перебувало до 1940 року.
ІІ світова війна
Із 28 червня 1940 року село в складі Сокирянського району Чернівецької області ввійшло до складу УРСР, але з липня 1941 року воно знову було окуповано румунськими та німецькими військами, було відновлено румунський окупаційний режим.
22 березня 1944 року передові частини 40 армії генерала Жмаченко почали форсування річки Дністер, а 27 березня 1944 року військові частини Червоної армії увійшли зі сходу в село майже без боїв.
На початку квітня 1944 року чоловіків села було мобілізовано у Червону Армію. З понад 200 призваних на фронтах війни загинуло 106 шебутинчан. За героїзм бойовими нагородами було відзначено майже всіх фронтовиків.
Колгоспне життя
В 1948 році на території села примусово було створено два колгоспи: ім.Шверника та ім.. Кірова, які в 1952 році були об’єднані е один колгосп імені Кірова, пізніше назву було змінено на Перше Травня. Незабаром колгосп було реорганізовано в радгосп.
В 1968 році господарство мало у своєму розпорядженні 14 тракторів, 8 комбайнів, 9 автомашин та іншу техніку. Загальну площу земель 2048 га, з них орної – 1487 га. Напрям господарства: зерно-буряковий з м’ясо-молочним тваринництвом.
За бездоганну та багаторічну працю в господарстві два жителі села двічі були нагороджені державними нагородами – орденами, це механізатор Максимчук Василь Федорович та пташниця Сливка Килина Гаврилівна.